Агент Пуля.

Ось, що написав політконсультант Тарас Березовець у "Новом врємєні" за 27.07.2016 р. - "Агент-торпеда. Кому грає на руку Савченко.":
"Я не поділяю думки тих, хто вважає Савченко російським агентом. Ніякий вона не агент: для цього потрібно мати якісь інтелектуальні здібності..."
Хай буде, відомо політконсультанту, що агентів є кілька видів різновидів. Найнижчими це ті, очевидно, що збирають очевидну, буденну інформацію про своїх колєг по воєнній службі: в кого який характер, хто що про вищого командира сказав, зробив, що думають прості солдати про все це, яке нове озброєння поступило і коли і як працює, які відбулися зміни в інструкціях і наказах, хто де і кого кохає і т.п. ...
Тут , як кажуть великих інтелектуальних здібностей якраз і не потрібно ! Головне доклад написати на достатньому художньому рівні ! Тому й Пуля рік  вивчала журналістську роботу...
Через 10-20 років описані лейтинанти та інші стануть великими і меншими командирами.... а за бугром вороги будуть знати, що і як до них можна підійти, чи не варто того робити.
Збір цієї інформації, як бачимо надовший час, як бачимо сейфів ламати тут непотрібно, ніяких !!!
Вірогідно, Пулю вербанули ще до навчання на журналістиці, а можливо це сімейний підряд !7.
Хоча, чомусь здається, десь у довгій шуфляді української контррозвідки має лежати папочка з паперами на Пулю, особливо де вона їздила до Львова "до друзів"....
А так хотілось би стати начальником якоїсь української спецслужби, або хоча би замом по загальним питанням :))

На захист Бродів.

Місто Броди і район є сусідами мого містечка Буська.
 Коли минулого 2015 року вийшла книга Надії Савченко "Сильне ім*я Надія" у Києві, у якій на на сторінках авторка згадує дуже негативно про це місто у якому  Вона прослужила аж 5 років - то подумалось: Ну, щось дуже у неї там не склалось, ну буває !?
Але коли Вона вже в Україні почала говорити просто словами і  тезами Кума-путіна, то довелося більш уважніше розглянути цей розділ книги, який має назву: "Не знаючи броду, не лізь у воду" - Гниле болото Броди". Займає він сторінки від 267 до 279.
З інтернету взнаю, що Вона вчилась один рік в університеті "Україна" на журналіста - тобто якісь письменницькі завдатки у неї є !
С. 268 "Броди ... засноване за часів Київської Русі на перетині торгівельних шляхів, де болотисту місцевість можна було б у брід перейти і назву отримало таку ж."
С. 270: "Шкода тільки, що у Бродах водойми немає. Ні, боліт там вистачає!"
С.270 "Було таке бажання стрибнути прямо з мосту на вагон і поїхати геть з тих Бродів, щоб не згнити в них, як всі місцевію"
С. 276 "Далі, щоб не здуріти від нудьги в тому гнилому болоті Броди, почала себе чимось займати..."
С. 277 "Навіть одним своїм зовнішнім виглядом (коліжанка Свєта) вона розриває те гниле місто навпіл."
Місцевий краєзнавець і відомий депутат Дмитро Чобіт писав ще у 1984 і 1988 роках і пізніше, що боліт в околицях Бродів немає !?
Беремо офіційну, фахову книгу українських географів, яка має назву : "Географічна енциклопедія України" том 1, Київ 1989, С. 129, де пишеться, що "... Південна частина Бродівського району (тобто там де знаходяться Броди) міститься в межах останцевого масиву Подільської височини - Вороняків, переважає горбиста поверхня з глибокими долинно-балковим розчленуванням, висотою 370-420 метрів." Болотиста місцевість є у північній частині Бродівського району.
Однією з головних військових дисциплін, яку  грунтовно вивчають офіцери здається всього світу є - картографія і знання різних ділянок землі - де, і як, і якими засобами тут можна жити і воювати ...
Якщо болота немає, але комусь дуже хочеться - то воно є, хоч і на папері !:))
С. 268 "Торгували тоді там переважно жиди, там же й осіли, тому населення дуже асимільоване єврейсько-українське".
В час німецько-фашистської окупації (1941-1944 років) ВСЕ єврейське населення Бродів, а це близько 9 тисяч було знищене!. Після війни - польська частина населення Бродів майже вся виїхала у Польщу. Залишилось українське населення , якого до війни було менше четверті , залишились ті, які не були розстріляні чи вивезенні німцями чи радянською владою !!! Фактично місцевого населення у Бродах, як і в Буську після  цієї страшної війни майже не залишилось! і ці та подібні міста були заселенні  різними переселенцями, які приїхали сюди із своїми звичками та історіями...
С. 268 "Кажуть, на Західній Україні люди дуже хороші... Та не вірте! Люди є всякі скрізь. Бродівчани ввічливі і побожні люди. Але тільки в обличчя. Поза очі, це пліткарі, а до церкви ходять, щоб "парад шуб" продемонструвати сусідам на заздрість".
С. 275 "Вони і самі, більшість бухають і блядують неслабо! Поки їх чоловіки в Африці на місцях гроші заробляють! Але кожна із себе корчить пристойну "пані". Це Вона про сім*ї своїх колег по службі так пише...
Та це ж найкращий людський матеріал для шпигунської діяльності, для збору інформації !:))
С. 269 "У Львові, в мене багато друзів..." У Львові є багато різних військових частин, штабів і т.п.. Роботи тут непочатий край.
Далі Вона пише про великі ціни на бродівському базарі - та вона просто не була на Буському базарі !:)) Що Вона труїлась "паленою" горілкою у бродівських кабаках. !? А  "обліко моралє" ?? Так "палену" горілку у Західній Україні навіть велика і могутня репресивна машина Радянського Союзу не змогла перемогти ! Про інші регіони України - чесно не знаю, як там було !
Що в місцевому краєзнавчому музею Вона була переважно одна - це біда усіх провінційних музеїв, адже місцевим достатньо його відвідати раз чи два рази.
В цілому, щоби очорнити місцеве населення Західньої України через змалювання міста Бродів - Вона завдання виконала на всі п*ять !
Навіть не задумуюсь над питанням: Кому це потрібно !?
Віриться, що колись у  Бродівському краєзнавчому музеї буде розділ присвяченний паплюженні цього міста і його спростування...

Андрусівський мир - 2.

Читаємо в Івана Крип*якевича "Історія України" Львів 1990, С. 199:
"Але найбільше сколихнув усіх мир Московщини з Польщею, укладений в Андрусові, на Білій Русі, в січні 1667 р.. Українських депутатів не закликано до переговорів:; Москва потайно, без порузуміння з Україною, зреклася на користь Польщі - Києва ! Вісті ці викликали незвичайне обурення по всій Україні. ... Коли ж московський уряд погоджувався передати Київ у руки Польщі, це означало, що Москва зовсім не рахується з українськими традиціями і настроями."
А це Наталія Полонська-Василенко "Історія України" Київ 1993, т.2, С. 42:
"За цим договором (Андрусівським) Правобережна Україна переходила до Польщі, а Лівобережна - до Москви... Січ була поставлена під протекторат обох держав."
Чогось думається, що аккурат до 350 річчя Андрусівського миру-1, буде підписанио, як завжди таємно - Андрусівський мир-2, чи то Мінські домовленості - 3 !?
Ось захотілось же західноєвропейському народу, члену Європейського Союзу, члену НАТО, із незалежними засобами масової інформації, великими традиціями демократії, у яких фактично все є - отримати ще одне Свято над українцями ?? І майже в повному складі парламент цього народу проголосував за це Свято !? Можна в тому бачити і 5 копійок, чи цілий рубель ФСБ, але за це проголосували майже усі !?? Як цих парламентарів вдалося переконати зробити такий хід ?
Можливо їм було пообіцяно, що нові-старі прикордонні стовби повернуться на річку Збруч ?
Можливо вони отримали виразні сигнали від крайнього Заходу і дуже вже східньої Європи, що Україна - то невдалий Проект, і залишилось, зовсім мало, як його анулюють ...
Бо, як не буде цього Анулювання - то навіщо якесь незрозуміле, а ще дуже грубо вирізане із Історії це Свято над українцями !?
В цілому ми маємо подякувати панам-братам слов*янам, що позбуваємося східноєвропейських і західноєвропейських ілюзій, а ще слов*янських фантазій !!
Очевидно, що маємо настроїтись і сказати нашим ближнім і дальнім сусідам, що ми будемо боротись за свою землю до останнього їхнього солдата, який сюди припреться, тому, що у нас немає просто іншого виходу , що це  земля наших дідів-прадідів, що за нами Правда і Бог !!! Що Бог - це і є Правда !

"Історія української пошти".

Безумовно, тепер можна сказати, що Історія української пошти (на рівні давньогрецької і давньоримської) є однією з найдавніших у Європі !!!
Щоби це твердження прийняли у Світі - потрібне фундаментальне, академічне дослідження цієї Історії у вигляді електронного і паперового варіанту товстенної книги, потрібні красиві подарункові видання книг на цю тему в перекладі на основні світові мови, потрібні міжнародні наукові конференції на цю ж тему, де будуть збиратись історики, археологи, літературознавці та інші профі ...
Очевидно, варто було би започаткувати науково-популярний журнал "Історія  української пошти", який зможе об*єднати усіх зацікавлених осіб, щоби явити Світу справжню Історію української пошти.
За археологічними розкопками на площі Поштовій, що у Києві - тут було знайдено, здається 5-6 княжих пломб з 11 ст., як бачимо, що мініум 900 років ця  київська площа функціонувала, як справді "поштова" !
Краєзнавці та історики інших міст і сіл України можуть віднайти й інші подібні "поштові" топоніми. Вони також можуть подати і фотографії будівель у яких була Пошта і яких уже немає.
У 1960 роках в Буську був розібраний будинок Пошти, який був ще збудований напочатку 18 ст.... Тепер тут просто стоянка автомобілів, недалеко супермаркету Рукавичка біля р. Зах. Буг .
Але очевидно, що десь в архівах збереглися креслення і документи по цьому та інших будинках, які в майбутньому пригодяться для національного Музею української пошти !
Попри все, Історія української пошти отримала ще одну цікав і важливу дату ! У червні-липні 2016 року у Буську в електронному варіанті було написано першу науково-краєзнавчу роботу по  грандіозній Історії української пошти !!!
Хай , нікого не дивує, що Буськ у цій справі перший !
Ось, наприклад, папір для звичайних листів почали випускати на найдавнішій в Україні папірні, яка була збудована у Буську і відома з 1539-1541 років ) О.Я. Мацюк " Папір та філіграні на українських землях" Київ "Наукова думка" 1974, С. 28 ...
Ось і все, спасибі усім Читачам, тепер Ви знаєте все !:))

"Запорожці пишуть листа турецькому султану."

У Вікіпедії подано аж чотири варіанти того Листа.
Ще цитують якогось американського знавця козачого життя, який твердить, що такого Листа не було !?
Ще трохи пошукавши, і я знайшов, що той Лист таки був написаний в козацьких канцеляріях, але не був відправлений Адресату !
Але його читала вся Європа - перекладаючи на свою мову.
Російський художник Ілля Рєпін (1844-1930 рр.) довго ходив під враженням цього листа, і взявшись за пензель з 1880 по 1891 рік на полотні розміром 2 на 3,5 метри зобразив процес написання Листа - "Запорожці пишуть листа турецькому султану".
Чому  Лист був такий популярний ? Тому, що він до певної міри пародіював тодішні офіційні листи вищої влади: султанів, царів, королів, їх хвалебні і багатослівні титули і звання, які вони мали, а ще висміював турецьку загрозу, яка тоді висіла над Європою.
Нині колишні  Козачі землі знову під загрозою. Знайшовся якийсь кремлівський султан і грозиться "за два дні дійти до Києва", грозить всьому Світові "ядерною пилюкою", який із злості давить тверді сири, яблука, морожених гусей і т.п. - Вовка Кабаєв-Путлєр ...
Волонтерські організації, Громадське ТБ та інші Тб, різні Раліа, ЗМІ України і не України могли би проводити щорічний Літературний конкурс, щодо написання Листа новітньому султану.
Листи можна було би розмістити на спеціальному сайті і щоби читачі  за них могли проголосувати.
Самі Листи можна поділити на категорії в номінаціях: за гостроту висловлювань, за актуальність, за збереження традицій, за новизну і т.п.
Саме нагородження можна провести ближче до Дня Незалежності України !
Яскраве телевізійне шоу - нагородження переможців Конкурсу !!!
Нагороджувати можна призами у вигляді підбірок книжок на історичні та інші теми, журналами , альманахами відповідними і т.п.
Укрпошта могла би подарувати красиві, спеціальні набори - марок, конвертів, посилок, підписку на свої видання - лауратам ...

Лист Олександра Македонського.

Лише у 2007 році було повністю перекладено на українську мову "Хроніку Європейської Сарматії" Олександра Гваньїні - Ю.А. Мициком. Загалом книга має 1006 сторінок.
Процитую анотацію з Книги, бо навіщо переповідати чиїсь мудрі слова:
"Хроніка Європейської Сарматії" О. Гваньїні важливе історичне джерело та пам*ятка європейської історіографії ХУ!-ХУ!! ст. Написана легко, доступно й цікаво, "Хроніка ..." стала неоціненним посібником для вивчення історії та географії народів і країн Центрально-Східньої Європи, а також їхніх сусідів.
Цей твір мав надзвичайно велику популярність у наших предків, неодноразово перевидавався у латинському оригіналі, перевидавався німецькою, чеською, польською мовами..."
Вперше ця Книга вийшла у 1611 році. Разів десять у цій Книзі згадується моє рідне містечко - Буськ. Ось його опис на  С. 413:
"Буськ. Місто дерев*яне, оточене парканами, воно лежить між ставами і болотами на відстані шести миль від Львова. З цих боліт витікає ріка  Буг, якою возять різні товари з Волині на  Віслу."
Рукотворні стави з трьох сторін оточували центральну частину міста Буська, таким чином підвищували його обороноздатність, а ще стави давали рибу, яку возили на продаж до Львова.:
"С. 35  В 1527 р. привілей на право купувати рибу у Буську дістають львівські купці."
"С. 49. Мав Буськ три спускні стави. Біля одного з них Остапківського, розміщувалася рудня, де виплавляли залізо з болотної руди" - Іван Савчин "Буськ у вирі століть" Львів 1996 .
Олександр Гваньїні починаючи свою велику і цікаву розповідь на С. 51 подає текст Листа О. Македонського:
"Ми, Александр, син у небі найвищого  бога Юпітера, а на землі - македонського короля Філіпа пан світу від сходу до заходу, від півдня до півночі, переможець мідійських, перських, грецьких, сирійських і вавілонських королівств і т.д. Вам, освіченому роду генетському (або слов*янському) милість, мир і поздоровлення від нас і від наших намісників, які будуть після нас панувати й керувати, світом. Оскільки ви нам завжди були прикладом: у вірі правомовні, у битві надійні, войовничі, завжди невтомні, то ми даємо вам навічно всі країни від північного моря великого Льодовитого океану, аж до південного скелястого Італійського моря, щоб жоден в цих країнаї не смів оселятися, а тільки ваші нащадки. Якщо ж хто-небуть такий і знайдеться з чужиї народів, то нехай вічно буде вашим підданим і слугою зі своїми нащадками. Дано в Александрії, місті яке було нами засновано над рікою Нілом, року панування нашого 12-го з дозволу великих богів Юпітера і Марса й богині Мінерви".
Перекладач і коментатор Книги О. Гваньїні - Мицик Ю.А. на  С. 835 написав такий коментар:
"Ми Александр ... - наведена грамота Александра Македонського є середньовічним фальсифікатом. Про її ідеологічне значення див.: Первольф И. И. Славяне. Их взаимние отношения и связи., - Варшава, 1888. - Т.2."
Первольфа, я на жал ьне читав, але дуже хотілось би прочитати на цю тему, якийсь свіжий погляд українського дослідника ...

Лист із Звенигорода.

Відомий український історик, археолог Ігор Свєшніков написав статтю у газеті "Галицька брама" за вересень 1994 року під назвою "відлуння ? Ні. Живий голос.", де йдеться про знайдення цього безцінного листа писаного на берестяній корі.
Як повідомляє історик з 1951 року у містах Північної Русі археологам починають попадати до рук приватні листи кінця 11-14 ст. писані на березовій корі - "зміст дуже різноманітний - судові й боргові справи, переліки феодальних повиностей, заповіти, церковні поминки, листи до родичів і друзів, вправи школярів. Пергамент і папір були на той час дорогим матеріалом, а відповідно оброблені тонкі платівки березової кори - загальнодоступними."
Зволожені грунти півночі сприяли збереженню цих унікальних історичних артефактів.
28 липня 1989 року у селі Звенигород Пустомитівського району Львівської області на місці давньої столиці удільного князівства була вперше в Україні виявлена "берестяна грамота" - Лист. Ось його переклад на сучасну українську мову, зроблений І. Свєншіковим:
"Від Говенової до Нежниця. Дай 6 десять кун лодієвих ( за оплату перевозу лодіями-човнами), сказав Говен, коли йшов на суд (Божий, тобто, коли вмирав), а піп записав. А дай Луці. Якщо не віддаси, то я у князя возьму отрока (слугу), швидко приїду, а то тобі в більше (в більшу суму ) увійде (обійдеться).".
"... Грамота, розміром 6,5 х 30 см., є повністю збереженим листом, висланим у Звенигород з якогось іншого давньоруського міста..." ??? Датується Лист за археологічними даними і кириличним письмом - 1110-1137 роками.
І. Свєшніков думає, що "... грамота написана, вочевидь, вислана з Перемишля." !?
Сам Звениг7ород лежить на берегах річечки Білки, яка впадає у Полтву, а сама Полтва у Буську вливається у Західний Буг. З 110 до 1112 (точно за Літописом) існувало Бужське князіввство, яким керував внук Ярослава Мудрого - Давид Ігоревич. Якщо Лист писаний до смерті бужського князя (1112р.), то очевидно, що у  Звенигородському листі йдеться про бужського князя !? Адже територія князівства формувалася на основі басейну ріки Західний  Буг - Полтви і їх приток. Територія князівст, їх границі і часи існування - це дуже великі і значні теми для досліджень, яким ще не видно кінця ...
Головне бачимо, що ріками, і навіть потічками плавали лодії-човни, і очевидно, що перевозили вантажі і людей, і це як бачимо регулювалось Князівською адміністрацією.
Очевидно, що Князівська адміністрація регулювала і правила передачі і перевезення тодішньої пошти - берестяних грамот простими громадянами і для простих людей !?
Цілком очевидно, що Поштові правила у ці часи були, і сама Пошта ділилась на Княжу Поштову службу і Людську Поштову службу, остання, вірогідно діяла тільки в межах самого князівства ?..

Проблема і Проект Дулібів.

Проблема походження "дулібів" є досить складною і невирішеною насьогодні, і як мені здається тільки посильна допомога Укрпошти допоможе науковцям Світу вирішити цю непросту, історичну  загадку.
Читаємо в "Історії України" Львів 1996, С.53:
"З Бугом пов*язує літописець місце проживання дулібів, бужан і волинян. Дуліби були одним з найраніших племінних об*єднань східних слов*ян. Вже в часи візантійського імператора Іраклія (610-641), повідомляє літопис, авари "воювали проти слов*ян і примучили дулібів". Письмові джерела фіксують також дулібів у Чехії, на Верхньому Дунаї і Балканах, що свідчить про їх розселення на ці землі...
...Бужани та волиняни були вже пізнішим територіальним об*єднаннями, що виникли на основі дулібського і були пов*язані з містами Буськ та Волинь..."
Багато разів про дулібів згадує М. Грушевський у своїй великій праці "Історія України-Руси" т.1 ,С. 207 : "Імя Дулібів, старе, прасловянське імя, що має свої паралелі в хорутанських Дулібах, в чеських і моравських Дулібах..."
Під керівництвом П.П. Толочка у "Давній історії України" 1995, кн.2, С. 53 написано так : "... у верхів*ях Західного Бугу і Дністра - проживали дуліби (пізніше - волиняни й бужани)".
На превелике щастя сьогодні в Україні збереглося шість сіл із назвою "Дуліби" і туди Украпошта доставляє - листи, бандеролі, посилки і пенсії... Ось адреси цих сіл:
1.село Дуліби Стрийського району Львівської обл. поштовий індекс: 82434.
2. с. Дуліби Жидачівський р-н. Львівська обл.
3. с. Дуліби Турійський р-н. Волинська обл.
4. с. Дуляби Бережанський р-н. Тернопільська обл.
5. с. Дуліби Бучацький р-н. Тернопільська обл.
6. с. Дуліби Гощанський р-н. Рівненська обл.
Якщо добре вдивитись у топографічні карти, де ті села знаходяться, то бачимо, що Стрийські Дуліби лежать на дорозі, яка веде до карпатського, гірського Воловецького перевалу, висота якого 1014 метри, тут є навіть залізнодорожній тунель!!
Бучацькі Дуліби знаходяться на березі ріки Стрипа, яка тут протікає у глибоків долині і трохи далі впадає у Дністер.
Турійські Дуліби лежать на березі заболоченної ріки Турії, і тут очевидно, вони тримали під охороною міст через цю річку.
"Етимологічний словник української мови" повідомляє: дулей - місце для сторожових собак при овечій отарі; дулеу - великий кудлатий собака, сторожовий пес - це слово збереглося у молдавській мові!!
З усього цього можемо зробити висновок, що "дуліби" не були окремим племенем, ні союзом племен, а очевидно, були озброєнними охоронцями, які оберігали головні        дороги, мости, перевали, а ще доставляли чи супроводжували тодішні поштові відправлення. У цій  справі дулібам помагали  собаки кудлаті, адже це доводилося робити при любій погоді і порі року !:))
Очевидно, що дуліби - це був всеслов*янський прошарок людей, які несли поштово-охоронну  державну службу і мали відповідний для цього статус. Також, очевидно, що навіть при зміні  різної влади - дуліби зберігали свою "роботу" і їх поселення з характерною назвою дійшли навіть до нашого часу !!!
Скільки дулібам років !? Може 1400, а може більше 1000 років !?
Нині історична наука може встановити цю дати, провівши в усіх цих селах кількорічні археологічні та етнографічні наукові дослідження із залученням зарубіжних науковців, які вивчають Історію ранніх слов*ян !..
Проблема походження слов*ян й досі є невирішеною ! Цілком можливо, що Проект по дослідженню Дулібів, нарешті допоможе вирішити цю Велику історичну проблему! а Київ тоді зможе за собою закріпити статус ключового центру світової Славістики !
Із знайдених матеріалів, речей, досліджень, карт, фотографій можна буде створити висококласну Виставку по проекту "Дуліби", яка відвідає великі міста України та столиці слов*янських держав...
А Украпошта та громадські організації зможуть в кожному дулібському селі поставити пам*ятний знак із приблизно таким написом: "Пам*яті давніх предків -  ДУЛІБІВ : поштарі та охоронців доріг, мостів, перевалів..." Ще на цих знаках можна буде вибити якісь цікаві, характерні речі, які тут будуть знайдені при дослідженнях... а ще можна буде випустити спеціальні марки, конверти, значки, буклети, оганізувати турпоїздки, випустити фільми, книги і т.п. ...

Лист Баварського географа.

Очевидно, це сталось одного разу, коли якийсь німецький курфюрст зайшов до свого архіваріуса і попросив його написати невеликого Листа-справку - де і скільки є слов*янських та інших народів-племен .
Архіваріус постарався і написав цього Листа фактично на одному листочку паперу, списавши його з обох боків.
Нині цей Лист називається - "Опис градів і земель на північ від Дунаю".
Вперше переклад цього Листа на українську мову із коментарями зробив львівський історик Леонтій Вікторович Войтович "Баварський географ: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східньої Європи !Х ст." і ця стаття вміщена в "Українському історичному журналі" за 2009 рік, н. 488, СС. 12-34. Її можна знайти в інтернеті.
З невеликої передмови до статті ми взнаємо, що точної дати коли був написаний цей Лист історики не знають. Ось коротко їхні версії: 795 рік, 817, 830-840, 833-890, 844, 866-890, 870 ..
Ось два речення останнього абзацу з передмови статті Войтовича , С. 13:
"Ретельне дослідження пам*ятки (Листа) почали ще М. Лелевель (1786-1861 рр.), П.й. Шафарик (1795-1861 рр.) та К. Цейсс (1806-1856 рр.). Література з цієї проблеми практично неосяжна". Неосяжна, сер !:))
Дослідники ділять Лист на 58 пунктів:
С.15 " Локалізація перших тринадцяти племен не викликає серйозних суперечок, оскільки йдеться про народи, що мешкали вздовж північно-східного кордону Франкської імперії з півночі на південь".
п.1. "Ті, які найближче сидять до меж Данських називаються нортабтричі, область їх, у якій 53 гради (міста), окремо управляється їхніми герцогами".
п 8. Поряд з ними розташована область, яка називається Сорби, в області численний народ, має 50 градів".
п 11. "Марари мають 40 градів".
Очевидно, що й тоді життя людей було стандартизоване і знайбчи кількість городів у народу-племені знали і яку кількість воїнів вони можуть виставити.
п 19. "Журяни (Чуряни) мають 325 городів".
Пункт 35 вірогідно повторює ширше 19 пункт:
п 35. "Червяни,  в яких одних є королівство і від яких усі племена слов*ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід".
Де було таке важливе Королівство - "журян, чурян чи Черв*ян" й досі невідомо !!! Хоча пізніше згадується таке державне утворення на західних землях нинішньої України, як "Червона Русь2 !?
п 20. "Бужани мають 231 град".
Читаємо "Літопис Руський" 1989, С.6 :
"бужани - бо сидять вони по річці Бугу, - а потім же волиняни..." В басейні ріки Західний Буг потім відомі такі руські міста-столиці удільних  руських князівств, як Пліснесько, Бужськ ( нині Буськ), Белз, Володимир, Холм, Берестій (Брест) і Дорогочин. Басейн ріки Західний Буг був дуже залісненний і заболочений і тому єдиним видом транспорту тут були річкові човни.
п 21. "Сіттичі, область, в якій народу і градів без ліку".
Вірогідно, це наше Полісся, яке з давніх часів варило  "сита" - ситу - хмільний напій із меду. Ось такий давній брендовий напів !
п 22. "Стадичі, у котрих 516 міст і безліч людей".
"Стадарня - конюшня". - Словник Б. Грінченка т.4, С. 195. Якщо стадичі проживали у більш сухій Лісостеповій зоні України, то вирощування коней "стадами" для них було найбільш вигідним бізнесом ! Власна версія, як і про ситтичів - Т.Д.
п 23. "Себбірочі мають 90 градів".
Вірогідно, що це Лівобережна Україна і тут згадуються наші - "сіверяни" !??
п 24. "Унличі, численний народ, 318 градів".
Очевидно, що це "руські уличі", які займали південні українські землі.
п 40. "Казіри, 100 градів"
Вважають, що це "хозари", Хазарія, Як бачимо - Хазарія за потенціалом не була більшою від інших наших  земель .
п 41. "Руси". - очевидно, що тут йдеться про "варягів-русів", які тут  зовсім не мали своєї землі, бо були прийшлими.Тому й наша переважно антинорманська вітчизняна історіографія не дуже й шанувала Листа Баварського географа!
п 47. "Унгри". - мадярська орда, яка на той час переходила через наші землі у Середньодунайську рівнину...
Цей Лист Баварського географа треба широко подати для українського суспільства, щоби історики, краєзнавці, студенти, пенсіонери та інші дослідники взяли пряму участь у розшифруванні цього невеликого, але дуже важливого історичного документа.

Хозарський лист.

У червні 451 року Аттіла громить на Каталаунських полях Європи (які досі не знайдені) військо Західньої Римської імперії із союзниками  і йде походом на Рим.
5 липня 452 року в табір     до Аттіли (Північна Італія) прибуває папа римський Лев Перший і в результаті переговорів аттіла відмовляється дальше йти походом.
"Ніколи не буде відомо, про що говорили Лев ! та Аттіла." - Моріс Бувьє-Ажан "Аттіла" М. 2003, С. 260.
Багатьом історикам і сьогодні вигідно подавати гуннів та Аттілу у вигляді варварів, а не християн, адже вихідцями вони були з нинішніх українських земель. Крім того 24 серпня 410 року Аларіх - король вестготів вже погромив той Рим... Щось повторювати Аттіла, очевидно не збирався !?.
476 році тихо закінчила життя Західно-Римська імперія, і цей рік вважається закінченням Античності.
Велика Гуннська (Скіфська) держава створена Аттілою також зникає у мороці часу, адже знову немає по-справжньому з ким боротись нашим предкам.
650-ті роки вважають роками створення Хозарського каганату, у якому проживали різні народи, які сповідували християнство,  мусульманство і іудаїзм.
655 році хозари захоплюють Крим і східні українські землі.
730 р. каган Булан приймає іудаїзм.
800-809 рр. каган Обадія офіційно приймає іудейську релігію.
Приблизно в цих роках - 954-961 датують Листування Хасдея Ібн-Шафрута з каганом Йосифом.Єврей Хасдай служив при дворі Кордовського (нині ,Іспанія) Абдурахмана 3, і коли взнав, що десь на сході Європи в степах є іудейська держава вирішив туди написати листа, щоби більше знати про неї. Каган Йосиф відповів на багато питань кордовського єврея у листі. Цей Лист відомий у короткій і довгій редакції - С.Д. Плетньова "Хазари" М. 1976, С. 9. А цей малорозшифрований фрагмент здається про наші землі :
"2. Біля цієї річки (?) знаходяться багатолюдні народи: бурт-с (буртаси) , с-в-ар, арісу, ц-р-міс ( черемиси),  в-н-н-тіт (в*ятичі), с-в-р (сіверяни), с-л-віюни (слов*яни) ??"
В іудейському письмі поширенні голосні букви пропускаються. Тому, як насправді виглядала тодішня Хозарія, які займала землі і народи в українській історії, тай і у Світовій ще кінця не видно в цій історичній проблемі.
Українського перекладу цього Хозарського листа, здається й досі немає, тобто маємо таку своєрідну білу пляму нашої новоненаписаної Історії!
У 965 році руський князь Святослав завдав Хозарії смертельного удару...

Поштова служба Аттіли.

Ось, що про Аттілу, гуннів пише сучасний дослідник і науковець Анатолій Кіндратенко з Харкова "Європейські гуни в описах давніх авторів" Харків 2007, С. 7 :
"В українській історіографії про гунів написано так мало, що це викликає неприховане здивування. Всі історики, від Михайла Грушевського до найсучасніших, пишуть одне й те саме...
... навіть аби гуни справді були кочовими азіатами, то вони мали б займати належне місце в українській історіографії, особливо зважаючи на ту обставину, що про них є вагома література письменників того часу: Амміан Марцеліна, Пріска Панійського, Йордана, Прокопія Кесарійського та інших."
Навіть французький історик Моріс Бувьє -Ажан "Аттила" Москва 2003р. (переклад на рос. мову) написав про Аттілу і його життя цілу книгу, 286 сторінок ! А наші історики покищо віднікуються від Аттили і гунів .
Але повернемося до книги А. Кіндратенка, який він цитує і коментує давніх авторів, які писали про гуннів і Аттилу.
С. 94 : із Історії Пріска Панійського : "При імператорі Феодосії молодшому (408-450 рр.) уннський цар Аттіла зібрав своє військо і послав до імператора листа з вимогою, щоб негайно були видані втікачі та вислана данина, що не виплачувалась під приводом війни..."
С. 98 :" Коли євнух Хрисафій умовив Едікона вбити Аттілу, імператор Феодосій та магістр Марціалін, порадившись між собою відправити до аттіли послом Максиміна, а не одного Вігілу... Максимін мав передати Аттілі лист імператора... імператор писав Аттілі ... "а втікачів, понад виданих, я відправив до тебе сімнадцять, бо інших немає." Такий був зміст листа."
С. 102 :" Отримавши дозвіл увійти, ми побачили Аттілу, що сидів у дерев*яному кріслі. Ми стали трохи віддалік трону. Максимін, наблизившись, вітав варвара, передав йому лист імператора і сказав, що імператор бажає доброго здоров*я йому та його оточуючим.
Аттіла відповів: "Нехай з римлянами буде те, чого вони мені бажають."
Далі Аттіла: "Наказав секретарям зачитати папір, де були записані їхні імена". - тобто імена тих перебіжчиків, яких візантійський імператор ще не видав Аттілі."
С. 109 : "Наступного дня я пішов до двору Аттіли з подарунками до його дружини на ймення Крека. Від неї він мав трьох дітей, з яких старший був на чолі акатирів та інших народів, що жили в припонтійській (причорноморській) Скіфії."
С. 114 : "Ми вирушили в дорогу й зупинились в якомусь селі. Тут був спійманий скіф, що перейшов з римської землі на варварську, як вивідувач. Аттила наказав посадити його на кіл."
Бачимо, що у Державі Аттіли знали імена всіх перебіжчиків, були і охоронялись головні дороги по яким рухалися посольства, пошта, купці і навіть розвідники ворога....
Посланець імператора Вігіла мав привезти багато золота, щоб підкупити наближеного до Аттіли, щоб цей його вбив. Щоби викрити підступні дії, ось, що придумав цар гуннів:
С. 103: " Доки ми говорили між собою, з*явились до нас декілька людей від Аттіли й оголосили, що Вігілі та іншим забороняється звільняти римських військовополоненних, купувати варварських невільників, коней, і взагалі будь-що, окрім харчових припасів, доки не будуть вирішені існуючі непорозуміння між римлянами та скіфами. Це було зроблено варваром розумно та вміло, так що Вігіла легко міг бути викритий у своїй змові проти нього, будучи не в змозі пояснити причини, по якій він привіз золото..."
Очевидно, що поштовим станціям, які обслуговували і поштовий тракт , і посольства інших країн були дані письмові роспорядження Канцелярією аттіли, щоби вказівки царя були виконанні в точності.
Вігіла був викритий і ось перші слова Аттіли звернені до Вігіли:
С.115 :"... Ні, мерзенна тварюко (так назвав він Вігілу), ти не уникнеш суду завдяки своїм вигадкам ..."
далі : "Вігіла був викритий у злочині проти Аттіли. Скіфський цезар відняв у нього сто літрів, посланого євнухом Хрисафієм золота..."
Ось завдяки добре налагодженній службі охорони доріг і Поштової служби Аттілі вдалося викрити злочинний задум візантійського імператора.
Пріск Панійський так все точно описав, бо був учасником цього посольства до Аттіли.

Римські листи.

Наступною великою державою із якою нашим предкам довелося співіснувати, воювати ( і перемогти), торгувати і просто листуватись була Римська держава: спочатку , як республіка, а потім , як імперія.
Для ефективного управління велитенською Римською державою було збудовано більше 150 тисяч кілометрів доріг ! На магістральних дорогах ставили мильові (миля - 1,5 км.) висотою до 3 метрів, на них позначали відстанні у римських милях. Головний  міліарій (стовб) був позолочений і був поставлений Августом на римському форумі. - И.Т. Кругликова 1984, 81.
Як дуже практичні люди - римляни листи збирали до купи і навіть у наш час ми із задоволенням їх можемо читати у вигляді книг.
Ось книга Луція Аннея Сенеки "Моральні листи до Луцілія" Львів 2007, сторінок 324, переклав з латини Андрій Содомора.
С. 196: " Лист ХС.   Сенека вітає свого Луцилія !
Хто, мій Луцилію, міг би сумніватись у тому, що даром безсмертних богів є те, що ми живемо, а те, що живемо добре - даром філософії ?...
С. 204 :  ".... Анахарсіс - каже Посідоній - винайшов "гончарний круг, на якому ліплять посуд", оскільки згадку про гончарний круг знайшли у Гомера, помилковим вважають радше ті вірші, ніж сам переказ. Я не перечитиму, що винахідником тієї речі був Анахарсіс, хай так, хоч її    і винайшов мудрець, але не як мудрець: хіба ж мудреці не роблять чимало речей, не як мудреці, а просто як люди ?..."
Ось книга "Письма Плиния Младшего" Москва 1983, сторінок 406.
" Пліній імператору Траяну.
... я послав кусочок металу, який він, каже виніс (вкрав) із парфянського рудника. Я запечатав його (листа) своїм перстнем із зображенням четвірки коней."
Трохи далі йде відомий лист про християн - 96.
А це з хрестоматії "Українознавство" Київ 1996, С. 321 :
"Про проповідь св. Апостола Андрея заховалися апокрифічні письма, наприклад Діяння св. Андрея, яких грецький манускрипт є у Ватиканській бібліотеці, є латиномовний лист про мучеництво св. Андрея та Книга Чуд св. Андрея ..."
А це сторінка 327 із книги:
"Про існування християнства в Україні в тому часі свідчить лист св. Єроніма, де він між іншим каже так: " Гуни вивчають Псалтирю, холодна Скитія (Скіфія) огрівається вогнем правдивої віри, а червоноволосі й ясні готи та дакійці возять із собою рухомі святині". Подібно й Теодорит писав до св. Івана Златоустого: " І ще іншу подібність маєш   до св. Апостолів: ти перший заснував св. престіл для кочівних скитів: і той, хто ніколи не злазив з коня, навчився згинати своє коліно до землі. І ті, що їх сльози полоненних не могли зворушити, навчилися оплакувати свої гріхи."
Очевидно, що варто було би зібрати усі Римські листи, які мають відношення до Нашої землі і видати їх одним томом з відповідним науковим коментарем, адже і це             також наша історія ...

диптих "Скіфська пошта".

Велика Скіфська держава зародилась у 7 ст. до н.е. і зовсім безслідно зникає у 3 ст. до н.е.. На сьогодні проблема зникнення Скіфії є великою історичною проблемою. Спочатку дослідники вважали, що Скіфію знищили Сармати, але давні автори про такий небуденний факт зовсім мовчать.Потім висунули теорію про різкі природньо-кліматичні зміни.
Найновіша думка від Гаврилюк Н.А. " Єкономика Степной Скифии" Киев 2013, С. 527:
переклад на укр. мову мій):
"На наш погляд, причини загибелі Великої Скіфії мають комплексний характер і складають, як внутрішні соціально-економічні зміни, так і зовнішні, зв*язані не тільки із змінами природньо-кліматичних умов, але з погірненням природніх ресурсів..."
С.528: "... у 3 ст. до н.е. екологічно-економічний кризис проявився у степовій зоні Північного Причорномор*я у вигляді "порогової катастрофи".
С. 533 : "... Показниками погіршення екологічної обстановки є поява саранчі та коників... сусликів малих, а ще збільшується поголів*я сайгака, основний корм  якого - пасовищні буряни... розширюється зона постійних засух ..."
С. 534: "... ресурсна криза в степу долається за 100-150 років."
Але і через 100-200 років Скіфська держава не відродилась !??
Очевидно, що скіфи цей Кризис прийняли, як "кару богів" !? Крім того, тогочасний світ був зайнятий в основному війнами між діадохами - спадкоємцями Олександра Македонського і Скіфській землі тоді абсолютно ніхто не загрожував...
Попри все Скіфський період Української Історії є дуже яскравим явищем, тай всієї Світової Історії !!!
Два художніх твори об*єднані однією темою називають - диптихом. У Києві в центральному офісі УКРПОШТИ, де є великий зал чи хол із великою стіною чи стінами - на них можна створити дві картини під спільною назвою - "Скіфська пошта" .
Перша картина: На трьох тронах- кріслах похідних сидять троє скіфських царів: Ідантірс, Таксакіс і Скопасіс, перед ними стоїть невеликий столик, на якому видно якісь предмети, очевидно печатки і футляри до них.
На передньому плані три скіфи готовлять пошту для Дарія Першого6 на землі стоїть плуг, якого вже напівзагорнули в мішковину. Один молодий скіф-воїн на високо піднятій руці, затиснувши пальцями лапки - тримає якусь пташку горобця-жайворонка, якого ось-ось має покласти у посилку. Спиною до глядачів стоїть воїн-листоноша, на плечах якого красується бобовидний щит, як на золотому гребені із кургану Солоха Запоріжської обл. Перед ними сидить собака, яка з цікавістю це споглядає, їй очевидно, довелося приймати участь у ловлі пташки, миші і жаби.
Поряд одного скіфського царя примостилась собацюра - Кавказька вівчарка - за Плінієм кн.8, 149 - Албанська собака. За скіфськими царями стоять охоронці, прапорносці драконів-прппорів, та інші озброєнні люди.
Усі вони розмістились на високому березі озера Ялпуг, частину якого видно на картині зліва.
У вільних місцях картини буде намальовано вікна-картуші , на яких буде намальовано: відбиток Печатки Дарія Першого - Смілянської, схему Немирівського городища та інше...
На другій картині похідний-штаб-двір Дарія  Першого, повно підвладних царків та полководців різноманітних. Троє персів принесли якраз Скіфську пошту і вже трохи  її привідкри ли і пташка вирвалась на волю, за нею потягнулася рука молодого перського воїна-поштара.
"Золоті речі" на обох картинах можна покрити справжнім сусальним золотом,  ще зобразити Другу печатку Дарія Першого. А ще двійко собачок - мастіфів, які, як говорять були у перському війську в якості бойових собак.
Окремі деталі: одягу, зброї, природи можна зробити рельєфними - сучасні будівельні матеріали це запросто дозволяють ...
На картинах ще помістити групки озброєнних греків скіфських і греків перських ...

" листи Анахарсіса".

Лише у 2001 році  українська історична наука спромоглася видати невелику книгу (104 стр.) науково-популярну про Анахарсіса _ Русяєва А.С. "Славетний мудрець-скіф Анахарсіс" Київ  2001 , як пише авторка в передмові - "Ця книжка мала вийти 1997 р..."
На обложку авторка подала висловлювання Феодорита: "Кажуть також, що скіф Анахарсіс був філософом. Він настільки любив філософію, що став дуже відомим і у всіх прославленим."
Русяєва С.6 : "...Близько 70 античних і ранньосередньовічних авторів ... розповідали або згадували (Анахарсіса)... У 1790 році француз Ф. Бертелемі видав у Парижі книгу "Подорож юного Анахарсіса". Написана у повчально-виховному дусі, вона стала своєрідним бестселером, кілька разів перевидавалась..."
А це приблизні роки життя славетного Анахарсіса - 615 - 545 рр. до н.е. - С.13 .
Анахарсіс був з царського роду, а мати, очевидно, знатна гречанка і тому він знав дві мови і культури скіфського і грецького народів.
Напочатку своєї історії греки зараховували Анахарсіса до своїх "Семи мудреців" !
В честь нього в Елладі була поставлена його статуя і на постаменті вирізьблено його мудре , філософське висловлювання: "Приборкуй: язик, живіт і плоть".
Русяєва С.63 : "За даними Діогена Лаертського, Анахарсіс написав вісімсот рядків віршів про скіфські та еллінські звичаї у житті і на війні".
Фактично тут маємо творення першої Конституції наших предків, адже закони-звичаї в ці часи серед народних масс передавались в основному усно , віршами з музичним супроводом.
А, Клеарх Солійський писав, що "Спочатку один тільки скіфський народ користувався загальними законами." Коли у великій країні (Скіфії) проживали різні народи, які займались різною господарською діяльністю (землероби, кочівники, приморські жителі), то звичайно їх могли об*єднати тільки спільні для усіх законию
Найбільш ймовірно, що столицею Ранньої Скіфії і місцем народження Анахарсіса могло бути величезне скіфське городище біля нинішнього міста Немирова у Вінницькій області.
Вже після смерті Анахарсіса, якийсь філософ, представник кініків, написав  10 "листів Анахарсіса" і цю подію відносять до 3-1 ст. до н.е. !?
Пізніше відомий філософ-скептик Секст Емпірик "навів раціонально-логічне тлумачення "критерію", яке буцімто належало Анахарсісу." - Русяєва С. 61 !?
"Буцімто" чи не буцімто, але цілком очевидно, що потрібно зібрати усі свідчення про Анахарсіса і подати їх з науковими коментарями, щоби різні спеціалісти по історії, дипломатії, юристи, літературознавці, поети, філософи мали змогу працювати над загадками життя (і смерті) великого скіфа, який "стояв біля витоків філософії (світової - Т.Д.) " - Русяєва С. 80 .
Але повернемося до "листів Анахарсіса" - "Антология кинизма" Москва 1984, СС. 210-216 :
1. Анахарсіс - афінянам .
"...Скіфи рахують мову поганою тільки тоді коли вона викликає дурні думки ..."
3. Анахарсіс - тирану Гіппарху .
""... Тому, хто бажає великих справ, нелегко з успіхом виконувати свої задуми, якщо він не буде вести розумне життя ..."
4. Анахарсіс - Медоку.
"... Скіфи не люблять подібних людей, але вони задоволені, коли іншим добре ..."
6. Анахарсіс - царському сину.
"В тебе багато ворогів, а в мене їх зовсім немає..."
9. Анахарсіс - Крезу.
".. Коли до тебе течуть ріки золота і приходить слава богача, то слідом за ними з*являється і заздрість і бажання відібрати у тебе це золото ...
... Для тих, хто хотів би на нас напасти - ми і воїни, і нагорода, але ця нагорода не багатьом подобається..."
Всього відомо 10 листів Анахарсіса і безсумніву вони належать і до нашої історії та культури...

іуп-8. Зопіріон від Олександра Македонського.

Погромивши майже всю Перську імперію Олександр Великий у 331 р. до н.е. вирішив спробувати отримати лаври Скіфського переможця.
Щоби не повторити помилок ні Кіра, ні Дарія для початку він вирішив послати Зопіріона морем, щоб захопити скіфську Ольвію, як плацдарм для майбутнього походу самого Олександра - через Кавказ - Скіфію - Дунай і повернутись у Македонію...
Помпей Трог кн. 12,1 : "... Олександр отримав із Македонії листа від Антипатра, в якому повідомлялось про хід війни спартанського царя Агіса у Греції, війни епірського царя Олександра в Італії, і війни намісника Олександра - Зопіріона у Скіфії. Ці звістки викликали у Олександра різні почутття, його більше порадувала смерть двох царів-суперників, чим згуба військ під командою Зопіріона...".
Далі Помпей Трог писав, кн. 12,2 : "... Зопіріон, назначений Олександром Великим намісником Понту... зібравши 30 тисяч війська, він пішов війною на скіфів.
Він загинув із усім своїм військом, і тим самим заслужив кару за війну, яку необачно почав проти народу ні в чому не винного."
А ось Курцій Руф кн.10,2 : " Приблизно в ці ж дні (О.М.) отримав від Кена листа з вістями про Європу та Азію. Поки він сам підкоряв Індію, правитель Фракії Зопіріон загинув із всім своїм військом під час походу проти гетів, від раптової бурі з грозою..."
А ось, якою була ця "буря з грозою" від Макробія :
" Борисфеніти, обложені Зопоріоном, відпустили на волю рабів, дали право громадянства іноземцям, змінили боргові зобов*язання і таким чином змогли витримати облогу ворога..."
Очевидно, що ці суспільно-правові норми у життя в Ольвії були запропоновані Каллініком, за що його ольвійська влада пізніше нагородила великою сумою грошей - однією тисячею золотих монет, що можна взнати із залишків письмового декрету, який був вибитий на кам*яній плиті. Очевидно, що за ці гроші Каллінік поставив статую Зевсу-Спасителю в самій Ольвії. Каллінік - розшифровується , як "той що отримав прекрасну перемогу".
Ще в тогочасних шарах грунту під мурами Ольвії ( нині село Парутине миколаївської області) знаходять пращеві свинцеві кулі із ініціалами, які розшифровуються, як   " базилевс олександр" !
Після поразки Зопіріона у самій Греції-Спарті і Фракії почалися повстання проти македонської влади. Арріан "Похід Олександра" кн.4, 15 :
"До моря він (О.М.) відправив Менета гіпарха Сірії, Фінікії і Кілікії, доручив йому доставити до моря 3000 талантів срібла, щоби він їх відіслав, із них Антипатру (намісник Македонії), стільки, скільки Антипатру буде потрібно для війни з лакедемонянами (спартанцями)".
У Римській імперії дуже любили і поважали Олександра Великого  і майже вся тодішня література зазнала цензурування щодо життя і діяльності Олександра і його батька Філіпа в кращий бік...
І тільки в одного автора Павла Орозія "Історія проти язичників" кн. 7,34, 5 : " ..(скіфських народів)  боявся навіть знаменитий Олександр Великий ..."
Це була ще одна блискуча перемога Скіфії, скіфського військового генія над новим імперським ворогом...
"

казан Аріанта.

Читаємо в Геродота кн.4, 81:
" Яке число населення Скіфії я не спромігся вточнити...
... одну річ мені показали наочно. Отже проміж рік Борисфен і Гіпаній є місцевість Екзампеї... В  тому місці стоїть казан у шестеро більший від кратера Павсанія... Цей казан у Скіфії вільно вміщує шістсот амфор і завтовшки цей скіфський казан має шість стіп (пальців). .. Його було зроблено з наконечників стріл. Отже їхній цар, якого звали Аріант, захотів довідатись, скільки є скіфів і для цього наказав усім скіфам кожному принести по одному наконечнику стріли. А хто не принесе, тому загрожував смертю... принесли дуже багато наконечників стріл, він вирішив спорудити з них постійний пам*ятник. З них він зробив цей казан і присвятив його тому Екзампеєві..."
Раніше Геродот кн.4, 52 писав про Екзампей (Священні шляхи), що тут на відстані 4 днів   шляху у Південний Буг впадає "джерело" з дуже гіркою водою. Якщо міряти від головного міста Ольвії вверх по Південному Бузі 120 км (4 дні шляху) то ми попадаємо в нинішнє місто Вознесенськ Миколаївської області, саме тут в Буг впадає цікава річка - Мертвовід, яка напевно колись  "мертвими відала" і тут було скіфське святилище - Екзампеї і саме тут Аріант поставив цей казан.
В майбутньому будемо надіятись, що археологи приведуть пильне дослідження берегів Мертвоводу, і коли тут виплавлявся велитенський казан Аріанта, то очевидно залишились попелища  від багатьох багать, шлаки металургійні від виплавки, якісь фрагменти форм, тиглів і т.п.
Двоє науковців вирішили дослідити, а скільки таки наконечників було зібрано скіфським царем Аріантом - К.К. Марченко, О.М. Щеглов " До Геродота !У. 81" - ж-л. "Археологія" Київ 1989, номер 3, СС. 117-121 :
Ємність амфор змінювалась з часом і місцем виготовлення, найпоширінішими в часи Аріанта були хіоські амфори і лесбоські., які мали ємність: 25, 19, 22 і 34 літри. Товщина пальця  також була  різною: за іонійською системою мір - 21,77 мм, за іонійською системою - 20,41 мм, і аттічною - 18,37 мм.
Дослідники дослідили і  зважили 48 наконечників стріл і вийшло в середньому, що один наконечник важив - 4,5 г.
В цілому вони прорахували 72 варіанта і у них вийшло, що населення Скіфії могло бути від 3 млн. до 13 млн. чоловік. Вага казана від 7 до 46 тонн при об*ємі від 12 до 20 тисяч літрів, а висота від 4 до 9,5 метра.
Дослідники приходять до висновку, що такого казана не могло бути у природі, але Геродот описує його конкретно, і цей факт він аж ніяк не міг вигадати, як і його затаїти.
Скіфського царя більше ніхто не згадує, очевидно, що сам Казан був достатнім аргументом для ворогів, які би спробували напасти на Скіфію !!
Щодо числа 600 - то воно священне і складається із двох - 300. Подвоєння - це данина Близнюковій міфології. Число 300 також сакральне (святе) - саме стільки мав під своєю рукою 300 спартанців їх цар Леонід. 300 - це "повнота, завершеність світу" і розкладається на 6 по 50: це чотири сторони Світу, плюс верх і низ. 50 - також святе число, це 7 помножено на 7 і плюс (керівник). Давніший пантеон богів був із семи персон: скіфський і навіть часів Володимира Великого. 7 - бог бог Вогню (домашнього). 7  - зірок Великої Ведмедиці допомагали орієнтуватись на землі і 7 днів важлива частина Місячного календаря...
"Варто зауважити і те, що більшість котлів (казанів) була розрахована на середній показник, тобто на підрозділ близько 50 чоловік" - С. 108 "Військо скіфів" Валерій Грицюк, Київ-Чернівці 2009 р..
За археологічними культурами Скіфія займала землі від Дунаю до гірського Алтаю, так що мільйонів наконечників для Казана було де взяти.
Звичайно, як завжди Геродот трохи прибрехав про скіфів - вони попросту не могли всі нести свій наконечник в одне місце, як і Аріант міг зробити погрозу "кожному скіфу". Для цього були місцеві царя, які збирали ці наконечники, рахували і забезпечували їх доставку на береги далекої річки - Мертвовід ! І очевидно, що тим царям і була дана погроза Аріантом.
Очевидно, що весь контроль за кількістю і доставкою наконечників було покладено на Центральну Царську Поштову Службу царя Аріанта (царські скіфи).
По спискам пізніше можна було й провірити якогось царя на предмет сепаратизму - чи подав він достовірні дані про кількість своїх підлеглих чи ні ?..

Лист у Вічність.

Цей Лист справді був написаний у Вічність і через сотні і тисячі років він дійшов до нашого часу. Він не згорів, його не переписали, його не могли знищити  чиїсь злі наміри.
Розміри його велитенські - 7,8 метра висоти і 22 метри довжини. Лист вибитий на каменю, написаний трьома мовами, зроблений на скалі , на висоті 105 метрів від дороги між сьогоднішніми містами Хамадан і Керманшах у Ірані, біля Бехістуна...
Починається цей Лист так:
" Я - Дарій, цар великий, цар царів, цар у Персії, цар провінцій, син Виштаспи (Гістаспа), внук Аршами, Ахеменід..."
У Листі Дарій розповідає, як він боровся із бунтуючими провінціями - коли став царем Персії і всієї Перської імперії.
Повернувшись із Скіфського походу, він "дописує" цього Листа, але вже тільки однією мовою - перською і додає доволі гротескне зображення скіфа, який символізує скіфський народ. Сучасний переклад Бехістунського напису Дарія складає майже 9 сторінок стандартного книжкового тексту.
Ось закінчення Листа, де йдеться про наших предків - скіфів, яких Дарій називає саками.
"Говорить Дарій: разом з військом саків я ввійшов в країну Саків, яка є за морем, які носять гострі шапки.
Далі я відновив корабельний міст, що був близько моря. Через цей корабельний міст ввійшов я в країну і саків дуже розбив, одну частину я схопив, друга частина була зв*язана і приведена до мене. І я їх першого і найбільшого із них - Скунха по імені його, вони схопили і привели до мене. Потім іншого, найбільшого зробив я (царем) - така моя воля була. Потім країна стала моєю".
Спочатку чимало дослідників вважали, що саки - тут названі - це скіфські племена у Середній Азії, і що  в даному випадку Дарій написав тільки правду !?
Хоча Амудар*я і Сирдар*я ріки і сьогодні досить норовливі і  ніякого судноплавства і кораблебудування на них у давні часи не було ...
Дарій Перший у своєму Листі "трохи" прибрехав про скіфів, якби хтось тоді за сумнівався в достовірності написаного - то ним безсумніву зайнялось ахеменідське гестапо чи нквд .
Якби дійсно Скіфія зазнала якоїсь, навіть незначної невдачі чи поразки від Перської імперії, то античні автори б цю історію у своїх творах повторили б не раз ! Але цього немає !!
Натомість є цікава книга Квінта Еннія Флавія Арріана (бл. 95-175 рр. н.е.) де у книзі "Похід Олександра" він пише таке, кн.4,4:
"Олександр відповів, що краще йому піти на смерть, коли підкоривши майже всю Азію, ніж стати посміховиськом для скіфів, як став їм колись Дарій, батько Ксеркса..."
А ось кн.5,4:
"А поразку, отриману персами у скіфській землі, я по-правді не знаю, як пояснити: важка місцевість, якась помилка Кіра, чи тим, що скіфи виявились кращими воїнами ніж перси..."
Арріан римський сенатор, потім консул, у 131 р. н.е. управитель провінції - Капподокія, а ще історик. Отож війському справу він знав не тільки з книжок.
Відкриваємо для себе важливий постулат Історії: Не все , що написане - є правдою, тим більше про наших предків !!!

Печатка Дарія із м. Сміла.

В кінці 19 ст. Олексієм Бобринським в одному з курганів в околицях міста Сміла Черкаської області була знайдена циліндрична печатка з халцедону. Висота циліндра - 300 мм, діаметр - 12 мм, довжина відбитку - 40 мм. На печатці зображено коня, який біжить вправо, хвіст піднятий високо на рівень хребта, на коні сідло, під конем проведена риска, яка "ймовірно символізує землю." Над конем, як пише Онайко Н.А. зображено "емблему ассірійського крилатого божища. Іонійський центр, кінець 5-4 ст. до н.е. " - із  книги "Античний імпорт у Придніпров*Ї та Побужжі в 7-5 ст. до н.е." Москва 1966, С. 70 (рос. мова).
"Ассірійське  крилате божище - Ахура-Мазда, як вважає Ж. Дюшен-Гіймен, Дарій у царському пантеоні поміняв Мітру - верховного бога Кіра на Ахура-Мазду" - М.А. Дандамаєв, В.Г. Луконін "Культура й економіка Стародавнього Ірану" Москва 1980, С. 332 .
Ксенофонт писав, що печатка перського царя, за одними джерелами є царським портретом, за другими - портретом  перського царя Кіра, за третіми - зображення коня Дарія, дякуючи, якому він досяг царської влади 2 - Ксенофонт "Грецька історія" Ленінград, 1935 .
Крім того є відомий відбиток печатки Дарія, де зображена колісниця, в ній Дарій з луком, пораненний лев стрілами, а над ними Ахура-Мазда і цей сюжет розміщений між двома пальмами і зліва є три рядки клинопису. - Авдєєв "Історія Стародавнього Сходу" Москва 1953 , С. 515 .
Читаємо у Геродота, як завдяки своєму коневі Дарій став царем персів. Коли 7  найзнатніших персів не могли договоритись, хто із них буде царем, вони домовились, що раненько виїдуть із міста на конях і чий кінь перший заірже - той і буде царем Персії !
Цією проблемою Дарій поділився із своїм конюхом Ойбаром, і ось, що останній придумав, Геродот кн.3,85 :
"Ледве настала ніч він привів одну кобилу, яка найбільш подобалася Дарієвому коневі і прив*язав її там у передмістті. Потім привів туди Дарієвого коня і кілька разів обвів його навколо кобили так, що він доторкнувся до неї, і нарешті дозволив йому покрити її".
Звичайно, що такий незвичайний царський квест таки виграв Дарій. І він навіть  поставив пам*ятник собі на коневі, де написав , Геродот кн. 3, 88:
2Дарій, син Гістаспа, завдяки своєму коневі ( і навів, там його ім*я) і своєму конюхові Ойбару здобув царську владу над персами".
Пам*ятаємо, як Дарій втікав з "Болградського" табору у Скіфії. За Геродотом кн.4, 135 він там залишив зворих воїнів і віслюків, і ще цілком вірогідно, що свою царську канцелярію із людиною, яка носила і відповідала за державно-поштову печатку Дарія, щоби паніка у перському таборі не півднялася раніше, щоби Дарій встиг вивести свої кращі війська...
Печатка Дарія стала значним трофеєм у скіфів, її вірогідно передавали із покоління в покоління, аж поки не поклали її у скіфську могилу... біля  міста Сміла .