Михалківські скарби (доповнення).

У книзі М.Бандрівського і Л.Крушельницької "Золоті Михалківські скарби та їх доля" на С.181 є документ, який описує місце де був знайдений цей скарб. Йдеться про потік Голятин і гору з такою ж назвою.
Найбільше сюди підходить потічок, що бере початок біля села Гермаківка, довжиною близько 8 км з невеликими притоками і впадає в річку Нічлава  на території села Михалків.
При великій грозі, зливі, які у нас бувають напочатку липня велика вода піднялась і підмила берег де був захований скарб , всього на пів-ліктя ( 22 см.) в землі.
Через потік, за нинішньою картою, можна зрозуміти, що тут йшла на північ стежка-доріжка.
Цілком очевидно, що саме тут на короткий час зупинились біженці із Невриди з церемоніальними золотими предметами і скарбом племені ( чи його частиною) і поспішно заховали, неглибоко його у землю у різних місцях.
Очевидно, що у валці біженців були багаті люди, які свої окремі золоті предмети сховали окремо від цих двох великих скарбів. Згадана книга С.26 :" За свідченнями місцевих мешканців золоті предмети на тій дорозі знаходили віддавна". Все тут складається цілком логічно!
Знаходячи окремі золоті предмети, люди не могли ж передбачити, що тут можуть бути і більші скарби.
Подальша доля втікачів, очевидно була незавидною, раз ці скарби залишились у землі.
Можливо їх догнали переслідувачі і усіх в короткому бою перебили, так і недізнавшись куди поділось золото Невриди ...

Михалківські скарби.

За "перших совєтів" у 1940 році з одного львівського банку таємно було забрано і вивезено в Радянський Союз знамениті Михалківські скарби. А в 2012 році  у Львові вийшла вагома книга з ілюстраціями , відомих істориків-археологів Миколи Бандрівського та Лариси Крушельницької "Золоті Михалківські скарби та їх доля".
Автор цього допису (Т.Д.) пропонує свою версію походження цих скарбів. Невелике село Михалків Борщівського району Тернопільської області знаходиться недалеко Дністра, рельєф місцевості тут дуже складний. За топографічною картою цього регіону видно, що це село знаходиться на єдиній (давній) дорозі, яка веде від дністровської переправи в межиріччя рік Нічлави і Збруча.
За попередніми дослідженнями  автора (Т.Дишкант "Тисовецькі старожитності" статті: "Тисовецька Маланка", "Неври з Буковини" Чернівці 2002 рік та інших) була Неврида країна з царями, як про це згадує Геродот. І займала вона земля між правим берегом Дністра і Карпатами ( головним Карпатським хребтом).
Основним багатством Невриди була прикарпатська сіль, яку тут добували (випарювали) ще за трипільських часів! І продавали сусідам, отож золоті багатства Невриди мали тверду основу.
І ось одного разу в Невриді спалахнула жорстока боротьба за владу. Це сталось "830 - середина першої половини 8 ст. до нар. Хр." - це датування Другого (пізнішого) Михалківського  скарбу (М.Бандрівський Л.Крушельницька - С.102).  Заколотники відступали і перебрались через Дністер до сусідів, які у скіфські часи стали зватись - Амадокією. Щоби золоті речі не попали сусідам, заколотники на одній зупинці (нині район села Михалків) і заховали свої золоті речі в землю і пішли далі. Але заколотникам потім не вдалося повернутися на місце своєї схованки. Найбільш вірогідно, їх вернули в Невриду, де вони були страчені, не видавши місця схову золотих речей.
Тому два Михалківських скарби були зариті при дорозі чи у самій дорозі, так легше було замаскувати перекопану землю. Скарби  "різночасові" - тому, що в Першому скарбі були церемоніальні речі Невридського царства, які були виготовленні раніше (900 - 830 рр. до н.е.) При хованні скарбів було вбито одну ( чи більше ) людину і покладено до скарбу, як їх охоронця на тому світі. Це завело дослідників в один з тупиків, бо вони вирішили, що скарби були знайденні в похованнях  (могильнику).
За церемоніальними золотими речами Першого Михалківського скарбу ми можемо твердити, що з цього часу на території українських земель вже існувала найдавніша держава Неврида, яка мала своїх царів  і відповідні атрибути  цієї влади !
Три золоті  напівміфологічні вовки із царського штандарту підтверджують слова Геродота, проте, що "... скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть ніби один раз на рік кожний з неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову стає людиною" - це давнє новорічне маланкування на Буковині.
Останній раз неври згадуються у Баварського географа.
Надіємося і віримо, що Михалківські скарби повернуться на свою батьківщину !!!

Про давню символіку українського прапора.

Тарас Дишкант "Тисовецькі старожитності" Чернівці 2002 , С.16-17  із статті "Від Маланки до Куста" :
У  селі Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області збереглося зимове дійство "Маланка", яке має найбільше з-поміж подібних прадавніх, архаїчних рис. Характерною ознакою цього свята є те, що в ньому беруть участь усі групи чоловічого населення села. До дійств Маланки в зимовому циклі свят є дуже подібне ходження Вертепу......
Якщо село Тисовець на Буковині, можливо, є єдиним в Україні, де збереглася Маланка з найдавнішими рисами цього свята, тож село Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області є такоє єдиним, де збереглося вповні свято-дійство "водіння Куста", яке має виразну жіночу сутність.....
У холодний зимовий період року нашими предками вважалося, що земля в той час відпочиває, спить. Зимою відбувається таке незвичайне космічне явище, як сонцестояння, після якого починає прибувати день. Вірогідно, що в ці дні і відбувалися основні зимові свята, цей час вважається народженням нового сонця, а з ним і нового часу (року). Сонячні божества за міфологією в більшості народів мають чоловічу сутність, тобто холодна, зимова пора року - це була чоловіче частина року. Про другу половину року читачу, напевно, не важко буде домислити, кому вона належала. Існування двочленого поділу давнього суспільства науковці відносять до середнього кам*яного віку, а це десь один-два десятка тисяч років тому назад.Ось в якій давнині слід шукати коріння зимових і літніх свят нашого народу.....
Сучасні грунти - це недавні творіння людини і природи. Основою грунтів були і є: пісок, глина, лес. У більшості ці геологічні утворення мають жовтий, жовтуватий колір. За  східною астрологічною міфологією жовтий колір - це колір землі. Тому й вірогідно, що жовто-золота смуга на нашому прапорі символізує не просто землю в колоссях, а ту первісну землю, яка ще не була вкрита грунтами.
Чоловічою сутністю було не тільки Сонце, але й небо, з якого йшли благодатні дощі - сім*я небесного бога на землю-богиню і запліднювали її.
З цього виходить, що символіка нашого синьо-жовтого прапора закорінена ще в ці прадавні часи, що й наші зимово-літні свята вище згадані. Крім того синьо-голубий колір більше в*яжеться із зимовим періодом, ніж з іншими порами року.
Отже, наш прапор синьо-жовтий - це не тільки єдність Неба і Землі, але це і єдність чоловічого та жіночого начала.

День Незалежності України.

У вивчені якогось кавалку минулого (історії) у дослідників виникає перша часова проблема: В які хронологічні рамки втиснути, поставити цю історію?
Друга проблема це каркасна: Треба визначити головні події , навкруг яких все й закручувалося у цій історичній епосі?
Третя проблема це причинна: Треба знайти видимі і невидимі зі*язки між головними подіями.
Спробуємо цей теоретичний план дослідження приміряти до сучасної української Історії. Беремо часи Незалежності України 1991-2014 рр.
В цьому відрізку минулого є тільки дві головні події: Проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року і Російсько-Українська війна 2014 року. Між цими подіями 23 роки, тобто фактично виросло нове, ціле покоління ( 25 років).Як і що змінилося в українському суспільстві за цей час ми щось трохи знаємо, але не більше від Путіна і його спецслужб.
Хочеться вірити, що нинішнє українське суспільство буде серйозно цікавитися причинами Війни-2014 року...
Ми тепер добре знаємо, що цілеспрямована московська корупційна діяльність є дієвою, ефективною зброєю на світовій арені: Яка зруйнувала силовий блок Української держави  і позакривала роти і розуми представникам західно-європейської політики.
А ще Кремль зруйнував усю світову систему безпеки, своїм нападом на Україну! Які це може мати негативні наслідки в подальшому зараз важко сказати, бо пройшло дуже мало часу за світовим годинником. Але ця проблема починає проявлятися у всій своїй небезпечній красі!:))
Наша неповторна Україна, всетаки незвичайна країна, хочеться, щоби і через 50 і 100 років наші соціологи запитували у наших громадян: А як би Ви проголосували за Незалежність України у 1991 році ??? ( розклавши це питання на більш простіші і розширивши всю  гамму відповідей:)).

Золотая дева Казахстана.

В 2012 году на западе Казахстана возле реки Урал казахский археолог Яна Лукпарова в невысоком кургане, всего один метр, нашла неразграбленное погребение женщины из множеством золотых украшений в скифском (зверином) стиле, которое относят к сарматской эпохе или к скифской 6-5 в. до н.э. В сентябре 2014 года в городе Уральск будет выставка этой уникальной находки.
Фотографии и текст находки можна посмотреть в  uralskweek.kz  "Уральская неделя" за 15 августа 2014 года.
А вот мое толкование этой грандиозной находке:
1. Богатое неразграбленное захороненние в невысоком кургане говорит  о том, что женщина не была местной, иначе бы ее родсвенники давно бы  ограбили курган.
2.Высокая конусоподобная шапка из золотой основой - говорит о том, что это была жрица. "Остроголовые" известны во многих мифах народов Евразии. Остроголовых раньше можна было даже встретить в буковинской Маланке ( Т.Дишкант "Неври з Буковини" С.14-15 "Тисовецькі старожитності" Чернівці 2002 рік.)
3.Если глянуть на карту казахских земель, то центральная часть их находится между реками Урал и Иртыш. Между этими  реками можна найти расстояние в 60 дней пути (1800 км по-карте) . 60 - одно из сакральных чисел древних людей!
4.Возможно на берегу Иртыша следует искать сестру - близнеца (двойняшку) Уральской жрицы - Иртышскую золотую деву!! Во многих народов главные жрицы соблюдали целомудрие ( были девами).
Путь Солнца: с востока на запад почитался многими народами,даже древние греки ориентировали свои карты по-этому направлению.
5.Так мы привыкли, что пожертвования делаются в основном в трудные времена. Хотя мне кажется, что в трудные времена пожертвования делаются массово и открыто, чтобы плохое отошло от своего народа.
А самопожертвование высших жриц возможно было и в счасливые времена жизни народа!
Когда-то из центра давних казахских земель выбралось два специальных каравана: один на восток, второй на запад к межевым рекам. Там жрицы скорей всего приняли яд и были погребенны со-всеми прилагающимися почестями и обрядами на берегах этих рек - таким образом они обозначили благодарностью  путь солнца. После этого был насыпан курган и тщательно замаскирован под другие давние курганы...
6. Деревяный гребень с батальной сценой немного похож на золотой гребень из кургана Солоха (Украина). Скорей всего, здесь, изображенна сцена из Первой скифо-персидской войны 529 г. до н.э.. Когда массагетская царица Томира ( по-другим античным источникам, она была всетаки скифской царицей) на Закавказье (ныне Армения) розграмила 200 тисячное войско Кира Великого.
Кир был очень храбрым, всегда шел впереди своего войска, переодетым простым воином. Скифы это знали, они отступали, тяжело день за днем , растягивая в длинную колону врага. Потом ударили в голову колоны персов и на другой день в кожаном мешке с кровью отдали голову Кира в все еще большущий лагерь персов. На гребне и изображенна драматическая сцена противостояния перской колесницы и казахского предка, который спешился с коня и так сдерживает напор врага. Потом скифы сели на коней и закружили кругом персидского лагеря....
Имя Томира (автор Т.Д.) трактует как: том (частица) - ра (солнце) - "частица солнца" - очень даже царское имя!!!?:))

Музей АТО.

Недавно в інтернеті побачив фотографію наших бійців із трофейним прапором крутої кремлівської спецслужби - подумалося: та це ж буде яскравий експонат майбутнього Музею АТО !!!
Як мені бачиться Музей АТО ?? Звичайно він має бути у Києві, щоб усі офіційні і неофіційні гості міста, країни могли його відвідати, щоби побачили, що на сході України ми не бавилися у фантіки і не стріляли з горохових пукалок.
В Музеї мають бути зібрані усі матеріали, документи, копії документів, що мають стосунок до АТО.
Як проводили свої операції : армія, МВД, спецслужби, місцева та центральна влада - цим скоро будуть займатися різні спеціалісти-науковці. Світ звичайно змінився в ході АТО, але не дотакої степені, щоб цього всього не було!
Чому до АТО ми прийшли із розваленою армією і продажною міліцією ?? Які факти, обставини цьому сприяли - це тягне не на журналіське розслідування, а на серйозну аналітичну роботу багатьох осіб.
Як впливають засоби масової інформації та дезінформації на різні суспільства і групи ? Які були успішні і провальні операції проти терористів-диверсантів ? Як велася розвідувальна і контррозвідувальна діяльністть в зоні АТО?
Діяльність волонтерських організацій і тилових структур у цій же зоні АТО ??
Руйнування і відновлення інфраструктури сходу України. Отож бачимо, що буде багато питань і багато проблем над якими  тут будуть працювати багато різних спеціалістів з різних країн світу. А як  працювала світова дипломатія часів АТО -  це величезне невивчене поле діяльності.
Значить при Музеї АТО має бути багатоповерховий будинок: готель-гуртожиток для їхнього проживання, а ще їдальня-ресторан і кілька барів для  запрацювавшихся осіб.  Кілька магазинів, видавничо-інформаційний центр, конференц-зали, кабінети, читальні зали, бібліотеки для працюючих  в Музеї.
Уявляєте собі один з великих залів Музею - Малазійського боїнга: повномасштабні контури цього літака із портретами усіх загиблих на місці крісел лайнера, тут можна буде покрасти квіти, якісь амулети, речі...

"Середина землі" Святослава.

Хто із нас не дивувався читаючи Літопис Руський: "У рік 6477 (969). Сказав Святослав матері своїй  і боярам своїм: Не любо мені в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина  землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків - паволоки, золото, вино й овощі різні, а з Чехів і Угрів - серебро й коні, із Русі ж - хутро, і віск, і мед, і челядь".
А ми собі так подумали і заспокоїлись: ну це князь себе так похвалив, або літописець його - "середина моїх земель" !?
Коли читаєш Ібрахіма ібн Якуба, що в ці часи до Праги з товаром приїзджали " з Кракова руси і слов*яни" - розумієш, що не все тут зрозуміло . Очевидно, що кордон тоді проходив рікою Віслою, як за часів Європейської Сарматії.
Тоді стає зрозумілою фраза Констянтина Багрянородного проте, що лендзаніни (польське племя, що проживало в Карпатах) виготовляло через зиму човни-однодеревки і продавало їх русам у Києві. Ще з цього можна зробити висновок, що племена-народи, які входили в той час в державу Русь мали різну степінь залежності!
За Літописом Руським "У рік 6406 (898). Ішли угри мимо Києва".
У науковій книзі-підручнику "Давня історія України" Київ 1995, С.48 є досить цікава карта: "Слов*янські культури 8-10 ст." На  якій Лука-Райковецька культура займає такі простори: Правобережну Україну крім півдня, далі дельта Дунаю і сам Дунай і всі Південні Карпати (нині Ромунія), ріки Тиса, Олт, Серет, Прут....
Тобто в часи Святослава вся сума слов*янських племен, що складала єдину археологічну культуру - райковецьку ( як називають її нині) входила в державу цього князя ! Тоді його слова про "середину землі" не є якимось літературним перебільшенням!
Пізніше через навали степовиків і сусідів не дали змоги київським князям закріпитися на цій карпатській території.
Навіть ще в 13 ст. угрин Симон Кеза називав Карпати "Руськими горами" - М.Грушевський т.1, С.224 ..

Тлумачення Йосипівського скарбу.

Цей скарб арабських монет було знайдено 6 липня 1986 року на південно-східній околиці села Йосипівка Буського району Львівської області. Нині досліджує його Юрій Гудима, який разом з археологом Миколою Пелещишином написав невелику статтю, зокрема і про цей скарб "Земля літописних бужан" у часописі "Літопис червоної калини" 10-12, 1992 рік, де вони вказують, що скарб  знаходився у горщику, який "  типовий був для  Західного Побужжя". Знайдений скарб миттєво розійшовся по-руках, Ю.Гудимі вдалося дослідити близько сотні дирхемів, які вкладаються у такий час свого випуску: 708 - 812 рр. н.е. Монети тут із всього відомого тодішнього мусульманського світу.
Автор (Т.Д.) цього допису подає свою найбільш вірогідну версію появи Йосипівського скарбу.
1. Місце.Зовсім невипадкове! У давні часи ріка Стир - притока Прип*яті і відповідно Дніпра починалася з озера, нині болото, довжиною близько 10 км,  на південному боці цього болота-озера сьогодні розташувалися такі села: Йосипівка, Олесько (знамените) і Хватів ( від нього найближче до відомого Плісниськ).За два кілометри на захід від Йосипівки знаходиться с. Ожидів, тут є початки річечки Солотвини, яка впадає в районі м.Буська в  Західний Буг- Вісла і далі Балтійське море, тобто між цими двома селами проходить Головний Європейський вододіл, який легко можна було здолати тут майже рівна площина! Очевидно, що на місці нинішньої Йосипівки була пристань (порт) відомого городища Плісниська.
2. Гроші. Варіант, що це були гроші місцевих чи приїзджих купців тут не підходить. Археологічні розкопки тогочасних жител місцевого населення цього факту не підтверджують - ці монети тут не були в оббігу!
Це арабське срібло - це плата слов*янському племені бужан від Хозарії за союзницько-договірні відношення. Тобто ці гроші зібрані з всього мусульманського світу у Хозарії йшли у скарбницю племені бужан, що в Плісниську. "А хозари брали (данину) з полян, і з сіверян, і з в*ятичів ." - "Літопис Руський" С.12 . Все в скарбниці бужан прийшле хозарське срібло фасували у місцеву тару (горщики), це тільки у фільмових скарбницях все лежить валом.
Хозарський каган Йосиф у листі (С.А.Плетнева 1976 ) описує свою країну, яка має в довжину "чотири місяці шляху" (3600 км). Від Плісниська напряму до ставки Йосифа (степи Північного  Кавказу) всього 1530 км ?! Отож розміри Хозарії із залежними, напівзалежнрими, незалежними народами-племенами ще далекі від остаточного розуміння. Напідхваті у хозарів спочатку були руси-варяги, які запливали нераз у Каспійське море, очевидно, що річковим шляхом вони привозили й хозарську плату бужанам у Пліснисько.
3.Скарб. Коли в кінці 10 ст. київський князь Володимир Великий почав приєднювати праукраїнські племена до Київської Русі, то верхівка бужан, очевидно, була проти цього процесу і була розбита у Плісниську. Скарбниця бужан попала Володимиру, а так, як тут не було спокійно, він вирішив відправити її у Київ річковим шляхом. Все логічно !?
Скарбницю перевезли з Плісниська до нинішньої Йосипівки для завантаження у лодії. Скарбниця була чимала, коли згадати, що Баварський географ згадує про 231  місто-городище бужан . І під час всіх транспортних пертурбацій із скарбницею бужан знайшовся один злодій, який один горщик із арабським сріблом сховав неглибоко у землю...