Колись у давні радянські часи у містечку Б. була собі Школа за нумером 2. А в цій школі було два класи А і Б. "А" клас завжди хвалили, ставили в приклад, і нам у класі "Б" від того не було приємно... І так тривало з року в рік , до самого Останнього звоника !
Від того часу пройшло рівно 40 років. І ось минулої неділі зібрались у кнайпі, в центрі міста колишні школярі вище згаданої школи.
Від їхніх хлопців - ніхто не прийшов, за то нас було багацько: купа наших дівчат, а ще я , два Василя, Владик, Іван і Петро з Києва, якого я не бачив більше 40 років !..
"Моя" Міля виявилась найкрасивішою, а ще перемогла в номінації - кількість онуків, дожилася аж до 7 онуків, тоді як решту по 3-4.
Я з нею сидів на останній парті, а ще колись мене вона вчила свистати у два пальці, просто на уроці...
Такі були часи :))
Дана - наша однокласниця, працює у цій кнайпі вже не перший рік - то ж голодні ми не були, як завше...
Хлопці виходили на перекур, а дівчата просто подихати свіжим повітрям... Нарешті тут, ми нашого Василя розкрутили і разом з ним заспівали пісню з двох стовбчиків. Вийшло пречудово !..
В дальному кутку літнього павільйону тусувалась група молоді і я їм крикнув:
- Ну, як Вам Львівська Опера !? Правда тут не всі з тої Опери, але !
І вони були приємно здивовані....
До сходу нового сонця ми не стали чекати і помалу розійшлися бо літа вже не ті.
В кінці офіційно згадали - скількох вже не має з нами однокласників, пом*янули їх хвилиною мовчання. В "А" класі виявилось п*ять, а у нас тільки двоє !
Може це тому, що життя нас більше замолоду кантувало, і тепер ми його за це більше любимо !!?
Немає коментарів:
Дописати коментар