БСЭ т.4, С.181 : "Былины - эпические песни , сложенные народом в Древней Руси и отражившие историческую действительность гл. обр. 11-16 вв.... Былинные богатства были обнаружены в районах Заонежья, Пинеги, Мезени, Печеры, побережья Белого моря. С конца 18 в. былины привлекли внимание писателей и ученых, как высокохудожественные памятки народного творчества". Північний народ називав ці свої твори "старина", "старинка", а термін "былины" ввів у 30-40-х роках ХІХ ст. И.П.Сахаров. Збірники "билін" відомі з 17-18 ст., найдавніший рукопис називається "Сказание о Киевских богатирях", а у науці його називають "Богатырские слова" (???- Т.Д.) - "Русское народное поэтическое творчество" Москва 1954, С.258. Загалом відомо близько 100 сюжетів і 2000 варіантів цих творів. Ще В.Г.Белінський поділив їх на биліни київського і новгородського циклів.
У билінах образ Володимира Великого набрав міфологічних рис - "Владимир Красное солнишко", до нього у Київ на бенкет з*їзджаються три богатирі Руської землі: Ілля Муромець, Добриня Нікітич і Альоша Попович і т.д. і т.п.
Можливо, що все би так і залишилося, якби автор цієї статті не переглянувши передмову Словника В.Даля не звернув увагу на той факт, що (СХІУІІ) є чудь, яка "окає" і "акає"? Тоді автор уважно переглянув усі згадки про "чудь", які є у "Літописі Руському", що його переклав Леонід Махновець, Київ "Дніпро" 1989Р. і виявилась цікава річ, що чудь є балтійська - тобто естонські племена і "чудь" заволоцька - це землі біля Білого моря і далі, але усі згадки про чудь перекладач Л.Махновець переніс на "балтійську 2 чудь. Про Заволодську чудь літописець згадує на початку Літопису, під 1078 роком, коли там був убитий один з руських князів.
Ще на початку Літопису С.6 літописець перераховує народи, які платять данину Русі: "чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимогола, корсь, нарова, ліб". Для нас тут цікаве те, що чудь згадується на першому місці, а є ще народи: перм і печера з тих країв, що і чудь.
Далі у Літописі пишеться, що у 859 році приходили варяги із заморя і брали данину з чуді і словен...
Під 862 роком записано, які народи то виганяли, то кликали до себе варягів: це чудь, словени, кривичі і весь. Враховуючи, що тоді творилося на Балтиці і в інших частинах Європи - нічого тут екстраординарного немає.
У 907 році ходив Олег на Греків. І серед множества народів, які він взяв у похід, на третьому місці у списку згадується - чудь.
980 році Володимир Великий "зібрав воїв багато - варягів, і словен, і чуді, і кривичів", щоби піти на поллоцького князя Рогволода.
А у кінці статті за 988 рік говориться таке: "І сказав Володимир:"Се недобре є, що мало городів довкола Києва". І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, із кривичів, з в*ятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. і воював він із ними, і одолівав їх".
Стаття за 1030 рік цікава тим, що тут літописець про чудь пише з великої букви:"Сього ж року пішов Ярослав на Чудь і переміг їх". Хід подій тут зовсім інший, як бачимо.
У 1071 р. якомусь новгородцю потрібно було провідати Чудь. А у 1116 році Мстислав Володимирович "ходив на Чудь з новгородцями і з псковичами і взяв вони город їхній, що зветься Медвежа гора. І погостів вони узяли без числа і вернулися до себе з великою здобиччю.".
За 1131 рік повідомляється, що "Послав Мстислав синів своїх Всеволода, Ізяслава, Ростислава на Чудь. І взяли вони їх, і наклали на них данину".
У 1178 році повідомляється, що вже інший князь Мстислав Ростиславич сівши у Новгороді Великому зібрався "піти на Чудь", а коли вже вертався із Чуді, то ввійшов і Псков".
Цілком очевидно, що в Літописі починаючи з 1030 року і далі йдеться про балтійську Чудь, тобто зовсім окремий від Русі народ,а ще цей народ мав місто, чого фактично не мала мисливська чудь на Білому морі. А остаточне підкорення Заволоцької чуді сталося за правління Володимира Великого. Коли одного разу на береги Білого моря припливло чимале військо Володимира і за літо набудувало острогів, за зиму лодій, а вже весною набравши новообранців з чуді, залишивши ветеранів війська Володимира Великого, рушили всі ці вої боронити Русь від печенігів.
Очевидно, що головною причиною, що заставила заспівати ветеранів володимирових походів, стали місцеві жителі, які давно собі наспівували пісні із нині відомої "Калевали", яку напочатку 19 ст. тут також було записано.
Біломор*я це край землі, до влади звідси далеко, дуже далеко, що до Новгорода, що до Києва, чи Москви. Тай далеку владу головним чином цікавило, щоби хутряний податок вчасно доходив у столицю, а що там у довгі вечори і ночі ці люди співають, то це їхнє діло. А при смертельній боротьбі за владу у Києві, чи де-інде у княжі часи співакам-музикантам було не солодко, бо репертуар треба було щоразу затверджувати у княжій канцелярії, тай самі князі були ой з різними характерами. Тому висновки щодо билін М.П.Погодіна не є вірними!..
Немає коментарів:
Дописати коментар