У попередній статті про "Баварського географа" автор забув згадати свідчення Аполлінарія Сідонія, про те, що у війську Атіли воювали "неври і бастерни". Далеко не всі науковці вірять в існування в той час неврів, але за тим же Баварським географом нервяни мали 78 городищ.
Про неврів кілька разів згадує Геродот, до середніх років цього історика (450 рр. до н.е.) додамо 850 років Баварського географа і отримуємо, що неври, як назва народу існувала близько 1300 років, а це дуже багато. Клавдій Птолемей описуючи кавказькі народи Азіатської Сарматії пише про свано-колхів. Свани ще й досі живуть високо в горах у Грузії і є сусідами колишніх колхів-абхазів, а сам К.Птолемей використав дані Карти Агріппи, а це 12 р. до н.е.
Геродот писав кн.4,51, що з "великого озера" витікає Тірас-Дністер і воно "відмежовує землю скіфів від землі неврів". Це озеро мені вдалося знайти - це є нині Верхньодністровська низина, яка дуже заболочена і має кількаметровий шар торфу, для його утворення було потрібно багато води. Це озеро-болото починається біля міста Роздол Львівської області і вверх по течії Дністра тягнеться прямо по карті на 60 км до м.Самбора. Берег озера від карпатського боку і є землі неврів. Євстафій писав, що слово "неврос" значить молодий олень. Справжній гірсько-лісовий вигляд мала земля неврів, тож не дивно, що у давнину місцеве населення в основному займалось полюванням на оленів, звідси і їхня назва. Ще Геродот писав кн.4,105, що раз на рік невр перетворюється на вовка.Підтвердження цьому я знайшов у буковинській (с.Тисовець) новорічній Маланці. Коли одна її частина "вовків" водить "ведмедя". "Ведмежі свята" - це залишки ще з мисливського періоду життя цього народу, це донеолітичні ще часи! Важкі умови проживання на землях неврів сприяли законсервування фактично їхнього життя на довгі роки і століття.
Стефан Візантійський також згадував неврів, як "народ в Сарматії, і що є країна Неврида". Як бачимо усі наведені історичні факти не суперечать один одному, а лише доповнюютьсамих себе. Вернемось до великого озера Геродота, яке ділило скіфів і неврів. Біля м.Роздолу, де закінчується це озеро у Дністер впадає річечка Колодниця. У верхів*ї цієї річечки 10-12 км знаходиться знамените Стільське городище - столиця червлян. Недалеко Роздолу, на правому березі Дністра є село Києвець - тут діяла давня переправа через Дністер, тобто всі дороги, що на правому, що лівому березі тут Дністра, а раніше озера-болота вели сюди до цієї Києвецької переправи. Звідси ще одна дорога йде в Карпати до Середньоверецького перевалу, який давав змогу контактувати Прикарпаттю із Закарпаттям.
Отож можна сказати, що місце побудови Стільска біля цієї Дністровської переправи не було випадковістю! І тому досліджуючи Стільсько науковці мають це робити разом із дослідженням земель цієї Києвецької переправи.
Клавдій Птолемей згадуючи багато народів, що населяли Європейську Сарматію - нервян не згадав, але є згаданні карпяни. Гора Говерла - ототожнюється з горою Карпата (Кирпата), а біля неї знаходиться важливий тут перевал Яблуницький, який був важливим, очевидно, і для давнього Риму і не попав у "Географію" К.Птолемея. Дорога від цього перевалу до Дністра проходила землями неврів...
четвер, 26 грудня 2013 р.
суботу, 21 грудня 2013 р.
Ріки Рата та Прут.
Уточнення теми: "Краків - руське місто". Ріка Рата має довжину 75 км і протікає в Львівській області і є притокою Західного Бугу. Між витоками Рати і ріки Танев ( притока Сяну) всього 6 км і це для волоку човнів, тут вірогідно й проходила границя між бужанами і тафнезянами. На берегах Танева очевидно й слід шукати столицю-городище танівчан-тафнезян (за Баварським географом). У верхів*ї Рати є село Потелич, що недалеко міста Рави-Руської і тут є городище давньоруського часу 11-13 ст. (І.Михальчишин, 1993р.), яке контролювало цей водний шлях. Далі за течією Рати є інше село з характерною назвою - Пристань, від якого напряму до столиці давньоруського князівства Белз всього 16 км. Від села Пристань знову вниз річкою є село Двірці - тут були знайдені римські монети, очевидно, що в часи існування античного Бурштинового торгового шляху тут також відбувався якийсь рух. Далі в низ по течії Рати маємо місто Великі Мости, які очевидно, що і в давні часи і сьогодні забезпечувало дорожній зв*язок з тим же Белзом за допомогою мосту на річці.
Якщо подивитись у Словник Б.Грінченка на слово "рата" - це термін платежу, або частина податку яку потрібно сплатити. Тут ще є "суха рата" - це арендна плата у неврожайний рік. Тож тепер цілком зрозуміло, чому у річки Рати така назва: купці, подорожні, які пересувались річкою човнами сплачували тут рату (мито). Адже, щоб цей водний шлях тут працював потрібно було його чистити від заростанням верболоззям і замулення, крім того тут була границя між племенами.
А далі ще цікавіше. Ріка Прут бере початок біля гори Говерли, довжина його 967 км, тече він через Коломию, Чернівці, а далі служить реальною границею між Молдовою і Румунією, а в кінці впадає у Дунай.
Великий грецький історик, ось що писав про ріки Скіфії, кн.4,48: "...одна, яку скіфи називають Пората, а елліни - Пірет..."Науковці погоджуються, що тут йдеться про річку Прут. Відомо, що частина фракійської культури увійшла до складу грецької, отож цілком очевидно, що слово Пірет-Прут має фракійське походження і є калькою з "скіфсько" мови Ріка Прут і в давні часи була доконаною границею між племенами і перебираючись через неї людям потрібно було сплачувати по-рату (мито).
Тобто Геродот пишучи про це "скіфське" слово дає нам дуже цінне свідчення, що воно має праукраїнський корінь, а це значить, що іраномовних скіфів не було!!! Як я раніше писав - іраномовність скіфів вигадав сам Геродот, а це ще один доказ моїй версії.
Якщо подивитись у Словник Б.Грінченка на слово "рата" - це термін платежу, або частина податку яку потрібно сплатити. Тут ще є "суха рата" - це арендна плата у неврожайний рік. Тож тепер цілком зрозуміло, чому у річки Рати така назва: купці, подорожні, які пересувались річкою човнами сплачували тут рату (мито). Адже, щоб цей водний шлях тут працював потрібно було його чистити від заростанням верболоззям і замулення, крім того тут була границя між племенами.
А далі ще цікавіше. Ріка Прут бере початок біля гори Говерли, довжина його 967 км, тече він через Коломию, Чернівці, а далі служить реальною границею між Молдовою і Румунією, а в кінці впадає у Дунай.
Великий грецький історик, ось що писав про ріки Скіфії, кн.4,48: "...одна, яку скіфи називають Пората, а елліни - Пірет..."Науковці погоджуються, що тут йдеться про річку Прут. Відомо, що частина фракійської культури увійшла до складу грецької, отож цілком очевидно, що слово Пірет-Прут має фракійське походження і є калькою з "скіфсько" мови Ріка Прут і в давні часи була доконаною границею між племенами і перебираючись через неї людям потрібно було сплачувати по-рату (мито).
Тобто Геродот пишучи про це "скіфське" слово дає нам дуже цінне свідчення, що воно має праукраїнський корінь, а це значить, що іраномовних скіфів не було!!! Як я раніше писав - іраномовність скіфів вигадав сам Геродот, а це ще один доказ моїй версії.
четвер, 19 грудня 2013 р.
Краків - руське місто.
Арабський купець, вчений Ібрахім ібн Якуб у 960-966 роках подорожував землями Центральної Європи і ось, що він писав: "...Місто Прага побудоване з каменю та вапна, це - найбагатше на товари місто. Сюди прибувають із товаром із міста Кракова руси і слов*яни..." Тут очевидно, що руси не їхали транзитом через Краків, а їхали таки з цього свого міста. Значить у ці часи Краків був під владою Русі !? Тут ще згадалась розповідь Константина Багрянородного (948-952 рр.) про польське племя "... лендзянін ... які рубають у своїх горах довбанки-однодеревки під час зими, й спорядивши їх з настанням весни, коли тане лід, вводять у сусідні водойми ... прямують ними до Києва, де продають їх русам..."
А.Б.Головко у 1988 році висловив думку, що це була якась частина племені лендзінян, які проживали на території нинішньої Західньої Білорусі ?? Але ж тут гір зовсім немає! Найбільш ймовірно, що землі Південно-Східньої Польщі попали під владу Русі коли у 907 році впала Велика Моравія, у цьому ж році на греків "ходив Олег" маючи велике військо і зокрема хорватів. А у 909 і 913 роках Русь воювала в Каспійському морі... Сили були. Відомий український історик Н. Полонська-Василенко зазначає т.1, С.111: "Масуді писав, що у 943 році Русь межувала з Богемією..." тобто з Чехією, якій дістались землі Вел. Моравії. І дійсно границя тут між Богемією і Русю могла проходити тільки хребтами Західних Карпат.
За списком Баварського Географа 33. лендізі мають 98 міст і 34. тафнезі мають 257 міст і знаходяться вони у групі так званих Постсарматських народів з 19 по 47 номери, тобто це землі колишньої Європейської Сарматії. Західна границя цієї держави проходила по річці Вісла. Центральні землі тафнезів, очевидно, займали басейн річки Танев, яка є притокою Сяну. Очевидно, що через цю річку Танев лендзяни із приток Вісли своїми новозробленими човнами переправлялись у річку Рату притоку Західного Бугу, а далі піднімались ним до Бужська і річечкою Солотвиною до району нинішнього Олеська, де на південь від нього є болота ріки Стир, який впадає у Прип*ять, а ця ріка, як відомо у Дніпро вже недалеко Києва.
У грамоті Пражського єпископату 973 року вказуються границі Чешського князівства, які сягають рік Бугу і Стиру. Очевидно, що на той час Русь втратила ці важливі землі, аж по ріку Стир. Нічого дивного, що у 981 році завзятий, молодий київський князь Володимир Великий відвоював Перемишль і Червенські міста, але вже без Кракова. Цікаво, що річковий волок між басейнами Стиру і Солотвини знаходився на рівнині в районі нинішнього села Ожидів і в цьому районі с.Йосипівка був знайдений великий скарб арабських дирхемів, мала частка якого тільки досталась науці. Монети були з усього тодішнього мусульманського світу.
Давні автори про слов*ян пишуть, що проживали вони у лісах - а це річки, озера, болота і єдиними шляхами зв*язку були тоді річки...
А.Б.Головко у 1988 році висловив думку, що це була якась частина племені лендзінян, які проживали на території нинішньої Західньої Білорусі ?? Але ж тут гір зовсім немає! Найбільш ймовірно, що землі Південно-Східньої Польщі попали під владу Русі коли у 907 році впала Велика Моравія, у цьому ж році на греків "ходив Олег" маючи велике військо і зокрема хорватів. А у 909 і 913 роках Русь воювала в Каспійському морі... Сили були. Відомий український історик Н. Полонська-Василенко зазначає т.1, С.111: "Масуді писав, що у 943 році Русь межувала з Богемією..." тобто з Чехією, якій дістались землі Вел. Моравії. І дійсно границя тут між Богемією і Русю могла проходити тільки хребтами Західних Карпат.
За списком Баварського Географа 33. лендізі мають 98 міст і 34. тафнезі мають 257 міст і знаходяться вони у групі так званих Постсарматських народів з 19 по 47 номери, тобто це землі колишньої Європейської Сарматії. Західна границя цієї держави проходила по річці Вісла. Центральні землі тафнезів, очевидно, займали басейн річки Танев, яка є притокою Сяну. Очевидно, що через цю річку Танев лендзяни із приток Вісли своїми новозробленими човнами переправлялись у річку Рату притоку Західного Бугу, а далі піднімались ним до Бужська і річечкою Солотвиною до району нинішнього Олеська, де на південь від нього є болота ріки Стир, який впадає у Прип*ять, а ця ріка, як відомо у Дніпро вже недалеко Києва.
У грамоті Пражського єпископату 973 року вказуються границі Чешського князівства, які сягають рік Бугу і Стиру. Очевидно, що на той час Русь втратила ці важливі землі, аж по ріку Стир. Нічого дивного, що у 981 році завзятий, молодий київський князь Володимир Великий відвоював Перемишль і Червенські міста, але вже без Кракова. Цікаво, що річковий волок між басейнами Стиру і Солотвини знаходився на рівнині в районі нинішнього села Ожидів і в цьому районі с.Йосипівка був знайдений великий скарб арабських дирхемів, мала частка якого тільки досталась науці. Монети були з усього тодішнього мусульманського світу.
Давні автори про слов*ян пишуть, що проживали вони у лісах - а це річки, озера, болота і єдиними шляхами зв*язку були тоді річки...
середу, 11 грудня 2013 р.
Батьківщина слов*янства.
Підтвердження тому, що плем*я червлян, які згадуються у "Баварського географа" і від яких "походять і ведуть свій рід" усі слов*яни, і що ця територія відповідає пізніше іменованій Червоній Русі я знайшов у відомого українського історика, археолога Володимира Барана: "Становлення ранньосередньовічних слов*янських культур та основні шляхи розселення слов*ян"\\ Записки НТШ, том ССХХУ, Львів 1993, СС.59-86. Сторінка 64-65: "
Дуже цікаві спостереження зробив уже згадуваний І.Удольф, який картографував усі відомі найдавніші слов*янські гідроніми Східньої, Середньої та Південної Європи. Проаналізувавши їх, він дійшов висновку, що правітчизна слов*ян лежала в Північному Прикарпатті - від Верхнього Попруття до верхів*їв Вісли. Звідси й почалося розселення слов*ян".
"Батьківщина всіх слов*ян !!!" - це ж який можна розкрутити на цих землях прибутково-культорологічний бренд !?
На цих землях нині знаходяться такі українські університетські міста, як Львів, Івано- Франківськ, Чернівці та Тернопіль. Сьогодні слов*янознавство має багато й досі невирішених проблем. Вже згадуваний документ "Баварський географ", а це всього дві сторінки тексту , може похвалитись лише п*ятою частиною того , що там є щось загальнозрозуміле для дослідників.
Наші згадані міста могли б раз на чотири роки збирати світові конференції по різним напрямкам слов*янознавства. Наприклад Львову, найбільше підходить археологічний напрямок, адже тут знаходиться столиця усіх ранніх слов*ян - Стільсько, малодосліджене на сьогодні! На другий рік, наприклад, збираються дослідники в Івано-Франківську, що вивчають етнографію, культуру слов*ян. На третій рік у Чернівцях слов*янські мовознавці, а на четвертий у Тернополі історики , що вивчають документи слов*ян і про слов*ян... Нічого нереального, неправдивого тут не має !
Дуже цікаві спостереження зробив уже згадуваний І.Удольф, який картографував усі відомі найдавніші слов*янські гідроніми Східньої, Середньої та Південної Європи. Проаналізувавши їх, він дійшов висновку, що правітчизна слов*ян лежала в Північному Прикарпатті - від Верхнього Попруття до верхів*їв Вісли. Звідси й почалося розселення слов*ян".
"Батьківщина всіх слов*ян !!!" - це ж який можна розкрутити на цих землях прибутково-культорологічний бренд !?
На цих землях нині знаходяться такі українські університетські міста, як Львів, Івано- Франківськ, Чернівці та Тернопіль. Сьогодні слов*янознавство має багато й досі невирішених проблем. Вже згадуваний документ "Баварський географ", а це всього дві сторінки тексту , може похвалитись лише п*ятою частиною того , що там є щось загальнозрозуміле для дослідників.
Наші згадані міста могли б раз на чотири роки збирати світові конференції по різним напрямкам слов*янознавства. Наприклад Львову, найбільше підходить археологічний напрямок, адже тут знаходиться столиця усіх ранніх слов*ян - Стільсько, малодосліджене на сьогодні! На другий рік, наприклад, збираються дослідники в Івано-Франківську, що вивчають етнографію, культуру слов*ян. На третій рік у Чернівцях слов*янські мовознавці, а на четвертий у Тернополі історики , що вивчають документи слов*ян і про слов*ян... Нічого нереального, неправдивого тут не має !
понеділок, 9 грудня 2013 р.
Загадка Білої Хорватії.
Найбільше про Білу Хорватію написав Костянтин Багрянородний. Але в цілому історичні документи нам не розповідають нічого про якісь білохорватські факти: ім*я князя хоч одного, битви, війни, династичні шлюби, дипломатичні папери - нічого немає!?
Цей факт можна пояснити тим, що з 925 року існувало велике , міцнеХорватське королівство, яке вело війни із сусідніми державами. . Очевидно, що споріднені із хорватами слов*янські племена були горді за своїх адріатичних родичів і подавали себе, як хорвати білі (нехрещенні), але чогось більшого у державному плані вони не спромоглися.
За нашими літописами хорватське чи прохорватське племя входило у склад Русі. У Літописі Руському хорвати два рази згадуються у складі народів, що входили до "Великої Скіфії", останній раз коли з Олегом у 907 році вони ходили на Греків. Очевидно, що вже тоді "руські" хорвати входили у склад Русі, але мали свою автономію, бо руських князів тут ще не було, а ще крім того визнавали себе за білих хорватів, адже свій твір К.Багрянородний написав у середині 10 ст..
У 980 році великим київським князем стає Володимир Великий, який вже на другий рік (981р.) відвойовує у поляків місто Перемишль і Червенські міста, а потім в той же рік ще перемагає в*ятичів і накладає на них данину.
Перемишль і Червенські міста знаходилися на західній границі Русі і щоб їх відвоювати потрібно було мати міцні тили, зокрема у Прикарпатті і ніяких "незалежних" білих хорватів тут не могло бути. Крім того хорватські адріатичні племена є вихідцями із наших земель і хто тут старший ще питання, який очевидно задавались ще в ті часи. На прикарпатські племена Володимир Великий очевидно, що данину не наклав, бо тут потрібно було боронити всіма силами свою землю від сусідів.
993 роком руський літописець записує: "Пішов Володимир на Хорватів." Літописець про цих Хорватів пише з великої букви - тобто це були незалежні, державні Хорвати! Історія не знає про існування в той час двох незалежних Хорватій! Значить Володимир Великий водив своє військо на війну з адріатичною Хорватією. Володимир скоріше всього у цій війні взявся допомагати угорцям або чехам проти Хорватії. Ця Хорватська війна могла бути у вигляді протистояння різних військ, без великих військових сутичок, боїв і т.п. і завершитись вона могла мирними угодами без якихось територіальних змін. А наш князь взагалі із своїм військом міг стояти десь збоку цих подій, наприклад у нашому Закарпаттю, а потім повернення у Київ, печеніги і все таке інше.
Тому тодішні історики про цю Хорватську війну нічого не написали, а можливо і написали, але все потрібно звіряти, аналізувати, що сталось тоді, чи не сталось...
Отож Біла Хорватія була таким собі недієвим , ментальним союзом незалежних, напівзалежних хорватських і прохорватських язичеських князівств по обидва боки Карпат, які очевидно входили у тодішні держави: Русь, Польщу, Чехію, Угорщину і який з посиленням тут державної влади зник сам по собі.
Цей факт можна пояснити тим, що з 925 року існувало велике , міцнеХорватське королівство, яке вело війни із сусідніми державами. . Очевидно, що споріднені із хорватами слов*янські племена були горді за своїх адріатичних родичів і подавали себе, як хорвати білі (нехрещенні), але чогось більшого у державному плані вони не спромоглися.
За нашими літописами хорватське чи прохорватське племя входило у склад Русі. У Літописі Руському хорвати два рази згадуються у складі народів, що входили до "Великої Скіфії", останній раз коли з Олегом у 907 році вони ходили на Греків. Очевидно, що вже тоді "руські" хорвати входили у склад Русі, але мали свою автономію, бо руських князів тут ще не було, а ще крім того визнавали себе за білих хорватів, адже свій твір К.Багрянородний написав у середині 10 ст..
У 980 році великим київським князем стає Володимир Великий, який вже на другий рік (981р.) відвойовує у поляків місто Перемишль і Червенські міста, а потім в той же рік ще перемагає в*ятичів і накладає на них данину.
Перемишль і Червенські міста знаходилися на західній границі Русі і щоб їх відвоювати потрібно було мати міцні тили, зокрема у Прикарпатті і ніяких "незалежних" білих хорватів тут не могло бути. Крім того хорватські адріатичні племена є вихідцями із наших земель і хто тут старший ще питання, який очевидно задавались ще в ті часи. На прикарпатські племена Володимир Великий очевидно, що данину не наклав, бо тут потрібно було боронити всіма силами свою землю від сусідів.
993 роком руський літописець записує: "Пішов Володимир на Хорватів." Літописець про цих Хорватів пише з великої букви - тобто це були незалежні, державні Хорвати! Історія не знає про існування в той час двох незалежних Хорватій! Значить Володимир Великий водив своє військо на війну з адріатичною Хорватією. Володимир скоріше всього у цій війні взявся допомагати угорцям або чехам проти Хорватії. Ця Хорватська війна могла бути у вигляді протистояння різних військ, без великих військових сутичок, боїв і т.п. і завершитись вона могла мирними угодами без якихось територіальних змін. А наш князь взагалі із своїм військом міг стояти десь збоку цих подій, наприклад у нашому Закарпаттю, а потім повернення у Київ, печеніги і все таке інше.
Тому тодішні історики про цю Хорватську війну нічого не написали, а можливо і написали, але все потрібно звіряти, аналізувати, що сталось тоді, чи не сталось...
Отож Біла Хорватія була таким собі недієвим , ментальним союзом незалежних, напівзалежних хорватських і прохорватських язичеських князівств по обидва боки Карпат, які очевидно входили у тодішні держави: Русь, Польщу, Чехію, Угорщину і який з посиленням тут державної влади зник сам по собі.
пʼятницю, 6 грудня 2013 р.
"Баварський географ" - українська частка.
Тільки зовсім недавно українські науковці взялися трактувати і вивчати цей невеличкий за розміром історичний документ. Оригінальна назва його : "Опис градів і земель на північ від Дунаю". Найбільш докладно про цей документ із його перекладом написав Леонтій Войтович - "Баварський географ": спроба етнолокалізації населення Центрально-Східньої Європи 9 ст.", ця стаття є і в інтернеті. Цей документ подає назви майже 60 племен, які в цей час проживали "на північ від Дунаю". Більша частина назв племен є й досі неіндетифікованою. На сьогодні наші дослідники повторюють помилку І.Геррмана в тому, що племена потрібно розміщувати на відомих і ймовірних торговельних шляхах тодішньої Європи, але ж в самій назві документу нічого "торговельного" не згадується ?!
Я виходжу з того, що державне утворення Скіфія-Сарматія займала велику територію від Балтики до Чорного моря, а західна границя проходила рікою Віслою за Клавдієм Птолемеєм. І тому автор "Баварського географа" описуючи і перелічуючи зокрема племена колишньої Скіфії дотримувався певних правил, а не вибирав назви навмання. Я користуюся нумерацією племен, яку вживає Л.Войтович у своїй праці. Опис колишньої Скіфії автор Баварського географа починає з великих, вагомих племен: 19. Журяни-чуряни - червляни - мають 325 градів. Це пізніша Червона Русь, потім Галичина. 20. Бужани мають 231 град. Бужани населяли весь Західний Буг із його притоками, від його витоку до Дорогочина (руського міста пізніше). 21. Сіттичі, область в якій народу і градів без ліку. Про "вільний народ ситів, які проживають біля боліт і озер" писав Бенуа де Сент-Мор у 12 ст. Це українське Полісся по правому і лівому березі Дніпра, багате не мед із якого місцеве населення і виробляло "ситу". Й, тому франкські розвідники-купці не змогли дорахуватись кількості цього народу. 22. Стадичі, у котрих 516 міст і безліч людей. Зрозуміло, що стадичі проживали у лісо-степу до Дніпра, але звідки така назва ?? Словник Б.Грінченка дав на це правильну відповідь: стадарь - пастух коней, стадарня - конюшня, стадник - пастух коней, стадня, стадо - табун коней. Стадичі - це люди, які розводили коней і природні умови проживання їм у цьому дуже сприяли. 23. Себбірочі мають 90 градів. Очевидно, що правильніше читати севвірочі - сіверяни це лівобережна Україна і це досить відоме племя. 24. Унличі, численний народ 318 градів. Це також відомі з літописів уличі, які проживали між річками Дністер і Південний Буг. 25. Нервяни мають 78 градів. Неймовірно, але це ті ж самі неври про яких писав ще Геродот, заселяли вони Українські Карпати. Найбільше архаїки, як відомо зберігається у важкодоступних районах землі. Новорічне маланкування чоловічо-хлопчачих ватаг на Буковині це і є "перетворення раз на рік невра у вовка за Геродотом! 26. Атторочі мають 148 градів, народ найбвльш розгнузданий. Найбільш ймовірно, що це літописні тиверці. Далі йде перелік племен з 27 по 32, які населяли Південні Карпати і прилеглі землі. 33 і 34 Лендізі і Твфнезі - це можливо польсько-білоруські племена. 35. Червяни, в яких одних є королівство і від яких усі племена словян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід. Столиця цих чурян-червлян відома - вона знаходиться 30 км на південь від Львова - це нині величезне і найбільше городище Стільсько. Ось Вам і пошукуваний центр, батьківщина всіх словян!!! Слава Україні і нашим предкам!!! 36. Присяни 70 градів. Це наша Лемківщина, народ якої проживав біля чи при річці Сян. 37. Велунчани 70 градів. Це наші волиняни, на сході границя їх проходила по межиріччю рік Случа і Горині. Далі автор Бав. географа прямує на Балтійське побережжя: 38. Бруси-пруси і 39. Вінчубейри, а звітам різко звертає на південь у Хазарію. 40. Казіри 100 градів. 41. Руси. Варяги-руси ні одного града не мають - бо ж не словяни, хоч і пізніше створять велику державу Русь. Можливо й через це "Баварського географа" вітчизняні історики не дуже й любили, у ньому ще не згадуються поляни ?! З 42 по 46 йдуть племена, які можна шукати і на Кавказі і в Криму і навіть в самій Хазарії. 47. Унгри - за С.А.Плетньовою 1976 р. - 822-836 роках угри прийшли у наше Причорноморя. Ніяких історичних суперечностей, як бачимо тут немає. 48. Вісляни. - це найзахідніше племя колишньої Скіфії. Географ навіть не подає скільки було у них градів...
Я виходжу з того, що державне утворення Скіфія-Сарматія займала велику територію від Балтики до Чорного моря, а західна границя проходила рікою Віслою за Клавдієм Птолемеєм. І тому автор "Баварського географа" описуючи і перелічуючи зокрема племена колишньої Скіфії дотримувався певних правил, а не вибирав назви навмання. Я користуюся нумерацією племен, яку вживає Л.Войтович у своїй праці. Опис колишньої Скіфії автор Баварського географа починає з великих, вагомих племен: 19. Журяни-чуряни - червляни - мають 325 градів. Це пізніша Червона Русь, потім Галичина. 20. Бужани мають 231 град. Бужани населяли весь Західний Буг із його притоками, від його витоку до Дорогочина (руського міста пізніше). 21. Сіттичі, область в якій народу і градів без ліку. Про "вільний народ ситів, які проживають біля боліт і озер" писав Бенуа де Сент-Мор у 12 ст. Це українське Полісся по правому і лівому березі Дніпра, багате не мед із якого місцеве населення і виробляло "ситу". Й, тому франкські розвідники-купці не змогли дорахуватись кількості цього народу. 22. Стадичі, у котрих 516 міст і безліч людей. Зрозуміло, що стадичі проживали у лісо-степу до Дніпра, але звідки така назва ?? Словник Б.Грінченка дав на це правильну відповідь: стадарь - пастух коней, стадарня - конюшня, стадник - пастух коней, стадня, стадо - табун коней. Стадичі - це люди, які розводили коней і природні умови проживання їм у цьому дуже сприяли. 23. Себбірочі мають 90 градів. Очевидно, що правильніше читати севвірочі - сіверяни це лівобережна Україна і це досить відоме племя. 24. Унличі, численний народ 318 градів. Це також відомі з літописів уличі, які проживали між річками Дністер і Південний Буг. 25. Нервяни мають 78 градів. Неймовірно, але це ті ж самі неври про яких писав ще Геродот, заселяли вони Українські Карпати. Найбільше архаїки, як відомо зберігається у важкодоступних районах землі. Новорічне маланкування чоловічо-хлопчачих ватаг на Буковині це і є "перетворення раз на рік невра у вовка за Геродотом! 26. Атторочі мають 148 градів, народ найбвльш розгнузданий. Найбільш ймовірно, що це літописні тиверці. Далі йде перелік племен з 27 по 32, які населяли Південні Карпати і прилеглі землі. 33 і 34 Лендізі і Твфнезі - це можливо польсько-білоруські племена. 35. Червяни, в яких одних є королівство і від яких усі племена словян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід. Столиця цих чурян-червлян відома - вона знаходиться 30 км на південь від Львова - це нині величезне і найбільше городище Стільсько. Ось Вам і пошукуваний центр, батьківщина всіх словян!!! Слава Україні і нашим предкам!!! 36. Присяни 70 градів. Це наша Лемківщина, народ якої проживав біля чи при річці Сян. 37. Велунчани 70 градів. Це наші волиняни, на сході границя їх проходила по межиріччю рік Случа і Горині. Далі автор Бав. географа прямує на Балтійське побережжя: 38. Бруси-пруси і 39. Вінчубейри, а звітам різко звертає на південь у Хазарію. 40. Казіри 100 градів. 41. Руси. Варяги-руси ні одного града не мають - бо ж не словяни, хоч і пізніше створять велику державу Русь. Можливо й через це "Баварського географа" вітчизняні історики не дуже й любили, у ньому ще не згадуються поляни ?! З 42 по 46 йдуть племена, які можна шукати і на Кавказі і в Криму і навіть в самій Хазарії. 47. Унгри - за С.А.Плетньовою 1976 р. - 822-836 роках угри прийшли у наше Причорноморя. Ніяких історичних суперечностей, як бачимо тут немає. 48. Вісляни. - це найзахідніше племя колишньої Скіфії. Географ навіть не подає скільки було у них градів...
вівторок, 5 листопада 2013 р.
Футбольні проблеми майбутнього.
Футбольні проблеми в Україні наростають з кожним днем, очевидно, що це пов*язано з ідеєю проведення спільного футбольного чемпіонату з Росією. Але також очевидно, що найбільше проблем футбольні організації світу будуть мати із новими державами, які утворяться при Третьому розпаді Російської імперської держави. Перші два розпади відбувались у 1917 і 1991 роках.
Зараз у Російській Федерації офіційно з своєю владою, прапорами, гербами є 21 республіка, в яких живуть корінні жителі цих земель і які налічують від мілійона і більше жителів до кількох сотень тисяч чоловік. Якщо одна з найдавніших у Західній Європі держава Сан-Маріно на 2012 рік нараховувала всього 31.247 чоловік!.. То питається в цій задачці: Чи знайдеться хоч одна нині "російськофедераційна" республіка, яка в майбутньому відмовиться від того, щоби її Національна збірна з футболу не була представлена на світовій арені ??? Та люди цих республік зроблять все, щоби мати хоч один нормальний стадіон у себе, а як їм ще утверджуватися у цьому великому і непростому жорсткому світі ?! Ось список цих республік: Адигея, Алтай, Башкортостан, Бурятія, Дегастан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марій Ел, Мордовія, Північна Осетія, Татарстан, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашія, Якутія (Саха).
Головним фактором який стримує Федерацію від розвалу сьогодні - є ядерна зброя. Із характеристики цих предметів на першому місці стоїть їхня небезпечність для всього живого Світу. Ядерна зброя це дуже небезпечний пережиток 20 століття. Всілякі війни, конфлікти успішно відбуваються без неї.
Російські воєнні, які обслуговують російський ядерний потенціал приймаються на службу в Штатівську армію. А по вислузі років ці генерали, полковники будують собі дачки десь в Каліфорнії, чи деінде. Світ таким чином врятований від ядерного абсурду, а футбол спокійно розвивається далі ...
Четвертий розпад Російської імперської держави ще попереду.Але гляньмо тільки на три перші області Федерації Російської: Амурську, Архангельську і Астраханську - їх розділяють тисячі кілометрів, різний клімат, різні сусіди, різний набір своїх проблем від екологічних до економічних - можуть всі ці проблеми десь адекватно вирішуватись в одному центрі - наприклад у Москві - звичайно, що ні !!!
Отож футбольному світу варто ще чекати появі кількох десятків нових національних збірних з футболу!.. А хай переможе сильніший !
Зараз у Російській Федерації офіційно з своєю владою, прапорами, гербами є 21 республіка, в яких живуть корінні жителі цих земель і які налічують від мілійона і більше жителів до кількох сотень тисяч чоловік. Якщо одна з найдавніших у Західній Європі держава Сан-Маріно на 2012 рік нараховувала всього 31.247 чоловік!.. То питається в цій задачці: Чи знайдеться хоч одна нині "російськофедераційна" республіка, яка в майбутньому відмовиться від того, щоби її Національна збірна з футболу не була представлена на світовій арені ??? Та люди цих республік зроблять все, щоби мати хоч один нормальний стадіон у себе, а як їм ще утверджуватися у цьому великому і непростому жорсткому світі ?! Ось список цих республік: Адигея, Алтай, Башкортостан, Бурятія, Дегастан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Калмикія, Карачаєво-Черкесія, Карелія, Комі, Марій Ел, Мордовія, Північна Осетія, Татарстан, Тува, Удмуртія, Хакасія, Чечня, Чувашія, Якутія (Саха).
Головним фактором який стримує Федерацію від розвалу сьогодні - є ядерна зброя. Із характеристики цих предметів на першому місці стоїть їхня небезпечність для всього живого Світу. Ядерна зброя це дуже небезпечний пережиток 20 століття. Всілякі війни, конфлікти успішно відбуваються без неї.
Російські воєнні, які обслуговують російський ядерний потенціал приймаються на службу в Штатівську армію. А по вислузі років ці генерали, полковники будують собі дачки десь в Каліфорнії, чи деінде. Світ таким чином врятований від ядерного абсурду, а футбол спокійно розвивається далі ...
Четвертий розпад Російської імперської держави ще попереду.Але гляньмо тільки на три перші області Федерації Російської: Амурську, Архангельську і Астраханську - їх розділяють тисячі кілометрів, різний клімат, різні сусіди, різний набір своїх проблем від екологічних до економічних - можуть всі ці проблеми десь адекватно вирішуватись в одному центрі - наприклад у Москві - звичайно, що ні !!!
Отож футбольному світу варто ще чекати появі кількох десятків нових національних збірних з футболу!.. А хай переможе сильніший !
пʼятницю, 1 листопада 2013 р.
Село Будиголош.
Про село Буського району - Грабова я вже раніше писав. На захід 1200 метрів від цього села є невеличке село Будиголош. Недавно, знову, довелося побувати у цій місцевості , ще раз звіритися із топографічною картою... і віднайшлася маленька сенсація !
З півночі села Грабового проходить меліоративний канал, який має початок в с.Будиголош і який в цілому є притокою Стиру-Прип*яті-Чорного моря. Всього 500 метрів на південь в Будиголоші проходить інший канал, який впадає у Зах. Буг - Балтійське море. Цей канал явно прокладено невеликою річковою долиною. Взявся провіряти. Далі за картою цей канал між селами Яблунівка і Побужани має "обривисті береги". Довелося і туди в поле з*їздити - так дійсно це річкова природня долина. Тобто до прокладання каналу по ній текла річка. І екіпажі човнів, які перебирались з однієї річкової системи Чорного моря до Балтійського моря в районі нинішнього села Будиголош додали по-прямій лінії, волоком всього 500 метрів. Тоді назву цього села можна вивести від словосполучення: "буди - голос", тобто давай знати голосом про наближення притокою Зах. Бугу подорожніх до с. Грабово.
Якби Будиголош знаходився не на Головному Європейському вододілі, то можна було би виводити походження цієї назви від "буда" - лісового поташного промислу, тим більше, що кілометрів три у лісі від с. Будиголош є урочище Дідова Буда, де із попелу деревини добували поташ.
Коли археологічно все підтвердиться, що цей Грабівсько-Будиголошський волок працював у 2-3 ст. н.е., то українська мовознавча наука отримає цікаве слово "буди-голос" з тих давніх часів і зможе його використати у своїх реконструкціях давньої української мови. Тоді напевно, буде соромно говорити, що український народ і мова сформувалися із ранніх слов*ян (6-8 ст. н.е.).
З півночі села Грабового проходить меліоративний канал, який має початок в с.Будиголош і який в цілому є притокою Стиру-Прип*яті-Чорного моря. Всього 500 метрів на південь в Будиголоші проходить інший канал, який впадає у Зах. Буг - Балтійське море. Цей канал явно прокладено невеликою річковою долиною. Взявся провіряти. Далі за картою цей канал між селами Яблунівка і Побужани має "обривисті береги". Довелося і туди в поле з*їздити - так дійсно це річкова природня долина. Тобто до прокладання каналу по ній текла річка. І екіпажі човнів, які перебирались з однієї річкової системи Чорного моря до Балтійського моря в районі нинішнього села Будиголош додали по-прямій лінії, волоком всього 500 метрів. Тоді назву цього села можна вивести від словосполучення: "буди - голос", тобто давай знати голосом про наближення притокою Зах. Бугу подорожніх до с. Грабово.
Якби Будиголош знаходився не на Головному Європейському вододілі, то можна було би виводити походження цієї назви від "буда" - лісового поташного промислу, тим більше, що кілометрів три у лісі від с. Будиголош є урочище Дідова Буда, де із попелу деревини добували поташ.
Коли археологічно все підтвердиться, що цей Грабівсько-Будиголошський волок працював у 2-3 ст. н.е., то українська мовознавча наука отримає цікаве слово "буди-голос" з тих давніх часів і зможе його використати у своїх реконструкціях давньої української мови. Тоді напевно, буде соромно говорити, що український народ і мова сформувалися із ранніх слов*ян (6-8 ст. н.е.).
четвер, 17 жовтня 2013 р.
Топоніміка села Тур*є.
Хочеться щиро подякувати учителям Тур*ївської школи за допомогу, за екскурсію шкільним краєзнавчим музеєм, за книгу Степана Куриляка "Моє село - Тур*є Буського району на Львівщині" видану Інститутом народознавства НАН України.
Ось такі звичайні топоніми села Тур*є і його околиць не добавили мені оптимізму, що моя гіпотеза, що назва села походить не від лісових тварин турів, а від турії - вежі, башти, укріплення: Нове село, Церковний кут, Стависько, Соснина, Горб, Яців кут, Підкалинів, болота Мохове, Кругле. Лише вдома взявши до рук Словника Б.Грінченка підтвердилася моя версія: село Бачка і ліс Бачка знаходяться між селами Тур*є і Переволочно, тут ще протікає річечка Пуста . Слово "бачка" корінне від "бачити". Тур*є знаходиться на своєрідному острові (6 х 2 км) серед болотистої місцевості Малого Полісся. На півночі цього острова є село Лісове інша назва тут - Цьопи.Цьопати - стукати. При наближенні човнів з півдня Тур*ївського укріплення їх можна було побачити, а з півночі ріка Стир - цю інформацію передавали, попереджали стукотом, шумом. Справжнім подарунком стало слово-топонім "Демчаки": демено - руль, деменути - пхати. Тобто в цій частині села Тур*є проживали люди, які допомагали пасажирам човнів переміщувати їх від Цьопи до Бачки по землі ( чи навпаки), а це приблизно нині 2 кілометри, можливо тут був обладнаний спеціальний шлях, рів для цього транспортування ?
У шкільному музеї Тур*є виставлені кам*яні сокири, крем*яні наконечники, скребачки, сокирки, які були знайдені на землях села. Тобто люди тут проживали ще з давніх-давен, з кам*яного віку. І при майбутніх археологічних дослідженнях можуть знайтися залишки Тур*ївського укріплення з визначенням його віку, коли тут справді почав працювати волок річкових човнів.
Латиною і давньогрецькою вежа, башта читається, як "турріс". На річці Стир в давньоруський період були такі столиці удільних князівств, як Перемиль, Луцьк, Чорторийськ. На старій карті кінця 18 ст. Стир бере початок з озера, що було біля Олеського замку. Між Олеськом і Ожидовим проходила границя між Волинню і Галичиною і тут починається річечка Солотвина, яка в районі м. Буська впадає в Зах. Буг, а це басейн Балтійського моря. В Ожидові відомо п*ять археологічних культур - тут пересікались сухопутні дороги із річковими (волоками) , тут був знайдений небувалий скарб арабських монет, а ще при розкопках попадались давньоримські монети. Недалеко від Тур*є є село Рожнів, за Літописом Руським тут в 1099 році відбувалась запекла битва між руськими князями і їх військом.
Район села Тур*є і сусідніх земель, як бачимо, ще потребує спільної праці мовознавців, істориків, археологів, етнографів, гідрогеологів. Отож, як хтось каже, що не треба переписувати (писати нової) історії - то це явно від лукавого!
Ось такі звичайні топоніми села Тур*є і його околиць не добавили мені оптимізму, що моя гіпотеза, що назва села походить не від лісових тварин турів, а від турії - вежі, башти, укріплення: Нове село, Церковний кут, Стависько, Соснина, Горб, Яців кут, Підкалинів, болота Мохове, Кругле. Лише вдома взявши до рук Словника Б.Грінченка підтвердилася моя версія: село Бачка і ліс Бачка знаходяться між селами Тур*є і Переволочно, тут ще протікає річечка Пуста . Слово "бачка" корінне від "бачити". Тур*є знаходиться на своєрідному острові (6 х 2 км) серед болотистої місцевості Малого Полісся. На півночі цього острова є село Лісове інша назва тут - Цьопи.Цьопати - стукати. При наближенні човнів з півдня Тур*ївського укріплення їх можна було побачити, а з півночі ріка Стир - цю інформацію передавали, попереджали стукотом, шумом. Справжнім подарунком стало слово-топонім "Демчаки": демено - руль, деменути - пхати. Тобто в цій частині села Тур*є проживали люди, які допомагали пасажирам човнів переміщувати їх від Цьопи до Бачки по землі ( чи навпаки), а це приблизно нині 2 кілометри, можливо тут був обладнаний спеціальний шлях, рів для цього транспортування ?
У шкільному музеї Тур*є виставлені кам*яні сокири, крем*яні наконечники, скребачки, сокирки, які були знайдені на землях села. Тобто люди тут проживали ще з давніх-давен, з кам*яного віку. І при майбутніх археологічних дослідженнях можуть знайтися залишки Тур*ївського укріплення з визначенням його віку, коли тут справді почав працювати волок річкових човнів.
Латиною і давньогрецькою вежа, башта читається, як "турріс". На річці Стир в давньоруський період були такі столиці удільних князівств, як Перемиль, Луцьк, Чорторийськ. На старій карті кінця 18 ст. Стир бере початок з озера, що було біля Олеського замку. Між Олеськом і Ожидовим проходила границя між Волинню і Галичиною і тут починається річечка Солотвина, яка в районі м. Буська впадає в Зах. Буг, а це басейн Балтійського моря. В Ожидові відомо п*ять археологічних культур - тут пересікались сухопутні дороги із річковими (волоками) , тут був знайдений небувалий скарб арабських монет, а ще при розкопках попадались давньоримські монети. Недалеко від Тур*є є село Рожнів, за Літописом Руським тут в 1099 році відбувалась запекла битва між руськими князями і їх військом.
Район села Тур*є і сусідніх земель, як бачимо, ще потребує спільної праці мовознавців, істориків, археологів, етнографів, гідрогеологів. Отож, як хтось каже, що не треба переписувати (писати нової) історії - то це явно від лукавого!
неділю, 13 жовтня 2013 р.
Давня історія села Грабова.
9 км на північ від мого міста Буська знаходиться село Грабова. Воно мене цікавило здавна, бо за розповіддями тут нібито був знайдений скарб римських монет. Але так, як науці з цього скарбу нічого не дісталось, то говорити з якого він часу і чи був взагалі важко. Наявність давньоримських монет підтверджувало мою теорію, що відгалуження відомого в античні часи Бурштинового торгового шляху проходили і нашими землями.
Ще у лісі біля Грабової відомий курганий могильник із 14 курганів "невизначеного часу", як у 1918 році писав польський археолог Б.Януш. У 1977 році львівські історики-археологи проводили розвідку вздовж Західного Бугу і "на північно-західній околиці" села Грабова знайшли кераміку раннього заліза - Пелещишин Н. и Михальщишин И. А.О. "Наука" М. 1987 р.
З допомогою місцевих людей у лісі мені вдалося знайти один великий курган з двома вершинами, десь висотою 2-3 метри, решту курганів, або були невеликі і їх у лісі тепер не знайти, або були розкопані за-Польщі до 1939 року ??
І тільки сьогодні студіюючи топографічні карти вияснилося, що село Грабова знаходиться на Головному Європейському вододілі, тобто з-сходу від села бере початок річечка Радоставка, яка впадає у Стир-Прип*ять-Дніпро-Чорне море. На півдні села починається потічок, який впадає у Західний Буг- Балтійське море!
Раніше думалося, що кургани біля Грабової "контролювали" сухопутну дорогу, яка йшла паралельно Зах. Бугу, але такої дороги і зараз немає! Отож найбільш вірогідна версія: Грабівські кургани належать до висоцької археологічної культури 11-6 ст. до н.е. Кургани з*являються в кінці існування цієї культури. Коли творилася Скіфська держава (7 ст. до н.е.) вона об*єднала усі проскіфські племена: землеробські, скотарські, лісові (Мале Полісся) в одне ціле. Основними шляхами сполучення у великих лісах, як відомо є річки. Для сполучення між різними басейнами річок - слугували "волоки" - волокли човни з річки до річки. Щоб волоки були "справні" - потрібно було їх чистити від заростання, замулення, будувати невеликі греблі, контролювати місцевість, збирати мита, податки (нічого нового :)) і тому тут будувались укріплення - зокрема турі*ї - вежі, башти.
В пізньоантичні часи, як бачимо римляни знову використовували "Грабівський волок", для торгівлі, для сполучення. Звичайно, що мою версію можуть підтвердити лише майбутні широкомасштабні археологічні розвідки та дослідження села Грабова і його околиць...
Щодо села Тур*я Буського району то за розповіддями людей тут недавно була знайдена золота римська монета! А я ще "знайшов" село Тур*є в Старосамбірському районі Львівської області - це вже Карпати, біля цього села є перевал - Присліп. Все правильно!
Колись в давні часи я спеціально їздив на південь України і зокрема і в Крим, щоби побачити скіфські кургани, а тут, як кажуть є свої "під носом"!!!
Ще у лісі біля Грабової відомий курганий могильник із 14 курганів "невизначеного часу", як у 1918 році писав польський археолог Б.Януш. У 1977 році львівські історики-археологи проводили розвідку вздовж Західного Бугу і "на північно-західній околиці" села Грабова знайшли кераміку раннього заліза - Пелещишин Н. и Михальщишин И. А.О. "Наука" М. 1987 р.
З допомогою місцевих людей у лісі мені вдалося знайти один великий курган з двома вершинами, десь висотою 2-3 метри, решту курганів, або були невеликі і їх у лісі тепер не знайти, або були розкопані за-Польщі до 1939 року ??
І тільки сьогодні студіюючи топографічні карти вияснилося, що село Грабова знаходиться на Головному Європейському вододілі, тобто з-сходу від села бере початок річечка Радоставка, яка впадає у Стир-Прип*ять-Дніпро-Чорне море. На півдні села починається потічок, який впадає у Західний Буг- Балтійське море!
Раніше думалося, що кургани біля Грабової "контролювали" сухопутну дорогу, яка йшла паралельно Зах. Бугу, але такої дороги і зараз немає! Отож найбільш вірогідна версія: Грабівські кургани належать до висоцької археологічної культури 11-6 ст. до н.е. Кургани з*являються в кінці існування цієї культури. Коли творилася Скіфська держава (7 ст. до н.е.) вона об*єднала усі проскіфські племена: землеробські, скотарські, лісові (Мале Полісся) в одне ціле. Основними шляхами сполучення у великих лісах, як відомо є річки. Для сполучення між різними басейнами річок - слугували "волоки" - волокли човни з річки до річки. Щоб волоки були "справні" - потрібно було їх чистити від заростання, замулення, будувати невеликі греблі, контролювати місцевість, збирати мита, податки (нічого нового :)) і тому тут будувались укріплення - зокрема турі*ї - вежі, башти.
В пізньоантичні часи, як бачимо римляни знову використовували "Грабівський волок", для торгівлі, для сполучення. Звичайно, що мою версію можуть підтвердити лише майбутні широкомасштабні археологічні розвідки та дослідження села Грабова і його околиць...
Щодо села Тур*я Буського району то за розповіддями людей тут недавно була знайдена золота римська монета! А я ще "знайшов" село Тур*є в Старосамбірському районі Львівської області - це вже Карпати, біля цього села є перевал - Присліп. Все правильно!
Колись в давні часи я спеціально їздив на південь України і зокрема і в Крим, щоби побачити скіфські кургани, а тут, як кажуть є свої "під носом"!!!
пʼятницю, 11 жовтня 2013 р.
Останній раз про вівтарі Олександра, або чому він спалив Персополь ??
"Столицю Сходу" Персополь Олександр Македонський спалив здається десь в кінці весни 330 року до н.е. Спалення ніби-то відбулося за ініціативи п*яної гетери?! Але подивимося, що було до того?
Ранньою весною намісника Фракії - Зопіріона Олександр Македонський ще й призначає командувачем Чорноморського флоту. Назбиравши 30 тисяч війська і кораблів Зопіріон висаджується під стінами Ольвії, в приморському центрі Скіфської землі. Жителі міста Ольвії об*єднюються із скіфами і розбивають ворога. Очевидно, що якась частина фракійців на чолі з Мемноном була відпущена з Ольвії і висадилась у Фракії і підняла повстання проти македонської влади. За Фракією піднялася Греція на чолі із спартанським царем - Агісом. Для боротьби із повстаннями у Європі своєму ставленику Антипатру О.Македонський відправив 3000 талантів срібла, це тільки те що відомо історикам - Аріан кн.4,15 . Повстання у Європі було придушено...
Очевидно, що про погром Зопіріона і повстання у Фракії повідомлення (таємну пошту) від Антипатра О.Македонський отримав під час бенкету в палаці перських царів у Персополі! Олександр Великий впав в істерику і спалив цей палац! Крапка.
Раніше автор (Т.Д.) ніяк не міг зрозуміти, навіщо О.Македонський так багато потратився на відновлення могили першого перського царя Кіра ? - Аріан кн.6,2 .
Діодор кн.17,64 повідомляє, що Македонський в 330 р. до н.е. виділив одну тисячу талантів сріблом для найму солдатів-чужеземців із колишніх підданих Перської імперії, очевидно, що вони мали "помстились" скіфам за загибель їхнього першого царя - Кіра. Тобто повівши їх на Скіфський Кавказ і далі підкоряти землі Скіфії. Напочатку кн.7,1 Аріан повідомляє таке :"...Інші же говорили, що він (О.М.) хотів плисти в Ексинське море до скіфів і до Меотиди". Напевно у тому випадку, коли б експедиція Зопіріона проходила успішно, в гіршому випадку із своїм військом він пройшов би Кавказ і дійшов до Азовського моря, а там і Європейська Скіфія.
Тому згадка і пізніша побудова Олександрових стовпів у Північному Кавказі і вівтарів Олександра між Дніпром і Доном опиралась на реальні плани цього македонського царя. В цілому план був блискучий, але ще блискучіше на нього відреагували наші предки: скіфи і ольвіополіти !!!
Ранньою весною намісника Фракії - Зопіріона Олександр Македонський ще й призначає командувачем Чорноморського флоту. Назбиравши 30 тисяч війська і кораблів Зопіріон висаджується під стінами Ольвії, в приморському центрі Скіфської землі. Жителі міста Ольвії об*єднюються із скіфами і розбивають ворога. Очевидно, що якась частина фракійців на чолі з Мемноном була відпущена з Ольвії і висадилась у Фракії і підняла повстання проти македонської влади. За Фракією піднялася Греція на чолі із спартанським царем - Агісом. Для боротьби із повстаннями у Європі своєму ставленику Антипатру О.Македонський відправив 3000 талантів срібла, це тільки те що відомо історикам - Аріан кн.4,15 . Повстання у Європі було придушено...
Очевидно, що про погром Зопіріона і повстання у Фракії повідомлення (таємну пошту) від Антипатра О.Македонський отримав під час бенкету в палаці перських царів у Персополі! Олександр Великий впав в істерику і спалив цей палац! Крапка.
Раніше автор (Т.Д.) ніяк не міг зрозуміти, навіщо О.Македонський так багато потратився на відновлення могили першого перського царя Кіра ? - Аріан кн.6,2 .
Діодор кн.17,64 повідомляє, що Македонський в 330 р. до н.е. виділив одну тисячу талантів сріблом для найму солдатів-чужеземців із колишніх підданих Перської імперії, очевидно, що вони мали "помстились" скіфам за загибель їхнього першого царя - Кіра. Тобто повівши їх на Скіфський Кавказ і далі підкоряти землі Скіфії. Напочатку кн.7,1 Аріан повідомляє таке :"...Інші же говорили, що він (О.М.) хотів плисти в Ексинське море до скіфів і до Меотиди". Напевно у тому випадку, коли б експедиція Зопіріона проходила успішно, в гіршому випадку із своїм військом він пройшов би Кавказ і дійшов до Азовського моря, а там і Європейська Скіфія.
Тому згадка і пізніша побудова Олександрових стовпів у Північному Кавказі і вівтарів Олександра між Дніпром і Доном опиралась на реальні плани цього македонського царя. В цілому план був блискучий, але ще блискучіше на нього відреагували наші предки: скіфи і ольвіополіти !!!
середу, 9 жовтня 2013 р.
Кам*янець-Подільському - 1890 років (!?) - 5.
Відновивши первісний вигляд мосту за зображенням на Траяновій колоні, варто саме це зображення відтворити на бронзовій плиті перед мостом.
Оскільки зберігся скульптурний портрет Траяна, то вдячні городяни міста можуть навіть поставити йому пам*ятник, як засновнику міста. А чому б і ні ?!
Недавно біля села Вільного Кам*янець-Подільського району мені довелося побачити через річечку складений із каміння двоарочний міст. Хто знає скільки йому років ??? Варто фахівцям перевірити усі такі мости і містки - можливо серед них і трапляться цікаві екземпляри.
А на майбутнє, щоб не було спекуляцій навколо давніх істориків, потрібно їхні твори видавати в Україні. На жаль, поки що українського перекладу творів ні Страбона, ні Клавдія Птолемея немає, як і багатьох інших авторів. Показово, що в цій ситуації народна пам*ять про автора валів живе й досі - Траянові вали, а це явне глумління над офіціозом історіографії!
Зробимо деякі висновки. Навіть, якщо припустити, що міст збудовано в 3-4 ст. н.е. - то все одно це, можливо, одна з найстаріших споруд в Україні, яка майже повністю дожила до наших часів. Для відновлення мосту потрібно створити асоціацію, яка би об*єднала місцеву владу, депутатів, інші організації, товариства, спілки тощо, потрібно виходити із планом реконструкції мосту не тільки на державний, але й міжнародний рівень. Від дискусії потрібно переходити до роботи, яка і розставить все на свої місця.
Вивчення римських прикордонних укріплень: земляних валів, мостів, фортець, доріг займається історична дисципліна - лімесологія. Такі украплення, як у нас, існують ще в Англії, Німеччині і Румунії. Фактично, фахівців з лімесології у нас в Україні немає, а Кам*янець-Подільський може стати центром української лімесології. Затягувати час, звичайно, не можна, бо на всеукраїнський центр лімесології вже незабаром претендуватимуть Чернівці, Одеса, Сімферополь. Звичайно, що і Київ не стоятиме осторонь.
( На сьогодні стало відомо, що берегом Збруча йде ще одна лінія Траянового валу - фрагментами).
Оскільки зберігся скульптурний портрет Траяна, то вдячні городяни міста можуть навіть поставити йому пам*ятник, як засновнику міста. А чому б і ні ?!
Недавно біля села Вільного Кам*янець-Подільського району мені довелося побачити через річечку складений із каміння двоарочний міст. Хто знає скільки йому років ??? Варто фахівцям перевірити усі такі мости і містки - можливо серед них і трапляться цікаві екземпляри.
А на майбутнє, щоб не було спекуляцій навколо давніх істориків, потрібно їхні твори видавати в Україні. На жаль, поки що українського перекладу творів ні Страбона, ні Клавдія Птолемея немає, як і багатьох інших авторів. Показово, що в цій ситуації народна пам*ять про автора валів живе й досі - Траянові вали, а це явне глумління над офіціозом історіографії!
Зробимо деякі висновки. Навіть, якщо припустити, що міст збудовано в 3-4 ст. н.е. - то все одно це, можливо, одна з найстаріших споруд в Україні, яка майже повністю дожила до наших часів. Для відновлення мосту потрібно створити асоціацію, яка би об*єднала місцеву владу, депутатів, інші організації, товариства, спілки тощо, потрібно виходити із планом реконструкції мосту не тільки на державний, але й міжнародний рівень. Від дискусії потрібно переходити до роботи, яка і розставить все на свої місця.
Вивчення римських прикордонних укріплень: земляних валів, мостів, фортець, доріг займається історична дисципліна - лімесологія. Такі украплення, як у нас, існують ще в Англії, Німеччині і Румунії. Фактично, фахівців з лімесології у нас в Україні немає, а Кам*янець-Подільський може стати центром української лімесології. Затягувати час, звичайно, не можна, бо на всеукраїнський центр лімесології вже незабаром претендуватимуть Чернівці, Одеса, Сімферополь. Звичайно, що і Київ не стоятиме осторонь.
( На сьогодні стало відомо, що берегом Збруча йде ще одна лінія Траянового валу - фрагментами).
Кам*янцю-Подільському 1890 років (!?) - 4.
Знаючи розташування Траянових валів на Буковині, враховуючи топографічні і археологічні особливості інших земель Подністров*я, автору вдалося локалізувати місце розташування де-яких Птолемеєвих міст. Враховуючи, що Подільський Траяновий вал проходить біля Кам*янець-Подільського, то для гарнізону римського війська, який охороняв цей вал, кращого місця для фортеці на півострові Смотрича важко й знайти. Нелегка переправа була ще і через річку Збруч, і тут, напевно, також було місто, яке контролювало цю переправу. Ця переправа ймовірно існувала між теперішніми селами Шустівці і Залісся Тернопільської області . Минулого століття в Заліссі було знайдено римський бронзовий амулет. Оскільки першим згадується Карсідава - то це місто було на Збручі, на якому березі - то вже майбутні пошуки покажуть. А Патрідава чи Петрідава - це безперечно теперішній Кам*янець-Подільський.Цілком ймовірно, що величний міст над Смотричем, крім транспортної функції, ще демонстрував непідкореним і підкореним племенам технічну могутність імперії, попросту сіяв страх.
Потрібно сказати ще кілька слів про Траяна - це була дуже розумна і передбачлива людина. До всіх своїх війн вів ретельну і грунтовну підготовку. Не виключено, що в Траяна вже тоді (106-107 рр.) складався великий план підкорення Сарматії. Тоді в Криму, в Ольвії та в інших містах півдня України стояли вже римські гарнізони. Траян об*їзджав західні кордони із Сарматією і давав розпорядження своїм людям для побудови лімесу - який мав захищати новозахопленні землі. Напевно, що й міст у Кам*янець-Подільську було збудовано під керівництвом траянового архітектора Аполодора. Якщо міст "попав" на колону Траяна - то це свідчить про його чимале значення, і будь-кому таку справу імператор не міг доручити. Колону Траяна, як вже згадувалося, встановили 113 року, то на будівництво мосту пішло максимум 5-6 років. Таке точне датування споруди має велику цінність для історії. Разом із побудовою моста виросло і місто Патрідава-Петрідава.
Отож, роком заснування Кам*янця-Подільського можна вважати 107 рік н.е. Засновником міста звичайно виступає римський імператор Траян. А на сьогоднішній рік славному місту виповнюється не мало, не багато, а рівно 1890 років.
Потрібно сказати ще кілька слів про Траяна - це була дуже розумна і передбачлива людина. До всіх своїх війн вів ретельну і грунтовну підготовку. Не виключено, що в Траяна вже тоді (106-107 рр.) складався великий план підкорення Сарматії. Тоді в Криму, в Ольвії та в інших містах півдня України стояли вже римські гарнізони. Траян об*їзджав західні кордони із Сарматією і давав розпорядження своїм людям для побудови лімесу - який мав захищати новозахопленні землі. Напевно, що й міст у Кам*янець-Подільську було збудовано під керівництвом траянового архітектора Аполодора. Якщо міст "попав" на колону Траяна - то це свідчить про його чимале значення, і будь-кому таку справу імператор не міг доручити. Колону Траяна, як вже згадувалося, встановили 113 року, то на будівництво мосту пішло максимум 5-6 років. Таке точне датування споруди має велику цінність для історії. Разом із побудовою моста виросло і місто Патрідава-Петрідава.
Отож, роком заснування Кам*янця-Подільського можна вважати 107 рік н.е. Засновником міста звичайно виступає римський імператор Траян. А на сьогоднішній рік славному місту виповнюється не мало, не багато, а рівно 1890 років.
Кам*янцю-Подільському - 1890 років (!?) - 3.
Потрібно сказати про економічний потенціал Дакії і наших залежних земель. В Дакії вівся широкомасштабний видобуток заліза, свинцю, срібла, золота. Нічого такого на наших землях, зайнятих липицькими племенами, не було. Вірогідно, що крім гарнізонів із римським військом і їхніми союзниками та ще квесторів-податківців, більше нічого "римського" на наших землях не було.
На честь перемоги над Дакією 109 року за наказом Траяна біля сучасного містечка Адамклісі в Румунії було споруджено великий монумент. Куполистий конус діаметром 38 метрів було прикрашено барельєфом із сценами дакійської війни. Напевно, на цих барельєфах і було зображено знаменитий міст через Дунай, побудований архітектором Аполодором. Довжина мосту чтановила 1134 м, а ширина 14,5 м, міст спирався на 20 кам*яних биках. Міст, що зображено на колоні Траяна, має всього 4 бика, а на передньому плані стоять люди, фактично під мостом. В ситуації із дунайським мостом таке розташування людей було би не можливим: Дунай не Смотрич.
Тільки 113 року в Римі було встановлено колону Траяна із рельєфним поясом навколо колони довжиною близько 200 метрів. На поясі також зображено сцени дакійської війни. Оскільки дунайський міст було відтворено на монументі в Адамклісі, то, напевно, ще раз зображувати його на колоні Траяна не було доцільно. Чому саме Кам*янець-Подільський міст попав на колону Траяна ? Напевно тому, що це була найпівнічніша споруда такого типу у володіннях Риму і римські стратеги покладали на нього чимало надій.
В Єгипті у м.Александрії в першій половиніц 2 ст. н.е. працював знаменитий астроном, математик і географ Клавдій Птолемей. Приблизно 140 р. н.е. він написав книгу "Керівництво з географії". В ній описав відомий тоді римлянам світ, подавши близько 8000 координат різних географічних точок. Наші землі він описує під назвою - Європейська Сарматія. На верхньому і середньому Дністрі Птолемей подає координати 5 міст: Карродунону, Маетоніуму, Клепідави, Вібантаваріуму і Ерактону. Біля Клепідави, пише Клавдій є ще два міста: Карсідава і Патрідава, але їх координатів не подає.Можливо, ці міста не вписувались в його систему? Ніякої карти Європейської Сарматії в Птолемея не було, він тільки зібрав письмово дані про міста, річки тощо і відстані між ними. З минулого століття Патрідаву ототожнюють із Кам*янець_Подільським. І перекладали назву по-грецьки: Петрідава - "Кам*яне місто". Є переклад , що Патрідава по латині буде - "Батьківське (Татове) місто".
На честь перемоги над Дакією 109 року за наказом Траяна біля сучасного містечка Адамклісі в Румунії було споруджено великий монумент. Куполистий конус діаметром 38 метрів було прикрашено барельєфом із сценами дакійської війни. Напевно, на цих барельєфах і було зображено знаменитий міст через Дунай, побудований архітектором Аполодором. Довжина мосту чтановила 1134 м, а ширина 14,5 м, міст спирався на 20 кам*яних биках. Міст, що зображено на колоні Траяна, має всього 4 бика, а на передньому плані стоять люди, фактично під мостом. В ситуації із дунайським мостом таке розташування людей було би не можливим: Дунай не Смотрич.
Тільки 113 року в Римі було встановлено колону Траяна із рельєфним поясом навколо колони довжиною близько 200 метрів. На поясі також зображено сцени дакійської війни. Оскільки дунайський міст було відтворено на монументі в Адамклісі, то, напевно, ще раз зображувати його на колоні Траяна не було доцільно. Чому саме Кам*янець-Подільський міст попав на колону Траяна ? Напевно тому, що це була найпівнічніша споруда такого типу у володіннях Риму і римські стратеги покладали на нього чимало надій.
В Єгипті у м.Александрії в першій половиніц 2 ст. н.е. працював знаменитий астроном, математик і географ Клавдій Птолемей. Приблизно 140 р. н.е. він написав книгу "Керівництво з географії". В ній описав відомий тоді римлянам світ, подавши близько 8000 координат різних географічних точок. Наші землі він описує під назвою - Європейська Сарматія. На верхньому і середньому Дністрі Птолемей подає координати 5 міст: Карродунону, Маетоніуму, Клепідави, Вібантаваріуму і Ерактону. Біля Клепідави, пише Клавдій є ще два міста: Карсідава і Патрідава, але їх координатів не подає.Можливо, ці міста не вписувались в його систему? Ніякої карти Європейської Сарматії в Птолемея не було, він тільки зібрав письмово дані про міста, річки тощо і відстані між ними. З минулого століття Патрідаву ототожнюють із Кам*янець_Подільським. І перекладали назву по-грецьки: Петрідава - "Кам*яне місто". Є переклад , що Патрідава по латині буде - "Батьківське (Татове) місто".
Кам*янцю-Подільському - 1890 років (!?) -2.
Розглянемо статтю археолога А.Задорожнюка за 15 лютого у "Віснику":" Навіщо будувати міст на пустинний півострів?" Ось цитата із статті:" ... відомо, що в античних містах культурний шар має значну потужність". Спробую довести археологу, що не все так просто: 1. Римляни володіли Дакією від 101 до 271 рр. н.е. і тому потужнього шару на півострові не варто шукати. 2.Можливо, що спочатку планувалося збудувати тут місто, і римляни провели початкові роботи - збудували міст, але далі перспектив для розвитку міста просто не було. 3. В поселенні на півострові могли проживати просто місцеві, піддані Риму жителі, які на свій посуд не ставили клейма, що зроблено в Римі. Та й потрібно пам*ятати, що у всі часи жили скарбошукачі. 4. Чи все вже відомо археологам на півострові ? Чи промацали вони тут кожен камінчик, кожну грудку землі ? Звичайно, що ні!
Ще Задорожнюк твердить, що "археологія - наука точна". Як кажуть в таких випадках: "важко з ним не погодитися".Бо кожна наука є точною, інакше вона б не була наукою. Але чому він не згадує про липицьку археологічну культуру 1-3 ст. н.е., яка має своє коріння в Дакії і не має свого продовження на наших землях. Основний ареал поширення цієї культури в нас - лівобережжя Дністра від Львова до Кам*янець-Подільського. Де тут точність археолога у викладені і повноті фактів даної проблеми ? Як бачимо, і стаття Задорожнюка проти гіпотези О.Пламеницької також не має серйозних аргументів.
Спираючись на відомі науковцям факти з історії, спробуємо відтворити весь хід подій, що спричинили до побудови мосту. Переселення дакійських племен на Поділля у вигляді липицької археологічної культури сталося ще в 1 ст. н.е., найвірогідніше за правління останнього видатного дакійського царя Децебала, який розширяв своє царство. Простіше кажучи, наші предки зазнали поразки, коли прийшли дакійські племена і завоювали частину Поділля. Але основну загрозу Децебал становив для Римської імперії. В січні 98 року н.е. до влади у Римі приходить Траян, який у двох війнах 101-102 і 105-1-6 роках повністю розгромив військо Децебала. З 107 року Дакія вже стає римською провінцією. Без сумніву, що і наші землі попали у володіння Риму.
Ще Задорожнюк твердить, що "археологія - наука точна". Як кажуть в таких випадках: "важко з ним не погодитися".Бо кожна наука є точною, інакше вона б не була наукою. Але чому він не згадує про липицьку археологічну культуру 1-3 ст. н.е., яка має своє коріння в Дакії і не має свого продовження на наших землях. Основний ареал поширення цієї культури в нас - лівобережжя Дністра від Львова до Кам*янець-Подільського. Де тут точність археолога у викладені і повноті фактів даної проблеми ? Як бачимо, і стаття Задорожнюка проти гіпотези О.Пламеницької також не має серйозних аргументів.
Спираючись на відомі науковцям факти з історії, спробуємо відтворити весь хід подій, що спричинили до побудови мосту. Переселення дакійських племен на Поділля у вигляді липицької археологічної культури сталося ще в 1 ст. н.е., найвірогідніше за правління останнього видатного дакійського царя Децебала, який розширяв своє царство. Простіше кажучи, наші предки зазнали поразки, коли прийшли дакійські племена і завоювали частину Поділля. Але основну загрозу Децебал становив для Римської імперії. В січні 98 року н.е. до влади у Римі приходить Траян, який у двох війнах 101-102 і 105-1-6 роках повністю розгромив військо Децебала. З 107 року Дакія вже стає римською провінцією. Без сумніву, що і наші землі попали у володіння Риму.
неділю, 6 жовтня 2013 р.
Кам*янець-Подільську 1890 років (!?)
( ця стаття була надрукована ще 17 травня 1997 року в газеті "Кам*янець-Подільський вісни к" і досьогодні не втратила своєї актуальності, хоча минуло вже трохи літ).
Ознайомившись із статтями історика Івана Гарнаги і археолога Андрія Задорожнюка, що друкувались в січні-лютому 1997 року в "Кам*янець-Подільському віснику", я вирішив включитися в дискусію, оскільки ці автори, на мій погляд, висловлюють упереджене ставлення до гіпотези Ольги Пламеницької щодо римського походження Замкового мосту.
Зокрема І.Гарнага посилається на Страбона:"...Чи продовжували римські легіони після розгрому гето-дакійських військ експансію в бік сучасного Кам*янець-Подільського. На це питання дає відповідь античний історик Страбон:" РИмляни,- повідомляє він ,- відкрили країну по той бік Істра (Дунаю) до Тіри (Дністра)". Страбон, згадуючи Дністер, мав на увазі лише нижню течію ріки. Далі він зазначив, що витоки Дністра і його середню течію ще не відкрито" ("Вісник " від 15 лютого).
Звичайно, в часи життя Страбона (63р. до н.е. - 20 р.н.) римляни про Дністер мало що знали. Але в 101-106 рр. н.е. коли імператор Траян завоював Дакію, географічні знання римлян значно розширились. Так що посилання на Страбона в даній ситуації зовсім недоречне.
У другому аргументі супроти гіпотези О.Пламеницької І.Гарнага посилається на сучасного історика із Чернівців Ігоря Чеховського. Чеховський твердить, що "римські легіони ніколи не ступали на землю Буковини, тим більше за Дністер" (газети "Голос України" за 12 жовтня 1996 року і "Чернівці" за 24 травня того ж року).Ще Чеховський говорить, що "ймовірно" спорудження Траянових валів на Буковині і в Хмельницькій області припадає на 3-4 ст. н.е. в часи черняхівської археологічної культури. Але досить було би обом глянути на карту розселення племен черняхівської культури, вони б зрозуміли, що помиляються. Для чого черняхівцям було потрібно будувати ці грандіозні споруди в центрі своїх земель ? Щоб Гарнага і Чеховський переконалися , що певні частини римських військ перебували навіть за Дністром - їм - потрібно уважно прочитати статтю львівських істориків М.Бандрівського і О.Бандровського в науковому збірнику "Україна в минулому" (Київ-Львів, 1992, Випуск 2, С.5 Стаття досить велика і переповідати її на сторінках газети нема можливості.
Іще Гарнага твердить, що римський спосіб будівництва кам*яних споруд використовувався і в пізніші часи. Можливо. Але таке твердження не може заперечити римського часу спорудження самого мосту. Отож, як бачимо, сейозних аргументів проти гіпотези О.Пламеницької в І.Гарнаги немає.
Ознайомившись із статтями історика Івана Гарнаги і археолога Андрія Задорожнюка, що друкувались в січні-лютому 1997 року в "Кам*янець-Подільському віснику", я вирішив включитися в дискусію, оскільки ці автори, на мій погляд, висловлюють упереджене ставлення до гіпотези Ольги Пламеницької щодо римського походження Замкового мосту.
Зокрема І.Гарнага посилається на Страбона:"...Чи продовжували римські легіони після розгрому гето-дакійських військ експансію в бік сучасного Кам*янець-Подільського. На це питання дає відповідь античний історик Страбон:" РИмляни,- повідомляє він ,- відкрили країну по той бік Істра (Дунаю) до Тіри (Дністра)". Страбон, згадуючи Дністер, мав на увазі лише нижню течію ріки. Далі він зазначив, що витоки Дністра і його середню течію ще не відкрито" ("Вісник " від 15 лютого).
Звичайно, в часи життя Страбона (63р. до н.е. - 20 р.н.) римляни про Дністер мало що знали. Але в 101-106 рр. н.е. коли імператор Траян завоював Дакію, географічні знання римлян значно розширились. Так що посилання на Страбона в даній ситуації зовсім недоречне.
У другому аргументі супроти гіпотези О.Пламеницької І.Гарнага посилається на сучасного історика із Чернівців Ігоря Чеховського. Чеховський твердить, що "римські легіони ніколи не ступали на землю Буковини, тим більше за Дністер" (газети "Голос України" за 12 жовтня 1996 року і "Чернівці" за 24 травня того ж року).Ще Чеховський говорить, що "ймовірно" спорудження Траянових валів на Буковині і в Хмельницькій області припадає на 3-4 ст. н.е. в часи черняхівської археологічної культури. Але досить було би обом глянути на карту розселення племен черняхівської культури, вони б зрозуміли, що помиляються. Для чого черняхівцям було потрібно будувати ці грандіозні споруди в центрі своїх земель ? Щоб Гарнага і Чеховський переконалися , що певні частини римських військ перебували навіть за Дністром - їм - потрібно уважно прочитати статтю львівських істориків М.Бандрівського і О.Бандровського в науковому збірнику "Україна в минулому" (Київ-Львів, 1992, Випуск 2, С.5 Стаття досить велика і переповідати її на сторінках газети нема можливості.
Іще Гарнага твердить, що римський спосіб будівництва кам*яних споруд використовувався і в пізніші часи. Можливо. Але таке твердження не може заперечити римського часу спорудження самого мосту. Отож, як бачимо, сейозних аргументів проти гіпотези О.Пламеницької в І.Гарнаги немає.
неділю, 29 вересня 2013 р.
Аланія часів Павла Орозія.
Павло Орозій в "Історія проти язичників" (413-417 рр.) описуючи тодішню Європу кн.1,2,53 пише зокрема таке:"... із сходу лежить Аланія, в центрі Дакія, де також Готія, а дальше Германія".
За Йорданом Скіфія починається від "народження річки Істр", тут вона межує з Германією.
Підтвердження цьому ми знаходимо у Страбона кн.7,31 :"... південна частина Германії по цю сторону ріки Альбіс зайнята свевами, потім же зразу ж йдуть землі гетів, спочатку вузька смужка вздовж Істра, верня границя - вздовж передгір*їв Герцинського лісу..." Самі ж німецькі історики вважають, що Герцинський гірський ліс тягнувся від Рейну до Карпат.
Отож тодішня Готія знаходилася на землях Чехословаччини і південної частини Німеччини, а Дакія - це в більшості землі нинішньої Румунії. Хоч перекладач на російську і коментатор В.М.Тюлєнєв (2009р.) П.Орозія вважає, що Орозій тут мав на увазі, що Готія і Дакія - це було одне й теж!?
А так бачимо, що Аланія займала землі від Дону до Карпат - тобто усі нинішні українські землі.
Відомо, що гуни у 377 році завоювали Панонію і очевидно чекали, що буде організовано похід усіх скіфських народів проти Риму. Але цього не сталось, а Аланія стала володіти всіма землями у Північному Причорномор*ї.Очевидно, що це було не зовсім законно, бо коли 427 році гунів римляни вигнали з Панонії, то очевидно, що гуни повернулися на свої колишні землі (українські) і вигнали зовсім аланів. Вже потім відомо, що аланський цар Сангібан воював проти Атіли.
З цього всього можна зробити висновок: що приблизно з 377 по 427 роки українські землі були під верховною владою аланів (давнього скіфського племені) і називались - Аланією!
Ось і відкрилась ще одна невідома сторінка української Історії !!
За Йорданом Скіфія починається від "народження річки Істр", тут вона межує з Германією.
Підтвердження цьому ми знаходимо у Страбона кн.7,31 :"... південна частина Германії по цю сторону ріки Альбіс зайнята свевами, потім же зразу ж йдуть землі гетів, спочатку вузька смужка вздовж Істра, верня границя - вздовж передгір*їв Герцинського лісу..." Самі ж німецькі історики вважають, що Герцинський гірський ліс тягнувся від Рейну до Карпат.
Отож тодішня Готія знаходилася на землях Чехословаччини і південної частини Німеччини, а Дакія - це в більшості землі нинішньої Румунії. Хоч перекладач на російську і коментатор В.М.Тюлєнєв (2009р.) П.Орозія вважає, що Орозій тут мав на увазі, що Готія і Дакія - це було одне й теж!?
А так бачимо, що Аланія займала землі від Дону до Карпат - тобто усі нинішні українські землі.
Відомо, що гуни у 377 році завоювали Панонію і очевидно чекали, що буде організовано похід усіх скіфських народів проти Риму. Але цього не сталось, а Аланія стала володіти всіма землями у Північному Причорномор*ї.Очевидно, що це було не зовсім законно, бо коли 427 році гунів римляни вигнали з Панонії, то очевидно, що гуни повернулися на свої колишні землі (українські) і вигнали зовсім аланів. Вже потім відомо, що аланський цар Сангібан воював проти Атіли.
З цього всього можна зробити висновок: що приблизно з 377 по 427 роки українські землі були під верховною владою аланів (давнього скіфського племені) і називались - Аланією!
Ось і відкрилась ще одна невідома сторінка української Історії !!
понеділок, 23 вересня 2013 р.
Де був закутий Прометей ?
Здається, що всі довідники на це питання відповідають, що Прометей був закутий у горах Кавказу?? Аж ось до рук мені нарешті потрапила трагедія Есхіла "Прометей закутий", яка починається ось такими рядками:
"От і прийшли ми аж на самий край землі
В безлюдну далеч Скіфії пустельної".
Скіфський Кавказ ніколи не був, а ні пустельним, а ні безлюдним і він не є "краєм землі"!? Коли до Прометея наближається Хор Океанід (дочок Океана) він запитує: "Хто до скель цих на край світу прийшов?" Отож бачимо, що Прометей таки є закутим на краю світу. За тодішніми уявленнями еллінів відомі материки-землі: Європу, Африку і Азію з усіх боків оточував Океан і де він котив свої хвилі - то там і був "край землі".
Автору (Т.Д.) раніше вдалося вирахувати, знайти цей "край землі", який відвідували предки індоєвропейців і які на основі цього створили так званий "північний цикл" своєї міфології. Добирались вони до того краю землі річковою системою Обі, яка впадає в Льодовитий (Скіфський) океан - "Українські реалії Індоєвропейської проблеми" стаття із збірника "Скіфська спадщина" Львів, Сполом 2007р. СС.30-38. Паралельно Обі тягнуться на північ і невисокі Уральські гори, які і закінчуються на березі Льодовитого океану - ось тут і був закутий Прометей!! Цей край і зараз є пустельний і безлюдний!
Клавдій Птолемей описуючи "Азіатську Сарматію" подає важливі її точки: ріки Ра (Волги) - точку з,єдняння двох її річок, які починаються з Гіперборейських гір (Уральських) - це нині злиття Волги і її притоки Ками. Східного витоку Ра тоді не вдалося мені знайти.
На Уралі є єдина річка Чусова, яка перетинає його хребет і є притокою Ками. Саме Чусовою Єрмак на човнах через Урал перебрався у водну систему Обі для завоювання Сибіру. До побудови залізниць увесь метал добутий на уральських заводах сплавляли Чусовою і далі у центр Росії. Отож дослідницькі загони давніх наших предків річковим шляхом (найбільш безпечним) з Чорного моря попадали в Дон, звідси у Волгу-Каму-Чусову і річкову систему Обі і на півняч. Уральські гори були і є багатими на різноманітні коштовні камені, мідні і золоті родовища. Недаром Прометей говорить до Іо - згадує арімаспів, які живуть "вздовж берегів Плутона злотохвильного".
За картою К.Птолемея відстань між злиттям Волги і Ками до волоку ріки Чусової становить 80 км, а насправді є 720 км напряму. Тобто відстань зменшина рівно в 9 разів, а це підтверджує, що цей водний шлях був відомий і давнім римлянам і вони його проміряли.
"Верни до мене, пам*яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою".
4 вересня 1985 року на річці Чусовій Зевсова несправедлива радянська влада вбиває українського Прометея - Василя Стуса! За українським повір*ям шкаралупи з писанок, крашанок і яєць, які пішли на паску треба кинути у річку, щоб вони допливли через три тижні до рахманів - жителів міфічного краю, тихих, сумирних, правовірних християн і тоді вони взнають, що в Україні був Великдень. Іранська міфологія розказує про священні гори, які знаходяться десь далеко на півночі і там починається ріка Раха... Згадаємо, ще річку Ра (Волгу).
Давній античний театральний сюжет воплотився у життя, навіть у географічних деталях нашої епохи.
"От і прийшли ми аж на самий край землі
В безлюдну далеч Скіфії пустельної".
Скіфський Кавказ ніколи не був, а ні пустельним, а ні безлюдним і він не є "краєм землі"!? Коли до Прометея наближається Хор Океанід (дочок Океана) він запитує: "Хто до скель цих на край світу прийшов?" Отож бачимо, що Прометей таки є закутим на краю світу. За тодішніми уявленнями еллінів відомі материки-землі: Європу, Африку і Азію з усіх боків оточував Океан і де він котив свої хвилі - то там і був "край землі".
Автору (Т.Д.) раніше вдалося вирахувати, знайти цей "край землі", який відвідували предки індоєвропейців і які на основі цього створили так званий "північний цикл" своєї міфології. Добирались вони до того краю землі річковою системою Обі, яка впадає в Льодовитий (Скіфський) океан - "Українські реалії Індоєвропейської проблеми" стаття із збірника "Скіфська спадщина" Львів, Сполом 2007р. СС.30-38. Паралельно Обі тягнуться на північ і невисокі Уральські гори, які і закінчуються на березі Льодовитого океану - ось тут і був закутий Прометей!! Цей край і зараз є пустельний і безлюдний!
Клавдій Птолемей описуючи "Азіатську Сарматію" подає важливі її точки: ріки Ра (Волги) - точку з,єдняння двох її річок, які починаються з Гіперборейських гір (Уральських) - це нині злиття Волги і її притоки Ками. Східного витоку Ра тоді не вдалося мені знайти.
На Уралі є єдина річка Чусова, яка перетинає його хребет і є притокою Ками. Саме Чусовою Єрмак на човнах через Урал перебрався у водну систему Обі для завоювання Сибіру. До побудови залізниць увесь метал добутий на уральських заводах сплавляли Чусовою і далі у центр Росії. Отож дослідницькі загони давніх наших предків річковим шляхом (найбільш безпечним) з Чорного моря попадали в Дон, звідси у Волгу-Каму-Чусову і річкову систему Обі і на півняч. Уральські гори були і є багатими на різноманітні коштовні камені, мідні і золоті родовища. Недаром Прометей говорить до Іо - згадує арімаспів, які живуть "вздовж берегів Плутона злотохвильного".
За картою К.Птолемея відстань між злиттям Волги і Ками до волоку ріки Чусової становить 80 км, а насправді є 720 км напряму. Тобто відстань зменшина рівно в 9 разів, а це підтверджує, що цей водний шлях був відомий і давнім римлянам і вони його проміряли.
"Верни до мене, пам*яте моя,
нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою".
4 вересня 1985 року на річці Чусовій Зевсова несправедлива радянська влада вбиває українського Прометея - Василя Стуса! За українським повір*ям шкаралупи з писанок, крашанок і яєць, які пішли на паску треба кинути у річку, щоб вони допливли через три тижні до рахманів - жителів міфічного краю, тихих, сумирних, правовірних християн і тоді вони взнають, що в Україні був Великдень. Іранська міфологія розказує про священні гори, які знаходяться десь далеко на півночі і там починається ріка Раха... Згадаємо, ще річку Ра (Волгу).
Давній античний театральний сюжет воплотився у життя, навіть у географічних деталях нашої епохи.
четвер, 19 вересня 2013 р.
День міста Буська.
У неділю 22 вересня 2013 року моє рідне місто (містечко) Бужеськ (нині Буськ Львівської області) святкуватиме День міста!!
Громадська організація "Товариство Бужани" у флігелі колишнього палацу графів Баденів робитиме виставку врятованих давніх речей, документів, фотографій з історії рідного краю!
Я там мав би представляти свій краєзнавчий доробок, але не все так просто, тому я вирішив коротко подати його у своєму блозі. Майже всі мої книги, брошури можна знайти в бібліотеках: Буській районній, Львівських: Стефаника, університетській, обласній науковій. Також в університетських бібліотеках Чернівців, Харкова і Одеси, а ще в Парламентській біб. у Києві і там же і біб. Вернадського. :
1. Тисовецькі старожитності. Чернівці, Оріяна-сервіс 2002 р. 38с.
2.Походження слова "Україна" та інших назв нашої землі. м.Буськ редакція райгазети, 2006 р. 23с.
3.Велика брехня. м.Буськ 2006р. 16с.
4. Буська мідна пластина "пори року". Львів, Сполом 2007р. 32с.
5. Скіфська спадщина. Львів, Сполом 2007р. 52с.
6.Давній Буськ, як важливий річковий порт. Львів, Сполом 2008р. 36с.
7."Географія" Клавдія Птолемея: карта України. Львів, Сполом 2009р. 68с.
8. Правдива Скіфія. Львів, Сполом 2009р. 40с.
9.Ксаверій, Львів 2009р. 16с. (6 художніх новел, упорядник).
10. Походження Русі. Львів, Сполом 2009р. 16с.
11.Визначення топонімів Азіатської Сарматії, Колхіди, Іберії, Албанії та інших античних топонімів за "Географією2 Клавдія Птолемея. Львів, Сполом 2010р. 44с.
12.Фальсифікація Скіфської історії Геродотом. Львів, Сполом 2011р. 20с.
13.Рипейські гори. Львів, Сполом 2012р. 20с.
.... Непогано тепер Буськ представлений у вікіпедії, а ще Товариство "Бужани" має свій цікавий сайт.
Бужеськ тричі столичне місто: перший раз, як столиця племені Бужан, а в друге (1100р.) столиця Бужського давньоруського князівства, і третя, як столиця величезної, непізнаної, неописаної і недослідженої Історії, як писемної так і археологічної!!!
Завітайте у Бужеськ (Буськ) - Історія тут також творилася!!!
Громадська організація "Товариство Бужани" у флігелі колишнього палацу графів Баденів робитиме виставку врятованих давніх речей, документів, фотографій з історії рідного краю!
Я там мав би представляти свій краєзнавчий доробок, але не все так просто, тому я вирішив коротко подати його у своєму блозі. Майже всі мої книги, брошури можна знайти в бібліотеках: Буській районній, Львівських: Стефаника, університетській, обласній науковій. Також в університетських бібліотеках Чернівців, Харкова і Одеси, а ще в Парламентській біб. у Києві і там же і біб. Вернадського. :
1. Тисовецькі старожитності. Чернівці, Оріяна-сервіс 2002 р. 38с.
2.Походження слова "Україна" та інших назв нашої землі. м.Буськ редакція райгазети, 2006 р. 23с.
3.Велика брехня. м.Буськ 2006р. 16с.
4. Буська мідна пластина "пори року". Львів, Сполом 2007р. 32с.
5. Скіфська спадщина. Львів, Сполом 2007р. 52с.
6.Давній Буськ, як важливий річковий порт. Львів, Сполом 2008р. 36с.
7."Географія" Клавдія Птолемея: карта України. Львів, Сполом 2009р. 68с.
8. Правдива Скіфія. Львів, Сполом 2009р. 40с.
9.Ксаверій, Львів 2009р. 16с. (6 художніх новел, упорядник).
10. Походження Русі. Львів, Сполом 2009р. 16с.
11.Визначення топонімів Азіатської Сарматії, Колхіди, Іберії, Албанії та інших античних топонімів за "Географією2 Клавдія Птолемея. Львів, Сполом 2010р. 44с.
12.Фальсифікація Скіфської історії Геродотом. Львів, Сполом 2011р. 20с.
13.Рипейські гори. Львів, Сполом 2012р. 20с.
.... Непогано тепер Буськ представлений у вікіпедії, а ще Товариство "Бужани" має свій цікавий сайт.
Бужеськ тричі столичне місто: перший раз, як столиця племені Бужан, а в друге (1100р.) столиця Бужського давньоруського князівства, і третя, як столиця величезної, непізнаної, неописаної і недослідженої Історії, як писемної так і археологічної!!!
Завітайте у Бужеськ (Буськ) - Історія тут також творилася!!!
середу, 18 вересня 2013 р.
Гіпотези про походження слова "Україна":
1.Кінець 18 ст.- початок 19 ст. "Історія Русів" автор цього твору заперечує саме слово "Україна".Як якась "нова земля над Дніпром".
2.1837р. Надєждін М. говорить про Дунайську, Дніпровську і Полабську Украйну і пруський Уккермак. Можливо м. Москва.
3.1853р. О.Чертков йдеться про "укрів". Санкт-Петербург.
4.1877р. А.Великанов . .із санскритського "укхраіїна" - горб , земляной бугор - рубіж. м.Одеса.
5.1891р. О.Потебня - всяка крайня від чогось земля - називалася Україною.
6.1913р. М.Грушевський - " в значінню погранича". м.Київ
7.1923р. С.Рудницький -"межова земля, пограниччя". м.Відень
8.1936р. С.Шелухін - старословянське слово - КРАЙ, одруб, украяний... м. Прага
9. 1963р. І.Лисяк-Рудницький погранична смуга . Західна Європа.
10. 1972р. Н.Полонська-Василенко - вживши назви Україна в 1187 р. .. Зах. Європа.
11. 1978р. О.Стрижак - анти -- кінець, край . м. Київ
12.1988р. О.Субтельний - Слово Україна - з*являється вперше 1187 році. Канада.
13.1991р. В.Шевчук - Україна ... та й назва "анти" в перекладі з санскриту - люди, що живуть у краю, українці. м.Київ
14.1991р. Б.Чепурко - укри-краяни- українці -"КР" - крапля космічної речовини, пуповина, крапка, початок, центр... м.Львів.
15.1991р. В.Скляренко -прасловянський іменник "край" ...Україна вже існувала в 1187 році. м.Київ.
16.1991р. Б.Яценко - уктріани-украіни-украни...
17.1992р. Е.В.Ігнатович - поєднання етноніма - "уті" та слова "країна" м.Київ
18.1992р. М.О.Чмихов -закон-край-україна - Україна з 1187 року. м.Київ
19.1993р. М.Брайчевський - від апелятивного терміна "країна" - 1187 р. як Україна. м.Київ
20.1995р. П.П.Толочко - 1213р. згадка про Україну.. м.Київ
21. 1996р.В.Петегирич - пограничні землі - Україна з 1187 р. м.Львів
22.1996р. Ю.Канигін - окраина Польского королевства .. м.Київ
23. 1998р.В.Баран - анти - крайні окраїнні .. М.Київ
24.2003р.С.Наливайко - кравенці-українці з Велесової книги. м.Чернівці
25.2004р. М.Зубков - внутрішня країна... Україна з 1187 р. м.Харків
26.2005р. СПлачинда - укри-гукри - дужі - країна дужин - Україна.
26. 2006р. Т.Дишкант "Походження слова України" м.Буськ - всі гіпотези скорочено взяті з цієї брошури.---Власної назви Україна у 1187 році - не існувало !
2.1837р. Надєждін М. говорить про Дунайську, Дніпровську і Полабську Украйну і пруський Уккермак. Можливо м. Москва.
3.1853р. О.Чертков йдеться про "укрів". Санкт-Петербург.
4.1877р. А.Великанов . .із санскритського "укхраіїна" - горб , земляной бугор - рубіж. м.Одеса.
5.1891р. О.Потебня - всяка крайня від чогось земля - називалася Україною.
6.1913р. М.Грушевський - " в значінню погранича". м.Київ
7.1923р. С.Рудницький -"межова земля, пограниччя". м.Відень
8.1936р. С.Шелухін - старословянське слово - КРАЙ, одруб, украяний... м. Прага
9. 1963р. І.Лисяк-Рудницький погранична смуга . Західна Європа.
10. 1972р. Н.Полонська-Василенко - вживши назви Україна в 1187 р. .. Зах. Європа.
11. 1978р. О.Стрижак - анти -- кінець, край . м. Київ
12.1988р. О.Субтельний - Слово Україна - з*являється вперше 1187 році. Канада.
13.1991р. В.Шевчук - Україна ... та й назва "анти" в перекладі з санскриту - люди, що живуть у краю, українці. м.Київ
14.1991р. Б.Чепурко - укри-краяни- українці -"КР" - крапля космічної речовини, пуповина, крапка, початок, центр... м.Львів.
15.1991р. В.Скляренко -прасловянський іменник "край" ...Україна вже існувала в 1187 році. м.Київ.
16.1991р. Б.Яценко - уктріани-украіни-украни...
17.1992р. Е.В.Ігнатович - поєднання етноніма - "уті" та слова "країна" м.Київ
18.1992р. М.О.Чмихов -закон-край-україна - Україна з 1187 року. м.Київ
19.1993р. М.Брайчевський - від апелятивного терміна "країна" - 1187 р. як Україна. м.Київ
20.1995р. П.П.Толочко - 1213р. згадка про Україну.. м.Київ
21. 1996р.В.Петегирич - пограничні землі - Україна з 1187 р. м.Львів
22.1996р. Ю.Канигін - окраина Польского королевства .. м.Київ
23. 1998р.В.Баран - анти - крайні окраїнні .. М.Київ
24.2003р.С.Наливайко - кравенці-українці з Велесової книги. м.Чернівці
25.2004р. М.Зубков - внутрішня країна... Україна з 1187 р. м.Харків
26.2005р. СПлачинда - укри-гукри - дужі - країна дужин - Україна.
26. 2006р. Т.Дишкант "Походження слова України" м.Буськ - всі гіпотези скорочено взяті з цієї брошури.---Власної назви Україна у 1187 році - не існувало !
понеділок, 9 вересня 2013 р.
Йдемо чи повертаємось у Європу ?!
Сьогоднішній вислів, думка - "ми йдемо у Європу" лякає мене і очевидно багатьох українців отим закликом "йти": це значить кинути все і йти кудись ? Український світогляд (менталітет) закоріненний у свою землеробську землю і заклик "йти" всім суспільством "кудись", як мініум викликає внутрішнє занепокоїння, хай навіть невелике, але воно є, воно присутнє.
Хоча насправді ми нікуди не йдемо, а тільки хочемо європейські закони "українізувати", щоби жити не гірше Європи чи де-інде. З цього випливає, що владно-наукові кола нашої держави мають боротись із нашим прихованим занепокоїнням.
Давньогрецький історик Геродот, описуючи Скіфію, яка акурат займала землі нинішньої України, її границю на сході вказує річку Дон-Танаїс (кн.4,45). Отож береги цієї річки були границею між тодішньою Європою і Азією. Яскравий приклад: Скіфський царевич Анахарсіс входив у сімку мудреців Еллади, а без нього європейський фундамент цінностей буде із великою тріщиною! Ось, що про нього пише А.С.Русяєва "Славетний мудрець-скіф Анахарсіс" Київ "Наукова думка" 2001,С.6 : "Близько семидесяти античних і ранньосередньовічних авторів у тому числі такі знаменитості, як "батько історії" Геродот, філософи Платон і Арістотель, географ Страбон, при нагоді наводили сентенції Анахарсіса, розповідали про нього або згадували його ім*я. Анахарсіса як літературного героя почали вивчати в школах Еллади після того, як уже через кілька століть хтось із поетів склав про нього вірші.".
Початки Скіфії науковці датують 7 століттям до н.е. Через кілька сотень років Скіфія стала називатись "Європейською Сарматією" за Клавдієм Птолемеєм, але східна границя між тодішньою Європою і Азією й далі проходила рікою - Дон!
До середини 17 ст. до приєднання українських земель до Московії - наші землі були частиною Європи. Тодішні європейські університети були відкриті для нашої молоді, а нашим купцям непотрібно було через Архангельськ чи Санкт-Петербург їхати у Європу.
Ми були у Європі багато сотень років і зараз туди ми тільки ПОВЕРТАЄМОСЬ!!!
І в напівосвітлених підворітнях нас не потрібно шукати-чекати: адрес і місцепроживання ми не змінюємо - Україна!
І нашим сусідам нема чого боятися, як і лякати нас незаробленими у них грошима...
Хоча насправді ми нікуди не йдемо, а тільки хочемо європейські закони "українізувати", щоби жити не гірше Європи чи де-інде. З цього випливає, що владно-наукові кола нашої держави мають боротись із нашим прихованим занепокоїнням.
Давньогрецький історик Геродот, описуючи Скіфію, яка акурат займала землі нинішньої України, її границю на сході вказує річку Дон-Танаїс (кн.4,45). Отож береги цієї річки були границею між тодішньою Європою і Азією. Яскравий приклад: Скіфський царевич Анахарсіс входив у сімку мудреців Еллади, а без нього європейський фундамент цінностей буде із великою тріщиною! Ось, що про нього пише А.С.Русяєва "Славетний мудрець-скіф Анахарсіс" Київ "Наукова думка" 2001,С.6 : "Близько семидесяти античних і ранньосередньовічних авторів у тому числі такі знаменитості, як "батько історії" Геродот, філософи Платон і Арістотель, географ Страбон, при нагоді наводили сентенції Анахарсіса, розповідали про нього або згадували його ім*я. Анахарсіса як літературного героя почали вивчати в школах Еллади після того, як уже через кілька століть хтось із поетів склав про нього вірші.".
Початки Скіфії науковці датують 7 століттям до н.е. Через кілька сотень років Скіфія стала називатись "Європейською Сарматією" за Клавдієм Птолемеєм, але східна границя між тодішньою Європою і Азією й далі проходила рікою - Дон!
До середини 17 ст. до приєднання українських земель до Московії - наші землі були частиною Європи. Тодішні європейські університети були відкриті для нашої молоді, а нашим купцям непотрібно було через Архангельськ чи Санкт-Петербург їхати у Європу.
Ми були у Європі багато сотень років і зараз туди ми тільки ПОВЕРТАЄМОСЬ!!!
І в напівосвітлених підворітнях нас не потрібно шукати-чекати: адрес і місцепроживання ми не змінюємо - Україна!
І нашим сусідам нема чого боятися, як і лякати нас незаробленими у них грошима...
вівторок, 3 вересня 2013 р.
Гончарний круг та слов*яни.
У ранніх слов*ян 5-7 ст., як відомо гончарний круг не використовувався, тоді як у їх попередників - черняхівській культурі він був. Виникає просте запитання: Чому так сталось? Частину відповіді ми можемо знайти у Прокопія Кесарійського "Війна з готами" кн. 8 гл. 19-19. ці події відносяться до 553 року.
Гепіди запросили для боротьби із лангобардами, яких підтримувала Римська імперія гунів-кутригурів - 12 тисяч чоловік, які проживали в нинішньому українському Приазов*ї. Так як час мирного договору між гепідами і лангобардами ще не закінчився - то гепіди через свою територію кутригурів переправили через Дунай на візантійські землі для грабунку. Візантійський імператор Юстініан підкупом гунів-утригурів, які проживали з кавказької сторони Азовського моря спонукав напасти їх на незахищені землі кутригурів, що і було зроблено. Як пише Прокопій "десятки тисяч" римлян, які були рабами в кутригурів безперешкодно втекли додому у Римську імперію (Візантію).
Очевидно, що ці "римські раби" були по всій території Черняхівської археологічної культури і ця держава називалася у Йордана і Пріска "Скіфія" в дужках можна добавити (гунська). Якби справді гуни були із глибин Азії - то цілком очевидно, що і назву держави у Подніпров*ї вони би мали якусь зовсім інакшу?!
В цілому робимо висновок, що високотехнологічним виробництвом у гунській Скіфії (Черняхівська археологічна культура) широко займались полонені із римських (візантійських) провінцій. Після смерті Аттіли, почався занепад цієї Скіфії, який тривав, як бачимо 100 років. В цей час різні "гунські" народи, племена воювали між собою, воювали із сусідами варварами , а також Візантійською імперією.
В результаті чого слов*яни залишились одні, самі. І тут, очевидно, перед ними повстало питання: продовжувати гунно-скіфську політику чи зупинитись ??І слов*яни зупинились, щоби не пропасти у тьмі віків...
Гепіди запросили для боротьби із лангобардами, яких підтримувала Римська імперія гунів-кутригурів - 12 тисяч чоловік, які проживали в нинішньому українському Приазов*ї. Так як час мирного договору між гепідами і лангобардами ще не закінчився - то гепіди через свою територію кутригурів переправили через Дунай на візантійські землі для грабунку. Візантійський імператор Юстініан підкупом гунів-утригурів, які проживали з кавказької сторони Азовського моря спонукав напасти їх на незахищені землі кутригурів, що і було зроблено. Як пише Прокопій "десятки тисяч" римлян, які були рабами в кутригурів безперешкодно втекли додому у Римську імперію (Візантію).
Очевидно, що ці "римські раби" були по всій території Черняхівської археологічної культури і ця держава називалася у Йордана і Пріска "Скіфія" в дужках можна добавити (гунська). Якби справді гуни були із глибин Азії - то цілком очевидно, що і назву держави у Подніпров*ї вони би мали якусь зовсім інакшу?!
В цілому робимо висновок, що високотехнологічним виробництвом у гунській Скіфії (Черняхівська археологічна культура) широко займались полонені із римських (візантійських) провінцій. Після смерті Аттіли, почався занепад цієї Скіфії, який тривав, як бачимо 100 років. В цей час різні "гунські" народи, племена воювали між собою, воювали із сусідами варварами , а також Візантійською імперією.
В результаті чого слов*яни залишились одні, самі. І тут, очевидно, перед ними повстало питання: продовжувати гунно-скіфську політику чи зупинитись ??І слов*яни зупинились, щоби не пропасти у тьмі віків...
неділю, 25 серпня 2013 р.
Руський літописець про Скіфію.
У нашому важливому історичному творі "Літопис Руський" Київ 1989 р., переклад Л.Махновця, літописець лише чотири рази згадує скіфів.
Зразу же на першій сторінці серед країн, де проживали "Ноєві сини", згадується Сарматія, Тавріанія (можливо Крим) і Скіфія. В цілому Сарматія займала землі колишньої Скіфії і згадувати ці держави окремо одна від одної не можна.
На сторінці 6 - хазарів порівнюють із скіфами, очевидно, тут мається на увазі їх кочівний спосіб життя. На наступній сторінці літописець дає перелік народів, які проживали у "Великій Скіфії". Ось скорочений цей список: поляни, древляни, радимичі, в*ятичі, сіверяни, хорвати, дуліби, уличі і тиверці.
На сторінці 16 у 907 році повідомляється, що Олег ходив на Греків і взяв із собою такі народи: варяги, словени, чудь, кривичі, меря, поляни, сіверяни, древляни, радимичі, хорвати, дуліби і тиверці. Усіх їх літописець також називає "Великою Скіфією" !? Потрібно сказати, що античні автори такого політичного терміну, як "Велика Скіфія" не вживали, хоч ця країна була величезною: від Дунаю до Алтаю!
Щодо хорватів і дулібів, то такі народи-племена Русь не заселяли, літописець їх скомбінував, вигадав: дуліби - це був прошарок людей у слов*янському світі, які несли сторожову службу на охороні перевалів, переправ, важливих доріг, Балканська Хорватія у 1102 році підпала під владу Угорщини і очевидно руський літописець приписав цей "пропащий" народ для кількості у Русі - Т.Дишкант "Походження Русі" Львів, Сполом 2009р. СС.6,8.
Автор (Т.Д.) "початком" Русі вважає червневий похід 860 року Аскольда та Діра на Костантинополь. Тоді візантійські вчені мужі задумались: хто ж на них напав??? Очевидно народ - виходець із колишньої могутньої "Великої Скіфії"!?
Також очевидно, що проблема з назвою нової країни: Русь - Велика Скіфія існувала, як мініум з 860 до 907 років! Один з титулів Володимира Великого - каган. Крім того тут виникає ще цікаве питання: Чому наші предки не повернулись до давньої героїчної назви - Скіфія ??
Зразу же на першій сторінці серед країн, де проживали "Ноєві сини", згадується Сарматія, Тавріанія (можливо Крим) і Скіфія. В цілому Сарматія займала землі колишньої Скіфії і згадувати ці держави окремо одна від одної не можна.
На сторінці 6 - хазарів порівнюють із скіфами, очевидно, тут мається на увазі їх кочівний спосіб життя. На наступній сторінці літописець дає перелік народів, які проживали у "Великій Скіфії". Ось скорочений цей список: поляни, древляни, радимичі, в*ятичі, сіверяни, хорвати, дуліби, уличі і тиверці.
На сторінці 16 у 907 році повідомляється, що Олег ходив на Греків і взяв із собою такі народи: варяги, словени, чудь, кривичі, меря, поляни, сіверяни, древляни, радимичі, хорвати, дуліби і тиверці. Усіх їх літописець також називає "Великою Скіфією" !? Потрібно сказати, що античні автори такого політичного терміну, як "Велика Скіфія" не вживали, хоч ця країна була величезною: від Дунаю до Алтаю!
Щодо хорватів і дулібів, то такі народи-племена Русь не заселяли, літописець їх скомбінував, вигадав: дуліби - це був прошарок людей у слов*янському світі, які несли сторожову службу на охороні перевалів, переправ, важливих доріг, Балканська Хорватія у 1102 році підпала під владу Угорщини і очевидно руський літописець приписав цей "пропащий" народ для кількості у Русі - Т.Дишкант "Походження Русі" Львів, Сполом 2009р. СС.6,8.
Автор (Т.Д.) "початком" Русі вважає червневий похід 860 року Аскольда та Діра на Костантинополь. Тоді візантійські вчені мужі задумались: хто ж на них напав??? Очевидно народ - виходець із колишньої могутньої "Великої Скіфії"!?
Також очевидно, що проблема з назвою нової країни: Русь - Велика Скіфія існувала, як мініум з 860 до 907 років! Один з титулів Володимира Великого - каган. Крім того тут виникає ще цікаве питання: Чому наші предки не повернулись до давньої героїчної назви - Скіфія ??
понеділок, 19 серпня 2013 р.
"Аттіла повертається" - 15 років потому.
15 років тому всеукраїнська газета "День" у 4 номерах опублікувала моє дослідження: "Аттіла повертається". У якому я доказував, що гуни не прийшли з-під китайської границі, що столиця і могила Аттіли знаходяться на півдні України! Це моє дослідження і зараз можна знайти в інтернеті на сайті "Дня". Зовсім недавно була заторкнута тема гунів і тут захотілось підбити короткі підсумки, що стались у "гунській темі" за 15 років, що минули.
1. Ні українські науковці (історики, археологи, антропологи, мовознавці), краєзнавці-аматори, ні науковці інших країн не показали науковому світу якихось нових фактів, які би доводили, що гуни на землі теперішньої України прийшли з-під китайської границі!!! Показово!
2. Харків*янин, доктор фізико-математичних наук, професор Кіндратенко Анатолій Миколаєвич (якому не можна сказати, що він не знайомий із загальними науковими принципами досліджень) на гунську тему написав такі книги: "Матеріали до історії Скитії-України 4-5 століть. Походження та дії гунів" Харків, Просвіта 2002 року у двох книгах по 84 і 96 сторінках. "Коментар до дискусії між Д.Іловайським та В.Васильєвським з питання етнічної належності гунів 4-5 ст." Харків, Просвіта 2004 р., 32 с.. "Європейські гуни - предки українців" Харків 2007 рік, 170 с.. В кінці 2007 року вийшла підсумовуюча праця "Європейські гуни в описах давніх авторів" Харків 2007р., 360 с..У цих своїх працях професор аргументовано спростовує усі постулати "азійських" гунологів.
Анатолій Кіндратенко не просто писав ті свої праці, але давав їх на рецензію науковим людям України, які мають відношення до історії, мовознавства, тобто їм робота цього автора над гунським питанням досить добре відома.
3. У К.Птолемея (середина 2 ст. н.е.) згадуються гуни. Азійські гунологи це пояснювали, як проникнення передових загонів гуннів із глибин Азії. За моїми дослідженнями К.Птолемей використав так звану "Карту Агріппи", а це 12 р. до н.е. - отож цей аргумент-відмовка зовсім не діє!
4. За дослідженнями Катерини Бунятян кочівництво виникло лише напочатку залізного віку у відповідних районах Євразії. Одним таким районом була степова зона нинішньої України! Скіфи і гуни мають українське коріння: Рипейські гори, Бавнонська Скіфія - скіфські слова і страва, мед - гунські слова (українського походження).
Гунська історія України чекає на своє справді широке наукове дослідження, і здається, що тільки всеукраїнський громадський запит може цю маловивчену сторінку світової історії витягнути на світ божий із темниці мовчазного забуття!
1. Ні українські науковці (історики, археологи, антропологи, мовознавці), краєзнавці-аматори, ні науковці інших країн не показали науковому світу якихось нових фактів, які би доводили, що гуни на землі теперішньої України прийшли з-під китайської границі!!! Показово!
2. Харків*янин, доктор фізико-математичних наук, професор Кіндратенко Анатолій Миколаєвич (якому не можна сказати, що він не знайомий із загальними науковими принципами досліджень) на гунську тему написав такі книги: "Матеріали до історії Скитії-України 4-5 століть. Походження та дії гунів" Харків, Просвіта 2002 року у двох книгах по 84 і 96 сторінках. "Коментар до дискусії між Д.Іловайським та В.Васильєвським з питання етнічної належності гунів 4-5 ст." Харків, Просвіта 2004 р., 32 с.. "Європейські гуни - предки українців" Харків 2007 рік, 170 с.. В кінці 2007 року вийшла підсумовуюча праця "Європейські гуни в описах давніх авторів" Харків 2007р., 360 с..У цих своїх працях професор аргументовано спростовує усі постулати "азійських" гунологів.
Анатолій Кіндратенко не просто писав ті свої праці, але давав їх на рецензію науковим людям України, які мають відношення до історії, мовознавства, тобто їм робота цього автора над гунським питанням досить добре відома.
3. У К.Птолемея (середина 2 ст. н.е.) згадуються гуни. Азійські гунологи це пояснювали, як проникнення передових загонів гуннів із глибин Азії. За моїми дослідженнями К.Птолемей використав так звану "Карту Агріппи", а це 12 р. до н.е. - отож цей аргумент-відмовка зовсім не діє!
4. За дослідженнями Катерини Бунятян кочівництво виникло лише напочатку залізного віку у відповідних районах Євразії. Одним таким районом була степова зона нинішньої України! Скіфи і гуни мають українське коріння: Рипейські гори, Бавнонська Скіфія - скіфські слова і страва, мед - гунські слова (українського походження).
Гунська історія України чекає на своє справді широке наукове дослідження, і здається, що тільки всеукраїнський громадський запит може цю маловивчену сторінку світової історії витягнути на світ божий із темниці мовчазного забуття!
середу, 14 серпня 2013 р.
Черняхівсько-Ранньослов*янська проблема.
У світовій археології і зокрема її українській частині існує велика проблема, яка звучить так: Чому археологічні культури слов*ян: корчацька, пеньківська, які прийшли на зміну черняхівській виявились фактично кроком назад у своєму суспільному розвитку? Яскравим прикладом цього є відмова ранніх слов*ян від гончарного кругу і виробництво тільки ліпної кераміки ??
Як зазначають історики, зокрема М.О.Чмихов, Н.М.Кравченко, І.Т.Черняков "Архелогія та стародавня історія України" Київ 1992, С. 283: "Черняхівська культура - одне з найбільш яскравих історико-культурних явищ в археології... (є) близькою до культури римських провінцій...".
Величезна Римська імперія почала за Діоклетіана робити великі внутрішні зміни. Її фактично було перетворено у монархічну державу з розвинутим бюрократичним великим апаратом, постачання армії, великих міст було організовано на натурально-господарській основі. Хоч Рим залишив Дакію 271 року, але залишилось чимало народів, племен, які були в різній залежності "дружбі" від нього. Крім того сама Римська імперія почала процес "варваризації", у військо приймали цілі варварські загони та відділи. Рим став залежним від варварів, варвари стали залежними від римських грошей.
Успішним імператором був Валентініан Перший: 366 р. вигнав алеманів з Галлії, до 374 року успішно вів оборонні війни проти франків і саксів на Рейнській границі, римську владу у Британії відновив до Адріанового валу, сильно укріпив Рейнсько-Дунайську границю... Найбільш вірогідно, що в його Валентініановій голові визрів план підкорення колишньої , непереможної Скіфії, в якій на той час залишилось незалежними всього два народи-племені: анти та гунни. Смерть в один рік Валентініана і Германаріха, може бути цілком випадковістю, а можливим діянням "молодих" сил, які прагнули самі змінити світ. Проримські готи, які розпочали перші війну, у 376 році від антів і гуннів зазнали поразки. А в 377 році гунни вже захоплюють римську провінцію Паннонію, яка була на протилежному боці Дуню. Захоплення цієї провінції, напевно впершу чергу, було пов*язано з тим, що тут народився той же Валентініан і його брат Валент, який на той час ще правив східною частиною Римської імперії у Константинополі.
Подальші успішні дії гуннів, антів та інших народів проти римлян, привело їх до розуміння, що прийняття римських грошей, звичаїв, технологічних та інших досягнень - в цілому веде їх до прямої залежності від самого Риму. І наші предки відмовились від гончарного кругу та інших тогочасних речей...
Як зазначають історики, зокрема М.О.Чмихов, Н.М.Кравченко, І.Т.Черняков "Архелогія та стародавня історія України" Київ 1992, С. 283: "Черняхівська культура - одне з найбільш яскравих історико-культурних явищ в археології... (є) близькою до культури римських провінцій...".
Величезна Римська імперія почала за Діоклетіана робити великі внутрішні зміни. Її фактично було перетворено у монархічну державу з розвинутим бюрократичним великим апаратом, постачання армії, великих міст було організовано на натурально-господарській основі. Хоч Рим залишив Дакію 271 року, але залишилось чимало народів, племен, які були в різній залежності "дружбі" від нього. Крім того сама Римська імперія почала процес "варваризації", у військо приймали цілі варварські загони та відділи. Рим став залежним від варварів, варвари стали залежними від римських грошей.
Успішним імператором був Валентініан Перший: 366 р. вигнав алеманів з Галлії, до 374 року успішно вів оборонні війни проти франків і саксів на Рейнській границі, римську владу у Британії відновив до Адріанового валу, сильно укріпив Рейнсько-Дунайську границю... Найбільш вірогідно, що в його Валентініановій голові визрів план підкорення колишньої , непереможної Скіфії, в якій на той час залишилось незалежними всього два народи-племені: анти та гунни. Смерть в один рік Валентініана і Германаріха, може бути цілком випадковістю, а можливим діянням "молодих" сил, які прагнули самі змінити світ. Проримські готи, які розпочали перші війну, у 376 році від антів і гуннів зазнали поразки. А в 377 році гунни вже захоплюють римську провінцію Паннонію, яка була на протилежному боці Дуню. Захоплення цієї провінції, напевно впершу чергу, було пов*язано з тим, що тут народився той же Валентініан і його брат Валент, який на той час ще правив східною частиною Римської імперії у Константинополі.
Подальші успішні дії гуннів, антів та інших народів проти римлян, привело їх до розуміння, що прийняття римських грошей, звичаїв, технологічних та інших досягнень - в цілому веде їх до прямої залежності від самого Риму. І наші предки відмовились від гончарного кругу та інших тогочасних речей...
неділю, 11 серпня 2013 р.
Українське плем*я - алани.
За описом "Європейської Сарматії" Клавдія Птолемея алани належали до багаточисельного народу, який населяв цю країну, і називає він їх - "скіфи-алани". Тобто це можна зрозуміти, що алани тут проживали ще з скіфських часів (7-3 ст. до н.е.). "Аланські гори" К.Птолемея за моїм визначенням - це Приазовська височина. Землі алан на заході обмежувались Дніпром, а на півночі сягали м.Дніпропетровська, де проходила границя заселення цих земель "чорнолісьцями" - прямими предками скіфів.На сході, очевидно, алани межували з тіссагетами, кордон більш-менш співпадав із кордоном нинішньої Донецької області. А на півдні до Азовського моря - це були землі "царських скіфів".
"Майже всі алани високі ростом і красиві, з помірно світлим волоссям... у всім подібні до гуннів..." - так описує їх Амміан Марцеліан. Якщо тут А.М. нічого не прикрасив, то бачимо, що алани антропологічно відрізнялися від гуннів - пізньоскіфське плем*я, яке проживало на правому березі нижнього Дніпра.
У "Тактиці" Арріан, згадує, що одні римські вершники "носять дротики і атакують на аланський і савроматський спосіб".
Інший античний автор Аппіан зазначає, що "алани не носять такого довгого волосся, як скіфи".
Пізніше, Прокопій Кесарійський напише таке:" Вандали колись проживали біля Меотиди. Страждаючи від голоду, вони направились до германців, які тепер називаються франками, і до ріки Рейну, приєднавши до себе готське плем*я аланів. Потім, рушили під керівництвом Годігіскала і поселились в Іспанії".
У знаменитій битві на Каталаунських полях 451 року, проти гуннів Аттили воюють алани на чолі з своїм царем Сангібаном.
Ще Йордан згадує, що частина аланів "зі своїм вождем на ім*я Кандак отримала Малу Скіфію та Нижню Мезію". І, що дід Йордана був писарем у цього Кандака.
Я дотримуюсь думки відомого українського історика М.Брайчевського, щотак звані "готські" племена були вихідцями із Північного Кавказу, зокрема на це вказує мовний аналіз імен готських царів.Крім того Північний Кавказ населяють гірські народи, які складають зовсім окрему мовну сім*ю Північнокавказьку. З цього можна зробити висновок, що ця мовна сім*я тут і зародилась!
Найбільш вірогідно, що алани, ще в доскіфські часи прийшли з Північного Кавказу і поселились на лівому березі Дніпра і проживали тут довший час... У всякому разі роботи історикам, антропологам, археологам, мовознавцям щодо Аланської історії ще є багато, ще як сюди добавити "роксолан" - світлих алан , то справді дуже багато!..
За генетичними дослідженнями по гапло-групах Кавказька група (G) , основна територія поширення це Північний Кавказ в Україні складає близько 4 процентів. Тобто, приблизно 2 мілійони нинішніх українців мають свої прямі батьківські коріння у Північному Кавказі - нащадки алан, роксолан, готів, язигів збереглися у нас.
"Майже всі алани високі ростом і красиві, з помірно світлим волоссям... у всім подібні до гуннів..." - так описує їх Амміан Марцеліан. Якщо тут А.М. нічого не прикрасив, то бачимо, що алани антропологічно відрізнялися від гуннів - пізньоскіфське плем*я, яке проживало на правому березі нижнього Дніпра.
У "Тактиці" Арріан, згадує, що одні римські вершники "носять дротики і атакують на аланський і савроматський спосіб".
Інший античний автор Аппіан зазначає, що "алани не носять такого довгого волосся, як скіфи".
Пізніше, Прокопій Кесарійський напише таке:" Вандали колись проживали біля Меотиди. Страждаючи від голоду, вони направились до германців, які тепер називаються франками, і до ріки Рейну, приєднавши до себе готське плем*я аланів. Потім, рушили під керівництвом Годігіскала і поселились в Іспанії".
У знаменитій битві на Каталаунських полях 451 року, проти гуннів Аттили воюють алани на чолі з своїм царем Сангібаном.
Ще Йордан згадує, що частина аланів "зі своїм вождем на ім*я Кандак отримала Малу Скіфію та Нижню Мезію". І, що дід Йордана був писарем у цього Кандака.
Я дотримуюсь думки відомого українського історика М.Брайчевського, щотак звані "готські" племена були вихідцями із Північного Кавказу, зокрема на це вказує мовний аналіз імен готських царів.Крім того Північний Кавказ населяють гірські народи, які складають зовсім окрему мовну сім*ю Північнокавказьку. З цього можна зробити висновок, що ця мовна сім*я тут і зародилась!
Найбільш вірогідно, що алани, ще в доскіфські часи прийшли з Північного Кавказу і поселились на лівому березі Дніпра і проживали тут довший час... У всякому разі роботи історикам, антропологам, археологам, мовознавцям щодо Аланської історії ще є багато, ще як сюди добавити "роксолан" - світлих алан , то справді дуже багато!..
За генетичними дослідженнями по гапло-групах Кавказька група (G) , основна територія поширення це Північний Кавказ в Україні складає близько 4 процентів. Тобто, приблизно 2 мілійони нинішніх українців мають свої прямі батьківські коріння у Північному Кавказі - нащадки алан, роксолан, готів, язигів збереглися у нас.
вівторок, 6 серпня 2013 р.
Скіфська "приватна власність".
Українські правники можуть добиватись визнання у світі того факту, що витворенню законів про "приватну власність" - основи сучасного світового суспільного життя відбулося у нас ще у Скіфські часи !!!
Римський історик Помпей Трог у своїй "Філіппівській історії" чимало правдивого написав про ці скіфські , героїчні часи. Так що і сьогодні українські науковці (В.С.Крисаченко 1996р.) вважають, що це "своєрідна ідеалізація та возвеличення скіфів, їхніх цінностей, звичаїв...", тобто вигадка.
Помпей Трог кн.2,2 :"Найтяжчим злочином у них (скіфів) вважається крадіжка"! Якби це письмове свідчення було одиноким фактом, то так можна було би говорити про "ідеалізацію скіфського життя". Але інший римлянин, географ Помпоній Мела писав, що "Асіаки (аксіаки) не знають, що значить красти"!
Клавдій Птолемей подає координати "устя ріки Аксіак", що за моїм визначенням відповідає устю лиману Тілігульському, який ще в давні часи служив границею між місцевими землями.
Вище згаданого устя в районі нинішнього села Червона Українка Миколаївської області слід шукати античне місто Ордесс, яке очевидно й було головним, столичним містом аксіаків. На сході землі аксіаків межували із землями Ольвії і границя, очевидно, йшла серединою лиману Березанського і однойменної річки. Ось в основному окреслені землі де проживали аксіаки.
В цілому потрібно сказати, що скіфські закони не появились самі по-собі. Один із Семи мудреців еллінів, скіфський царевич Анахарсіс склав "вісімсот рядків віршів про скіфські та еллінські звичаї (закони) в житті і на війні".
Адже Велику Скіфію в той час населяло чимало різних народів: землеробські, кочові, і були міста-держави заселенні еллінами, а ще в Карпатах, Криму і на Кавказі проживали гірські народи, які мають досить відмінний стиль життя від "рівнинних" народів.
А що Конституція Скіфії була дієвою це показують блискучі перемоги над перськими царями: Кіром Великим і Дарієм Першим, над полководцем Олександра Македонського - Зопіріоном.
Цілком очевидно, що учень Арістотеля - Клеарх Солійський нічого не вигадував, коли писав:" Спочатку один тільки скіфський народ користувався загальними законами".
Римський історик Помпей Трог у своїй "Філіппівській історії" чимало правдивого написав про ці скіфські , героїчні часи. Так що і сьогодні українські науковці (В.С.Крисаченко 1996р.) вважають, що це "своєрідна ідеалізація та возвеличення скіфів, їхніх цінностей, звичаїв...", тобто вигадка.
Помпей Трог кн.2,2 :"Найтяжчим злочином у них (скіфів) вважається крадіжка"! Якби це письмове свідчення було одиноким фактом, то так можна було би говорити про "ідеалізацію скіфського життя". Але інший римлянин, географ Помпоній Мела писав, що "Асіаки (аксіаки) не знають, що значить красти"!
Клавдій Птолемей подає координати "устя ріки Аксіак", що за моїм визначенням відповідає устю лиману Тілігульському, який ще в давні часи служив границею між місцевими землями.
Вище згаданого устя в районі нинішнього села Червона Українка Миколаївської області слід шукати античне місто Ордесс, яке очевидно й було головним, столичним містом аксіаків. На сході землі аксіаків межували із землями Ольвії і границя, очевидно, йшла серединою лиману Березанського і однойменної річки. Ось в основному окреслені землі де проживали аксіаки.
В цілому потрібно сказати, що скіфські закони не появились самі по-собі. Один із Семи мудреців еллінів, скіфський царевич Анахарсіс склав "вісімсот рядків віршів про скіфські та еллінські звичаї (закони) в житті і на війні".
Адже Велику Скіфію в той час населяло чимало різних народів: землеробські, кочові, і були міста-держави заселенні еллінами, а ще в Карпатах, Криму і на Кавказі проживали гірські народи, які мають досить відмінний стиль життя від "рівнинних" народів.
А що Конституція Скіфії була дієвою це показують блискучі перемоги над перськими царями: Кіром Великим і Дарієм Першим, над полководцем Олександра Македонського - Зопіріоном.
Цілком очевидно, що учень Арістотеля - Клеарх Солійський нічого не вигадував, коли писав:" Спочатку один тільки скіфський народ користувався загальними законами".
пʼятницю, 2 серпня 2013 р.
Ріпейські гори та Гіппократ.
Описуючи скіфів Гіппократ, як і Геродот вдався до відвертої брехні і перекручень у своїй праці "Про повітря, води й місцевості" . Очевидно, після закінчення довгтх Греко-перських військ 500-449 рр. до н.е. афінські верхи відчули себе напівбогами і замовили "чорний піар" на невинних скіфів. Слово Гіппократу:
1. Вдень густий туман огортає рівнини, і на них живуть люди: тому там вічна зима, а літо триває лише декілька днів...
2.Зміни погоди там незначні і не потужні...
3. ...мешканці країни подібні виглядом один на одного.
4. ...скіфи відрізняються товстим, тлустим, сирим і не мускулястим тілом.
5. ... під час їзди верхи спричиняють у них статеву неміч.
За таким описом Гіппократа скіфи мали би бути подібними до японо-китайських сувернірних божків , але золота Історія скіфів цю брехню спростовує!
Ось про Ріпейські гори: "...в цій країні водиться мало тварин та й ті невеликі. Це тому, що вона розташована під самою північчю і біля підніжжя Ріпейських гір, звідки дме північний вітер. Сонце наближається до неї лише тоді, коли дійде до літньої пори... . ... постійно дмуть вітри холодні через надлишок там снігів, льоду та вод...
Гіппократ замість опису справжніх Ріпейських гір (Донецького кряжу) подав опис земель Крайньої Півночі в районі Уральських гір. Зокрема у Геродота також можна знайти подібні фрагменти 4,24 :"...зима настільки сувора, що нестерпний мороз триває вісім місяців..." На Крайній Півночі справді триває така довга зима і античність про це знала. - Т.Дишкант "Скіфська спадщина" Львів, Сполом 2007р. СС.30-38 .
Цей брехливий і перекручений опис Ріпейських гір Гіппократом і сьогодні заставляє багатьох людей ототожнювати Ріпейські гори з Уральськими!..
1. Вдень густий туман огортає рівнини, і на них живуть люди: тому там вічна зима, а літо триває лише декілька днів...
2.Зміни погоди там незначні і не потужні...
3. ...мешканці країни подібні виглядом один на одного.
4. ...скіфи відрізняються товстим, тлустим, сирим і не мускулястим тілом.
5. ... під час їзди верхи спричиняють у них статеву неміч.
За таким описом Гіппократа скіфи мали би бути подібними до японо-китайських сувернірних божків , але золота Історія скіфів цю брехню спростовує!
Ось про Ріпейські гори: "...в цій країні водиться мало тварин та й ті невеликі. Це тому, що вона розташована під самою північчю і біля підніжжя Ріпейських гір, звідки дме північний вітер. Сонце наближається до неї лише тоді, коли дійде до літньої пори... . ... постійно дмуть вітри холодні через надлишок там снігів, льоду та вод...
Гіппократ замість опису справжніх Ріпейських гір (Донецького кряжу) подав опис земель Крайньої Півночі в районі Уральських гір. Зокрема у Геродота також можна знайти подібні фрагменти 4,24 :"...зима настільки сувора, що нестерпний мороз триває вісім місяців..." На Крайній Півночі справді триває така довга зима і античність про це знала. - Т.Дишкант "Скіфська спадщина" Львів, Сполом 2007р. СС.30-38 .
Цей брехливий і перекручений опис Ріпейських гір Гіппократом і сьогодні заставляє багатьох людей ототожнювати Ріпейські гори з Уральськими!..
вівторок, 30 липня 2013 р.
Тісса-гети.
За Геродотом 4,22 і 123 народ тіссагети проживав на чотирьох ріках, які впадали в Азовське море6 Лік, Оар, Танаїд і Сіргій. Моє розшифрування тих рік таке: Кальміус, Берда, Дон і Сіверський Дінець . Крім того на Сіверському Дінці нині відомо науковцям 18 скіфських городищ - Т.Дишкант "Фальсифікація Скіфської історії Геродотом" Львів, Сполом 2011р., СС.16-17.
Учора ТСН повідомила, що на Луганщині розкопаний металургійний завод 13-10 ст. до н.е. І науковці, зокрема Костянтин Красильников трохи здивовані тим фактом, адже вважається, що крім "диких" кочівників тут нічого не було більше.
Якщо глянути на стару карту поширення Чорноліської археологічної культури, то вона Лісостепом дотягувалася аж до сьогоднішнього Луганська! Чорноліська арх. культура є попередницею скіфської. А Стефан Візантійський у своїй "Етніці" писав, що "скіфи - фракійське плем*я". Страбон також повідомляв, що гети розмовляють на одній мові з фракійцями, як і даки. Гети - це власна назва тих народів, яких греки переважно прозивали "скіфами".
Балкано-Карпатська металургійна провінція мала високорозвинуту металургію міді, а потім і заліза. І ці суперпередові технології із заходу були занесенні аж на Сіверський Дінець. Ще з Карпат була принесена назва нині Донецькому кряжу - Рипейські гори. На Буковині й досі говорять на невисокі гори - рипи.
Тож, тільки тепер подумалось, а чому гети - переселенці, із нинішнього Закарпаття, із басейну ріки Тиси не могли пронести в пам*яті про свою далеку ріку і назватись на новому місці і басейні Сіверського Дінця - тіссагетами ?? Крім того відоме дерево "тис", яке росте далеко не всюди, а в Карпатах росло і росте й досі.Деревина тиса дуже цінна і можливо назва ріки Тиса наклалось на назву цього дерева у пам*яті "тіссагетів"?..
Учора ТСН повідомила, що на Луганщині розкопаний металургійний завод 13-10 ст. до н.е. І науковці, зокрема Костянтин Красильников трохи здивовані тим фактом, адже вважається, що крім "диких" кочівників тут нічого не було більше.
Якщо глянути на стару карту поширення Чорноліської археологічної культури, то вона Лісостепом дотягувалася аж до сьогоднішнього Луганська! Чорноліська арх. культура є попередницею скіфської. А Стефан Візантійський у своїй "Етніці" писав, що "скіфи - фракійське плем*я". Страбон також повідомляв, що гети розмовляють на одній мові з фракійцями, як і даки. Гети - це власна назва тих народів, яких греки переважно прозивали "скіфами".
Балкано-Карпатська металургійна провінція мала високорозвинуту металургію міді, а потім і заліза. І ці суперпередові технології із заходу були занесенні аж на Сіверський Дінець. Ще з Карпат була принесена назва нині Донецькому кряжу - Рипейські гори. На Буковині й досі говорять на невисокі гори - рипи.
Тож, тільки тепер подумалось, а чому гети - переселенці, із нинішнього Закарпаття, із басейну ріки Тиси не могли пронести в пам*яті про свою далеку ріку і назватись на новому місці і басейні Сіверського Дінця - тіссагетами ?? Крім того відоме дерево "тис", яке росте далеко не всюди, а в Карпатах росло і росте й досі.Деревина тиса дуже цінна і можливо назва ріки Тиса наклалось на назву цього дерева у пам*яті "тіссагетів"?..
пʼятницю, 26 липня 2013 р.
Скіфська медицина.
Сучасна українська медицина може гордитися своїм величним скіфським корінням. Античний автор Лукіан писав, що перед Анахарсісом із Скіфії в Афіни прибув Токсарид із простих скіфів, який лікував афінян, які після його смерті визнали його, як "героя" і приносили пожертви на його честь. Роки життя Анахарсіса приблизно відносяться до 620-550 рр. до н.е..
Всім відомий давньогрецький лікар, хірург і реформатор медицини Гіппократ, народився близько 460 р. до н.е. Гіппократу приписують чимало творів і зокрема такий: "Про повітря, води й місцевості". У цьому творі скіфів переважно змальовано з негативної сторони:" ...літо триває лише кілька днів", а їзда верхи у скіфів спричинає "статеву неміч" ?? І т.д. і т.п. Це були часи Геродота, який також прибрехав і так перекрутив Скіфську історію, що в ній ніяк не можуть розібратися й досі історики.
Пізніше Пліній Старший писав про лікарську рослину, яка зветься "скіфською" бо відкрили її ті ж скіфи і що росте вона навколо Меодити (Азовського моря) і має дуже солодкий смак, і що вона надзвичайно корисна проти астм. Ще цей античний автор пише про траву "безіменну", яка є чудовим засобом для загоюванням ран, а також проти враження грудей і передсердя, ще її п*ють поранені воїни. "Скіфська трава" - це звичайно , солодка, лакриця, а ще вона незамінна в протиотрутних ліках.
Інший античний автор Аппіан писав, що боспорського царя Мітридата лікували агари із скіфського племені, лікували використовуючи зміїну отруту! А це далеко вже не знахарство! Про лікарську рослину "агарик" писав Діоскорід. А про скіфського царя Агара згадує Діодор Сицилійський.
Про мис Агар і устя ріки Агар подає географічні координати у своїй "Географії" Клавдій Птолемей, за моїми дослідженнями це ріка Берда і Бердянська коса. Отож місто Бердянськ-Кремни має повне право, щоби в ньому в майбутньому відбувалися з*їзди, конференції, симпозіуми на різні теми української медицини...
Символом всіх цих медицинських заходів може стати зображення скіфів із знаменитого золотого Куль-обського кубка, висотою всього 13 см. На боковинах цього кубка зображено 7 скіфів (сакральне без сумніву число). Дві парні сцени з цього кубка мають лікарську складову: на одній бинтують ногу скіфа, на другій виривають зуба.У третій парній сцені розмовляють двоє скіфів, хоч як більш приглянутись, то один з них уважно слухає другого. Цю картину можна назвати і так: "Скіфський лікар-психотерапевт приймає відвідувача". Невже Ви думаєте, що у давніх людей не було подібних проблем?
У тібетській медицині також широко використовувалась солодка, але Тібет далеко, а скіфи ось поряд. Нам є чим гордитись!
Всім відомий давньогрецький лікар, хірург і реформатор медицини Гіппократ, народився близько 460 р. до н.е. Гіппократу приписують чимало творів і зокрема такий: "Про повітря, води й місцевості". У цьому творі скіфів переважно змальовано з негативної сторони:" ...літо триває лише кілька днів", а їзда верхи у скіфів спричинає "статеву неміч" ?? І т.д. і т.п. Це були часи Геродота, який також прибрехав і так перекрутив Скіфську історію, що в ній ніяк не можуть розібратися й досі історики.
Пізніше Пліній Старший писав про лікарську рослину, яка зветься "скіфською" бо відкрили її ті ж скіфи і що росте вона навколо Меодити (Азовського моря) і має дуже солодкий смак, і що вона надзвичайно корисна проти астм. Ще цей античний автор пише про траву "безіменну", яка є чудовим засобом для загоюванням ран, а також проти враження грудей і передсердя, ще її п*ють поранені воїни. "Скіфська трава" - це звичайно , солодка, лакриця, а ще вона незамінна в протиотрутних ліках.
Інший античний автор Аппіан писав, що боспорського царя Мітридата лікували агари із скіфського племені, лікували використовуючи зміїну отруту! А це далеко вже не знахарство! Про лікарську рослину "агарик" писав Діоскорід. А про скіфського царя Агара згадує Діодор Сицилійський.
Про мис Агар і устя ріки Агар подає географічні координати у своїй "Географії" Клавдій Птолемей, за моїми дослідженнями це ріка Берда і Бердянська коса. Отож місто Бердянськ-Кремни має повне право, щоби в ньому в майбутньому відбувалися з*їзди, конференції, симпозіуми на різні теми української медицини...
Символом всіх цих медицинських заходів може стати зображення скіфів із знаменитого золотого Куль-обського кубка, висотою всього 13 см. На боковинах цього кубка зображено 7 скіфів (сакральне без сумніву число). Дві парні сцени з цього кубка мають лікарську складову: на одній бинтують ногу скіфа, на другій виривають зуба.У третій парній сцені розмовляють двоє скіфів, хоч як більш приглянутись, то один з них уважно слухає другого. Цю картину можна назвати і так: "Скіфський лікар-психотерапевт приймає відвідувача". Невже Ви думаєте, що у давніх людей не було подібних проблем?
У тібетській медицині також широко використовувалась солодка, але Тібет далеко, а скіфи ось поряд. Нам є чим гордитись!
неділю, 21 липня 2013 р.
Скіфські воєнні значки.
Живеш - дивуєшся ! На сайті (ucrаinarma) побачивши реконструкцію давньоримського прапора я висловив побажання побачити реконструкцію скіфського прапора-дракона, послався при цьому на Арріана. Артем Папакін тут мені відповів, що : "У Арріана під "скіфами" явно слід розуміти сарматів"?? Відомо, що у 136 р. н.е. римський імператор Адріан доручив Арріану скласти своєрідний підручник "Тактика". Ось і відповідна цитата з цієї неполітизованої книги 35,3: " Скіфські воєнні значки являють собою драконів, які розвіюються на жердинах відповідної довжини.Вони зшиваються з кольорових шматків , причому голови і все тіло до самих хвостів робляться наподобі зміїних, як тільки можна страшніше уявити. Задум полягає ось в чому: Коли коні стоять струнко, видно тільки різнокольорові шматки, звисаючі до низу, але при рухові вони від вітру надуваються так, що робляться дуже подібними до названих істот, а при швидкій їзді навіть видають свист. Ці значки не тільки своїм виглядом приносять задоволення чи страх, але вони корисні для того щоби розрізняти атакуючі загони." А ось ще одна цитата з цієї книги 4,7: "У римлян одні із вершників носять дротики і атакують на аланський і савроматський спосіб, інші же мають списи".
Навіщо Арріану щось було вигадувати, коли ця його книга "Тактика" була призначена для практичного навчання римлян військової справи ?!
Це викривлення Скіфської історії мені вдалося навіть знайти в сучасного українського воєнного історика Валерія Грицюка, який написав цілу, багато ілюстровану книгу під назвою "Військо скіфів" Київ-Чернівці 2009 р.(296 сторінок) на С.83 цей факт умістився всього у двох реченнях: "Автор 2 ст. н.е. Арріан згадував про скіфські воєнні значки на довгих жердинаж, що застосовувались для управління підрозділами в бою. Застосування значків на довгих жердинах більш відомо у сарматів, проте не виключається можливість використання їх скіфами, про що знаходимо натяки і у Геродота"...
У поета Гая Флака 1 ст. н.е. згадано, що "... сам Колакс (Колаксай) зібрав повітряних драконів" і тут В.В.Латишев дається наукове пояснення:" ... зображення драконів в якості воєнних значків і емблем у скіфів твердо зафіксовано античною традицією... Під впливом скіфів подібні драконові зображення були прийняті в перському, парфянському і накінець римському війську, де були навіть спеціальні драконарії...".
Укладачі німецького "Словаря античности" Москва 1989 Йоханнес Ірмшер і Рената Йоне не зовсім правильно зрозуміли зображення "дракона" на відомій колоні Траяна. Цього дракона тримають даки, "який був наповненний теплим повітрям"?? - С.193. На цій сторінці є зображення цього дракона. А на С.111-112 згадуються дракони-прапори прийняті Траяном.
Як бачимо давній російсько-радянський негативізм щей досі панує по відношенню до Скіфської історії! Бо Первісна Скіфія за Геродотом в основному займала землі від Дунаю до Дону і тому Історія Скіфії - це фактично яскрава сторінка Історії давньої України!!! Майже ті ж самі землі займала і Європейська Сарматія за Клавдієм Птолемеєм!
Навіщо Арріану щось було вигадувати, коли ця його книга "Тактика" була призначена для практичного навчання римлян військової справи ?!
Це викривлення Скіфської історії мені вдалося навіть знайти в сучасного українського воєнного історика Валерія Грицюка, який написав цілу, багато ілюстровану книгу під назвою "Військо скіфів" Київ-Чернівці 2009 р.(296 сторінок) на С.83 цей факт умістився всього у двох реченнях: "Автор 2 ст. н.е. Арріан згадував про скіфські воєнні значки на довгих жердинаж, що застосовувались для управління підрозділами в бою. Застосування значків на довгих жердинах більш відомо у сарматів, проте не виключається можливість використання їх скіфами, про що знаходимо натяки і у Геродота"...
У поета Гая Флака 1 ст. н.е. згадано, що "... сам Колакс (Колаксай) зібрав повітряних драконів" і тут В.В.Латишев дається наукове пояснення:" ... зображення драконів в якості воєнних значків і емблем у скіфів твердо зафіксовано античною традицією... Під впливом скіфів подібні драконові зображення були прийняті в перському, парфянському і накінець римському війську, де були навіть спеціальні драконарії...".
Укладачі німецького "Словаря античности" Москва 1989 Йоханнес Ірмшер і Рената Йоне не зовсім правильно зрозуміли зображення "дракона" на відомій колоні Траяна. Цього дракона тримають даки, "який був наповненний теплим повітрям"?? - С.193. На цій сторінці є зображення цього дракона. А на С.111-112 згадуються дракони-прапори прийняті Траяном.
Як бачимо давній російсько-радянський негативізм щей досі панує по відношенню до Скіфської історії! Бо Первісна Скіфія за Геродотом в основному займала землі від Дунаю до Дону і тому Історія Скіфії - це фактично яскрава сторінка Історії давньої України!!! Майже ті ж самі землі займала і Європейська Сарматія за Клавдієм Птолемеєм!
вівторок, 9 липня 2013 р.
Антична Білорусь.
Описуючи "Європейську Сарматію" Клавдій Птолемей про західну її границю пише так:" Із заходу Сарматія обмежується рікою Вістулою (Віслою), частиною Германії, яка лежить між її витоками і Сарматськими горами". Ще він подає трохи координатних точок берега Балтійського моря. Щодо земель Білорусі, Литви, Латвії то вони авторові уявлялись, як "біла пляма" для тих часів. Але зовсім недавно відкривши, що фраза Геродота 4,53 "...Через 40 днів плавання до місцевості, яка називається Герр..." має пряме відношення до Дніпровського річкового шляху від білоруського міста Орша і далі в низ по Славуті - то можна вважати, що в даному випадку Геродот пише про білоруські землі ! Мені невідомо, чи є згадки інших античних авторів, які би мали пряме відношення до білоруських земель, але свідчення Геродота в даному випадку є дуже цінним.
Між білоруськими містами Оршею і Вітебськом по-карті близько 75 км. І якщо в античні часи ця місцевість використовувалась, як волок для транспортування річкових суден із Дніпра у Західну Двіну, то цілеспрямовані археологічні дослідження цього регіону можуть підтвердити, або спростувати цю досить таки цікаву гіпотезу.
За відомим білоруським нумізматом В.Н.Рябцевичем " О чем рассказивают монети" Минск 1977, С.50 - на той час були знайдені в Білорусі близько 2000 античних монет. Більшість тих монет складають срібні римські денарії 1-3 віків н.е. Це часи, якраз гострого протистояння між Сарматією-Скіфією і давнім Римом.
Наявність внутрішнього водного шляху у Сарматії по річках Дніпру і Двіні, а також тогочасних античних монет говорить, що в ці часи землі Білорусі не були якимось глухим, ведмежим кутком...
Між білоруськими містами Оршею і Вітебськом по-карті близько 75 км. І якщо в античні часи ця місцевість використовувалась, як волок для транспортування річкових суден із Дніпра у Західну Двіну, то цілеспрямовані археологічні дослідження цього регіону можуть підтвердити, або спростувати цю досить таки цікаву гіпотезу.
За відомим білоруським нумізматом В.Н.Рябцевичем " О чем рассказивают монети" Минск 1977, С.50 - на той час були знайдені в Білорусі близько 2000 античних монет. Більшість тих монет складають срібні римські денарії 1-3 віків н.е. Це часи, якраз гострого протистояння між Сарматією-Скіфією і давнім Римом.
Наявність внутрішнього водного шляху у Сарматії по річках Дніпру і Двіні, а також тогочасних античних монет говорить, що в ці часи землі Білорусі не були якимось глухим, ведмежим кутком...
пʼятницю, 5 липня 2013 р.
Геродот про Борисфен-Дніпро у числах.
В описі Скіфії, а зокрема ріки Борисфена Геродот 4,53 наводить цікаві числові дані: "...Через 40 днів плавання до місцевості, яка називається Герр, відомо, що він тече з півночі, але звідти вище ніхто не може сказати якими країнами він (Дніпро) протікає. Однак встановлено, що тече він через пустелю доки не досягає країни скіфів-землеробів. Справді, ці скіфи живуть на його берегах на відстані 10 днів плавання..."
Ні в українському перекладі Геродота А.О.Білецького, ні в російському Г.А.Стратановського невдалося знайти коментаря відносно тих 40 днів "борисфенових"? Очевидно, вважається, що це число має міфічне походження. За "Географічною енциклопедією України"К. 1989, т.1, С.325 Борисфен перекладається з давньогрецької буквально "той що тече з півночі". Загальна довжина Дніпра 2201 км, в межах України - 981 км.Якщо прийняти 1 день плавання (шляху) у 30 км - то одержуємо 1200 км. Протока-ріка Каркініт (Герра) відокремлювалась від Дніпра нижче нині міста Нова Каховка. Якщо звідси міряти вверх по Дніпру 1200 км, то ми приблизно попадаємо в район нинішнього білоруського міста Орша. До цього міста Дніпро фактично прямує із сходу на захід, а тут круто повертає прямо на південь. Очевидно, що саме про цю 40-денну дніпровську відстань і йдеться в описі Геродота. Сюди добиралися давньогрецькі дослідники-мандрівники. За кілька десятків кілометрів від Орші притоками Дніпра і Західної Двіни можна попасти в басейн Балтійського моря - це ще одна цікава особливість цього району м. Орші.
Можливо, місцевість де ховали скіфських вельмож називалася Герри, а так як Скіфія складалася із окремих царств, то таких місцевостей було трохи. За топографічною картою Запоріжської області вздовж ріки Обитічної-Герри автор нарахував більше 20 курганів. Великі скіфські кургани відомі в пониззі Дніпра біля Нікополя, також біля м. Білогірська в Криму і на річці Висунь притоки Інгульця за Б.Мозолевським.
Відома Чорноліська археологічна культура, попередниця скіфського кола культур по-Дніпру дотягувалася до устя ріки Ворскла і по характеру господарства використовувала орне землеробство. Якщо міряти від устя Ворскли 300 км (10 днів плавання) вверх по Дніпру, то ми попадаємо в район нинішнього Києва, де відоме Ходосівське скіфське городище. Ось і маємо територію проживання дніпровських "скіфів-землеробів". Вище Скіфії на північ були дрімучі ліси, де населення і землеробства було дуже і дуже мало - справжня лісова пустеля! Щоби невдаватись до надмірних пояснень, чого він й сам не бачив, Геродот слово "лісова" випустив із своєї розповіді...
Авторський допис "Брехня Геродота про скіфські ріки" можна прочитати на цьому блозі - dovgastorona3.blogspot.com
Ні в українському перекладі Геродота А.О.Білецького, ні в російському Г.А.Стратановського невдалося знайти коментаря відносно тих 40 днів "борисфенових"? Очевидно, вважається, що це число має міфічне походження. За "Географічною енциклопедією України"К. 1989, т.1, С.325 Борисфен перекладається з давньогрецької буквально "той що тече з півночі". Загальна довжина Дніпра 2201 км, в межах України - 981 км.Якщо прийняти 1 день плавання (шляху) у 30 км - то одержуємо 1200 км. Протока-ріка Каркініт (Герра) відокремлювалась від Дніпра нижче нині міста Нова Каховка. Якщо звідси міряти вверх по Дніпру 1200 км, то ми приблизно попадаємо в район нинішнього білоруського міста Орша. До цього міста Дніпро фактично прямує із сходу на захід, а тут круто повертає прямо на південь. Очевидно, що саме про цю 40-денну дніпровську відстань і йдеться в описі Геродота. Сюди добиралися давньогрецькі дослідники-мандрівники. За кілька десятків кілометрів від Орші притоками Дніпра і Західної Двіни можна попасти в басейн Балтійського моря - це ще одна цікава особливість цього району м. Орші.
Можливо, місцевість де ховали скіфських вельмож називалася Герри, а так як Скіфія складалася із окремих царств, то таких місцевостей було трохи. За топографічною картою Запоріжської області вздовж ріки Обитічної-Герри автор нарахував більше 20 курганів. Великі скіфські кургани відомі в пониззі Дніпра біля Нікополя, також біля м. Білогірська в Криму і на річці Висунь притоки Інгульця за Б.Мозолевським.
Відома Чорноліська археологічна культура, попередниця скіфського кола культур по-Дніпру дотягувалася до устя ріки Ворскла і по характеру господарства використовувала орне землеробство. Якщо міряти від устя Ворскли 300 км (10 днів плавання) вверх по Дніпру, то ми попадаємо в район нинішнього Києва, де відоме Ходосівське скіфське городище. Ось і маємо територію проживання дніпровських "скіфів-землеробів". Вище Скіфії на північ були дрімучі ліси, де населення і землеробства було дуже і дуже мало - справжня лісова пустеля! Щоби невдаватись до надмірних пояснень, чого він й сам не бачив, Геродот слово "лісова" випустив із своєї розповіді...
Авторський допис "Брехня Геродота про скіфські ріки" можна прочитати на цьому блозі - dovgastorona3.blogspot.com
четвер, 13 червня 2013 р.
Проект: Проблеми України.
Недавно шановний журнал "Український тиждень " видав "план Б" з порятунку нашої держави з надією, що якась політична сила України візьметься до його реалізації!? Тут очевидна, методологічна помилка: ні народу-електорату, ні будь якій партії вже нічого не потрібно робити, а тільки слідувати цьому плану...
Щоби план був дієвим, продуктивним, прогресивним - засоби масової інформації мають подавати такий матеріал, який буде точно, об*єктивно і зрозуміло відповідати на три питання: Хто ми ? Де ми є ? Куди ж тепер ?
Є у нас в аграрному секторі мотичне землеробство, якому вже багато тисяч років - є! Наука у нас ще з радянських часів фактично існує без змін, а чи мають наші університети університетську свободу ?? А як поєднюється у нас охорона здоров*я із здоров*ям самого народу ? Ми імпортуємо дорогий газ і експортуємо дешеву електроенергію - є тут якийсь баланс ??
Є ще багато подібних питань, які на передвиборних мітингах, зібраннях, зустрічах навіть і не вербалізуються...
Отож Проект "Проблеми України" передбачає видання масовим тиражем ( не безплатно) піврічника ( зимового і літнього) кожного року , у якому будуть зібрані і системазовані усі відомі українські проблеми на даний час, і наведені приклади, як подібні проблеми вирішуються у інших державах.
Книга має продаватись у всіх книгарнях і розкладаках України - дешево, щоби хто справді цікавиться політикою міг її купити, а в інтернеті вона має бути присутня безоплатно! Можливо варто ще випускати таку книгу значно грубшою для різноманітних професіоналів.
Тоді на широкій основі знань про проблеми України - політичні партії змушені будуть формувати свої, дієві плани, щодо подальшого розвитку України...
Щоби план був дієвим, продуктивним, прогресивним - засоби масової інформації мають подавати такий матеріал, який буде точно, об*єктивно і зрозуміло відповідати на три питання: Хто ми ? Де ми є ? Куди ж тепер ?
Є у нас в аграрному секторі мотичне землеробство, якому вже багато тисяч років - є! Наука у нас ще з радянських часів фактично існує без змін, а чи мають наші університети університетську свободу ?? А як поєднюється у нас охорона здоров*я із здоров*ям самого народу ? Ми імпортуємо дорогий газ і експортуємо дешеву електроенергію - є тут якийсь баланс ??
Є ще багато подібних питань, які на передвиборних мітингах, зібраннях, зустрічах навіть і не вербалізуються...
Отож Проект "Проблеми України" передбачає видання масовим тиражем ( не безплатно) піврічника ( зимового і літнього) кожного року , у якому будуть зібрані і системазовані усі відомі українські проблеми на даний час, і наведені приклади, як подібні проблеми вирішуються у інших державах.
Книга має продаватись у всіх книгарнях і розкладаках України - дешево, щоби хто справді цікавиться політикою міг її купити, а в інтернеті вона має бути присутня безоплатно! Можливо варто ще випускати таку книгу значно грубшою для різноманітних професіоналів.
Тоді на широкій основі знань про проблеми України - політичні партії змушені будуть формувати свої, дієві плани, щодо подальшого розвитку України...
неділю, 9 червня 2013 р.
Нова прив*язка для Плоскирева-Хмельницького.
8 червня 2013 року мені вдалося знайти другу прив*язку для озера Амадоцького - Плоскиріва. Першу прив*язку дивитись на dovgastorona3 "Володимиру Захар*єву про Плоскирів-Хмельницьк".
За даними "Географія" К.Птолемея відстань між Амадоцьким озером і Амадоцькими горами (Південо-бузький каньйон) середина якого припадає на місто Костянтинівку Миколаївської області - становить 50 км, а насправді - рівно 350, тобто тут віддаль зменшено в 7 раз. Ще раніше вдалося знайти подібну віддаль між горою Бодін (нині Київ) і горами Аланськими ( м. Пологи Запоріжської обл.): за картою Птолемея 135 км, а насправді - 540 км, віддаль зменшено рівно в чотири рази. Якщо провести прямі лінії між цими топонімами, то вони їдуть разом з напрямом русла цих річок: Південного Бугу і Дніпра. З цього можна зробити висновок, що очевидно, детальну топозйомку Європейської Сарматії римські картографи робили по цим річкам, маючи тут свою флотилію дрібних човнів. Здається біля села Дар*ївка знайшли римський кастелум це Херсонська обл. можливо тут був табір римських картографів.?..
Отож давній Плоскирів існував вже в античні часи і головне він забезпечував тут сталий зв*язок між близькими берегами Амадоцького озера.
За даними "Географія" К.Птолемея відстань між Амадоцьким озером і Амадоцькими горами (Південо-бузький каньйон) середина якого припадає на місто Костянтинівку Миколаївської області - становить 50 км, а насправді - рівно 350, тобто тут віддаль зменшено в 7 раз. Ще раніше вдалося знайти подібну віддаль між горою Бодін (нині Київ) і горами Аланськими ( м. Пологи Запоріжської обл.): за картою Птолемея 135 км, а насправді - 540 км, віддаль зменшено рівно в чотири рази. Якщо провести прямі лінії між цими топонімами, то вони їдуть разом з напрямом русла цих річок: Південного Бугу і Дніпра. З цього можна зробити висновок, що очевидно, детальну топозйомку Європейської Сарматії римські картографи робили по цим річкам, маючи тут свою флотилію дрібних човнів. Здається біля села Дар*ївка знайшли римський кастелум це Херсонська обл. можливо тут був табір римських картографів.?..
Отож давній Плоскирів існував вже в античні часи і головне він забезпечував тут сталий зв*язок між близькими берегами Амадоцького озера.
понеділок, 3 червня 2013 р.
Буськ на сторінках "Історії України-Руси" М. Грушевського.
У епохальній багатотомній праці "Історія України-Руси" Михайла Грушевського є сторінки, які заторкують історію мого міста.
Зокрема у 5 томі, С.323 розповідається про зародження парламентизму на наших землях6 "З 1448 р. маємо першу звістку про участь вибраних шляхетських відпоручників в соймових нарадах. В 1468 р. вперше чуємо про висланнє на сойм шляхетських відпоручників вибраних з повітів, по два від кожного ..." "Сойм 1496 р. - що розпочинає собою правильне соймованнє. Кождій землі визначено місце на сеймик з українських земель: Холмський в Грубешеві, Белзький в Буську, Перемиський в Мостичках, Подільський в Камінці, Сяніцький в Сяноку, Львівський в Вишні, Галицький в Теребовлі". А на С.324 М.Грушевський пише, що з Белзського повіту посилалось аж троє послів.
Цікавим для нас є список ремісників за переписом (люстрацією) 1578 року, які жили і працювали у нашому місті, це 6 том, С.136 (автори радянського тому "Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл.2 і Іван Савчин "Буськ у вирі століть" 1996, 32-35 подають цей список дещо зміненим і неповним: " Місто Буськ в тім же реєстрі (1578р.) має: 5 шевців, 6 різників, 10 кравців, 12 кушнірів, 10 ткачів, 6 убогих пивоварів, 3 бондарів, 1 слюсар, 1 уздяр, 1 мечник, 3 шаповалів, 1 аптикаря, 1 лазника, 2 стельмаха, 2 солодовиків, 3 рибалок, 1 суконника, 1 гончаря, 6 прасолів, 40 пекарів, 30 перекупників, 5 ремісників жидівських".
"Убогість" буських пивоварів пояснюється їх низьким рівнем доходів від продажі пива, адже фактично кожен з них був володарем окремої пивоварні, чи як сьогодні би сказали - міні-заводу. Наявність у Буську в той час 40 пекарів, лазника, аптекаря, 30 перекупщиків говорить про справді міське його життя з чіткою спеціалізацією його жителів. Загалом, як бачимо у нашому місті в той час жило, працювало і сплачувало податки 150 ремісників, тоді, як у Белзі - адміністративному центрі нашої землі працювало всього 96 ремісників (с.135).
Але сільське населення тодішньої Надбужанщини також не байдикувало. На С. 176 розповідається про торгівлю волами, які вирощувались у нашому краю: "В липню (сезон 1534 р.) через Городок зачинають гнати волів на успенський ярмарок до Ярослава, женуть .... : Мошко з Олеська 200 і другтй Мошко Пейсаків звідтиж, Абрам Жид 603, Шимон Жид 410, Якуб Жид 80, Манас Жид 60, Ісачко Жид 180 - всі п*ятеро з Буська, їдуть разом".
Зокрема у 5 томі, С.323 розповідається про зародження парламентизму на наших землях6 "З 1448 р. маємо першу звістку про участь вибраних шляхетських відпоручників в соймових нарадах. В 1468 р. вперше чуємо про висланнє на сойм шляхетських відпоручників вибраних з повітів, по два від кожного ..." "Сойм 1496 р. - що розпочинає собою правильне соймованнє. Кождій землі визначено місце на сеймик з українських земель: Холмський в Грубешеві, Белзький в Буську, Перемиський в Мостичках, Подільський в Камінці, Сяніцький в Сяноку, Львівський в Вишні, Галицький в Теребовлі". А на С.324 М.Грушевський пише, що з Белзського повіту посилалось аж троє послів.
Цікавим для нас є список ремісників за переписом (люстрацією) 1578 року, які жили і працювали у нашому місті, це 6 том, С.136 (автори радянського тому "Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл.2 і Іван Савчин "Буськ у вирі століть" 1996, 32-35 подають цей список дещо зміненим і неповним: " Місто Буськ в тім же реєстрі (1578р.) має: 5 шевців, 6 різників, 10 кравців, 12 кушнірів, 10 ткачів, 6 убогих пивоварів, 3 бондарів, 1 слюсар, 1 уздяр, 1 мечник, 3 шаповалів, 1 аптикаря, 1 лазника, 2 стельмаха, 2 солодовиків, 3 рибалок, 1 суконника, 1 гончаря, 6 прасолів, 40 пекарів, 30 перекупників, 5 ремісників жидівських".
"Убогість" буських пивоварів пояснюється їх низьким рівнем доходів від продажі пива, адже фактично кожен з них був володарем окремої пивоварні, чи як сьогодні би сказали - міні-заводу. Наявність у Буську в той час 40 пекарів, лазника, аптекаря, 30 перекупщиків говорить про справді міське його життя з чіткою спеціалізацією його жителів. Загалом, як бачимо у нашому місті в той час жило, працювало і сплачувало податки 150 ремісників, тоді, як у Белзі - адміністративному центрі нашої землі працювало всього 96 ремісників (с.135).
Але сільське населення тодішньої Надбужанщини також не байдикувало. На С. 176 розповідається про торгівлю волами, які вирощувались у нашому краю: "В липню (сезон 1534 р.) через Городок зачинають гнати волів на успенський ярмарок до Ярослава, женуть .... : Мошко з Олеська 200 і другтй Мошко Пейсаків звідтиж, Абрам Жид 603, Шимон Жид 410, Якуб Жид 80, Манас Жид 60, Ісачко Жид 180 - всі п*ятеро з Буська, їдуть разом".
неділю, 12 травня 2013 р.
Бужська пташка.
За картою Ф. фон Міга (1779-1782 рр.) центральна частина міста Буська має вигляд голови птаха із шиєю. Дзьоб цього птаха повернутий на схід і це є піщана коса відкладень ріки Західний Буг. Площа Ринок із ратушою цілком подібна до ока. "Дзьоб" це вулиці Шкільна і Сонячна. За розповіддями жителів цих вулиць при забудові цього району було знайдено чимало людських кістяків. Найбільш вірогідно, що тут був давній буський некрополь. Голова від шиї відділена прокопаним ровом. Цей район міста "голова" має історичну назву - "Старе місто" і культурний шар тут сягає 5 метрів і воно фактично є недослідженим.
"Шия" складається із двох частин. Більша частина шиї ще ділиться на дві частини не глибоким ровом. Цей рів немає сполучення із водами Зах. Бугу. Ця шия має також історичну назву - "Середнє місто". Тут знаходиться відомий палац Бадені і культурний шар тут сягає більше 4 метрів.
Остання частина шиї перерізається двома ровами, які заповненні водами Полтви і Бугу. Історична назва цього району - "Нове місто". Тут збереглася частина валу , який датується кінцем 10 ст. Але археологи називають цю частину міста "Великим городищем", культурний шар тут сягає 2,5 метри.
"Шия" цього буського птаха утворилася від більшого розмивання Полтвою і Бугом тут їхнього межиріччя. В даному разі "шию" перерізають аж чотири штучно викопані рови. З історії Буська відомо, що і раніше для кращої оборони міста рови поглиблювались. Цілком можливо, що менші рови на "шиї" буського птаха могли бути прокопані і в більш давніші часи, а ніж давньоруський чи слов*янський. Довжина ровів тут зовсім невелика, трохи більше ста метрів, тут непотрібно було великих затрат праці щоби провести фортифікаційні роботи.
Один із дослідників археології Бужська-Буська Володимир Петегирич пише, що знайдене слов*янське житло 8-9 ст. на території "шиї" буського пташка "Середнього міста" належало до "неукріпленого селища" - "Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині" Випуск 11, 2007 р., С.106 . Очевидно, що шановний дослідник тут помиляється. Якщо ще згадати, що назва міста Бужськ співпадає із назвою великого слов*янського племені бужан. Не міг же один із головних центрів цього племені бути неукріпленим ?!
Бужськ - це досить непросте місто в історико-археологічному плані!..
"Шия" складається із двох частин. Більша частина шиї ще ділиться на дві частини не глибоким ровом. Цей рів немає сполучення із водами Зах. Бугу. Ця шия має також історичну назву - "Середнє місто". Тут знаходиться відомий палац Бадені і культурний шар тут сягає більше 4 метрів.
Остання частина шиї перерізається двома ровами, які заповненні водами Полтви і Бугу. Історична назва цього району - "Нове місто". Тут збереглася частина валу , який датується кінцем 10 ст. Але археологи називають цю частину міста "Великим городищем", культурний шар тут сягає 2,5 метри.
"Шия" цього буського птаха утворилася від більшого розмивання Полтвою і Бугом тут їхнього межиріччя. В даному разі "шию" перерізають аж чотири штучно викопані рови. З історії Буська відомо, що і раніше для кращої оборони міста рови поглиблювались. Цілком можливо, що менші рови на "шиї" буського птаха могли бути прокопані і в більш давніші часи, а ніж давньоруський чи слов*янський. Довжина ровів тут зовсім невелика, трохи більше ста метрів, тут непотрібно було великих затрат праці щоби провести фортифікаційні роботи.
Один із дослідників археології Бужська-Буська Володимир Петегирич пише, що знайдене слов*янське житло 8-9 ст. на території "шиї" буського пташка "Середнього міста" належало до "неукріпленого селища" - "Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині" Випуск 11, 2007 р., С.106 . Очевидно, що шановний дослідник тут помиляється. Якщо ще згадати, що назва міста Бужськ співпадає із назвою великого слов*янського племені бужан. Не міг же один із головних центрів цього племені бути неукріпленим ?!
Бужськ - це досить непросте місто в історико-археологічному плані!..
четвер, 25 квітня 2013 р.
"Сака Парадрія" Костянтина Тищенка.
Українська мова і іранські мови мають спільне походження - індоєвропейську мовну сім*ю. З цього можна зробити важливий висновок, що багато слів в українській мові, які, як рахує професор Костянтин Тищенко попали до нас в часи Перської імперії , є за походженням із згаданої мовної сім*ї, а це мініум ще 1500 років до того...
В Україні є 7 (сім) процентів геному "месопотамської" гаплогрупи (j) ?! В Першій і Другій скіфо-перській війні перси втратили 200 і 80 тисяч війська. Цілком очевидно, що частина того перського війська залишилась живою і продовжила своє життя в якості рабів у Скіфії. Проживши певний час ці перські раби отримали скіфську грінкарту і залишились у Скіфії жити навічно. Перед скіфо-перськими війнами було ще кілька походів самих скіфів в Азію, очевидно, що вони назад з пустими руками не поверталися.
Коли останній перський цар Дарій Третій воював із Олександром Македонським, у нього були, як союзники - скіфи, скіфська кіннота. Нічого тоді кращого, сильнішого за неї у світі не було - читайте уважно Арріана. Не тільки люди в цій кінноті були закуті в броню, але й коні!!! Вернувся цей скіфський експедиційний корпус додому, також очевидно з трофеями.
І наостанок, мовознавче: "Сака Парадрія" - "Скіфія Заморська" - такий переклад з перської К.Тищенком. В українській мові є префікс "за" і є префікси "пере, перед", які між собою за значенням дуже різняться. За Словником Б.Грінченка прадавнє слово "пара" має, аж сім значень. Рахування "парами" є дуже давньою, особливою традицією. Очевидно, що іранське словотворення "парадрія" і відповідає цій "двійковій" системі числення, творення: море "знаходилося" між двома подібними об*єктами. Крім того в українській мові слів із такими префіксами "пере, перед" є дуже багато! В згаданому Словнику Б.Грінченка від С.108 до С.145. Наші предки могли слово "парадрія" перекласти, як "заморська", могли залишити його без перекладу, адже у них є і було слово "пара", але щоб перекладати це слово на "передрієве" - це дуже і дуже сумнівно, щоб вони таке зробили....
"Сака Парадрія" - це офіціяльна назва і дуже дивно виглядають тут наші предки, як великі любителі перського офіціозу??? Це смішно!
В цілому, як бачимо накладання невирішених питань скіфології на невирішенні питання мовознавства і інших наук породжують ось такі механістичні "сенсаційні" речі. Але подякуємо, Костянтину Тищенко, що українське суспільство тепер буде цікавитися скіфами більш широко, а ніж до того часу.
В Україні є 7 (сім) процентів геному "месопотамської" гаплогрупи (j) ?! В Першій і Другій скіфо-перській війні перси втратили 200 і 80 тисяч війська. Цілком очевидно, що частина того перського війська залишилась живою і продовжила своє життя в якості рабів у Скіфії. Проживши певний час ці перські раби отримали скіфську грінкарту і залишились у Скіфії жити навічно. Перед скіфо-перськими війнами було ще кілька походів самих скіфів в Азію, очевидно, що вони назад з пустими руками не поверталися.
Коли останній перський цар Дарій Третій воював із Олександром Македонським, у нього були, як союзники - скіфи, скіфська кіннота. Нічого тоді кращого, сильнішого за неї у світі не було - читайте уважно Арріана. Не тільки люди в цій кінноті були закуті в броню, але й коні!!! Вернувся цей скіфський експедиційний корпус додому, також очевидно з трофеями.
І наостанок, мовознавче: "Сака Парадрія" - "Скіфія Заморська" - такий переклад з перської К.Тищенком. В українській мові є префікс "за" і є префікси "пере, перед", які між собою за значенням дуже різняться. За Словником Б.Грінченка прадавнє слово "пара" має, аж сім значень. Рахування "парами" є дуже давньою, особливою традицією. Очевидно, що іранське словотворення "парадрія" і відповідає цій "двійковій" системі числення, творення: море "знаходилося" між двома подібними об*єктами. Крім того в українській мові слів із такими префіксами "пере, перед" є дуже багато! В згаданому Словнику Б.Грінченка від С.108 до С.145. Наші предки могли слово "парадрія" перекласти, як "заморська", могли залишити його без перекладу, адже у них є і було слово "пара", але щоб перекладати це слово на "передрієве" - це дуже і дуже сумнівно, щоб вони таке зробили....
"Сака Парадрія" - це офіціяльна назва і дуже дивно виглядають тут наші предки, як великі любителі перського офіціозу??? Це смішно!
В цілому, як бачимо накладання невирішених питань скіфології на невирішенні питання мовознавства і інших наук породжують ось такі механістичні "сенсаційні" речі. Але подякуємо, Костянтину Тищенко, що українське суспільство тепер буде цікавитися скіфами більш широко, а ніж до того часу.
середу, 24 квітня 2013 р.
Нова лекція К. Тищенка про "сатрапію над Дніпром".
Більше години я і мій комп. мучився дивлячись і слухаючи нову лекцію професора К.Тищенка про 24 перську сатрапію над Дніпром. Комп не витримав. Отож на що опирається гіпотеза Тищенка: ця неймовірна гіпотеза опирається на брехню Дарія Першого, якому вдалося врятуватися і втечи із Скіфії. Вже вдома Дарій на своїй гробниці, написах сказав написати, що він переміг заморських скіфів. Все це повторили і інші перські царі ось і вся дурна загадка. Царі не зобов*язанні були для історії писати всю правду, тай вони цього і не робили.
Якби справді Наддніпровська Скіфія входила в Перську імперію - то грецькі історики би про це написали б із явним задоволенням!!! Але цього немає!
Щодо печаток ахаменідських знайдених в Україні. Скіфія в 529 і 519 роках до н.е. розбивала перські війська - трофеї. Боспорський цар Мітридат здається вів своє походження від Дарія Першого. Боспорське царство торгувало у мирні часи із тією ж Перською імперією - нічого особливого, що печатки потрапили самі чи з власниками на наш Кримський півострів.
Рання історія Скіфії ще дуже мало вивчена наукою, як нашою так і не нашою.
Якби справді Наддніпровська Скіфія входила в Перську імперію - то грецькі історики би про це написали б із явним задоволенням!!! Але цього немає!
Щодо печаток ахаменідських знайдених в Україні. Скіфія в 529 і 519 роках до н.е. розбивала перські війська - трофеї. Боспорський цар Мітридат здається вів своє походження від Дарія Першого. Боспорське царство торгувало у мирні часи із тією ж Перською імперією - нічого особливого, що печатки потрапили самі чи з власниками на наш Кримський півострів.
Рання історія Скіфії ще дуже мало вивчена наукою, як нашою так і не нашою.
неділю, 24 березня 2013 р.
Скіфські боги і Радоробель.
Геродот 4,59 подає імена скіфських богів і відповідно до них імена грецьких богів. Вивести імена скіфських богів із іранської чи слов*янської міфологій переконливо у дослідників не виходить. Можливо дослідникам варто хоча би мовно пошукати коріння скіфських богів у кельтських мовах.
У липні 2003 року в глухому Житомирському Поліссі відомий український мовознавець К.М.Тищенко з колегами знайшов цілком кельтський гідротопонім - річку Радоробель, притоку Уборті! Якби ж ті пошуковці розширили своє коло пошуків - то вони знайшли ще б одну притоку Уборті - річку Свидовець, або Болітницю. Серйозний гірський масив, хребет Свидовець є на Закарпатті у межиріччі річок Тересви і Чорної Тиси. Саме тут проживали давні кельти. Звідки тут у Поліссі взялися такі цікаві гідроніми? Авторська версія: В часи Скіфії, а можливо і раніше на береги ріки Уборть прийшла група карпатського населення, очевидно це були спеціалісти з чорної металургії, які тут і осіли назавжди. Інакше б такі незвичні топоніми в цих місцях недожили б до наших часів. Цілком вірогідно, що пришельці складались не тільки з самих кельтів, але й з місцевого карпатського населення. Якщо ця версія вірна, то археологам не важко буде знайти цьому підтвердження. Крім того кельто-карпатських топонімів тут може бути більше і треба їх шукати.
Також очевидно, що царсько-скіфська династія мала серйозне кельтське коріння і міфологію, що і потрапила в Історію Геродота. Недаром в античній історіографії зустрічається термін - кельтоскіфи!!!
У липні 2003 року в глухому Житомирському Поліссі відомий український мовознавець К.М.Тищенко з колегами знайшов цілком кельтський гідротопонім - річку Радоробель, притоку Уборті! Якби ж ті пошуковці розширили своє коло пошуків - то вони знайшли ще б одну притоку Уборті - річку Свидовець, або Болітницю. Серйозний гірський масив, хребет Свидовець є на Закарпатті у межиріччі річок Тересви і Чорної Тиси. Саме тут проживали давні кельти. Звідки тут у Поліссі взялися такі цікаві гідроніми? Авторська версія: В часи Скіфії, а можливо і раніше на береги ріки Уборть прийшла група карпатського населення, очевидно це були спеціалісти з чорної металургії, які тут і осіли назавжди. Інакше б такі незвичні топоніми в цих місцях недожили б до наших часів. Цілком вірогідно, що пришельці складались не тільки з самих кельтів, але й з місцевого карпатського населення. Якщо ця версія вірна, то археологам не важко буде знайти цьому підтвердження. Крім того кельто-карпатських топонімів тут може бути більше і треба їх шукати.
Також очевидно, що царсько-скіфська династія мала серйозне кельтське коріння і міфологію, що і потрапила в Історію Геродота. Недаром в античній історіографії зустрічається термін - кельтоскіфи!!!
середу, 20 березня 2013 р.
... з першим
Вітаю усіх
з першим
Міжнародним
днем
щастя !!!!!
Щастя є,
щастя буває,
можливо не таке,
яке Ви собі
намріяли, будьте -
простішими !
з першим
Міжнародним
днем
щастя !!!!!
Щастя є,
щастя буває,
можливо не таке,
яке Ви собі
намріяли, будьте -
простішими !
неділю, 17 березня 2013 р.
"Бужська трійця" за Бужськ.
В другій половині 19 ст. у місті Бужську (нині Буськ) народились три знакові постаті для української історії: Євген Петрушевич, Іларіон Свенціцкий та Йосиф Боцян. Їхні життєві шляхи без перебільшення тісно пов*язані з історією, з історією українського народу і зокрема з історією їхнього рідного містечка Бужська.
Їхнім добрим знайомим у Львові був український географ Степан Рудницький. Тому готуючи різноманітні географічно-історичні дані і зокрема збираючи матеріали для своїх карт і зокрема Карти України - С.Рудницький подаючи назву міста Бужськ не міг подати тут якусь "свою" назву цього міста. Тобто можна сказати, що написання назви міста "Бужськ" на карті 1918 року це було досягнення, поступ тодішньої української науки: географії, історії!
Крім того за Р.І.Соссою Степан Рудницький розробив у 1917 році перший проект історичного навчального атласу України, з нього "залишилось вісім рукописних карт України".
Можливо варто було би нинішнім географам та історикам мінімально доробити цей Атлас і таки видати його, а також усі його карти, тоді наші знання про Історію України початку 20 ст. будуть більш повними і об*єктивними. У великих бібліотеках, спеціалізованих школах, гімназіях, університетах думаю, що такий Комплект С.Рудницького буде цілком доречним, тай серед простих громадян України знайдуться люди, яким це також буде цікаво.
Крім того це буде своєрідним і більш затребуваним пам*ятником Степану Рудницькому, аще пам*ятником цієї страшної епохи "глобальних мрій про комунізм".
Їхнім добрим знайомим у Львові був український географ Степан Рудницький. Тому готуючи різноманітні географічно-історичні дані і зокрема збираючи матеріали для своїх карт і зокрема Карти України - С.Рудницький подаючи назву міста Бужськ не міг подати тут якусь "свою" назву цього міста. Тобто можна сказати, що написання назви міста "Бужськ" на карті 1918 року це було досягнення, поступ тодішньої української науки: географії, історії!
Крім того за Р.І.Соссою Степан Рудницький розробив у 1917 році перший проект історичного навчального атласу України, з нього "залишилось вісім рукописних карт України".
Можливо варто було би нинішнім географам та історикам мінімально доробити цей Атлас і таки видати його, а також усі його карти, тоді наші знання про Історію України початку 20 ст. будуть більш повними і об*єктивними. У великих бібліотеках, спеціалізованих школах, гімназіях, університетах думаю, що такий Комплект С.Рудницького буде цілком доречним, тай серед простих громадян України знайдуться люди, яким це також буде цікаво.
Крім того це буде своєрідним і більш затребуваним пам*ятником Степану Рудницькому, аще пам*ятником цієї страшної епохи "глобальних мрій про комунізм".
вівторок, 12 березня 2013 р.
Бужськ: книги гродських судів.
Крім величезної недослідженої археологічної спадщини, місто Буськ має ще величезну письмову також недосліджену спадщину. Ось цитата із статті І.Савчина "З пластів історії" райгазета "Прапор Жовтня" за 6 травня 1989 року: "В Львівському державному історичному архіві, як заявив заступник директора цього закладу О.Я. Мацюк, зберігається 178 книг гродських судів Буська за 1449 - 1784 роки. Крім цього, там виявлено ряд різних грамот, що торкаються історії міста і відносяться до періоду між 1374 - 1694 роками".
Збереженню цих книг посприяв буський магнат Йозеф Яблоновський. Усі правові, майнові, кримінальні і інші події, які відбувалися у місті Буську фіксувалися і записувалися у "книги гродських судів". Крім того місто фактично на протязі свого існування кардинально не змінювало своєї структури, топонімічних назв. І більшість давніх подій можна буде прослідкувати так би мовити картографічно на місцевості.
Як і коли вводилися певні податки, закони, владні постанови, яких звичаїв дотримувалися жителі міста, як ці звичаї змінювалися, які гроші і скільки вони заробляли і як їх тратили, які люди і звідки сюди приїздили, що тут і скільки продавали, купляли....
На всі всі ці питання , а також подібні науковці України, Польщі, Європи зможуть отримати відповіді, якщо візьмуться вцілому досліджувати ці буські книги...
Збереженню цих книг посприяв буський магнат Йозеф Яблоновський. Усі правові, майнові, кримінальні і інші події, які відбувалися у місті Буську фіксувалися і записувалися у "книги гродських судів". Крім того місто фактично на протязі свого існування кардинально не змінювало своєї структури, топонімічних назв. І більшість давніх подій можна буде прослідкувати так би мовити картографічно на місцевості.
Як і коли вводилися певні податки, закони, владні постанови, яких звичаїв дотримувалися жителі міста, як ці звичаї змінювалися, які гроші і скільки вони заробляли і як їх тратили, які люди і звідки сюди приїздили, що тут і скільки продавали, купляли....
На всі всі ці питання , а також подібні науковці України, Польщі, Європи зможуть отримати відповіді, якщо візьмуться вцілому досліджувати ці буські книги...
пʼятницю, 8 березня 2013 р.
Академік Степан Рудницький - за "Бужськ"!
У Національному музеї ім. Андрея Шептицького, що у Львові триває до 20 березня виставка стародавніх карт на яких зображенні українські землі.
Найбільш цікавою для жителів мого міста Буська в плані відновлення історичної справедливості, правди буде велика кольорова настінна карта України, яка була надрукована у Відні 1918 року Фрайтагом і Бердтом. Це часи першої світової війни і боротьби українського народу за свою незалежність.
Карту створив і видав за гроші НТШ Степан Львович Рудницький (1877 - 1937 рр.) уродженець українського Перемишля. Сьогодні академік С.Л.Рудницький вважається "фундатором української географії". До війни він тісно співпрацював з нашим земляком і директором вищезгаданого музею І. Свєнціцким, аще з істориком М.Грушевським, де на сторінках багатотомової "Історії України-Руси" не раз згадується місто Бужськ. Рудницький і сам писав актуальні матеріали на історико-географічну тематику. Отож місто Буськ на його карті прописано, як "Бужськ"! Думаю, що помилки тут немає, Рудницький добре знав, що писав. Обдурений Радянським режимом видатний географ України С.Рудницький закінчив своє життя на Соловках-Сандармозі.
Цілком очевидно, що цю Карту, як загальнофізичну (сучасну) С.Рудницький створив опираючись на досягнення тоді всієї української науки і всього наукового світу. В кінці цього ж 20 ст. коли Україна відродилась знову, історичні знання про історію свого міста буської громади, та й тодішніх львівських істориків виявилися низчими за 1918 рік, щоби відмовитись від сполонізованої назви Буська на давньоруський "Бужськ".
Попереду Україну вже давно чекає адміністративно-територіальна реформа, зараз є ще час, щоби місцева буська громада і її влада подали заявку на повернення своєму місту давньої справжньої історичної назви - Бужськ !!! Коли місто Бужськ був столицею слов*янського племені бужан, а в 1100 році столицею руського князівства - то на територіях нинішніх сусідніх райцентрів: Броди, Радехів, Кам*янка-Бузька, Золочів - ведмеді можливо, що й не жили, але, що дзіки (дикі кабани) ласували тут жолудями то факт!
Використана література:
Т.Дишкант "Чому місту потрібно повернути давню назву." "Воля народу" райгазета Буська за 16 червня 2011 р., Р.І.Сосса "Історія картографування території України" Київ 2007 р., Олег Шаблій "Академік Степан Рудницький Львів 1993 р., Степан Рудницький "Чому ми хочемо самостійної України" Львів 1994 р..
Найбільш цікавою для жителів мого міста Буська в плані відновлення історичної справедливості, правди буде велика кольорова настінна карта України, яка була надрукована у Відні 1918 року Фрайтагом і Бердтом. Це часи першої світової війни і боротьби українського народу за свою незалежність.
Карту створив і видав за гроші НТШ Степан Львович Рудницький (1877 - 1937 рр.) уродженець українського Перемишля. Сьогодні академік С.Л.Рудницький вважається "фундатором української географії". До війни він тісно співпрацював з нашим земляком і директором вищезгаданого музею І. Свєнціцким, аще з істориком М.Грушевським, де на сторінках багатотомової "Історії України-Руси" не раз згадується місто Бужськ. Рудницький і сам писав актуальні матеріали на історико-географічну тематику. Отож місто Буськ на його карті прописано, як "Бужськ"! Думаю, що помилки тут немає, Рудницький добре знав, що писав. Обдурений Радянським режимом видатний географ України С.Рудницький закінчив своє життя на Соловках-Сандармозі.
Цілком очевидно, що цю Карту, як загальнофізичну (сучасну) С.Рудницький створив опираючись на досягнення тоді всієї української науки і всього наукового світу. В кінці цього ж 20 ст. коли Україна відродилась знову, історичні знання про історію свого міста буської громади, та й тодішніх львівських істориків виявилися низчими за 1918 рік, щоби відмовитись від сполонізованої назви Буська на давньоруський "Бужськ".
Попереду Україну вже давно чекає адміністративно-територіальна реформа, зараз є ще час, щоби місцева буська громада і її влада подали заявку на повернення своєму місту давньої справжньої історичної назви - Бужськ !!! Коли місто Бужськ був столицею слов*янського племені бужан, а в 1100 році столицею руського князівства - то на територіях нинішніх сусідніх райцентрів: Броди, Радехів, Кам*янка-Бузька, Золочів - ведмеді можливо, що й не жили, але, що дзіки (дикі кабани) ласували тут жолудями то факт!
Використана література:
Т.Дишкант "Чому місту потрібно повернути давню назву." "Воля народу" райгазета Буська за 16 червня 2011 р., Р.І.Сосса "Історія картографування території України" Київ 2007 р., Олег Шаблій "Академік Степан Рудницький Львів 1993 р., Степан Рудницький "Чому ми хочемо самостійної України" Львів 1994 р..
четвер, 14 лютого 2013 р.
Найдавніша папірня України.
Інформаційна епоха на землях України почалася з широкого використання власного писального паперу, який почали виробляти місцеві папірні. Найдавніша папірня України була збудована (відома) з 1539-1541 років в передмісті Ліпибоки міста Буська. Про це можна прочитати у досить інформативній книзі Ореста Мацюка "Папір та філіграні на українських землях" Київ, Наукова думка, 1974 р. видання. у цій книзі автор подає й опис 146 папірень, які йому вдалося віднайти на наших землях, дає короткий опис виробництва самого паперу, фотографії, документи, альбом самих філіграней (водяних знаків) та ще інші цікаві розділи для тих хто цікавиться данною історією. Хто побачить в каталозі якоїсь бібліотеки цю Книгу - візміть, погортаєте, буде Вам цікаво, безсумніву.
В Буську де була папірня й досі це місце називається - Папірнею. Ось всього три речення із згаданої книги С.29 :" На середину 16 ст. припадає найбільш інтенсивна діяльність папірні. Її продукція користувалася великим попитом на львівському ринку. Тоді всі міські гродські та земські книги Львова, Буська, Белза, Галича, і Теребовлі писалися переважно на буському папері".
У 1575 році внаслідок татарського нападу вона перестає діяти на три роки.Далі з переривами в роботі папірня пропрацювала до 1714 року - коли її зруйнувала велика повінь на Західному Бузі. робота папірні була відновлена лише в 1780 році, остання її філігрань відома на документах за 1788 рік.
Покищо на місці існування найдавнішої папірні України немає ніякого пам*ятного знаку, але віримо, що завжди так не буде...
В Буську де була папірня й досі це місце називається - Папірнею. Ось всього три речення із згаданої книги С.29 :" На середину 16 ст. припадає найбільш інтенсивна діяльність папірні. Її продукція користувалася великим попитом на львівському ринку. Тоді всі міські гродські та земські книги Львова, Буська, Белза, Галича, і Теребовлі писалися переважно на буському папері".
У 1575 році внаслідок татарського нападу вона перестає діяти на три роки.Далі з переривами в роботі папірня пропрацювала до 1714 року - коли її зруйнувала велика повінь на Західному Бузі. робота папірні була відновлена лише в 1780 році, остання її філігрань відома на документах за 1788 рік.
Покищо на місці існування найдавнішої папірні України немає ніякого пам*ятного знаку, але віримо, що завжди так не буде...
Підписатися на:
Дописи (Atom)