Чому росіяни "окають" і "акають".

( до проблеми походження слов*ян)
Лодії з ладьями.
До недавного часу здавалося, що вже нічого мене не здивує із совєтського минулого, але ось зацікавився я водним транспортом наших предків - лодіями. Дивлюсь в "Большую Советскую Энциклопедию", а лодії там немає !? Хоча є "Ладьевых топоров культура" - це одна з неолітичних культур, назвали так її археологи за формою кам*яних сокир і навіть у "Советской Исторической Энциклопедии" лодій також немає! Лодії знайшов у "Военно-морском словаре для юношества" Москва 1986, С.214: "Ладья поморское судно, распространенное в 13-14 в. ( в неск. измененном виде просуществовало до 19в.) Ладья для дальних плаваний так называемые "заморские ладьи" - имели длину около 25 м, ширину 8 м, грузоподьемность до 200 т., несли 3 мачты с прямым парусом на каждой". А Словник В. Даля говорить, що лодія це велика лодка, яка служила в основному для перевезення солі на таких ріках, як Волга, Двіна, Кама. Господар чи кормщик звався "ладейщик", а робітник-матрос - "ладейник". Це мене зацікавило, бо у Словнику Б.Грінченка є ще "лодва2 - стругана дошка, з яких і робили обшивку лодій. Дивлюсь передмову до Словника В.Даля, де укладач цього словника подає "для примера" кілька десятків слів записаних у різних північних губерніях Росії.
З Новгородської він подає 15 слів, серед них є такі: черевики, домовище (гріб), орати, хоронити, з Тверської наводить 20 слів: трохи, досить, полиця, уперше, горілка, хата, дуже, цибуля, з Оленецької 6 слів: ледащий, худоба, робити, слухати, з Вологодської 17: бажати, губи (гриби), долоня, добре, з Архангельської 13: ручник (рушник) - таку назву рушника я чув у м.Добромилі Львівської обл., а це Прикарпаття, міхоноша (той хто носить мішок для колядування), з Пермської 10: верещати, жменя, ночовки. А трохи далі В.Даль СХІ пише "В губерниий (Архангельской) довольно много малорусских слов, между прочим всегда говорят - робить вместо работать, орать - вместо пахать".
"Робити" є ключевим словом у даному випадку, яке формує таке запитання: А звідки у цих північних краях Європи взялося стільки "українізмів"??Не знаю, можливо таке вже й робилося, але очевидно, що українським науковцям потрібно "перетрусити" Словник В.Даля як і всі інші подібні словники з цього краю на предмет українських слів, що там є.
Володимир Даль, походив з обрусілих німців з сім*ї лікарів, народився 10 листопада 1801 року у Луганську, дитячі роки провів у Миколаєві на Чорному морі, навчався у Петербургському Морському корпусі. У 1819 році в чині мічмана почав служити на Чорному морі, потім Балтійському морі, далі вивчився на лікаря, був на війні з Туреччиною 1829 року, через рік воював у Польщі, а з 1849 по 1859 був міністерським чиновником у Нижньому Новгороді. Ще з мічманських часів почав збирати матеріали для свого майбутнього Словника, об*їздив чимало земель європейської Росії. З цієї короткої біографії можна зрозуміти, що українську мову він знав не з "університетського курсу" і якихось незрозумілостей з цього приводу у його Словнику не може бути !
Але з дослідження російської мови вимальовується одна досить цікава проблема. Ось, що про це пише В.Даль у цій же передмові до Словника С.L-LI ^ "Северное наречие, или новгородское, ильменское, верхне-руское, господствует на севере от Москвы и на северо-востоке. Давно уже было замечено сходство этого наречия с малорусским. Можно бы предположить, что ильменские славяне, огласившиеся в половине !Х века вышли с юга, отделившись от славян днепровских, и пренесли с собой на север южное наречие, но М.П.Погодин заметил против этого, что не только во время Рюрика, да и до нашествия татар в Малой Руси жило не нынешное племя, в противном случае в южных летописях наших осталось бы более следов малоруского наречия, и украинцы, народ певучий и весьма склонный к думам и былинам ( в противность великорусам), сохранил бы в памяти своей хотя Владимира, но этого нет... Может быть, разгадку надо искать в том, что слова эти зашли на север не из Малой, а из Белой Руси, через Тверь и Псков... но правда, что мы встречаем из севера несколько малоруских слов, которых в белоруском наречии нет".
Словник В.Даля був надрукований в чотирьох томах у 1863-1866 роках. А тепер подивимось, як цю проблему вирішили у ХХ столітті. Автори книги "Беседы о русском языке" Москва 1978, С.42-3 З.Н.Люстрова, Л.Й.Скворцов, В.Я.Дерягин пояснюють "окання" і "акання" в російській мові таким чином:
"Различия в языке появляются прежде всего от розобщения. Оттого что отдельные группы людей, говорящих на одном языке перестают совсем общатся друг с другом или общаются между собой мало...". І називають ці автори такі "прегради", як гори, колишні кордони князівств , "дремучие леса". Кордони між невічними князівствами ніколи не були сталими, гір у тій частині землі фактично немає, щодо лісу - то він здається у давні часи для предків росіян був, як рідна хата!? Тай розмови про якісь "малоруські" чи українські слова у них і мови немає. Ще ці автори пишуть таке С.43: "Языковые различия этих наречий дополняются этнографическими различиями: особенностями в постройках жилищ, своеобразии одежды, домашней утвари и т.п.". До "акающих" росіян належать такі області сьогодні: Рязанська, Тамбовська, Белгородська, Курська, Тульська і Орловська.
Але разом з тим авторові (Т.Д.) довелося звернутись до "былин" про які згадува М.П.Погодин.