середа, 29 листопада 2017 р.

Трипільські солевари та кожумяки.

                        пам,яті Лариси Крушельницької та Віктора Войнаровського.

В Україні у порівнянні з іншими країнами є дуже мало істориків-археологів.  І коли за один осінній місяць помирає одразу двоє, з якими ти був знайомий, працював навіть разом і дружив до певної міри... то починаєш розуміти нахабні твердження сусідів: про те, що у нас не ті історичні герої, не та історія, і що нас тут не було взагалі...
Здається, що на таку престижну історичну науку, як індоєвропеїстика наша держава через НАН України - виділення коштів, створення посад, фінансування відповідних досліджень, проведення наукових конференцій і т.п.  зовсім не звертає уваги.
 Однією з головних проблем індоєвропеїстики, яку можуть вирішити тільки наші дослідники - є трипільська археологічна культура: чи має вона якесь відношення до індоєвропейських народів ?? Сьогоднішня більшість каже, що ні !?
Давніше були складені фантастичні міфи про те, що на трипільців напали якісь (??) могутні, степові і дуже войовничі племена і скинули їх у Чорне море, чи просто потоптали. Що трипільці є переселенцями із Малої Азії. І коли мій знайомий повторив цю останню фразу, яка в цілому є фальшивою, то я йому сказав приблизно таке:
- Ну, добре - дід справді перебрався з Азії у Європу, тут родився вже батько, а внук хіба буде рахувати цю землю чужою ? Якщо їх три покоління вкладаються приблизно в одну сотню прожитих літ, але ж сама трипільська культура за останніми даними існувала з 5400-5100 р. до н.е. до 2750 р. до н.е. -  Н.Б. Бурдо,  М.Ю. Відейко "Трипільська культура" Харків 2008 р..
За згаданою вище книгою трипільці були не тільки хліборобами і тваринниками, але відливали мідні вироби, попередньо нагрівали глиняні форми, щоби розплавлена мідь краще заповнювала форму - С. 176.
Ось два речення з С. 183:
"З майстерень сокири, великі пластини та їх фрагменти розходилися на обмін. При цьому кремінь з Дністра та Волині розходився за сотні кілометрів, іноді досить далеко за межі трипільських територій".
Цілком очевидно, щоби ці дорогі і цінні вироби з кремнію і міді розходилися по значних територіях - ці території мали би бути під громадсько-державним управлінням тодішнього населення.
У Трипільському світі існував ще один виріб, який також широко поширювався - це сіль (нині звичайна кухонна сіль).
Про це вищезгадана книга нічого не пише, а це є у великій статті  Лариси Крушельницької "Нові памятки  Гава-Голігради" СС. 56-129 це із книги "Памятки гальштатського періоду в межиріччі  Вісли, Дністра та Припяті". Київ. Наукова думка. 1993 р..
Завдяки археологічним дослідженням Л. Крушельницької у таких селах: Лоєва Надвірянського району і Текуча Косівського району Івано-Франківської області виявлено місця, де давні трипільці виварювали сіль. Очевидно, щоби вітер не видував тепла і дощ не гасив вогнища трипільська солеварня мала для цього якісь прості стіни і дах.
А ось вироби із шкіри хоч і не розходилися по всій трипільській землі, але потребували для цього своїх спеціалістів і робочі руки.
Віктор Войнаровський у своїй книзі "Добринівці - чинбарський комплекс черняхівської культури на Буковині" .Львів 2013 р. С.7 пише:
" Водначас, спеціалісти зазначають, що процес обробки шкіри є настільки універсальним , що майже без змін проіснував із стародавньої доби до нового часу". Для обробки шкір (С.7) потрібно було мати вапняк, вапно гашене з нього,  мелену кору з дерев, дьоготь, попіл, багато води, вогонь... Доречі (С.33) одна ціла мокра шкура з вола важила (важить) близько 100 кг.
Очевидно, що трипільські ремісники: металурги, солевари, кожумяки, кремнедобувачі, стельмахи, боднарі та інші - землеробством і тваринництвом займалися тільки  для того, щоби розслабитись після нелегкої ремісничої своєї роботи. Трипільське суспільство, цілком очевидно, що мало для цього якісь закони, правила, усні постанови і т.п., які регулювали життя різних цих категорій населення, і  при  будь якій сусідській загрозі могло виставити чимале, добре озброєнне військо.
Зокрема Лариса Крушельницька недалеко трипільських солеварень знайшла у селі Гірське ( нині Спас ) Коломийського району - укріплене поселення трипільців !!
Чи могли усі ці вагомі здобутки трипільців зникнути, пропасти без сліду на наших землях ??
Очевидно, що ні !

Немає коментарів:

Дописати коментар