Буська сукновальня.

Про сукновальну майстерню у Буську згадується з 1540 року і у 1578 році при переписі (люстрації) згадується один майстер - валяльник шерсті. - М. Зозуля "Історія Буська ..." Буськ 2011, С. 49 і С. 69 .
За технологією виробництва сукна і повсті потрібно багато чистої, проточної води і її рівневий перепад висот , тобто потрібен шлюз іще водяне колесо.
За Кадастровою картою Буська 1845 року найбільш вірогідно, що сукновальня зображена на Середньому місті біля самого мосту-шлюзу, що з*єднював із Старим містом на прокопаній протоці Західного Бугу.
На сьогоднішній день ця частина засипана і знаходиться на майдані Незалежності, а сама майстерня і міст -шлюз знаходилися зліва від сьогоднішнього пам*ятника Незалежності (Св. Покрова), коли дорога починає підйом до площі Ринок.
На карті 1845 року біля мосту-шлюзу зображено ще "загорожу" із намальованими в ній 5 кружочками і  будинок біля самої загорожі.
П*ять кружочків - це очевидно 5 боднєй, які мали конусовидну форму, висотою до 2 метрів, діаметр нижньої частини - 0,8 м., а верхній від 1,2 до 2 метрів. В бодню (валило) закладалось сировинне сукно і зверху пускалась вода, яка циркулювала по всьому просторі бодні і в нижній частині витікала з неї. Вода розробляла сукно і робила його ворсистим.
Але спочатку овеча шерсть попадала у водяні ступи, де за допомогою теплої води, лугу і молотів-ступарів проходила обробку. Молоти в рух  приводило водяне колесо - Ю.Г. Гошко "Промисли  й торгівля в Українських Карпатах" Київ 1991, С. 135.
Овеча вовна йшла на виготлення сукна, повсті, далі робили шапки, ткали, плели пояси,  ще ткали ліжники, килимки, налавники, коци... - "Українська минувшина" Київ 1994, С. 64.
Друга назва сукновальні - "фолюш".
"Найбільш цінувалось сукно з вовни однорічних овець, це була м*яка, лискуча вовна глибокого чорного кольору" - Гошко С.134 .