Бужеськ: археологія.

До 2000 року в Буську археологи з*являлися від випадку до випадку: П. Рапопорт, Володимир Петегирич, Михайло Филипчук. І копали вони в основному тут "Русь" київську. Лише з утворенням Інституту археології у Львівському національному університеті імені Івана Франка у місті Буську з*явилась постійнодіюча археологічна експедиція під керівництвом Петра Довганя і його дружини Наталі Стеблій, яка насьогоднішній час має вже наукове звання кандидат історичних наук. Останніми роками з ними активно співпрацює відомий український археолог Віталій Конопля. Завдяки неодноразовим депутатським зусиллям Зіновія Павлика, аще як голови громадської організації "Товариство "Бужани" з місцевого бюджету цій археологічній експедиції виділялись мінімальні кошти, які дозволили львівським археологам у нашому місті працювати кожен рік, починаючи з 2000 року.
Починаючи з 2006 року вищезгадана наукова установа видає щороку "Вісник інституту археології". У третьому випуску за 2008 рік у цьому Віснику була надрукована своєрідна підсумкова стаття Петра Довганя "Буський археологічний комплекс: стан та перспективи дослідження" - СС. 136-195 . У передмові дослідник пише зокрема таке: "Проаналізовано результати археологічних досліджень на території м.Буська - колишнього літописного Бужська одного з найдавніших міст Волині. На сучасній його території знаходяться залишки чотирьох городищ 10-17 ст., що творять археологічний комплекс".
Ось деякі цифри про ці буські городища взяті із статті П.Довганя. Городище в передмісті Воляни - ймовірно залишки дерев*яно-земляного замку буського (руського) князя Давида Ігоревича. Розміри його 30-32 метри по валах, вал висотою до 3 метрів, глибина оборонного рову до 6 м., а його ширина 10-25 м. Часи 12-13 ст. Зараз тут стоїть дерев*яна церква св. Онуфрія - пам*ятка архітектури 1680 р. і дзвіниця - 1758 р. Мале городище у міському парку поряд з автобусною станцією - 11-13 ст. Під час розвідкових археологічних розкопок було знайдено багато решток предметів озброєння 13-14ст. Городище в передмісті Ліпибоки, на ньому тепер знаходиться один з найдавніших єврейських цвинтарів Центрально-Східної Європи. Залишки руського городища датуються 12-13 ст. Велике городище, одна з його давніх назв - "Нове місто", тут зберігся вал висотою до 3 метрів, рів оборонний глибиною до 10 метрів і шириною до 20 м. Сьогодні більшу частину городища займають будівлі Буської гімназії. Вал городища досліджувався і сягає кінця 10 ст. н.е.
Завдяки дослідженням Петра Довганя і його дружини виявилося, що Буськ не тільки багатий на знахідки часів Київської Русі, але й появилися знахідки ще з давніших часів, які до того тут були зовсім невідомі. Так біля будинку райдержадміністрації була знайдена археологічна культура "лука-райковецька" часів 7-8 ст., а біля самого палацу Бадені "пізнє трипілля". Ось ще цитата із вищезгаданої статті П.Довганя С.153 : "На городищі виявлено старожитності широкого хронологічного діапазону: від неоліту (культура лінійно-стрічкової кераміки, друга половина 5 тис. до н.е.) енеоліту (доба пізнього Трипілля перша чверть 2 тис. до н.е.) ранньозалізного часу (висоцька культура 9-7 ст. до н.е.)слов*янської та руської доби (9-13 ст.) до початку 19 ст. Основна ж їх кількість припадає на слов*яноруський час. ...Досліджено 500 м квадратних, глибина розкопів сягає від 1,5 до 4,5 метри... Досліджено 78 археологчних об*єктів... Археологічний комплекс у Буську можна досліджувати ще щонайменше 30 років. Він того вартий."
Цікавого археологічного матеріалу з цих і з попередніх розкопок є вже багато, такщо у майбутньому у Буську цілком нормально зможе працювати окремий музей Археології Надбужжя.

Пошуки Мурсіанського озера.

Про це озеро згадує лише історик 6 ст. Йордан у своєму творі "Гетика". "Знаходили" це озеро : в устю ріки Драва, біля румунського міста Ісакча, також озеро Найзідлєрське і навіть озеро Ільмень - (М.Грушевський "Історія України-Руси" т.1, С.167), а ще озеро Балатон (О.Скржинська).
Отож Йордан "Гетика": "30. Скіфія межує із землею Германії впритул до того місця де народжується ріка Істр і розлягається Мурсіанське озеро, вона тягнеться до рік Тіри, Данастра та Вагосоли, а також до великого того Данапра..." "35. Склавени живуть від міста Новієтуна та озера названого Мурсіанським, до Данастра і на північ до Віскли..."
Ріка Дунай починається в горах Шварцвальда і протікає недалеко найбільшого альпійського озера Боденського, а через це озеро протікає ріка Рейн.Цими ріками, як відомо проходив кордон Римської імперії і тому володіння верхів*ями рік Дунаю і Рейну було важливою справою усіх сусідів цього кордону. Назву "Боденське" озеро можна вивести із кельтської мови "бодін" - "військо" з давньо-бретанської. Можна ще запропонувати, що "Мурсіанське" це трохи видозмінене слово "Марсінське" від латинського бога війни - Марса. Третій варіант: Дунай бере початок із "Чорного лісу" так перекладається "шварцвальд". В українській мові є такі слова: мур - цей регіон відомий своїм римським лімесом, мургій - масть майже чорного вола, мурий - темно-сірий, мурава - трава... За Прокопієм Кесарійським білі гунни проживали на південних берегах Каспійського моря, тоді очевидно, що найзахідніші гунни "чорні" проживали в регіоні витоку Дунаю - цілком закономірно.
А Витік Дністра, це не просто початок річки, а це ще членування гірської системи Карпат, на захід від цього витоку знаходяться Західні Карпати. Ось і маємо точний регіон проживання "склавенів" - від початку Дунаю до нашого Закарпаття, а землі "антів" це землі сьогоднішньої України, південь займали місцеві гунни, а схід України гунни-савіри. Перед тим, як "склавени" зайняли "свої" землі тут була римська провінція Норік. Автор "Літопису Руського" пише, що "...народ слов*янський - так звані норики, які є слов*янами". Правда сучасні археологічні дослідження спростовують цю думку - навпаки слов*яни прийшли у Норік і Рецію.
Є версія, що слово "анти" має іраномовне коріння, але найбільш ймовірно, що воно походить від грецького "анти" - "ворожий" . Коли слов*янські народи близче "присунулися" до античного світу - то відпали самі по собі їхні узагальненні цим світом (античним) назви "склавени" і "анти".

Чому росіяни ...

Сучасний український історик Леонід Залізняк "Нариси стародавньої історії України" Київ 1994,С.140 пише, що "... є підстави вважати, що Київську Русь консолідували праукраїнці". І бачимо, що це справді так!
Тому тільки тепер можна повністю осмислити досі незвичну фразу-визначення "Новгородська боярська республіка". "Московщились" ці північні землі дуже важко. Ось приклад, літом 1471 року сам своєю рукою Великий князь Московський Іван Васильович 3 відрізав новгородцям носи, губи і вуха, і в такому вигляді відпускав додому для постраху, а воєводам спочатку вирізали язик, кидали його голодним собакам, а потім вже рубали воєводські головм - В.Н.Демин "Гиперборея. Исторические корни русского народа" Москва 2005, С.591. У новгородців був зовсім інший менталітет.
Історики й досі не можуть аргументовано пояснити одне місце на початку Літопису: "Радимичі і в*ятичі походять од ляхів. Бо було в ляхів два брати - один Радим, а другий В*ятко. І прийшли сіли вони: Радим на річці Сожу (притока Днвпра) од якого і прозвалися радимичі, а В*ятко сів своїм родом на Оці, од нього прозвались - в*ятичі". Археологи ніяких підтверджень цьому не знаходять, як і інші спеціалісти з історії.
Відомий український антрополог Хведір Вовк, посилаючись на французького професора Амі (Е.Т.Намі) ділиі слов*ян на дві окремі групи: "віслянську" - світловолосі, світлоокі, низькорослі, субрахіцефальну, до них нале6жать полабські слов*яни, поляки, білоруси і росіяни, "динарська" група - темноволоса, темноока, високого зросту, брахіцефалічна - це сербохорвати, словінці, чехи, словаки і українці.
Крім того землі радимичів і в*ятичів - це сьогодні основний район "акающих" росіян, акають і білоруси, і до певної міри поляки. Отож на основі мови цих двох племен і вірогідно "етнографічних" деталей їхнього життя, літописець зробив висновок, що вони є вихідцями з польських земель.
Піднімаючись вверх по Дніпру і далі до озера Ільмень предки українців, білорусів і росіян опинилися у чужомовному середовищі і назвали себе "словенами" - тобто ті, які мають "слово", вміють говорити зрозумілою їм мовою.Бо наприклад, вже тоді чужинців з Західної Європи вони зокрема германців називали "німцями" - тобто "німими", які не могли говорити по-їхньому. А в Галичі на Дністрі відомі "Німецькі ворота" х тих часів.
Очевидно, що ця назва "словени" завершила формування назви "слов*ян", бо перед тим були ще "склавени" - це явно двоскладове слово, але мовознавці переважно його стараються спростити, викидаючи важливу в даному випадку букву "к". Багато, зокрема чоловічих слов*янськиї імен мають у собі корінь "слав" - тобто славний. Цілком очевидно, що і цей фактор мав вплив на ствердження загального імені "слов*ян".
У 1994 році у Москві вийшла книга доктора історичних наук, як потім вияснилося - Мурада Аджі "Полинь половецкого поля", яка тодішньою критикою була названа "незвичайною і несподіваноЮ"?! Цей доктор використовуючи головним чином спірні історичні питання доводить, що християнство у Європу принесли тюрки-гунни-половці, що вони створили Київську Русь і полонили слов*ян і від того слов*яни низиваються - "словлєни"... Все би нічого, але автор (Т.Д.) осінню 1999 року у Криму бачив одну телепередачу у якій М.Аджі для кримськотатарської і іншої публіки далі ніс свою "околесицу". А зрешту, чого би і ні ? Адже проблема походження слов*ян, як і самого слова "слов*яни" досі є ще незавершеною справою.
Кінець грудня 2007 р.
(стаття "Чому росіяни "акають" і "окають" взята із книжечки Т.Дишканта "Давній Буськ, як важливий річковий порт" Львів "Сполом" 2008, СС.14-19)

Былины з Біломор*я.

БСЭ т.4, С.181 : "Былины - эпические песни , сложенные народом в Древней Руси и отражившие историческую действительность гл. обр. 11-16 вв.... Былинные богатства были обнаружены в районах Заонежья, Пинеги, Мезени, Печеры, побережья Белого моря. С конца 18 в. былины привлекли внимание писателей и ученых, как высокохудожественные памятки народного творчества". Північний народ називав ці свої твори "старина", "старинка", а термін "былины" ввів у 30-40-х роках ХІХ ст. И.П.Сахаров. Збірники "билін" відомі з 17-18 ст., найдавніший рукопис називається "Сказание о Киевских богатирях", а у науці його називають "Богатырские слова" (???- Т.Д.) - "Русское народное поэтическое творчество" Москва 1954, С.258. Загалом відомо близько 100 сюжетів і 2000 варіантів цих творів. Ще В.Г.Белінський поділив їх на биліни київського і новгородського циклів.
У билінах образ Володимира Великого набрав міфологічних рис - "Владимир Красное солнишко", до нього у Київ на бенкет з*їзджаються три богатирі Руської землі: Ілля Муромець, Добриня Нікітич і Альоша Попович і т.д. і т.п.
Можливо, що все би так і залишилося, якби автор цієї статті не переглянувши передмову Словника В.Даля не звернув увагу на той факт, що (СХІУІІ) є чудь, яка "окає" і "акає"? Тоді автор уважно переглянув усі згадки про "чудь", які є у "Літописі Руському", що його переклав Леонід Махновець, Київ "Дніпро" 1989Р. і виявилась цікава річ, що чудь є балтійська - тобто естонські племена і "чудь" заволоцька - це землі біля Білого моря і далі, але усі згадки про чудь перекладач Л.Махновець переніс на "балтійську 2 чудь. Про Заволодську чудь літописець згадує на початку Літопису, під 1078 роком, коли там був убитий один з руських князів.
Ще на початку Літопису С.6 літописець перераховує народи, які платять данину Русі: "чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимогола, корсь, нарова, ліб". Для нас тут цікаве те, що чудь згадується на першому місці, а є ще народи: перм і печера з тих країв, що і чудь.
Далі у Літописі пишеться, що у 859 році приходили варяги із заморя і брали данину з чуді і словен...
Під 862 роком записано, які народи то виганяли, то кликали до себе варягів: це чудь, словени, кривичі і весь. Враховуючи, що тоді творилося на Балтиці і в інших частинах Європи - нічого тут екстраординарного немає.
У 907 році ходив Олег на Греків. І серед множества народів, які він взяв у похід, на третьому місці у списку згадується - чудь.
980 році Володимир Великий "зібрав воїв багато - варягів, і словен, і чуді, і кривичів", щоби піти на поллоцького князя Рогволода.
А у кінці статті за 988 рік говориться таке: "І сказав Володимир:"Се недобре є, що мало городів довкола Києва". І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, із кривичів, з в*ятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. і воював він із ними, і одолівав їх".
Стаття за 1030 рік цікава тим, що тут літописець про чудь пише з великої букви:"Сього ж року пішов Ярослав на Чудь і переміг їх". Хід подій тут зовсім інший, як бачимо.
У 1071 р. якомусь новгородцю потрібно було провідати Чудь. А у 1116 році Мстислав Володимирович "ходив на Чудь з новгородцями і з псковичами і взяв вони город їхній, що зветься Медвежа гора. І погостів вони узяли без числа і вернулися до себе з великою здобиччю.".
За 1131 рік повідомляється, що "Послав Мстислав синів своїх Всеволода, Ізяслава, Ростислава на Чудь. І взяли вони їх, і наклали на них данину".
У 1178 році повідомляється, що вже інший князь Мстислав Ростиславич сівши у Новгороді Великому зібрався "піти на Чудь", а коли вже вертався із Чуді, то ввійшов і Псков".
Цілком очевидно, що в Літописі починаючи з 1030 року і далі йдеться про балтійську Чудь, тобто зовсім окремий від Русі народ,а ще цей народ мав місто, чого фактично не мала мисливська чудь на Білому морі. А остаточне підкорення Заволоцької чуді сталося за правління Володимира Великого. Коли одного разу на береги Білого моря припливло чимале військо Володимира і за літо набудувало острогів, за зиму лодій, а вже весною набравши новообранців з чуді, залишивши ветеранів війська Володимира Великого, рушили всі ці вої боронити Русь від печенігів.
Очевидно, що головною причиною, що заставила заспівати ветеранів володимирових походів, стали місцеві жителі, які давно собі наспівували пісні із нині відомої "Калевали", яку напочатку 19 ст. тут також було записано.
Біломор*я це край землі, до влади звідси далеко, дуже далеко, що до Новгорода, що до Києва, чи Москви. Тай далеку владу головним чином цікавило, щоби хутряний податок вчасно доходив у столицю, а що там у довгі вечори і ночі ці люди співають, то це їхнє діло. А при смертельній боротьбі за владу у Києві, чи де-інде у княжі часи співакам-музикантам було не солодко, бо репертуар треба було щоразу затверджувати у княжій канцелярії, тай самі князі були ой з різними характерами. Тому висновки щодо билін М.П.Погодіна не є вірними!..

Чому росіяни "окають" і "акають".

( до проблеми походження слов*ян)
Лодії з ладьями.
До недавного часу здавалося, що вже нічого мене не здивує із совєтського минулого, але ось зацікавився я водним транспортом наших предків - лодіями. Дивлюсь в "Большую Советскую Энциклопедию", а лодії там немає !? Хоча є "Ладьевых топоров культура" - це одна з неолітичних культур, назвали так її археологи за формою кам*яних сокир і навіть у "Советской Исторической Энциклопедии" лодій також немає! Лодії знайшов у "Военно-морском словаре для юношества" Москва 1986, С.214: "Ладья поморское судно, распространенное в 13-14 в. ( в неск. измененном виде просуществовало до 19в.) Ладья для дальних плаваний так называемые "заморские ладьи" - имели длину около 25 м, ширину 8 м, грузоподьемность до 200 т., несли 3 мачты с прямым парусом на каждой". А Словник В. Даля говорить, що лодія це велика лодка, яка служила в основному для перевезення солі на таких ріках, як Волга, Двіна, Кама. Господар чи кормщик звався "ладейщик", а робітник-матрос - "ладейник". Це мене зацікавило, бо у Словнику Б.Грінченка є ще "лодва2 - стругана дошка, з яких і робили обшивку лодій. Дивлюсь передмову до Словника В.Даля, де укладач цього словника подає "для примера" кілька десятків слів записаних у різних північних губерніях Росії.
З Новгородської він подає 15 слів, серед них є такі: черевики, домовище (гріб), орати, хоронити, з Тверської наводить 20 слів: трохи, досить, полиця, уперше, горілка, хата, дуже, цибуля, з Оленецької 6 слів: ледащий, худоба, робити, слухати, з Вологодської 17: бажати, губи (гриби), долоня, добре, з Архангельської 13: ручник (рушник) - таку назву рушника я чув у м.Добромилі Львівської обл., а це Прикарпаття, міхоноша (той хто носить мішок для колядування), з Пермської 10: верещати, жменя, ночовки. А трохи далі В.Даль СХІ пише "В губерниий (Архангельской) довольно много малорусских слов, между прочим всегда говорят - робить вместо работать, орать - вместо пахать".
"Робити" є ключевим словом у даному випадку, яке формує таке запитання: А звідки у цих північних краях Європи взялося стільки "українізмів"??Не знаю, можливо таке вже й робилося, але очевидно, що українським науковцям потрібно "перетрусити" Словник В.Даля як і всі інші подібні словники з цього краю на предмет українських слів, що там є.
Володимир Даль, походив з обрусілих німців з сім*ї лікарів, народився 10 листопада 1801 року у Луганську, дитячі роки провів у Миколаєві на Чорному морі, навчався у Петербургському Морському корпусі. У 1819 році в чині мічмана почав служити на Чорному морі, потім Балтійському морі, далі вивчився на лікаря, був на війні з Туреччиною 1829 року, через рік воював у Польщі, а з 1849 по 1859 був міністерським чиновником у Нижньому Новгороді. Ще з мічманських часів почав збирати матеріали для свого майбутнього Словника, об*їздив чимало земель європейської Росії. З цієї короткої біографії можна зрозуміти, що українську мову він знав не з "університетського курсу" і якихось незрозумілостей з цього приводу у його Словнику не може бути !
Але з дослідження російської мови вимальовується одна досить цікава проблема. Ось, що про це пише В.Даль у цій же передмові до Словника С.L-LI ^ "Северное наречие, или новгородское, ильменское, верхне-руское, господствует на севере от Москвы и на северо-востоке. Давно уже было замечено сходство этого наречия с малорусским. Можно бы предположить, что ильменские славяне, огласившиеся в половине !Х века вышли с юга, отделившись от славян днепровских, и пренесли с собой на север южное наречие, но М.П.Погодин заметил против этого, что не только во время Рюрика, да и до нашествия татар в Малой Руси жило не нынешное племя, в противном случае в южных летописях наших осталось бы более следов малоруского наречия, и украинцы, народ певучий и весьма склонный к думам и былинам ( в противность великорусам), сохранил бы в памяти своей хотя Владимира, но этого нет... Может быть, разгадку надо искать в том, что слова эти зашли на север не из Малой, а из Белой Руси, через Тверь и Псков... но правда, что мы встречаем из севера несколько малоруских слов, которых в белоруском наречии нет".
Словник В.Даля був надрукований в чотирьох томах у 1863-1866 роках. А тепер подивимось, як цю проблему вирішили у ХХ столітті. Автори книги "Беседы о русском языке" Москва 1978, С.42-3 З.Н.Люстрова, Л.Й.Скворцов, В.Я.Дерягин пояснюють "окання" і "акання" в російській мові таким чином:
"Различия в языке появляются прежде всего от розобщения. Оттого что отдельные группы людей, говорящих на одном языке перестают совсем общатся друг с другом или общаются между собой мало...". І називають ці автори такі "прегради", як гори, колишні кордони князівств , "дремучие леса". Кордони між невічними князівствами ніколи не були сталими, гір у тій частині землі фактично немає, щодо лісу - то він здається у давні часи для предків росіян був, як рідна хата!? Тай розмови про якісь "малоруські" чи українські слова у них і мови немає. Ще ці автори пишуть таке С.43: "Языковые различия этих наречий дополняются этнографическими различиями: особенностями в постройках жилищ, своеобразии одежды, домашней утвари и т.п.". До "акающих" росіян належать такі області сьогодні: Рязанська, Тамбовська, Белгородська, Курська, Тульська і Орловська.
Але разом з тим авторові (Т.Д.) довелося звернутись до "былин" про які згадува М.П.Погодин.

Бужськ: походження назви.

У 1866 році у львівському польськомовному часописі було надруковано перше білянаукове дослідження про історію Буська - Антонієм Шнайдером: "Місто Буськ - Венеція польська". В цьому дослідженні Шнайдер наводить дві легенди про буська (лелеку), які пов*язані з історією міста Буська і назва міста нібито походить від цього птаха - буська (Буськ). Покищо невідомо чи Шнайдер просто переповів ці легенди чи їх додумав сам, але в першій половині ХХ ст. коли Буськ був під владою Польщі на відбитках печаток буських бургомістрів є зображення буська (лелеки). Так як радянські і пострадянські історики фактично історією Буська нецікавилися і не спростували писання А.Шнайдера - то у грудні 1996 року на одній з сесій Буської міської ради був затверджений герб Буська із зображенням того ж птаха - буська.
Є ще версія походження назви Буська прямо від назви ріки - Бугу (Західного) - Буськ, хоч по-закономірностях української мови назва мала би звучати, як "Бузьк". Але це говорять люди, які близче не знайомі з історією цього міста: бо Буськ утворений від давньоруської назви "Бужськ-Бужеськ". У "Літописі Руському" за Іпатським списком у перекладі Леоніда Махновця , Київ 1989 р. Бужськ(Буськ) згадується аж 7 разів:
1....коли надходив Великдень (28 березня 1098 р.) пішов Давид Ігоревич (внук Ярослава Мудрого) маючи намір забрати волость Василькову. Та встрів його Володар, брат Васильків, коло города Бужська і не одважився Давид стати супроти Володаря, а заперся в Бужську. І обступив Володар город Бужськ..." Це є найперша письмова згадка про місто Бужськ (Буськ) і як прийнято у світовій історичній науці - від цієї дати і ведуть лік рокам міста.
2. У 1100 році руські князі дають Давиду Ігоревичу міста: Острог, Дубно, Чорторийськ і він сідає княжити у Бужську всіма цими землями. Інші князі, які проживали дальше, то дали йому по 200 гривень ( 400 гривень разом). Так виникло Бужське князівство!
3. У 1152 році йде спір між князями за землі і міста: Бужськ, Шумськ, Тихомль. Вигошів і Гнійницю.
4.У 1168 році в Бужську відомий другий бужський князь Ярополк.
5. 1171 р. знову спір між князями: кому має належати Бужськ.
6. 1209 р. тут відомий воєвода Гліб Поткович у Бужську.
7. 1233 році біля Бужська збирається військо, часи княжих міжусобиць.
Ось і всі згадки про місто Бужськ. Твльки один раз руський Літописець напочатку згадує про слов*янське плем*я - "бужан" - "бужани - бо сидять вони по річці Бугу - а потім же волиняни".
На привелике щастя про ці племена ще згадує Баварський географ (9 ст. н.е.): "бужани мають 230 міст, волиняни - 70 міст". І бужани і волиняни проживали в одинакових природніх умовах - отже територія розселення бужан має бути в тричі більшою за волинян.Цілком очевидно, що бужани займали весь бассейн Західного Бугу до самого першого міста руського - Дорогочина на Зах.Бузі. За іншими даними кордон земель між Волиню і Древлянською землями проходив в межиріччі річок Случа і Горині. В цілому окинувши оком території волинян і бужан можна сказати, що Баварський географ писав правду. Пізніше значна частина земель бужан відійшла до Волині. Отже місто Бужськ є містом (столицею) ранньослов*янського племені бужан. А сама ж назва "бужан" утворилась від назви ріки Буг. Але в Україні відомі два Буги (Західний і Південний)?! Ще українським науковцям відоме таке любовне замовляння: "Не лети ж ти огнений бугало , ліса палить, землі сушить...". "Огнений бугало" - це дуже давня магічно-заклинальна назва Сонця-Бога-Буга-Бугая. "Буг" це скорочена назва сіменного бика - бугая, це відгоміни давньої Близнюкової ідеології, світогляду наших предків. Сонце-Бик дощами (сім*ям) запліднювало землю-Землю - це із міфології.
16 червня 2011 року у газеті Буського району "Воля народу" була надрукована моя стаття: "Замість "Буська" - "Бужеськ", або чому потрібно повернутись до предківської назви міста і змінити його герб". З поступом у дослідженнях великої історії Буська-Бужеська ця проблема буде вирішена!.

місто Бужеськ (нині Буськ - моє рідне місто).

Недавно глянув у вікіпедію про Буськ і неприємно був вражений малоросійством статті. Складається враження, що автор цієї статті про історію Буська - ні разу в самому Буську не був і не читав щось із історичних досліджень про це місто. Автор не згадує навіть першого руського князя Давида Ігоревича? Не згадує, що у 1100 році Бужеськ став столицею Бужеського князівства?? Не згадує такого суперважливого факту для всієї історії міста так і України, що саме в цьому місті було споруджено першу папірню в Україні! Натомість згадує про князя Божа - коли фактично до історії Буська сьогодні його зовсім не тулять місцеві краєзнавці, а що вже говорити про науковців.
Хоча по-правді досліджень про місто є досить мало, а за радянські часи так і не з*явилася бодай невелика книжечка. А як не згадати фактично єдиної загальної книги про історію Буська місцевого автора, журналіста і письменника Івана Савчина "Буськ у вирі століть" Львів 1996, 186 сторінок - це справді треба вміти ?! Про археологічні дослідження сказано зовсім... нічо.

Карвасари у Кам*янець-Подільську.

З цікавою назвою "Карвасари" є таке передмістя у знаменитому Кам*янець-Подільську. Багаторічна дослідниця архітектури цього міста Ольга Пламеницька "Кам*янець-Подільськ" Київ 2004, С.199 пише:"Назва передмістя пов*язана з тюркським "караван-сарай" - місцем, де зупинялися каравани подорожніх купців". Автори О.М.Завалюнюк і О.Б.Комарніцький "Кам*янець-Подільський: історія і сучасність" Кам.-Под. 2011,С.38 пішли трохи дальше: "В одному з передмість збудували спеціальні приміщення, які називали "караван-сарай". Це були постоялі двори і склади для товарів, які служили пристанищем для приїжджих купців та мандрівників. Звідси і назва передмістя - "Карвасари". Але ні руїн, ні більш конкретної згадки про "караван-сарай" у Кам.-Подільську в історії цього міста немає!? Слово "карвасари" також не згадується ні в академічному, ні в етимологічному словниках української мови, але на наше щастя це слово є у Словнику Б.Грінченка т.2, С.221 : " "Карвасарь - Словесний суд, помещавшийся в прежніє времена вь городах и селениях на ярмарочних площадях в палатке". У ці часи в міста на ярмарки приїзджало багато людей з товаром, з худобою різною на продаж, приїздило багато покупців і все своїми возами, фірами - все це звичайно не могло вміститись в самому центрі міста... Ще у церковнослов*янській мові є слова: карвана, корван, корвань - скарбниця церковна, скринька, дар присвячений богові.

Вишукані помилки.

Недавно купив собі я книгу О.М.Завальнюка, О.Б.Комарніцького " Кам*янець-Подільський: історія та сучасність". Ця книга, як "науково-популярне видання" вийшла у цьому ж місті, ще у 2011 році, має 136 сторінок, фотографії, список використаних джерел складається із 130 пунктів, рецензували цю книгу двоє укр. докторів історичних наук. Цю книгу я купив тому, що на С.10 цілий абзац присв*ячено мені. Суть справи в тому, що я підтримую гіпотезу київських архітекторів-реставраторів Євгенії і Ольги Пламеницьких зокрема про те, що знаменитий Замковий-Турецький міст в Кам.-Подільському був збудований ще у давньоримські часи за імператора Марка Ульпія Траяна. В цілому цій незвичайній проблемі у книзі присвячено всього 9 і 10 сторінки. А у "моєму" абзаці автори цієї книги свідомо зробили чотири помилки цитуючи мою статтю із "Кам*янець-Подільського вісника" за 17 травня 1997 року - "Кам*янець-Подільську 1890 років!?" і п риписали її Я.Р.Дашкевичу С. 118., як кажуть кінці вводу р.Смотрича. Кому це потрібно? Помилки:вставили слово "вважаю", замість "міст" - написали "місто", викинули "не" з одного речення і замість "клеймо" гончарне написали "тавро"...