Сучасний український історик Леонід Залізняк "Нариси стародавньої історії України" Київ 1994,С.140 пише, що "... є підстави вважати, що Київську Русь консолідували праукраїнці". І бачимо, що це справді так!
Тому тільки тепер можна повністю осмислити досі незвичну фразу-визначення "Новгородська боярська республіка". "Московщились" ці північні землі дуже важко. Ось приклад, літом 1471 року сам своєю рукою Великий князь Московський Іван Васильович 3 відрізав новгородцям носи, губи і вуха, і в такому вигляді відпускав додому для постраху, а воєводам спочатку вирізали язик, кидали його голодним собакам, а потім вже рубали воєводські головм - В.Н.Демин "Гиперборея. Исторические корни русского народа" Москва 2005, С.591. У новгородців був зовсім інший менталітет.
Історики й досі не можуть аргументовано пояснити одне місце на початку Літопису: "Радимичі і в*ятичі походять од ляхів. Бо було в ляхів два брати - один Радим, а другий В*ятко. І прийшли сіли вони: Радим на річці Сожу (притока Днвпра) од якого і прозвалися радимичі, а В*ятко сів своїм родом на Оці, од нього прозвались - в*ятичі". Археологи ніяких підтверджень цьому не знаходять, як і інші спеціалісти з історії.
Відомий український антрополог Хведір Вовк, посилаючись на французького професора Амі (Е.Т.Намі) ділиі слов*ян на дві окремі групи: "віслянську" - світловолосі, світлоокі, низькорослі, субрахіцефальну, до них нале6жать полабські слов*яни, поляки, білоруси і росіяни, "динарська" група - темноволоса, темноока, високого зросту, брахіцефалічна - це сербохорвати, словінці, чехи, словаки і українці.
Крім того землі радимичів і в*ятичів - це сьогодні основний район "акающих" росіян, акають і білоруси, і до певної міри поляки. Отож на основі мови цих двох племен і вірогідно "етнографічних" деталей їхнього життя, літописець зробив висновок, що вони є вихідцями з польських земель.
Піднімаючись вверх по Дніпру і далі до озера Ільмень предки українців, білорусів і росіян опинилися у чужомовному середовищі і назвали себе "словенами" - тобто ті, які мають "слово", вміють говорити зрозумілою їм мовою.Бо наприклад, вже тоді чужинців з Західної Європи вони зокрема германців називали "німцями" - тобто "німими", які не могли говорити по-їхньому. А в Галичі на Дністрі відомі "Німецькі ворота" х тих часів.
Очевидно, що ця назва "словени" завершила формування назви "слов*ян", бо перед тим були ще "склавени" - це явно двоскладове слово, але мовознавці переважно його стараються спростити, викидаючи важливу в даному випадку букву "к". Багато, зокрема чоловічих слов*янськиї імен мають у собі корінь "слав" - тобто славний. Цілком очевидно, що і цей фактор мав вплив на ствердження загального імені "слов*ян".
У 1994 році у Москві вийшла книга доктора історичних наук, як потім вияснилося - Мурада Аджі "Полинь половецкого поля", яка тодішньою критикою була названа "незвичайною і несподіваноЮ"?! Цей доктор використовуючи головним чином спірні історичні питання доводить, що християнство у Європу принесли тюрки-гунни-половці, що вони створили Київську Русь і полонили слов*ян і від того слов*яни низиваються - "словлєни"... Все би нічого, але автор (Т.Д.) осінню 1999 року у Криму бачив одну телепередачу у якій М.Аджі для кримськотатарської і іншої публіки далі ніс свою "околесицу". А зрешту, чого би і ні ? Адже проблема походження слов*ян, як і самого слова "слов*яни" досі є ще незавершеною справою.
Кінець грудня 2007 р.
(стаття "Чому росіяни "акають" і "окають" взята із книжечки Т.Дишканта "Давній Буськ, як важливий річковий порт" Львів "Сполом" 2008, СС.14-19)
Немає коментарів:
Дописати коментар