"Фіннська" загадка України.

У вже згадуваній мною праці К.Тищенка :"Гени, мова, Україна" журнал "Український тиждень" за 20-26 квітня 2012р говориться С.29 і С.40 , що в нинішній Україні проживає 5-6 процентів людей, які мають генетичну групу, яку називають переважно "фіннською" - це приблизно 2,5 млн. українців. Але , що цікаво, що наші сусіди білоруси,які від нас значно близчі до "фіннсько" батьківщини мають всього 2 проценти цих генів? За хвильовою теорією поширення у нас цих генів мало би бути менше цих 2 процентів, а є фактично у три рази більше ?? Очевидно, що цей феномен можна пояснити діяннями нашого князя Володимира Великого ( переклад з Літопису Руського Л.Махновця С.67): "...І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді (естонці) і з в*ятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. І воював він із ними, і одолівав їх". Різні математичні обчислення можуть дати дослідникам хоч якісь числа процентних генетичних змін за цей період часу, адже фактично городища-міста на перелічених річках літописцем - є сьогодні історикам відомі. Думаю, що по даній проблемі нашим історикам-археологам дуже була б корисною співпраця з колегами з Естонії і Фіннляндії.

Курганні гіпотези.

Прихильники "курганної" гіпотези говорять про те, що індоєвропейські народи зародились і походять від кочових скотарів, які перші почали споруджувати кургани. Ці племена були досить "агресивними", що й знищили "миролюбиву" землеробську величезну трипільську культуру. Хоча тепер дослідники приходять до причин занепаду цієї культури . Це сталось через виверження вулканів у 3200-х роках до н.е., які досить відчутно змінили тодішній клімат - Н.Б. Бурдо, М.Ю.Відейко "Трипільська культура" Харків "Фоліо" 2008, С.148. А за іншою не менш цікавою книгою англійського історика Девіда Ролла "Генезис цивилизации" М. 2002, с.264 на нинішньому острові-державі Бахрейні нараховується до 150 тисяч шумерських курганів! Як відомо шумери не належать до індоєвропейської мовної сім*ї, але виникає питання: Чи не було якоїсь спільної ідеологічно-світоглядної основи для побудови цих шумерських і європейських курганів ?? А ще цілком можливо, що культури "мальованої кераміки" і їм супутні "кочові" культури мають спільних предків і нічого тут протиставляти непотрібно, але попри все причини появи самих курганів й досі є невідомими, невивченими і тому будувати на них якісь гіпотези, теорії - це досить таки сміливо і ризиковано...

Напад на "скіфське золото".

У нашому маленькому райцентрі України - м. Буську в кіоску продається такий собі журнальчик "Таємниці "ненашої" історії". Видається він у Києві, тиражем 20 тисяч!І ось недавно одного такого я собі купив, бо там була стаття про скіфів. Із цієї статті виявилося, що ніякого скіфського золота не було, що це якісь козаки ховали у кургани золоті речі зроблені в 15 ст. в Італії, а ще скіфи зовсім не вміли виривати зубів!? Ну, бувають такі люди і такі у них ідеї, версії ... Але далі в цьому ж номері журналу цей же автор подає цілком нормальну статтю про історію будівництва перших водопроводів у московських містах. Ніяких бздур, щоби просочувалися разом із водою через крани, вентилі і засувки у цій статті я не побачив. З цього можна зробити висновок, що стаття про скіфів писалася на погане замовлення для затуманення звичайних, пересічних жителів України. Бо якщо забрати у скіфів їхнє золото, то від Скіфської історії для простого обивателя мало що залишається. Автор писанини про скіфів опирається на колекцію "скіфського золота" яка зберігається в Ермітажі в Ленінграді. Цікаво, що написати дурниці про Скіфію професору К.Тищенко "любязно повідомила" , порадила представниця із того ж племені сєвєрних данайців!? Отож остерігайтесь шановні таких дарів...

Святий Климент - 5.

                                                                   Вигадані й невигадані Клименти.
          Велику плутанину в дослідження життя і діяльності Климента Римського вносять інші Клименти - і справжні і вигадані. Так, Светоній, описуючи життя імператора Доміціана, згадує двох Климентів, які стояли близько до імператора й були ним вбиті: консула Арецину Климента і двоюрідного брата Флавія - Климента. Можливо, ці факти дали змогу укладачам "Климентин" говорити про імператорське походження самого Климента Римського. У християнському творі "Пастир Гермаса" середина 2 ст. згадано Климента - писаря римської громадию Руфон Аквілейський у кінці 4 ст. писав, що Климент Римський був засланий Траяном у Галатію, в місто Анкиру (теперішню Туреччину), де загинув у в*язниці. А його мощі нібито були вивезені до Херсонеса й кинуті якимись "ідолослужниками" у море. Так з*явився на світ Климент Анкирський ...
         Боротьба за "місце заслання" Климента Римського велася й на заході Римської імперії. У 6 ст. франкський єпископ, письменник та історик Григорій Турський писав, що Климент загинув на південному узбережжі теперішньої Франції, але точніше місця його заслання не вказав. Втім, це малоймовірно. У 1 ст. Римської імперії південний берег Галлії (Франції) не був місцем заслання й тут відсутні давні каменярні.
       У 18 ст. вже французький вчений, теолог Тільмон (Тиллемонт) йде далі свого попередника, стверджує, що було двоє Климентів: Римський та Корсунський (Херсонський) і що до Корсунського Климента була просто "пришпилена" повість про мучеництво Климента Римського. Можна не сумніватися, що у сучасній Франції нині знайдуться вчені, які поділяють погляди своїх попередників.
                                                              Смерть Климента  Римського .
       У ранзі імператора Траян в*їхав у Рим лише 100 р. З 98 по 100 рік він вів таємну підготовку до першої Дакійської війни. Щоби бути спокійним за опозицію у Римі під час цієї війни Траян запустив у дію давно продуманий механізм знищення одного з її лідерів  - Климента Римського. У Херсонес прибуває підручний Траяна - Автендіан.  Він напевно, зустрічається з Климентом в Інкермані і звинувачує його у всіх гріхах, скоєних проти  імперії. Усі кримські християни погоджуються померти разом з Климентом. Але це не входить у плани Траяна, бо хто ж тоді буде добуватиме каміння для будівництва ? Автендіан забирає Климента до себе на корабель , і , відпливши від берега - топить його з якорем на шиї у теперішній Севастопільській бухті. "Щоб християни не мали його за бога" - цитує "Климентини" І.Франко (т.34, С.147).
        Тіло Климента разом з якорем його прихильники підняли в ночі й таємно поховали на  якійсь острівній скелі.
        Корабель Автендіана закрив сезон судноплавства 100 р. у Херсонесі. Тієї ж зими від Автендіана прийшла до Риму новина, що в далекому Херсонесі "помер" відомий римлянам Климент. Таким чином опозиція втратила, можливо, свого лідера.  Тепер Траяе, розпочинаючи війну з Дакією, міг бути спокійним за столицю імперії.   Євсевій, автор "Церковної історії" (325р.) де є згадка про смерть Климента Римського, користувався книгою Іринея, єпископа Ліона (177р.). То були часи правління династії Антоніннів, до якої належав і Траян. Він і після своєї смерті мав великий авторитет, навіть носив титул "найкращий імператор".
        Постає два запитання: 1. Наскільки точно Іреней був поінформований про смерть і 2. наскільки він був вільний, щоби написати правду, якою би звинувачував самого Траяна ??
         Якщо врахувати, що в ті часи у Херсонесі стояв тільки римський гарнізон, а цивільне населення римське було відсутнє, то вичерпної правдивої інформації з цієї віддаленої території римське суспільство ще довший час попросту не отримувало.
       В кінці 3 ст. римлян з Херсонеса проганяють наші предки. З 4 ст. малоприховане змагання між християнськими центрами східньої і західньої частин  Римської імперії рік за роком наростає, і коли візантійці в 4 ст. з*являються в Херсонесі, то все західноримське або йде в забуття, або зазнає виправлення.
       У 14 ст. в Криму з*являються італійські (генуезькі) колонії. У зведеній тоді у Феодосії (Кафі) фортеці одна із веж, збудована 1348 р., названа іменем Климента. Ця вежа збереглася й досьогодні.
        30 січня 861 р. поблизу Херсонеса на "блаженому острові" за допомогою якогось Дігіця візантійський богослов Костянтин Філософ знаходить мощі святого Климента разом із заліхним якорем. Частину мощей святого  Костянтин залишає в одній з церков Херсонеса,а решту забирає із собою у Візантію . У 862-867 роках Костянтин з Мефодієм хрестили цими мощами слов*янську державу Велику Моравію.  А в 867-868 рр. мощі папи Климента 1 були перевезені у Рим..   ( це весь матеріал  із журналу).
       За маловідомими історичними джерелами мощами св. Климента Римського (головою) в 1000 році від Різдва Христового була  і охрещенна Русь за Володимира Великого. Є досить переконлива гіпотеза, що сучасний герб України - Тризуб - це Якір св. Климента.
       Зараз на місці Інкерманських каменоломень, які  є там і зараз збереглися дві невеликі церковки вирубані у скелях,  поверху цієї скелі - руїни давньої фортеці, ще тут є печерне місто Фулли, залишки очевидно старих каменоломень.  Нижче цього комплексу є вільні землі.  Ці місця можуть стати великим поломницьким центром для усіх християн, а також просто віруючих із інших  конфесій. Наукові археологічні розкопки можуть дати нові свідчення про перебування  ПЕРШИХ  християн на наших землях, можна розробити туристичні маршрути  по місцях у Криму де відомі тогочасні римські військові поселення - тут же були  і перші християнські церкви-громади....
        Собор св. Софії у Києві починав будувати Володимир Великий і у вівтарній частині цього храму досьогодні збереглося зображення св. Климента Римського .

Святий Климент - 4.

                                                            Євангелія від Марка і Луки. Дії святих апостолів.Маркіон.
         Найданішим з канонічних Євангелій біблеїсти вважають Євангеліє від Марка. Воно багате на латинізми й порівняно з іншими містить мало посилань на Старий Заповіт.
       У стародавньому світі, особливо в Азії, існували досить сильні традиції усної передачі інформації. Вірогідно, що запис Євангелія від Марка було здійснено у Римі ще до прибуття туди апостола Павла. У Посланні Павла до Филип*ян є одна визначна фраза, яка досить переконливо свідчить про авторство Климента в написанні цього Євангелія (4:2-3): "Благаю Еводію, благаю й Синтихію - думати однаково в Господі. Так, благаю й тебе, товаришу вірний, помагай тим, хто в боротьбі за Євангелію помагали мені та Климентові й іншим моїм співробітникам, яких імення записані в книзі життя".
        Вірогідно, що Климент у Криму, як Овідій у Томах, користувався певною свободою й не довбав камінь, а мав змогу читати, писати та до певної міри проповідувати нове вчення. Гадаємо, вже на схилі віку, будучи учнем апостолів Петра і Павла і знаючи їхніх близьких учнів Марка та Луку, Климент збирає і впорядковує відомі йому тогочасні християнські документи. У кінці 1 ст. з*являються численні Євангелія різних авторів, які вносять плутанину в істинний виклад життя і смерті Ісуса Христа. І ОСЬ КЛИМЕНТ В ІНКЕРМАНСЬКИХ КАМЕНЯРНЯХ СТВОРЮЄ ЗА КАНОНАМИ АНТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ.  У передмові він пише: Через те, що багато хто брались складати оповість про справи, які стались між нами, як нам ті розповідали, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова, тому і я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком, для тебе, високодостойний Теофіле, щоб пізнав ти істоту науки, якої навчився".
         Ім*я  Теофіл, майже невідоме до кінці 1 ст., воно очевидно утворене штучно й перекладається як  - Боголюбивий. Вірогідно, що Мамертін і Теофіл - це псевдоніми однієї і тієї ж людини - друга Климента, який залишився у Римі. Чому Климент звертався до свого друга через псевдоніми? Тому що існувала реальна загроза - наразити його на небезпеку.
        Другий найважливіший твір у Новому Заповіті - Дії святих апостолів також присвячений Теофілу. В ньому розповідається головним чином про діяння апостолів Петра і Павла. Автором цього твору могла бути  тільки людина, яка близько їх знала, до того ж людина з верхівки римської християнської общини, яка мала доступ до архіву християнських документів - творів, листів, послань тощо.
         "Дії" - твір незакінчений, він уривається на вельми цікавій розповіді про перебування у Римі апостола Павла. Якби цей твір писався у Римі, то учні, наступники автора, хоча би кількома реченнями доповнили й завершили б його повідомленням про подальшу долю Павла. Незакінченість "Дій" свідчить про раптову, наглу смерть їх автора. Можливо, його близькі залишили твір без жодних доповнень як пам*ять про апостола та його останні писані слова в цьому житті, але найімовірніше твір не дали закінчити  серйозні обставини.
         Після придушення чергового іудейського повстання 135 р. по всій імперії починаються гоніння на іудеїв. Близько 140 рю у Рим прибуває багатий судновласник, християнин Маркіон з римської провінції Понт, що на Чорному морі, до якої адміністративно і входив Херсонес. У Римі Маркіон пропонує християнській громаді три ідеї-думки: 1. повний розрив з іудаїзмом, 2. відмова від апокаліпсичних настроїв, 3. добір і канонізація християнських книг.
          Прибуття Маркіона саме до Риму зі своїми пропозиціями Церкві говорить про верховенство в той час римської, столичної общини над усіма іншими. Маркіон стверджував, що в Євангелії від Луки представники іудаїзму внесли цитати зі своїх священних книг, тобто зі Старого Заповіту. Маркіон укладає це Євангеліє у "скороченому" викладі, можна сказати в його первісному вигляді. Найвірогідніше, що Маркіон був знайомий з авторською, первісною редакцією Євангелія від Луки. За це говорить адміністративна єдність земель провінції Понт і Херсонесу, а ще велика кількість прихильників Маркіона у різних частинах Римської  імперії, що свідчить , що це не була його аж така власна творчість.
         Відомий сучасний український біблеїст Є.К.Дулуман погоджується з думкою деяких дослідників про те, що найперший варіант останнього канонічного Євангелія від Івана було написано тим же Маркіоном з позицій гностицизму ("Людина і світ" - 1995,7- С.21).

Святий Климент - 3.

                                                                        Климент на засланні.
         Кільком вірним товаришам було дозволено виїхати з Климентом на заслання. Їхній корабель спорядили " з усілякими вигодами", і він певно, згодом повернувся до Риму і привіз для Мамертіна звістку про те, як влаштувався Климент у Криму. Це сталося, вірогвдно, у другій половині літа 98 року.
         Климент потрапляє на Інкерманські каменярні, що біля сучасного містасупутника Севастополя - Інкермана. Стратегічне становище Херсонеса було дуже вигідне для римлян. Звідси можна було контролювати все Чорне море, тримати в напрузі скіфо-сарматський світ і збирати різноманітну інформацію про нього. Тому в Херсонесі й на прилеглих територіях починаються широкі будівельно-фортифікаційні роботи, добрий камінь для яких добували в Інкерманських каменоломнях.
        Улітку 1996 року археологи в Балаклаві розкопали частину храму 2 ст., де знайшли 5 плит з вапняку, добутого в Інкерманських  каменярях ("Археологія" К., 1997, 4). Існування цих каменярень підтверджує, що саме про них ідеться у "Климентинах".
       Там Климент застав понад 1000 християн, які видобували тут камінь. Зустріч виявилася для усіх дуже гіркою, зі сльозами. Наробившись упродовж дня, каторжани йшли по воду аж 45 стадій (більше 8 км.). За геологічними даними рівень Чорного моря в ці часи був на 1 метр вище від сучасного, тож і гирло ріки Чорної було вище за течією, ніж сьогодні. Вірогідно, що таке важке ходіння по воду входило в систему покарань. Але охорона табору, напевно, побоювалась Климента як сановитої людини із самого Риму  й дозволила йому викопати колодязь під скелею.    Тут багатоводне джерело Климента існувало дл 1981 р., допоки у верхній частині скельного масиву екскаватором не був зруйнований водоносний шар, і джерело всохло. Як бачимо, розповідь про "джерело Климента" цілком підтверджується! Але як писав севастпольський письменник Геннадій Черкашин у своїй книжці "Молчание колокола" (Севастополь, 1996.- С.28), "...знаходилися люди, які стверджували, що джерело було замуроване за розпорядженням міському партії, аби уникнути можливого паломництва віруючих. Якщо так воно й було - будемо сподіватися, - то джерело св. Климента можна буде повернути до життя". А чому би і ні ??  Давнє негативне ставлення радянського політикуму до західньої культури виявилося і в тому, що ні в "Большой Советской  Єнциклопедии", ні ні в "Сов. Истор. Єнц." немає навіть побіжної згадки про Климента Римського ?!
          У Криму Климент організовує 75 "християнських церков", правильніше буде сказати - громад. Сучасні науковці чомусь вирішили відшукати фундаменти цих будівель - забувши, що це були перші християнські громади, а до християнських храмів було ще дуже далеко, як і до зображення хреста на стінах чи деінде.
        Певним підтвердженням перебування римських християн у кримському Херсонесі є знахідки кількох римських та остійських світильників із зображенням "доброго пастиря" ("Археологія" К., 1998, 4 - С.160).

Святий Климент - 2.

                                  Сім*я Климента. Зустріч з апостолом Петром.
          Життя Климента описано в найдавніших християнських повістях латинською і грецькою мовами, відомих під назвою "Климентини", які існують у різних редакціях. Але ці "Климентини", як і за часів І.Франка, вважаються повністю написаними на основі легенди (Антична література. Довідник. - К: Либідь, 1993. - С.253).Скільки в них вигаданого, легендарного, а скільки дійсних подій - про це скажуть ретельні дослідження в майбутньому наших науковців, будемо надіятися...
          Згідно з цими повістями Климент походив з багатої римської сім*ї.  У нього було двоє старших братів-близнюків, які вирушили на навчання в Афіни разом з матір*ю. Через нещасний випадок і мати і її старші сини погубилися й не повернулися до Риму. А через деякий час батько Климента, вирушивши на пошуки дружини і дітей, також зник.
        Хоча дослідники вважають, що імена Маттидія, Фавст і Фавстиніан до деякої міри скальковані з імен родини Траяна, але нічого фантастичного, нереального на той час у житті Климента і його сім*ї ми не бачимо - всі описані події могли насправді мати місце. Тож нічого дивного немає в тому, що "молодий Климент, дійшовши по повних літ і добре пізнавши всі філософічні науки, знаючи, що не має ні батька, ні матері, все був сумний" (І.Франко. - т.34 - С.49). Отож Климент споряджає корабель і вирушає на пошуки своїх рідних.
         У часи правління імператора Клавдія, у 50 р., люди, які сповідували іудейську віру, і християни, напевно, також були вигнані з Риму. Апостол Петро того року повертається з Риму в Єрусалим, де  відбувається Собор апостолів, на якому було ухвалено важливі рішення щодо проповіді християнства серед народів Римської імперії. Через деякий час після Собору апостол Петро разом зі своїм єрусалимським учнем Марком, пізнішим євангелістом, на кораблі повертається з Кесарії Палестинської у Рим. Власником цього корабля був Климент. Вникнувши у справу Климента, Петро допомагає йому в пошуках рідних. І в містечку Арад (Антандрос, Антарад) на північ від Кесарії Петро знаходить матір Климента - Маттидію.  Завдяки  такому щасливому випадку апостол Петро з Марком цілком вірогідно, залишаються жити в будинку Климента у Римі.
                                                                     Єпископське життя Климента у Римі.
             На початку 60-х рр. за часів правління Нерона  у Римі було страчено апостолів Петра і Павла. Керівником римської християнської громади замість Петра обирається Лін, після нього Анаклет. За підрахунками автора, Климента обирають єпископом десь у жовтні 88 р., після Анаклета. Існує кілька різних реєстрів перших єпископів-пап Риму, які не узгоджуються між собою. Близько 96 року єпископ Риму Климент пише "Послання до коринфян", яке пізніше читають у церквах нарівні з апостольськими. Столична християнська громада тоді, очевидно, мала значний вплив на всі інші громади імперії.
         У січні 98 р. Римською імперією випадає керувати Марку Ульпію Траяну. Попереду у нього ще будуть успішні війни у Дакії, Парфії, великі будівничі проекти, Звичайно, що якійсь частині римської аристократії такий вибір міг не сподобатися, тим більше, що Траян був вихідцем з провінції - Іспанія. Цілком вірогідно, що і Траяну зовсім не сподобався факт охрещення Климентом у Римі на Пасху 98 р. "424 високородних осіб". Це важило на сильну опозицію й можливий переворот. Траяе на той час перебува у Галлії і через  своїх людей, підкупом організував у Римі спрямовані проти християн провокації. Християн звинувачують у неповазі до богів, до імператорського культу. Климент відмовляється принести жертву римським богам. Зрештою його висилають з Риму. Урядовець Траяна Мамертін, товариш Климента, допоміг йому спорядити корабель для плавання у Крим на заслання.
        Л.Я.Хаустова у своїй книжці "Рим в ореоле легенд и преданий"(М., Международние отношения, 1998.- С.129) повідомляє, що у Вічному місті є "титульна" церква Сан-Клименте, яка була влаштована в домі, де проживав Климент. При зародженні християнства багаті римляни надавали свої будинки християнським громадам. Після смерті Климента його дім було конфісковано й віддано мітраїстам.

Святий Климент Римський та Україна.

                ( ця  моя стаття була надрукована у журналі "Людина і світ" 2004 року за серпень місяць, а 8 грудня відзначається День пам*яті священномученника Климента Римського, думаю, що Читачам буде цікаво з нею ознайомитися.)
           Іван Франко як український історик.
    Іван Франко зацікавився Климентом Римським 1893 р., коли перебував у Відні. У 1902-1905 рр. у семитомних "Записках Наукового Товариства Шевченка" він надрукував дослідження під назвою "Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії старохристиянської легенди". 1906 р. це дослідження вийшло окремою книгою, а 1981 р. увійшло до 34 тому 50-томного зібрання творів І.Я.Франка. У цій праці дослідник використав, здається, всю тогочасну історіографію з даного питання. І хоч І.Франко схиляється до думки, що Климент Римський - то персонаж давньохристиянської легенди, подані ним факти можуть щей сьогодні прислужитися науковцям у їхніх пошуках.
         Сучасні дослідники теж віддали належне цій темі. Так, 2001 р. у Львові під патронатом Інституту франкознавства Львівського Національного університету ім. І.Франка вийшла друком невелика книжечка К.Гриньківа та Б.Завадки "Місія  папи Климента очима Івана Франка".
       1995 р. журнал "Людина і світ" н.10 надрукував статтю доктора філософських наук Анатолія Глушака і кандидата історичних наук Василя Філіпенка "Мучеництво Климента Римського в Херсонесі: історія і легенди". Автори, повністю спираючись на згадувану вище працю І.Франка й додаючи результати своїх пошуків, в тому числі й  археологічних розкопок, стверджують, що перебування Климента Римського в Херсонесі є всього лише легендою.
      У передмові до своєї статті вони дуже слушно зауважують, що "... життя й діяльність на севастопольській землі святого Климента впродовж  тривалого часу перебувало у сфері кон*юктурних і політичних інтересів". На жаль , справжні тогочасні політичні інтереси дуже часто випадають із сучасних історичних досліджень, отож істина незрідка залишається невідомою.
                                            Смерть святого -  розгадка його життя.
        За церковним істориком 2 ст. Іренеєм, третій (після апостола Павла) єпископ Риму Климент помер у третій рік правління імператора Траяна: за церковним календарем це сталося 8 грудня 100 р. від Різдва Христового. Це дуже цікава дата: якби не вона, то й самий автор (Т.Д.) сумнівався б у перебуванні святого Климента Римського у Криму. Цей рік був особливим у діяльності римського імператора Траяна, бо саме тоді він вів інтенсивну підготовку до першої Дакійської війни (1001-102 рр.). Траян був дуже розумним, хитрим і передбачливим політиком і полководцем - він ще в 98 р. знав, що ця війна буде. Дакія тоді була тільки частиною великого скіфо-сарматського світу. Висилаючи до Криму Климента разом з іншими християнами, Траян ще 98 р. визначив подальшу долю римського єпископа.
           Місто-держава Херсонес в 60-і роки  1 ст. н.е. стало "другом і союзником Риму".  Реально Херсонес був з римськими провінціями тільки морськими шляхами. Взимку судноплавство припинялося, і місто до середини весни наступного року фактично було відрізане від Риму. Чи  могли мати якийсь вплив на римське суспільство звістки з далекого Херсонеса на початку 101 року, коли імперія з березня місяця перебувала вже у стані війни? Звичайно, що ні. Думаю, що рік і фактично місяць смерті Климента Римського був запланований Траяном ще 98 р. Ця незвичайна обставина й зацікавила автора, спонукаючи ближче познайомитися з постаттю Климента Римського.

Наші кельтські предки.

           Минулого тижня купив я "Львівську газету" за 29 листопада 2012 р. у якій знайшлася цікава стаття Ігора Чорновола С.19 : "Старі городи. Скарби Підгородища". Стаття розповідає ще й зокрема про городище гальштатське (кельтське) часів 8-1 ст. до н.е. за дослідженнями сучасного львівського археолога Михайла Филипчука. Посилаючись на нього І. Чорновіл зокрема пише таке: "... потужна система валів і ровів мала ритуальне значення"? Чому ритуальне ?? Коли між селами Підгородище Перемишлянського району Льввської обл. і селом Гринів Пустомитівського району  через невелике село Мостище проходив  зв*язок-волок між Балтійським і Чорним морями. Підгородищенське городище тут контролювало цей волок! Використовувати його перестали очевидно після смерті дакійського царя Буребісти, коли розпалася його велика держава.  А село Гринів відоме своєю унікальною кельтською накладкою на піхви меча із латуні.
            Як бачимо, все гарно до купи в*яжеться і наші кельтські предки з нами. Але там на городищі покищо проведені тільки "рятівні" археологічні розкопки.

"Сатрапія" Костянтина Тищенка.

                Гарний і потрібний журнал "Український тиждень" за 20-26 квітня 2012 року надрукував наукову працю професора Костянтина Тищенка 2Гени, мова, Україна". Тема дуже цікава і сучасна, адже йдеться про результати генетичних досліджень сьогоднішніх народів світу і українського, зокрема.
           Але звідки у пана професора таке негативне відношення до Скіфської історії, до вагомих здобутків скіфологів, спеціалістів з залізного віку, антикознавців ??? На сторінці  35 згаданого журналу  К. Тищенко  говорить, що Скіфія Наддніпровська входила у 24 сатрапію Перської імперії під назвою Сака Парадрія ???  І на доказ цього свого відкриття  він по-всій  Україні нашукав відповідних топонімів, сіл із такими ось назвами: Передруха, Передеріївка, Передерієво, Передримихи, Передріїв ?..
          Геродоту - таке приниження скіфів і не снилося! Навіщо писати, повторювати чиюсь явно брехню про своїх предків, мені це зовсім не зрозуміло ?..

Кельти, скіфи та Вавілонська вежа.

        8 листопада 2012 року щось мене потягнуло до Львова, де я перебуваючи в одній книгарні з пів-дня вибрав і купив собі три книги з історії України. Одну з них написав молодий науковець Геннадій Казакевич "Кельти на землях України: археологічна, мовна та культурна спадщина" Київ 2010 рік видання. Ось фрагмент з цієї книги С.257-8 , який мене дуже зацікавив:
        "Річ у тім, що в середньовічній ірландській генеологічній та історичній традиції територіям тодішньої Русі, історичної Скіфії, відводилося вельми важливе місце. Саме звідти походив міфічний предок ірландців Феній Фарса (Fenius Farsa), скіфський правитель, який брав участь у будівництві Вавилонської вежі, а згодом, нібито, винайшов ірландську мову. За версією "Книги завоювань Ірландії", його син Нел одружився з донькою єгипетського фараона Скотою, а їхній син Гойдел згодом перебрався з Єгипту до Скіфії, де мешкав упродовж тривалого часу разом зі своїм племенем, яке й звалося гойделами (ірландцями). Згодом вороги вигнали  Гойдела зі Скіфії. Він помандрував до Іспанії, а вже звідти перебрався на Смарагдовий острів.
       Оповідь про Фенія Фарса та Гойдела вважається цілком легендарною. Вона виникла не раніше 7 століття під впливом вітхозавітних легенд про Вавилонську вежу й втечу євреїв з Єгипту. Появу у цьому сюжеті Скіфії пояснюють співзвучністю самоназви середньовічних ірландців  scotti  зі етнонімом  scythi , себто "скіфи". Втім, для середньовічних освічених ірландців Скіфія була цілком реальною прабатьківщиною , своєрідною  "Ірландією на Сході"".
             Перечитавши у Біблії розповіді про Вавілонську вежу і втечу євреїв з Єгипту - цілком їх сприймаєш, як біблійні оповіді, легенди. Але про ірландську генеологічну легенду цього не скажеш:      Скіфський правитель Феній Фарса. цілком  ймовірно мав ще такі імена, як Прототій (Геродот кн.1,103),  для царя Асірії Асархаддона він звався - Бартатуа (Маштатуа) і  який очевидно одружився на асірійській принцесі. Відомо, що асірійський цар Тіглатпаласар, який захопив  Вавілонію і у Вавілоні коронувався на вавілонського владику, взявши собі ім*я - Пулу.  З цього випливає, що Феній Фарса у Вавілоні міг справді допомагати відбудовувати, відремонтовувати справжню Вавілонську вежу -  Асархаддонові.
           Коли Асірійській державі при Ашшурбанапалові знову було неспокійно йому на допомогу прийшов скіфський цар Мадій син Прототія - тобто Нел, його було друге ім*я. Хоч Єгипет був у складі Асірії, але тодішній  цар-фараон Псаметіх явно був нелояльним до асірійської влади.  Тоді військо Мадія-Нела і відправилося у Єгипет.  Про правдивий диспут між єгиптянами і скіфами Ви шановні читачі можете знайти допис у цьому блозі. Очевидно, що справ у Єгипті родич Ашшурбанапала - Нел-Мадій (династичні шлюби давали людині багато різних імен) не міг так скоро закінчити, вірогідно, що крім того, щоб загладити свою вину Псаметіх за Нела і видає свою дочку - Скоту. Яка тут у Єгипті йому і народжує сина - Гойдела. Через рік, два, три, п*ять разом із батьком і матір*ю і усім скіфським військом (експедиційний корпус) повертаються додому - у Скіфію.       Є щось у цій моїй  трактовці цієї Історії фантастичного, нездійснимого ???  Немає! Ірландська розповідь про Фенія Фарсу є правдивою, яка доповнює досить цікавими, невідомими  досі моментами Скіфську історію...
          Що тут порадити ірландцям з Ірландії і не з Ірландії: потрібно їм організувати, щось на кшталт СІІ (Скіфський Інститут Ірландії), бо без Історії Скіфії їм тепер ніяк!  Хто-зна, можливо їхня Невістка з Єгипту - Скота (ім*я можливо поправили пізніші редактори) спочиває у першій скіфській столиці Кардес (нині Немирівське скіфське городище у Вінницькій області) лежачи в золотому саркофазі і тримаючи в руках невеличку статуетку, яку єгиптологи називають "ушебті"...
          Скіфи ще раз побувають у Вавілоні спробуючи допомогти Дарію Третьому. А ось що про них тоді писав Арріан "Похід Олександра" кн.3,13: "...скіфи і їх коні були ретельно захищені панцером". Супер військо, суперзброя.
          (Шановні Читачі, якщо комусь буде не важко перекласти цей текст на англійську і надіслати його Вашому знайомому ірландцю, чи ірландці, то думаю, що їм і Вам буде приємно за ось таку Нашу спільну Історію, яка ще потребує багато роботи дослідників. Дякую наперед. Тарас Дишкант. м. Буськ 14 листопада 2012 р.)

Похід Зопіріона у Скіфію.

         Цей похід полководця Олександра Македонського - Зопіріона у Скіфію і досьогодні є малоцікавим для вітчизняних істориків. "Якийсь Зопіріон" - ось так коротко і незацікавлено про нього пише великий український історик Михайло Грушевський. Отож коротко, щоби не відбирати окраєць хліба у наших спеціалістів нагадаю: хто і що писав про цей похід:
       Помпей Трог розповідає про Зопіріона, як начальника Понту, який втратив 30 тисяч війська у Скіфії, на яку нібито  він сам по-своїй волі напав. Ще в цьому епізоді П.Трог розповідає про велике повстання у Греції і зокрема у Спарті, якою тоді керував цар Агіс.  Відомий Арріан, напмсав цілу книгу про  О.Македонського, але хоча би два речення присв*ятив  би цьому походу - то цього зовсім немає, адже це все портило б загальну лаковану картину Історії  О.Македонського. Але у Арріана є цікава згадка , що   О.М. відправив гіпарха Менета з 3000 талантів срібла для Антипатра, щоби цей взяв скільки йому буде потрібно для війни з лакедемонянами.
       Інший історик Діодор повідомляє про переворот у Фракії, який очолив Мемнон проти Македонського, лише після цього піднялася Греція.
      Курцій Руф, чи то вже його редактори, пише, що Зопіріон, як правитель Фракії загинув у морі від "раптової бурі" йдучи походом на гетів.
       Але одного античного історика Макробія варто процитувати повністю: " Борисфеніти, обложені Зопіріоном, відпустили на волю рабів, дали право громадянства іноземцям, змінили боргові зобов*язання і таким чином змогли витримати облогу ворога".
     Підіб*ємо підсумки: Олександр Македонський назначив Зопіріона не тільки намісником Фракією, але в всього Чорного моря (Понтом). Цілком очевидно, що за наказом О.М. Зопіріон зібрав військо і посадив його на кораблі, зібрані з підвладних  причорноморських міст і в йілому рушив цією ескадрою у Скіфію, де обложив Ольвію, щоби таким чином тут створити плацдарм для підтримки походу самого О.М. через Кавказ у Скіфію. Авантюра геніального полководця з тріском провалилася, очевидно, що далеко не всі фракійці загинули під стінами Ольвії. Частину їх вірогідно скіфи послали назад і Фракію для підняття повстання проти влади  О.М.
        Покище був живий О.М. і зберігалася загроза із ним війни і у Ольвії  зберігалася певна сума грошей на випадок цієї війни. Після отримання  достовірної вістки про смерть О.М. ольвіополіти нагородили свого співвичизника величезною сумою грошей - 1000 золотих монет. Каллінік на ці гроші поставив статую Зевсу-Спасителю, про це можна прочитати на кількох уламках кам*яного декрету  з Ольвії.  Очевидно, що Каллінік - це та людина, яка в один дуже  неприємний день для Ольвії і Скіфії запропонувала змінити дещо у  ольвіполійських законах...
      Похід Зопіріона не можна вивчати окремо від решту тогочасного світу.

Монети царя Атея.

         Досить грунтовну статтю про монети Атея написав  Анохін В.А. "Монеты Атея" , Скифские древности, Киев 1973, СС.20-41., ми нею скористаємося. Відомо дві серії монет цього царя. Монети першої серії Атея чеканилися, як "дідрахми абдерської системи", за такою системою чеканив своє срібло і Філіп. Автор (Т.Д.) до останнього моменту не міг зрозуміти: чому скіфський цар Атей карбував свої монети із зображенням всегрецького героя Геракла? Але ось читаємо у Діодора "Історична бібліотека" кн.17,1: 2Олександр по батькові походив від Геракла, а по матері від Еака". Ще як згадаємо, що його батько філіп хотів поставити мідну скульптуру Геракла в усті Дунаю. То очевидно, що цією монетою Атей показав хто є насправді "справжнім нащадком" Геракла.
       Друга серія монет Атея карбувалася за егінською системою і була легшою від першої, крім того за цією системою карбував срібло і Олександр Македонський. Крім цього ці монети Атея мають три початкові букви назви міста, де вони карбувалися - Калатія, нині це румунське місто Мангалія, близько 40 км від Томів-Констанци. На одній стороні зображено голову грецької богтні Артеміди. За ваговою системою, очевидно, що монети Атея другої серії карбувалися вже в часи О. Македонського, тобто йому на противагу.
      Але перед нумізматами стоїть велике питання: А де ж карбувалися монети Атея першої серії? Анохін стверджує, що зображення Геракла  є дуже подібним до зображення його на монетах міста Гераклія Понтійська, можливо, що це  одна й таж рука різчика штемпелів. Вірогідно різчика штемпелів і його підручних Атей запросив на один сезон наштампувати його монет. Польова ставка скіфського царя була в районі Калатії і тут десь поряд і грецькі спеціалісти випустили цю серію монет із зображенням царя Атея. Очевидно, що це сталося після поразки Філіпа від Атея.
    Пізніше вже самі городяни Калатії отримали дозвіл від Атея відкарбувати монети другої серії. Границя між Фракією і Скіфією тут проходила у районі міста Діонісополя, нині це болгарське місто - Балчик. Ось куди дотягувалася західна границя Скіфії.
     Лукіан 2 ст. н.е. писав, що "...скіфський цар Атей воюючи з Філіпом біля ріки Істр загинув маючи більше 90 років". Звичайно, що молодий Атей попросту не міг би всиновити Філіпа, адже йому у 340 р. було вже 38 років. А на монеті першої серії  ми бачимо Атея молодим чоловіком з вусами без бороди. Була би борода, художник мусив би її зобразити. Очевидно, що Атей жив в часи Олександра Македонського. Бо коли останній перебував у Середній Азії Курцій Руф пише кн.7,7 , що цар скіфів послав свого брата Картасіса з великим загоном вершників, що воно відігнало військо македонян. Цікаво тут, що ім*я цього скіфського царя не названо!? Був би не Атей - думаю ім*я його було би написано...

Скіфський цар Атей.

        Що ж пишуть наші історики про цього царя ? Напочатку 20 ст. у своїй великій праці "Історія України-Руси" Михайло Грушевський писав С.120: " Скитське царство Атея, відоме нам з нагоди його війни з Филипом Македонським. Страбон здогадувавсь, що до держави сього Атея належала більшість варварської людності між Меотидою і Дунаєм.  Знаємо, що він воював з сусідніми тракійськими народами та грецькими побережними сістами (Істрополем, Візантією, і сам наложив головою)" .     Внизусторінки історик подає зноску, у якій перераховує античних авторів, які дозволили йому зробити такий висновок: Юстін, Страбон, Климент і Фронтін.
      Авторський колектив під керівництвом П.П.Толочка "Давня історія України" Київ 1994, С.122-7  пишуть : " Яскравим  свідченням могутності Атея  став і випуск ним власної монети, карбованої в античному місті Каллатія, найдавнішої з відомої нам серії безперечно скіфських грошових одиниць". У книзі є зображення однієї монети Атея: "Це сталося 339 р. до н.е.... Відбувся рішучий бій, в якому скіфи зазнали поразки. В жорстокій січі загинув і сам Атей, він мав тоді майже 100 років".
       Про  загибель Атея у 339 році у великій монографії пише і Павленко Ю.В. "Передісторія давніх русів у світовому контексті" Київ 1994, С.182 ., а ще львівський історик Дмитро Павлів  (авторський колектив) "Історія України" Львів 1996, С.33   і Катерина Бунятян 2Давнє населення України" Київ 1999, С.193.    Вірогідно, що напочатку 21 ст. мало що змінилося у трактування смерті  скіфського царя Атея. Найбільше про скіфського царя Атея написав римський історик Помпей Трог : 9, 1,9  " Філіп, завоювавши херсонеські міста, вирушив навіть у Скіфію за здобиччю, щоб по-купецьки відшкодувати військові збитки новою війною.
       В той час у Скіфії був цар Атей, гнаний війною з боку істріанців, він через  посередництво аполлінійців попрохав допомоги у Філіпа, обіцяючи за це всновити його і зробити спадкоємцем Скіфського царства, тим часом цар істріанський помер і таким чином звільнив скіфів  і від страху війни і від потреби допомоги. Тоді Атей відпустив македонян і наказав передати Філіпу, що він не просив  у нього допомоги і не пропонував усиновити, бо скіфи не потребують захисту македонян, яких вони перевершують хоробрістю, і йому не потрібен спадкоємець при житті сина...  Роздратований цією відповіддю Філіп, знявши облогу Візантію, заходився воювати із скіфами і, щоб викликати їхню недбалість, вислав наперед послів, оголосити Атею, що він під 
час облоги Візантію обіцяв статую Гераклу і тепер іде поставити її біля гирла Істру.
          Тому він вимагав вільного пропуску для здійснення священної обітниці богу і говорив, що йде до скіфів, як друг. Атей запропонував послати до нього статую, якщо він бажає здійснити обітницю, він обіцяв не тільки поставити її, але дбати про її недоторканість, а з військом вступити до своїх володінь він не дозволить   .Коли ж Філіп поставить статую проти бажання скіфів, то після його віддалення він її скине і мідь  її використає для наконечників стріл. Коли таким чином обидві сторони роздратувалися, зав*язалась битва, в якій скіфи не дивлячись на перевагу їх душевної доблесті й численності, були переможені хитрістю Філіпа. Взято було 20 тисяч дітей і жінок, багато худоби, але золота і срібла не виявилося, чим вперше була засвідчена бідність скіфів. 20 тисяч кровних кобилиць було відіслано до Македонії для виведення породи".
      Але описуючи події ближчі до свого часу Помпей Трог подає і такі факти 37,3,! :" Розпочавши державну діяльність, Мітридат негайно почав думати не про управління державою, а про збільшення її. Отже, він з величезним щасттям підкорив непереможних раніше скіфів, які знищили Зопоріона, полководця Олександра Великого з 30-ма тисячним військом, перерізали перського царя Кіра з 200 тисячами воїнів і захопили втікаючого македонського царя Філіпа".
    Ще Помпей Трог 38, 7,3 :" Колись два царі, які наважилися не підкорити Скіфію, а тільки увійти до неї, саме  Дарій і Філіп, насилу знайшли шлях для втечі, звідки сам він Мітридат отримав значну частину сил для війни з римлянами".
        З цієї інформації можна зробити висновок, що у певних моментах  Помпей Трог не пише правди. Якби насправді Філіп переміг  СКІФСЬКОГО  царя - то про це писала би вся антична історіографія, але цього немає!   А істріанці це жителі невеликого містечка біля Томів - це землі Скіфії _ чим ці жителі викликали таку велику біду для всієї Скіфії?? Щодо Візантія - то тільки вискочка Філіп хотів його завоювати, а для Атея це була давно налагоджена дорога скіфського зерна до міст грецьких.
         У Плутарха є ще одна брехня про атея:"  Скіфський цар Атей, до якого в полон попав флейтист Ісменій, наказав йому під час пиятики заграти на флейті. і хоч присутні були враженні грою і дружно плескали в долоні, цар поклявся, що кінське іржання йому подобається більше. Ось до якого ступення його вуха були далекі від Муз, а душа загрузла у стійлі, достойна слухати не стільки коней, скільки ослів".   Вся справа в тому, що Римська держава поступово перетворювалася в імперію і для цього був потрібний приклад  супергероя - Олександра Македонського , а тут його батько Філіп дістав по-шапці від скіфів, ну хіба може такий батько - бути батьком супера?? Ні, звичайно1

Олександр Македонський і Скіфія.

      Пишучи учора допис про Олександра Македонського , появилися у мене читачі з таких  країн, як : Індонезія, Бельгія, Болгарія, Франція, Німеччина, США , Росія  і звичайно Україна.Хотілось би усім своїм читачам сказати, що відносини між Олександром Македонським і Скіфією все ще дуже мало цікавлять науковців і дослідників і вони фактично не є дослідженими.
       Після смерті Дарія 3, літо 330 р. Олександр пішов  завойовувати північно-східні провінції перських царів: Гірканію, Бактрію і Согдіану. Столиця Согдіани місто Мараканда, нині Самарканд. На допомогу населенню зокрема Бактрії і Согдіани приходять скіфи, точніше скіфські загони. Один такий загін у 600 чоловік і військо Спітамена розгромало загін Менедема, який складався з 2 тисяч піхотинців і 300 вершників. Це була перша значна поразка македонського війська у Азії. Про загибель Менедема пише К.Руф і Арріан. Ці ж автори пишуть і про європейських скіфів у нинішній Середній Азії. Руф пише кн.7,10 про товариша О. Македонського - Пенду, який поїхав у європейську Скіфію для переговорів із Мараканди. А у кн.8,1 Руф повідомляє, що від скіфів, які проживали за Боспором вернувся Берда, посол Олександра. Тобто ми бачимо, що воюючи у Бактрії, Согдіані Олександру прийшлося вести переговори із скіфами, причому європейськими скіфами. У сучасних дослідників можна прочитати, що ось цей чи інший античний автор погано знає географію і плутає Сирдар*ю з Доном, з Оксом і т.п. Але найбільш вірогідно, що античні автори не погано знали географію, просто вони не могли про це написати правдиво.
         Читаємо, що Македонський переправився через Сирдар*ю в районі нинішнього міста Ходжента і переслідував скіфів "на віддаль 80 стадіїв" - К.Руф кн.7,9 .   У Арріана кн.4,4 Македонський написався під час погоні за скіфами поганої води і не зміг догнати всіх скіфів. У юнацькому творі Плутарх пише 2,( :" ... він гнався за ними на коні цілих 150 стадіїв, терплячи великі страждання від розладу шлунку". Подорослішав Плутарх пише: "... він не шкодував  себе, не уникав небезпек, навіть перейшов ріку Орексарт, яку приняв за Танаїс, і примусив утікати скіфів, переслідуючи їх цілих 100 стадії".     Переправа Македонського на землі Скіфії і погоня за  самими скіфами на 80, 100, 150 стадіїв - все це вигадки, адже така переправа означала би війну із Скіфією для Олександра Македонського. Це спроба олександрівських істориків, хоча би на папері дати можливість Македонському побувати на землях Скіфії.
       У Павла Оросія є цікава згадка  кн.7,34,5 :" Феодосій енергійно напав на ці великі скіфські племена, які наводили страх на всіх предків, від яких ухилявся навіть Олександр Великий".

Олександр Македонський і скіфські посли.

        Промову до Олександра Македонського  скіфського посла вітчизняні історики зовсім не згадують, хоча вона варта всебічного дослідження багатьма спеціалістами історичного напряму. Ця промова є у Курція Руфа " Історія Олександра" кн. 7. Але ось що пише у передмові до твору російський перекладач А.А. Висагин М. 1993, СС. 12 і 22 . Українського перекладу я ще не зустрічав.:  "  Курций Руф славится как мастер составления речей ... Речи построены по всем правилам античного красноречия, даже те, которые вложены в уста простых и грубых скифов... Немецкие антиковеды конца 19 начала 20 веков были заняты главным образом вопросом о том, как расчленить "Историю Александра Македонского" на части и найти те эллинистические источники, из которых механически заимствуется каждый фрагмент...  Отношения к Курцию меняется. Современные иследователи начинают осторожно отмечать известные литературные достоинства его труда, находить в нем большую степень самостоятельности, нежели было считать раньше."
       Шкода, але Шевченкове - " німець каже ..." і далі залишається актуальним і не тільки для наших грамотних людей. Отож фрагменти промови скіфського посла :  " Якби боги захотіли розміри твого тіла зробити рівними твоїй зажерливості, ти б не вмістився на всій землі: однією рукою, ти торкався сходу, іншою заходу і досягнувши таких меж, ти б захотів взнати де вогнище божого світла...  Хіба у наших великих лісах нам не дозволено бути у невіданні: хто ти і звідки прийшов? Ми не можемо нікому служити і не бажаємо комусь приказувати. Знай, нам скіфам дані такі дари: запряг биків, плуг, спис, стріла і чаша....  Так ми перемогли царя Сирії, а потім царя персів і мідійців, і дякуючи цим перемогам перед нами відкрився шлях прямо до Єгипту.  Ти хвалишся, що прийшов сюди переслідуючи грабіжників, а сам грабуєш всі племена, до яких прийшов.... сильніше тримайся за свою долю. Вона вислизає і її не можна втримати насильно....
       Надінь вуздечко на своє  щастя: легше ним буде керувати.  У нас кажуть, що щастя немає ніг, а тільки руки і крила: протягуючи руки, воно не дозволяє схопити себе і за крила.  І наостанок, якщо ти бог, ти маєш виявляти смертним благодіяння, а не відбирати у них добро, а якщо ти людина, то пам*ятай, що нею завжди ти і залишешся... Найміцніша дружба буває між рівними...  Хто не шанує людей, той обдурює богів... Ми сусіди обидвох твоїх імперій: подумай, кого би ти хотів із нас мати ворогів чи друзів."
 Як бачимо  промова скіфського посла немає якихось фантастичних, нереальних висловлювань, навпаки у ній ми можемо знайти багато елементів  про життя скіфського народу. Хіба скіфи не проживали в античну епоху?? Говорити завжди простіше, а ніж перемагати ворогів.

Дискусія між скіфами і єгиптянами.

     Цікаві кавалки Скіфської історії й досі вважаються вигадкою. Ось, як про римського історика Помпея Трога пише укладач хрестоматії-посібника "Українознавство" Київ "Либідь" 1966, С.61 В.С.Крисаченко : ... весь твір проникнутий ідеалізацією та возвеличенням скіфів, їхніх цінностей, звичаїв, всіляко підкреслюється їхнє давнє походження..."
      Отож Помпей Трог розповідає, що між скіфами і єгиптянами довго велася дискусія: хто з цих народів є найдавнішим. Перемогли, звичайно, скіфи! Єгиптяни говорили, що світ виник із води, фараони набудували гребель, каналів на Нілу і можна було добре тут жити. Скіфи це заперечили - що світ спочатку виник із вогню, і найскоріше вогонь вигас у них, де і зараз холодно і так виникло тут життя. Навіть, якщо світ і виник з води за єгипетською теорією, то все одно - води світові скоріше зійшли з вищих земель, а у Єгипті довелося рити канали, будувати греблі, аж поки земля не стала придатною для життя. Отак скіфи щей спростували цю теорію. Скіфи, як доказ наводять, що їхні землі зокрема біля Меотиди - Азовського моря знаходяться вище всіх, бо всі ріки течуть в Меотиду, а звідси вода в Понт, а з Понту у Єгипетське (Середземне) море. Тут майже все правильно - бо поверхневі води менш солоні із Азовського моря   течуть у Чорне, а з Чорного у Середземне - все це можна і зараз спостерігати у протоках, що сполучають ці  три моря.   Давні люди вважали, що чим дальше від басейну Середземного моря,  то земля піднімається вище.
       Цікаво, що в цій дискусії: ні одні ні другі  народи не посилаються на своїх богів - тобто дискусія мала чисто науково-практично-філософський напрямок. Хоча, як згадати скільки всіляких богів і богинь було у давніх єгиптян. В цілому у цій дискусії немає якихось фантастично-нереальних фактів, тверджень, постулатів - вона справді відбулася в Історії. Стоїть тільки питання: коли і за яких умов політично-воєнних вона  була.
      Геродот кн.1,105 пише: "  Звідси вони (скіфи) попрямували до Єгипту. А коли вони прибули до Сірійської Палестини їм назустріч вийшов Псамметіх (664 - 610 рр. до н.е.)  цар Єгипту, і дарами і умовлянями йому  пощастило переконати їх не йти далі."
      Очевидно, що саме в Палестині і відбувся цей життєвий діалог між єгиптянами і скіфами, які на чолі з своїм царем Мадієм прийшли на допомогу Ашшурбаніпалу.  Вірогідно це могло статись у 632-631 році до н.е. Потрібні серйозні наукові дослідження. Історію Скіфії не можливо вивчати окремо від історій Єгипту, Палестини, Ассірії, Вавілону, Персії. Звичайно, простіше і легше, якісь неординарні факти з історії вважати вигадкою, а ніж взятись до їх пояснення..
       У Помпея Трога не було причин і не було потреби вихваляти скіфів, які і так в тодішньому світі прославилися на віки!

Змії, неври і будини.

       Геродот кн.4,105 :" Неври мають звичаї такі  самі, як скіфи. А за одне покоління до походу Дарія вони змушені  були покинути свою країну через навалу змій. Бо в їхній землі з*явилося багато змій, більшість яких напала на них із північної пустелі".
       Ми вже переконалися, що неври  мають чітку річково-озерну прив*язку і їхнє вовкування не є вигадкою і заселяли вони Карпатські гори. Якщо прочитати далі п.106 і 107 про андрофагів і меланхлейнів - ці народи вигадані Геродотом, бо немають географічно-річкових прив*язок, хоча і якась частина  їхньої нарактеристики була списана з подібних племен-народів.
      Біологи можуть сказати, що при збігові сприятливих умов популяція певного біологічного виду може виростит до великих об*ємів. Ось і одного року прийшло поліття на гадину, яка дуже й дуже розмножилася, так що життелям частини Карпат прийшлося переселитись до своїх сусідів - будинів. Тобто сусідами неврів були  будини і найбільш ймовірно заселяли вони межиріччя рік Прута і Дністра. - сучасна Молдавія.
      Регіон Невриди, де найбільше вродило гадюк це очевидно, нинішня Буковина і знаходиться вона якраз на північ від будинів і тут тепліше а ніж в інших частинах Невриди. Також вірогідно, що ця частина неврів "буковинських" могла переселитися до будинів не більше, як на півроку чи на один рік, поки гадюки не пішли зимувати.
       Мені довелося бачити двох гадюк на Буковині при громадженні сіна: грубі, колір чорного мокрого асфальту, ніякої гадючої естетики у них немає зовсім. А в цю давнину ні тобі асфальтових доріг, чи розораних полів і жили ці повзучі тварини за кілька кроків від тодішніх неврських хат.
     Ще Геродот пише кн.4,109, що земля будинів "вкрита різноманітним лісом". За Доном де Геродот помістив "інших" будинів був Степ, лісу тут не було і немає...

Пантеон скіфських богів.

              Роздумуючи над  пантеоном скіфських богів мені вдалося їх правильно розмістити у світовому просторі.  Семибожній пантеон був у багатьох народів світу.  Богиню домашнього вогнища Гестію-Табіті поміщаємо у самому центрі, а Зевса-Папая зверху, далі Апі-Гею внизу (під вогнищем), залишилося ще чотири боги, яких вже не було важко розмістити по сторонам світу.
       Афродіта-Уранія - Агрімпаса - це любов і повітря, а як відомо скіфських кобилиць запліднював вітер. Протилежний до Агрімпаси є бог Арес, який мечом може забрати життя, але ще й він повний сил і молодий. Очевидно Арій-Ярий і творив пару із Агрімпасою. Вірогідно , що це напрям північ-південь. Ще у нас залишився Аполон-Гойтосір - це сонце і це безумовно схід, і його протилежність - Тагімасад-Посейдон - вода, джерело - захід.  Геродот не назвав зрузу же скіфської назви бога Ареса, бо він цілком подібний  за назвою до еллінського бога - Ареса, а це "палило" його іранську версію походження скіфів.
       Подібним чином можна розкласти і пантеон язичеських богів Володимира Великого. За сьомого бога тут виступає вогонь , кругом якого було і поставлено 6 богів. В Україні існувала давня традиція, що близько до перехресття доріг хат не будували. Цілком вірогідно, що вважалося, що на перехрестті  сходяться інтереси всіх шістьох-сімох богів.

Тисовецька Маланка та неври Геродота.

     Ви ніколи не бачили Тисовецької Маланки ?? Що ж, коротко Вам її опишу. Маланки ходять на Старий Новий рік з 13 на 14 січня. Маланка ділиться на дві частини: Діганію і Саржу. Саржа - це молоді нежонаті хлопці, вони ходять без масок.Їх назва споріднена з вірменським новорічним персонажем - Саркізом - господар вовків, який з своєю коханою відвідує кожну вірменську сім*ю, допомагає закоханим.
      Діганія - це група перебраних, які водять Ведмедя. "Ведмеді" різних Маланок потім борються між собою. Ще в Діганії були люди, які чітарали-чатарали.  Тобто у вигляді коломийок подавали інформацію про моральні порушення вченені односельчанами за минулий рік. "Чата" - сторож, полювання із засідки , "рата" - плата за оренду. Звідси очевидно і походить слово - "читати". Діганія за функцією дуже подібна до давньоіндійських - Дігаджі - космічних слонів, які охороняють, стережуть сторони світу. Етнографи говорять, що одівання масок у багатьох народів  є знаком перебування у "країні мертвих" - тобто давно померлі предки у вигляді Діганії раз на рік приходили і чинили праведний суд над живими. Представниками із світу мертвих виступають також і вовки, і воїни. Вважалося, що вовками керує ведмідь, як найсильніший звір у помірних широтах. Тобто у Діганії Ведмедя водить зграя вовків, чи правильно буде - він їх водить. Народні свята у яких головним персонажем є Ведмідь говорять, що цей народ живе ще донеолітичним життям. В горах Карпатах і зараз землеробством неможливо займатися, а що вже говорити про давні часи? У ці давні ж часи, як відомо у людей було більше  вільного часу: таку важливу подію, як весілля справляли 7 днів. Новий рік - Маланку коли зимове сонцестояння тривало 5-7 днів, очевидно також справляли не один день...
       А тепер беремо Геродота 4,105 і читаємо :" ...скіфи і елліни, що живуть у Скіфії, кажуть, ніби один раз на рік кожний із неврів стає вовком на деякий час, а потім повертається і знову чтає людиною..." Євстафій слово "неври" - пояснює, як "молодий олень". Основним продуктом споживання для жителів Карпат і була оленина і назву свою вони отримали від оленів . Отож Неврида - це Карпатський регіон. Жителі тодішньої Скіфії на Новорічні свята, цілком очевидно, водили Козу, яка в кожній скіфській хаті "вмирала і народжувалася", це нині і досі практикується в Центральній Україні. Коза вважається другою (після собаки) одомашненою твариною і сталось це з початком неоліту.
     Цілком  закономірно, що скіфи і елліни дивувались таким архаїчним звичаям неврі. Крім того у мисливських суспільствах до "царів" ще було дуже далеко і царя Невриди не було в принципі.  Нарада "скіфських" царів Геродот 4,119 це цілковита вигадка історика. Подібну нараду могли і скликали верховоди грецьких міст-держав.
       Більш ширше про Тисовецьку Маланку можна прочитати у газеті "Буковинське віче" м.Чернівці за 9 січня 1999р. і у книзі "Тисовецькі старожитності" м.Чернівці 2002, СС.11-15 Тараса Дишканта.

Велике озеро за Геродотом.

Геродот 4,51 :" Отже одна із рік Скіфії - це Істр. Далі за нею йде Тірас, який починається з півночі, витікаючи з ВЕЛИКОГО ОЗЕРА, що відмежовує землю скіфів від землі неврів. Біля гирла його живуть елліни, так звані тіріти."
      Перекладач Геродота на українську мову а.О. Білецький до цього трафунку подає такий коментар С.475 6 "Про ріки Скіфії Геродот уважав ніби вони витікають із великих озер. Це внаслідок його апріорної географічної концепції". Звіряюсь з Словником іншомовних слів: "апріорі - незалежно від досвіду, до досвіду, переносно - без перевірки ".
      Перекладач на російську мову Геродота Г.А. Стратановский дає більш апріорніший коментар:" Озеро, из которого витекает, по Геродоту, Тирас - болотистая область в истоках р. Припяти. Эту область считали огромным озером".
      Аж тепер (18 жовтня 2012 року) мені стає зрозумілим: Чому ж то неври - живуть на  історичних картах на землях Білорусі!? Ось, де бідне собача і втопилося... Чомусь нікого не здивувало, що ріка Прип*ять є хоч і великою, але притокою Дніпра, а Дністер - це зовсім окрема ріка із своїм норовом. Треба правду сказати, що і я також не дуже вірив в існування Геродотових озер із яких починалися кілька скіфських рік.
      Аж тут кілька років тому, горячим літом, я їхав з друзями в автомобілі, польовою дорогою по дні Великого озера,  з якого починався Тірас-Дністер. Щастя невимовне, я тільки крутив головою туди-сюди. По-обидва боки дороги піднімалась лугова трава висотою до двох метрів. Повсюдно вздовж дороги видно було різноманітні приватні пасіки, які сюди звезли, очевидно, що з половини Львівської області.
      Перед селом Чайковичі, через річку Дністер збудовано великий бетонний міст, на якому нам трапився великий, можна сказати величезний табун коней, на мосту вони вдихали вологу, яка йшла від обнесеної валами річки. Дно  Великого озера тепер нащадкам скіфів приносило: мед, молоко від корів і щедрий випас для коней, а зимою щей давню чоловічу роботу,  а тепер більш задоволення - полювання.  Очевидно, що це були ті самі коні, від яких серед ночі вже вдома зривався Дарій Перший і  прислухавася, як калатає тільки одне його серце...
     Вся територія Великого озера помережана меліоративними каналами і за їх розташуванням можна накреслити контури цього Великого озера.. Біля села Києвець - це недалеко міста Роздола воно закінчувалося і до міста Самбора близько 60 км, ширина його в різних місцях від 4 до 10 кілометрів. За достовірною інформацією місцевих жителів, які отримали її від геологів - товщина торфу в долині Дністра тут становить 5-7 метрів. А як пише " Географічна енциклопедія України" Київ 1993 т.3, С.299 :"Торф - органогенна гірська порода, утворена ПІД ВОДОЮ...".  Ось Вам і Велике озеро знайдено. Варто ще тут згадати про "пониження вод після льодовика" .
       Трапляються ще у житті щасливі моменти - це факт !

Перська розвідка.

      Дії розвідки, зокрема перської можна гіпотетично відтворити за ходом Другої скіфо-перської війни. Ктесій Кнідський пише: "  Дарій наказав капподокійському сатрапу Аріарамну перейти у Європу проти скіфів і взяти в полон мужчин і жінок. Аріарамн переправившись на 30 п*ятидесятивесельних кораблях взяв у полон скіфів, прицьому захопив ще й брата скіфського царя Марсагета, знайшовши його ув*язненим і закованим за наказом брата за якусь провину. Скіфський цар Скіфарб у гніві написав Дарію зухвалого листа, йому була дана така ж відповідь".   Після чого Дарій Перший почав похід на Скіфію. - е.в.Черненко "Скифо-персидская война" Киев 1984,С. 81 .
     Про таку важливу подію, як морський десант персів і захоплення брата якогось скіфського царя - Геродот зовсім мовчить, а це в черговий раз нас переконує, що довіряти йому дуже і дуже складно.
      Вірогідно, що такий морський похід персо-еллінського загону із захопленням у якомусь приморському містечку Скіфії ув*язненого царського брата не міг відбутися без отримання відповідної інформації, про його тут перебування. Цілком можливо, що Дарій Перший хотів використати цього скіфського царевича, як привід, щоби увійти цілком  "законно" у Скіфію з своїм військом і посадити його на скіфський трон. Подібні сюжети в історії відомі, але цього разу нічого не вийшло.
      Геродот кн.;,120 пише про частину скіфського війська, яку очолював цар Спопасіс, до якого приєдналися савромати - саме це військо їздило громити Дунайську переправу (п.128).  Можна припустити, що фронтовій розвідці Дарія було відомо, які скіфські війська стоять навпроти його війська.. Думаю, що і скіфські стратеги знали про це, тому й очевидно військо  Скопасіса, окремо стояло.
     З цих фактів спробуємо означити, як ділилася Скіфська держава: Ідантірс - це свята річка скіфів Південний Буг і Пониззя Дніпра - його переправи, Степовий Крим і прилеглі землі - це  землі царя Таксакіса - це майбутні "царські скіфи". Адже військо Токсакіса за часом найскоріше могло підійти на допомогу Ідантірсу у західну частину Скіфії. Цар Скопасіс - цар тіссагетів -  Східна Україна, морський їхній порт Кремни - це нині Бердянськ. Сусідами через Дон були савромати - тому вони у Придунав*я і прийшли разом...
          Крім того бачимо, що в цей час працювала пошта: царська, розвідданих, простих смертних, а ми чогось думаємо, що щось особливе в наш час придумали - все вже було давно, тисячі років назад.

Перша скіфо-перська війна. Частина 3.

На території сучасного Єревану знаходилися два урартських міста-фортеці. Єреван лежить на річці Раздан, яка витікає з озера Севан. Вверх Разданом річкова долина звужується і перетворюється у міжгір*я, ущелину.Саме в цю ущелину і спішив авангард Кірового війська, щоби захопити перевали Памбакського хребта з виходом на притоки ріки Кури, район озера Севан, де у його східній частині знаходиться відоме Зодське золоте родовище. Без завоювання цих і сусідніх гірських перевалів не можна було би говорити про підкорення араксько-разданської долини, як і про  подальше завоювання Закавказзя.
     Цілком очевидно, що у авангарді перського війська був і сам Кір, одягнутий по-простому, адже його тіло довелося шукати серед убитих перських вояків. Якби Кір знаходився у центрі своєї величезної армади, то дістати його скіфам було би дуже і дуже важко, він міг і запросто втекти із залишками свого війська у Персію, адже сама Разданська долина не є великою.
     Скіфські стратеги розробили успішний план ведення війни: вони помалу відступали вибиваючи активних перських вояків, потім добірні скіфські загони в районі нинішнього міста Раздан і завдали смертельного удару в голову цій перській гідрі.
      У 529 1 519 роках до н.е. коаліція європейських народів на чолі з скіфами відбила два потужних удари старої азійської цивілізації, а границя між Європою і Азією була твердо встановлена по річці Аракс, що тече на Закавказзі.
      Все це дало пізніше давнім грецьким державам отримати перемогу над величезною Перською імперією, розвинути високу культуру, філософію, демократію, мистецтво...Тому давньогрецька культура без всякого сумніву вважається "колискою європейської культури".
     Але ми  тепер знаємо, що створенню цієї "колиски" стало можливим завдяки чудовому виконанні Скіфської прелюдії.
     Щоби постать такої далеко не рядової скіфської цариці Томіри стала надбанням української і світової історії, потрібно ще чимало докласти зусиль нашим дослідникам, скрупульозно вивчивши усі факти тогочасної епохи, а також сусідніх земель, держав, і їх археологію.
       грудень 2004 - жовтень 2012 рр.

Перша скіфо-перська війна. Частина 2.

Перська влада сягала Кавказького хребта, адже Колхідське царство, яке займало кавказьке Причорномор*я платило персам данину - Геродот 3,97.  Отож цілком очевидно, що нинішні землі Східньої Грузії, Вірменії і Азейбарджану належали до Скіфії, і в більшості тут границя проходила рікою Аракс, а з Колхідою Сурамським хребтом. Важливою дорогою, що зв*язувала Закавказзя з Північним Кавказом була дорога у центрі Великого Кавказу через Хрестовий перевал. На самому перевалі стоїть так званий Єрмолаївський хрест, за переказами на якому ніби-то перський цар Кір розпинав непокірних скіфів -  В.С.Мельничук, Р.Г.Никитина, А.В.Ярошенко "Геологическая экскурсия по Военно-грузинской дороге" Москва, Недра 1988,С.43.. Цей переказ цікавий нам не своєю недостовірністю, а тим, що Кір мав зі скіфами проблеми саме на Кавказі, а не де небуть!
     За трагедією відомого давньогрецького драматурга Есхіла  " Прометей закутий", сам Прометей був закутий у горах "в безлюдній далечі Скіфії пустельної". Більшість дослідників вважають, що йдеться про Кавказ, хоча називаються і Кримські гори. Можна ще згадати про скіфське плем*я халібів, яке десь жило на Закавказзі і славилося виробництвом залізних речей. Еллінські перекази говорять, що першу залізну зброю виготовив скіфський цар - Саневн! На побережжі Чорного моря Грузії сьогодні відомі так звані магнетитові піски із домішками титану. Із цих пісків халіби і отримували міцну залізну зброю, адже титан тут виступав, як природня легуюча добавка - Г.М. Сухарев, Ю.К.Тарануха "Полезные ископаемые Кавказа" Москва, Недра 1979, С.64..
     Давньогрецький історик Діодор Сицилійський написав всесвітню історію під назвою "Бібліотека". Ось, що він розповідає:   "По тому, як у Скіфії одного разу трапилося безцарів*я, зацарювали у ній жінки, дуже сильні...    ...коли перський цар Кір, наймогутніший цар свого часу, із значними силами рушив походом на Скіфію, то скіфська цариця перебила перські війська і самого Кіра полонила і розіп*яла".
     Майже сучасник Діодора - римський історик Помпей Трог також написав загальну історію. Ось, що він пише про цю скіфо-перську війну: "Кір, підкоривши Азію і підпорядкувавши під свою владу весь Схід пішов війною на скіфів... Над скіфами тоді царювала Томіріс, не злякавшись по-жіночому нашестя ворогів, вона, хоч і мала можливість перешкодити їм переправлятись через річку Окс, допустила цю переправу...  ...Вона заманила Кіра у міжгір*я і там влаштувала засідку у горах, винищила двісті тисяч персів разом з царем. У цій перемозі було чудовим, між іншим те, що не залишилося навіть вісника такої величезної поразки. Відрізану голову Кіра цариця наказала кинути у наповнений людською кров*ю міх з наступною насмішкою над його жорстокістю:" Наситься кров*ю - сказала вона - якої ти прагнув і якою  ніколи не міг насититися".
     Пройшли сотні років після цієї війни і історики уже не соромлячись правди пишуть, що Томіра таки була скіфською царицею. За розповіддю Помпея Трога видно, що він в основному користувався твором Геродота, але на відміну від останнього подає кількість перського війська - 200 тисяч, а пишучи про ріку Окс - пробує виправити перекручений матеріал Геродота.
     Пізньоримський історик Амміан Марцеліан 4 ст. н.е. зокрема пише таке:" Кір, який переправився через Боспорську (Керченську) протоку з неймовірною кількістю воїнів, начисто згубила скіфська цариця Томіріс, люта месниця за синів". Пройшли ще сотні років і війна між Кіром і Томірою для нащадків стала виглядати ще більш фантастичною і малореальною, і щодо місця де вона могла відбутися. Варто окремо, тут згадати про твір  римського діяча і письменнка Арріана "Похід Олександра" де він  три рази вмотивовано згадує про Кіра, який воював - із скіфами!
        Дуже важливу звістку знаходимо у творі "Гетика" історика 6 ст. н.е. Йордана:"  Тоді цариця Томіра, зміцніла дякуючи перемозі і великій загарбаній у ворогів здобичі, пішла у цю частину Мезії, яка прийняла ім*я Великої Скіфії, нині називається Малою Скіфією і там на мезійському березі Понту побудувала місто Томи (назвав його) своїм іменем". Томи - нині румунське місто Констанца, було засноване вихідцями з Мілету у 7 ст. до н.е. Цікаво, що за Геродотом 1,93-96 тут жили гети. Массья - з "перської" "риба" - отож на Закавказзі за Араксом жили гети-рибоїди - массагети. Озеро Севан також було багате на рибу. Серед скіфських племен відомі ще такі, як тісагети, міргети, матикети.
      Загалом бачимо, що скіфська цариця Томіра мала справи і у Придунав*ї, і на Закавказзі - ось які великі розміри були у Скіфської держави, фактично імперії. Геродот 4,76 розповідаючи про скіфського мудреця Анахарсіса, подає перелік скіфської династії царів, яка у той чвс правили Скіфією, Про Томіру, як  і про будь, яку іншу скіфську царицю Геродот не згадує. Найбільш ймовірно, що вона була дружиною царя Савлія.
      Римський діяч, який жив у другій половині 1 ст. н.е. Секст Юлій Фронтін був намісником у Британії, був урядовцем у Римі, зокрема він написав спеціалізовану працю "Воєнні хитрощі". У розділі "Про засідки" він написав таке:   "Скіфська цариця Томіріс удаваним страхом заманила перського царя Кіра у відомі її війську міжгір*я і там раптово повернувши фронт, розбила його цілковито, користуючись перевагами своєї позиції". Цілком очевидно, що розповідь про загибель сина Томіри і її  відплата  за нього - це вигадка Геродота, щзоб принизити військову майстерність як скіфських жінок так і самих скіфів. Геродот 1,79 подає цікавий факт, коли ще Кір воював з лідійським царем Крезом, то одного разу Кір "сам прийшов вісником до Креза". Очевидно, що про цей сміливо-авантюрний вчинок і інші подібні скіфи знали, а голова Кіра вірогідно була віддана решткам його війська, а би ті не мали на дії на його повернення.

Перша скіфо-перська війна 529р. до н.е.

або  Скіфська цариця Томіра.
      Скіфська цариця  Томіра покищо відсутня на сторінках сучасної української історіографії, ще потрібно сказати, що про неї майже не говорили і у радянський період. Найбільше про Томіру, як царицю массагетів, про звичаї самих массагетів написав Геродот кн.1, 201-216. Основні події массагетської історії відбувалися навколо ріки Аракс, але за самим Геродотом 1.204 массагети живуть на великій рівнині на схід від Каспійського моря, тобто це регіон сьогоднішньої Середньої Азії.
      Сучасна ріка Аракс тече на Закавказзі і впадає разом з Курою у Каспійське море. Вчені вдалися до роздумувань, що у давнину існувало кілька річок з однойменною назвою - Аракс. І їхня більшість схиляється до думки, що це був Західний Узбой. Узбой - це один із рукавів Амудар*ї, через який     у давнину вона скидала свої води у Каспійське море. Довжина самого Узбою близько 550 км, вважається, що у середині 1-го тис. до н.е. стік води цим руслом Амудар*ї закінчився?..
      Але переглядаючи усі прямі і побічні згадки Геродота про Аракс приходимо до висновку, що всетаки історик мав на увазі кавказький Аракс. Про це свідчить і опис Геродота 4,40 границь Азії, де Аракс і його місце відповідає цілковито сьогоднішним реаліям.
      Геродот 1,204-214 розповідає про війну між массагетською царицею Томірою і перським царем Кіром. Кір 2 Старший (Великий) царював з 558р. до 529 р. до н.е. Є засновником Перської величезної держави, підкорив такі країни, як Мідію, Лідію, Вавілонію. Відповідно до античної традиції Кір Старший був сміливим і терпиливим царем до підкорених  народів. Ксенофонт Афінський історик і письменник написав "Кіропедію" - своєрідний педагогічний роман проте, як потрібно виховувати ідеального правителя. У романі є навіть передсмертна розмова Кіра із нащадками.
      А ось, що пише Геродот 1,204 про причини походу Кіра на массагетів:" Причин, які підштовхнули його на це у нього було багато і важливих. Насамперед його походження, його ідея, ніби він був вищий за всіх інших людей, по-друге, його успіхи у війнах, бо куди тільки не вирушав Кір у похід, не можна було тому народові від нього врятуватися."
     Далі цей історик розповідає, що Кір спробував посвататись до вдови Томіри, але отримавши гарбуза "відкрито пішов війною проти массагетів", підійшовши до Араксу і почав будувати через річку переправу. Самі ж массагети відійшли від річки на 3 дні шляху, щоби Кір міг без перешкод переправитись. Далі за порадою колишнього лідійського царя Креза - Кір зробив хитру пастку, у яку потрапив Спаргапіс - син Томіри з частиною массагетського війська. Далі зійшлося військо персів з массагетським, і як пише Геродот 1,214: "Протягом довгого часу, кажуть вони вперто билися і ніхто з них не думав тікати. Нарешті, все ж таки перемогли массагети. Більшу частину перського війська було знищено там таки на полі бою і серед них було вбито і самого .Кіра. Він процарював всього двадцять дев*ять років. Тоді Томіра наповнила міх людською кров*ю і наказала знайти серед убитих персів Кірове тіло. А коли його знайшли, вона занурила його голову у міх...  ...Існує багато переказів щодо того, як саме помер Кір, але оцей, що я його навів, мені здається найвірогіднішим".
      Спроба автора (Т.Д.) хоч приблизно знайти район, де була переправа Кірового війська через Аракс увінчалася успіхом, і цей факт допоміг розв*язати ще цілий ряд супутніх історичних проблем.
      Загальна довжина ріки Аракс становить 1072 км., несудноплавна.Повноводдя буває з березня по червень, дощові паводки у листопаді-грудні. Після впадіння притоки Ахурян - Аракс тече Араратською долиною, довжина якої близько 90 км. Тут ріка тече у низьких берегах, розділяючись на кілька русел. Араратська долина була і є важливим районом поливного землеробства. А ось,що про Аракс пише Геродот 1,202:" Кажуть, що на цій річці існує кілька островів, що за своїми розмірами вони майже дорівнюють острову Лесбосу". "А риби у них багато у річці Аракс" - Геродот 1,216. Без сумніву, що річкова система Араратської долини була і є сприятливою для розмноження риби.
     Переправившись тут через Аракс Кір з військом попав у багатющу землю, яка нині називається  Вірменією. Але у Геродота є інша країна Вірменія, яка знаходилася за кілька сот кілометрів від нинішньої у горах, де починається ріка Галіс, а нині Кизилирмак (Червона річка), що у Туреччині. Та Вірменія входила у 13 округ, який сплачував перським царям 400 талантів податку - Геродот 3,93. А територія нинішньої Вірменії у давнину була частиною давньої Урартської держави.
      Першим володарем всього Урарту став цар Арам (864-845 рр. до н.е.). За царя Аргішті (786-764 рр. до н.е.) Урарту досягнуло зеніту своєї могутності. На території сьогоднішньої Вірменії будувалися такі урартські міста, як Аргіштіхнілі, Еребуні, Тейшебаіні. Будувалися також зрошувальні канали, водосховища, зерносховища. Сучасна вірменська земля і сьогодні є багатою на запаси мідної руди, зараз нараховується кілька сотень родовищ і рудопроявлень міді. На Зодському золотому руднику був знайдений 150 метровий штек, який  розробляли ще у 3 тис. до н.е. Геродот 1,215 пише про массагетів, що "у їхній країні золота і міді скільки завгодно". А на початку цього розділу Геродот пише, що "массагети одягаються так, як скіфи, і спосіб життя у них є такий самий".
      До 590 р. до н.е. з політичної карти Урарту зникає і стає частиною великої Мідійської держави. Цілком очевидно, що північні землі Урарту, що знаходилися за Араксом попадають під владу массагетів. Тому здається, що однією з головних причин походу Кіра на массагетів були багатства цього краю і бажання об*єднати усі колишні землі Урарту під своєю владою.

Скіф*янки, байстрюки та сліпі раби.

     Скіфську історію Геродот 4,1-4 починає з цікавої розповіді про "моральне" падіння скіфських жінок, які не стали чекати своїх чоловіків, аж 28 років з азійського походу і зійшлися з рабами і народили чомусь тільки хлопців. Ось ці хлопці виросли і вступили у бій із чоловіками скіф*янок, які нарешті повернулися. Скіфи бились, бились, а потім взяли батоги і це все байстрюкове шобло просто розігнали.
      Що ж спробуємо знайти тут мораль у вигляді посильних роздумів:
 1. 28 - років скіфські чоловіки, очевидно, насолоджувалися в якомусь елітному, азійському спа-курорті, а не в боях на чужих землях і скоріше не могли повернутися додому, по тій простій причині, що там пацани ще не виросли.
2. Невже у той час у Скіфії незалишилося зовсім мужчин? Крім того 15-10-5 літні скіфські хлопчаки у цьому вигаданому Геродотом поході явно не брали участі.
3. Сумнівно, щоби прості скіфи доживали до 50 років у ці   нелегкі часи.
4. Якщо б скіф*янки і народили б дітей в іншому шлюбі, то ці діти вливалися б в кочове суспільство так би мовити на загальних підставах - земля, пасовища були спільними для усіх скіфів, тут ще досить сильно зберігалися родові стосунки.
 5.Бились, бились байстрюки, аж тут настрахалися звичайних у їхньому життю батогів? Абсурд!
         Для чого це придумав Геродот, очевидно, щоб принизити, якщо не ціле скіфське суспільство, то хоча би жінок. Геродот писав свої "Історії" після 50-літньої персько-грецької війни, скіфські подвиги на цій ниві грекам вже були непотрібними і муляли їм очі.
       Ще Геродот 4,2 розповідає, що скіфи "осліплюють усіх своїх рабів", очевидно, щоби ті не пили молочних продуктів із якими працюють.  Багаторічна дослідниця життя монголів Н.Л.Жуковская "Судьба кочевой культури" Москва, Наука 1990, С.40 зокрема пише, що молоко і кумис "не тільки їда, але важливий ритуальний компонент культури". Молоком освячують всі знакові події в житті кочівника, а в розпал літа святкують Свято першого кумису. Білий колір для кочівника це святе!
     Тепер собі шановний читачу уяви, що сакральну, заключну, фінальну крапку у всьому кочовому життю - виробництві різних молочних продуктів з молока скіфи доручили сліпим рабам ??? Таке малошановний Геродот міг спостерігати лише вдома на якійсь рабовласницькій молочній фермі.   
      Брехня, брехня і ще раз брехня Геродота...

Скіфська косметика: минуле і майбутнє.

     Здається, що до цього часу ніхто з дослідників не звертав особливої уваги на розповідь Геродота кн.4, 75 про скіфських жінок:
     "Їхні жінки змочують шерехатий камінь і на ньому розтирають кипарисову деревину, також кедрову та ладан і потім цією густою рідиною змазують усе тіло та обличчя. І від цього вони, по-перше, приємно пахнуть, а по-друге, коли вони знімають шар цієї масті, їхня шкіра стає чистою і блискучою".
     беремо подріблену деревину кипарису, кедру, плюс ладан, плюс ще якусь частину подріблених сухих лікарсько-косметичних трав і пакуємо у коробки з паперу, пластику, металу і ліпимо на коробки красиві етикетки. На яких золотом буде надруковано слова Геродота про жіночу косметику скіф*янок, цитата друкується давньогрецькою з перекладом на найпошииреніші мови світу. Тисячолітні традиції!! Боже мій, яка ж це прекрасна реклама, який бренд, брендище! Роблячи різні добавки до цієї скіфської суміші, можна отримати кілька їх видів, а той більше. А зробивши витяжки зі скіфської суміші отримуємо різні креми, лосьйони, мила, шампуні і т.п.
      Уявімо собі дванадцятилінійну серію дезодорантів, парфумів, одеколонів, які мають назву "Скіфська весна (рання), скіфська весна, скіфська весна пізня, скіфське літо іт.п., які в основному подадуть, відображать запахи українського Степу, Лісостепу у ці пори року, місяці...
     Наприклад на  балончику
                                                 з  "холодними" парфумами красується речення з твору давньогрецького письменника Лонга 2 ст. н.е.: "Кохання все перемагає - і вогонь, і воду, і  скіфський сніг!"  Спробуйте, тут щось заперечити.
      А як Вам назва суперового чоловічого одеколону - "Саневн", чи навіть цілого косметичного комплексу ?!  Правда, вам нічого не говорить його назва, але подайте на його коробку цитату Гелланіка Мітіленського, сучасника Геродота і Фукітіда, а це 5 ст. до н.е., про те, що саме цей скіфський цар - першим виготовив у тодішньому світі - залізну зброю! Можливо це і еллінське перебільшення, але яке це справу круто міняє ...
     А ось коробка найкращих, найдорожчих парфумів для жінок під назвою -  "Томіра": чорно-червона гамма кольорів із золотим тисненням на коробці. Томіра - скіфська цариця-удовиця. Сусід її Кір Великий, володар не меншої Перської держави-імперії запропонував їй своє серце і руку в обмін звичайно, на її Скіфську землю.   Гарбуз Кіру дуже не сподобався, і зібравши 200 тисяч війська, таки вирішив добитися свого. Дуже все закінчилося плачевно для перських жінок - усі їхні чоловіки були розбиті скіфською царівною, а голову самого Кіра було кинуто    у шкіряний мішок з кров*ю, якої він так прагнув. Цариця Томіра має місцеве коріння, їм*я її трактується, як Томі-Ра - частинка сонця, цілком царське ім*я, як для жінки коханої так і для цариці.
      Вірогідно, що у цій серії скіфської косметики цементуючими кольорами будуть: білий, синій, червоний, чорний і золотий. І головне, що дизайнерам цієї скіфської косметики непотрібно буде нічого вигадувати! Усе є у скіфському мистецтві, залишається тільки все це взяти і геніально скомпонувати.
       Світ давно вже зачекався скіфської косметики, тобто її повернення!!!
    

Скіфське законодавство.

     Відкриття Катериною Бунятян закономірностей виникнення кочівництва заставило, точніше підвело автора цієї статті до розуміння сказаного учнем Арістотеля - Клаерхом Солійським такої фрази: "Спочатку один тільки скіфський народ користувався загальними законами".
     Скіфське суспільство ділилося на дві частини досить відмінних між собою за способом життя груп населення: землероби і ремісники і кочівники. В середині кожної групи існували свої закони-звичаї. Але для спокійного життя скіфського суспільства  для обидвох груп потрібні були спільні, тобто загальні закони, які очевидно визначали впершу чергу майнові і ціннові права громад і окремих людей. Ціннові права - це у яких співвідношеннях можна було вимінювати продукти і вироби, товари землеробства, ремісництва і скотарства., вірогідно, що тут були і статті кримінального характеру.
     Давнім еллінам "загальних" законів спочатку і не було потрібно, бо створюючи якусь нову колонію, вони туди і переносили без великих змін і законодавство  з метрополії.
     Діоген Лаертський  повідомляє про нашого мудреця Анахарсіса (620 бл. - 550 бл. рр. до н.е.), що він написав 800 рядків віршів про скіфські і еллінські звичаї у житті і війні. Тобто в Ранній Скіфії еллінські поселенці на наших землях підпорядковувалися законам, які склав син еллінки і скіфського царя - Анахарсіс, нічого суперечливого тут немає.
     Цікавим тут є те, що саме законодавство ділиться на закони мирного часу і воєнного. Адже для організації якогось походу чи відбиття нападу ворога потрібно було зібрати військо, забезпечити його провіантом, фуражем, транспортом, зброєю і т.п.  На прикладі вбивства Юлія Цезаря бачимо що закони воєнного часу були і у римлян і очевидно, що і в інших народів світу.
     При створенні у давні часи будь-якої держави, виникали такі питання, які потребували законодавчого унормування: це організація податкової служби, завдяки якій можна було утримувати військо, державний апарат, виконувати великі будівничі проекти, встановлювати дипломатичні стосунки , організовувати судову систему, а для виявлення намірів дальних і ближніх сусідів діяла внутрішня і зовнішня розвідка.
     На переговори до Олександра Македонського приїзджало 20 скіфських послів. Перська імперія ділилася на 20 сатрапій. Очевидно, що і Велика Скіфія також ділилася на стільки ж  царст, адже 20 це сакральне число. Псевдо-Калісфен згадував про загальну чисельність скіфського війська - 400 тисяч. Філіп, який нібито переміг скіфського царя Атея взяв здобиччю 20 тисяч скіфських кобелиць, адже скіфські воїни їздили на кобилицях і очевидно, що удільне царство могло мати не більше 20 тисяч свого війська. Це і підтверджує 20-членний поділ Великої Скіфії.
     Думається, що в майбутньому українські історики зможуть хочаби гіпотетично визначити, яку кількість в цілому правничої інформації могло вміститись у 800 рядковому Кодексі Анахарсіса, які тут були розділи і т.п.  Навіть така приблизна інформація може допомогти в подальшому дослідникам Скіфської історії.
     І на останок цитата прихильникам іраномовності скіфів, А.С.Русяєва "Славетний  мудрець-скіф Анахарсіс" Київ, Наукова думка 2001, С.43 :" Саме ім*я "Анахарсіс"  вчені намагалися вияснити з допомогою якої-небудь з відомих мов: давньогрецької, іранської, індогерманської тощо. Однак їхні спроби не увінчалися успіхом. Майже всі водночас заперечують його іранське походження."
     Можна потрактувати це ім*я, як поєднання двох слів з грецької і давньослов*янської: "ана" - сходити, підніматися, "хорс" - сонце. "Сходяче, весняне, ранішнє сонце". Чим не царське ім*я ?!

Гай Юлій Цезар та Скіфія.

     Вчора прийшла інформація, що іспанські археологи в Римі знайшли можливо місце вбивства Юлія Цезаря. Ось так без всілякого пафосу можна сказати, що життя і смерть великих людей і  через тисячі літ  впливає на сьогоднішніх людей.
     Беремо український переклад Плутарха "Порівняльні життєписи" Київ, Дніпро 1991, С.229 і читаємо:  " Цезар виношував задум піти походом на парфян і навіть почав  відповідну підготовку, а після їх підкорення замишляв пройти через Гірканію вздовж Каспійського моря й Кавказу, обійти кругом усе Чорне море, вторгнутись у Скіфію, далі напасти на країни,  сусідні з Германією  і на саму Германію і , нарешті повернутися в Італію через Галлію, щоб таким чином замкнути коло римських володінь і щоб римська держава з усіх боків межувала з Океаном.
     Під час підготовки до парфянського походу Цезар задумав викопати канал через ..Корінфський перешийок ... повернути течію Тібра ... осушити болота ... греблю біля Остійського берега.... Усе це було в стані підготовки."
     Убили його свої люди 14 березня 44 р. до н.е. Як пишав Аппіан в "Громадянських війнах" вбили Цезаря за чотири дні до того, як до нього мала бути приставлена велика військова охорона бо він збирався у похід. Які причини вбивства: нібито хотів зробити із себе царя, звичайна заздрість до успішної людини.нібито мати Брута була коханкою Юлія, можливо, що і парфяни підкинули срібла кому потрібно, щоби вийшов відомий результат, можливо  вищі римські вояки згадали чим закінчуються війни із Скіфією??? Питань  і версій багато, а відповіді й досі немає.
     На території Європейської Сарматії Клавдій Птолемей подає координати Вівтарів Олександра Македонського і Юлія Цезаря. За останніми моїми пошуками Вівтар Цезаря варто шукати в районі Провальського степу, який ще називається "Королівські скелі" - це Свердловський район Луганської області  - "Рипейські гори" Львів, Сполом 2012, С.8 .
     Майбутня "Історія України" без портрету Юлія Цезаря і без його планів думаю тепер неможлива.

Виникнення кочівництва за Катериною Бунятян.

     Як  виявилося виникнення кочівництва це не такий вже й простий процес, на який  махнувши рукою можна було донедавно говорити, що, ну десь там давно, на широких степах Євразії воно й виникло. За дослідженнями сучасного українського історика Катерини Бунятян:" Давнє населення України" Київ, Либідь 1999, СС. 160, 177, 183-199, а ще "Спосіб життя степових скотарів" її стаття із збірника "Нові технології в археології" Київ-Львів 2002, СС.294-299. Отож коли і за яких умов виникло кочівництво на українських землях за Катериною Бунятян:  1. Кочівництво сформувалося за білозерської археологічної культури, це 12-10 ст. до н.е. 2. Використання залізних виробів дозволило збільшити виробництво землеробських продуктів. 3. Це дозволило частині населення - скотарям утримувати більші стада худоби і збільшити свою мобільність, тобто стати кочівниками, а додаткову частину вирощеної худоби можна було вимінювати на продукти землеробства і ремісничі  речі. 4. Поява кінних вершників і залізної зброї стали 2запорукою існування кочового способу життя". Адже залізні руди є значно поширеніші у світі, а ніж мідні, і залізні речі легші і міцніші за бронзові. 5. Поява з середини 7 ст. до н.е. у нас в Причорномор*ї грецьких  поселень, міст, а потім і держав все це втягнуло міцно наших предків в тодішню античну ойкумену.
     Підтвердження тому, що кочівники появилися при розділенні тодішнього населення на дві групи: землеробів і кочівників, знаходимо свідчення про скіфський плуг, як у Геродота, Ферекіда і у Курція Руфа, від якого не відрікалися тодішні кочівники. Отож намагання Геродота видати скіфів за "чистих" кочівників більш виглядає, як неправдою.
     Свідчення того, що подібні процеси поділу племен на землеробські і кочові відбувалися і в інших частинах землі знаходимо в Геродота кн.1, 125, де він  перелічує перські племена: пантіалаї, дерусіаї, германії - землероби, а даї, марди, дропіки і сагартії - кочівники.
      Територію сучасної України зараз займає 40 процентів Степ. Тобто в давнину, як бачимо у нас були всі сприятливі умови для появи СВОЇХ - не прийшлих кочівників. Геродот сфальшував скіфський міф про перших людей Скіфії, трьох синів Таргітая (кн.4,5 - Геродота): Ліпоксая, Арпоксая і Колаксая - додавши до їх імен іранське слово "ксай" , що означає "силу, владу". Тому і сьогодні в сучасній українській науці вважається, що кочові скіфи були іраномовними і прийшли до нас із азіатських земель.
     Відомо, що світогляд давніх народів відображається у їхніх міфологіях, віруваннях. Наприклад для для усіх нинішніх слов*янських народів один із головних язичеських богів є Перун. Міфологія іранських народів була дуже розвинутою і зараз нараховує більше 100 різних персонажів. Назви скіфських богів і іранських зовсім немають нічого спільного у своїх назвах?? Прийшов завойовник із далеких країв і нічого з собою не приніс: ні вірувань, ні речей - так не буває?!
     Наші науковці зовсім не звертають уваги на твердження Стефана Візантійського: "Скіфи - фракійське плем*я". Тоді стає цілком зрозуміло, чому Геродот кн.4,59 перераховуючи скіфських богів і їх грецьких відповідників не називає скіфського імені бога війни - Ареса? Фракійський бог війни Арес давно колись попав у пантеон грецьких богів - отож і у скіфів він також називався Арес (Ярий). Німецькі антикознавці говорять, що фракійських письмових джерел немає. Тому ще й виникає сумнів чи правильно написав Геродот імена скіфських - фракійських богів.

Скіфська пошта.

     Яскравим і переконливим доказом брехні Геродота про скіфів служить випадок із  скіфською поштою. Геродот кн.4,131-132:      "Скіфські царі ... послали вісника з дарами до Дарія: птаха, мишу, жабу і п*ять стріл. Перси спитали людину, що принесла ці дари, яке значення вони мають, але той відповів, що він одержав доручення лише передати їх і якнайшвидше повернутися. Хай самі перси, сказав він їм, якщо вони розумні, зрозуміють, що означають ці дари.
         Коли перси про це почули, вони почали розумувати, На думку Дарія це означало, що скіфи піддаються і приносять землю і воду, і такий висновок він зробив із того, що миша народжується з землі і годується тими самими плодами, що й людина, жаба перебуває у воді, птах дуже схожий на коня, а стріли означають, що скіфи складають зброю. Таку думку висловив Дарій, але зовсім протилежна до неї була думка Гобрія, одного з тих сімох, які вбили мага. Він зробив висновок про те, що дари означали таке: "Якщо перси, ви не станете птахами, і не полетіте високо в небо, або мишами і сховаєтеся в землю, або жабами і не пострибаєте в болота, то ви не повернетеся до себе, вас загублять оці стріли".
     Добре, що про такий неординарний випадок в  Історії залишився в записі іншого автора , який народився  раніше Геродота - Ферекіда, це фрагмент 113 :  "Кажуть, що скіфський цар Іданфур (Ідантур), -  як оповідає Ферекід Лерійський, погрожуючи війною Дарію, що перейшов через Істр, послав символи замість листа, а саме мишу, жабу, птаха, стрілу і плуга. Коли з приводу цих дарунків виникла непевність, якої і слід було очікувати, тисячник Оронтопаг казав, що скіфи підкорюються  персам: він розумів під мишею - життя, під жабою - води, повітря - під птицею, під стрілою - зброю і під плугом - землю. Натомість, Ксіфодр пояснив ці дари зовсім інакше: він казав, що "якщо ми не полетимо, як птахи, не сховаємося в землю, як миші, чи не зануримося у воду, як жаби, то не уникнемо їхніх стріл, бо  не володіємо землею".
      Уявім собі Дарія на похідному троні, кругом нього охорона і  полководці не тільки перси , але й усіх підкорених ним держав і всі дивляться у два ока, що ж то несе полковник Оронтопаг з передової з двома своїми офіцерами. Очевидно , що послання було в великому мішку і ніхто того не міг бачити, що там є.  Геродот із перелічених предметів викинув плуга, але плуг є в списку перелічених  сакральних, золотих предметів, які з неба дісталися скіфам. Про плуг ще говорять скіфські посли з Олександром Македонським у Курція Руфа.  Геродот викинув плуга, щоби показати, що скіфи є цілковито кочовим народом, але це як бачимо явна брехня.  Великою брехнею виглядає й те, що сам Дарій взявся роздумувати над "поштою" скіфів і виявився дурніше Гобрія?? Цікавим і очевидно можна вважати написання ім*я скіфського царя Ферекідом -  Ідантуром - правильним, а ніж Ідантірс Геродотом.. Крім того бачимо , що про Скіфо-перську війну елліни знали досить повно, адже з них частина  воювала на стороні Дарія.