"Ней, ті шляк трафи !", або звідки любов.

За 22 лютого (2005 року) газета "Молода Галичина" друкувала статтю Наталі Вихопень про пригоди дніпропетровських студентів у Львові. У тій статті йшлося проте, що цих студентів зацікавила галицька фраза про "шляк". І мене потягнуло взнати, що ж насправді це побажання значить ?! Словник  Б.Грінченка, слову "шляк" дає пояснення, що це обшивка знизу одягу, кайма. А словник російської мови В.Даля цьому слову дає аж три значення: перше - що це лезо ножа, в цьому випадку слово чоловічого роду, друге - шлякь-шляка слово жіночого роду3 і означає гральну бабку, третє - це палиця в піваршина (35 см) загострена з кінців, під час гри по ній б*ють іншою палкою. Слово "трафити" у вище згаданих словниках означає головним чином - потрапити, вцілити. Отже цілком ймовірно виходило, що ця галицька фраза в перекладі на сучасну мову звучить так: "Щоб ти попався на лезо ножа, або щоб ти потрапив на ніж !" Скажемо, що таке побажання не із життєлюбних. На цьому можна   було би і закінчити дослідження, але велика подібність трьох слів: шляк, шлях, шляхта не давала спокою.
Адже з історії досить добре відомо, як у племен виникала правляча верхівка (еліта по-сьогоднішньому): шлялась шляхами шляхта із шляками, тобто збирала з сусідів данину, з проїзджих торгашів мито, іще просто воювала і їздила на лови (полювання). Уся колючо-ріжуща зброя і не тільки вона походить від ножа (ножеподібної крем*яної пластини): серп, коса, кинджал, меч, рапіра, шпага, шабля, мечете, наконечники до списа, стріл, дротиків. Як твердять археологи справжній ніж з лезом крем*яним і ручкою з*явився близче до кінця палеоліту. Дуже добре ці часи описані сучасним українським істориком Леонідом Залізняком у книзі "Нариси стародавньої історії України" Київ 1994, СС. 3-78.  Виявилося, що наші давні предки справді полювали на мамонтів, а 25-10 тисяч років тому у причорноморських степах це було полювання на сезонно мігруючі стада бізонів. Залізняк пише (С.17), що найчастіше стадо тварин гнали до яру, де їх їх добивали списами (загостреними кілками), а пізніше стрілами. А стоянка Амвросіївка в Донбасі являє собою рештки первісного стійбища (поселення), розташованого поблизу яру, де суцільним шаром лежать кістки більш, як тисячі забитих бізонів.
З поступовим відходом льодовика у Європі і зокрема на Україні встановилась встановилась епоха "мисливців на північного оленя". Тобто північний олень став головною мисливською здобиччю  населення прильодникової Європи в кінці пізнього палеоліту, і це сталося 10-15 тис. років тому (С.23 Л.Залізняк).
У розумінні тодішнього життя і для його реконструкції багато дало вивчення життя сьогоднішніх північних народів Євразії і Америки. Доречі, ще у 19 ст. північний олень жив на території Московської та Нижньогородської губерній - С.20 Л.З. А відомий словник В.Даля є також з цього століття. У мовознавстві відомо, якщо якимось предметом чи річчю люди перестають користуватись, то з часом назва цього предмета забувається, зникає з самої мови.
"Більшу частину м*яса мисливці тундри добували під час колективних весняних і осінніх полювань на переправах оленів через річки - так звані поколки" _ С.25 Л.З. Одна група мисливців стояла у воді і тут же списами (спочатку це були просто обпалені на вогні і загострені довгі палиці-списи) і кололи ними оленів, але так  щоби не пошкодити оленям легенів, інакше його туша тонула у воді. Нижче переправи стояла друга група мисливців, яка ловила туші цих оленів і витягувала їх на берег, очевидно з допомогою ШЛЕЇ. Тут з них випускала нутрощі, прив*язувала за ногу і знову залишала у холодній воді на здерігання, або складали на зиму у спеціальні ями, накриваючи їх камінням, щоби запасів не розтягнули тодішні тундрові звірки і птахи. Фактично сьогоднішній окремо збудований льох на українському подвір*ї - це і є таж палеолітична яма, тільки трохи модернізована !
Звичайно, що олені також не були дуже дурні, вони почувши небезпеку змінювали напрям руху, втікали.. Щоби набити більше туш оленів мисливці спочатку пропускали кілька передових стад через переправу, а потім брались за роботу. Але перед тим потрібно було ці стада оленів вислідити, взнати де вони і скільки їх і куди прямують. В районі переправ тисячі оленів роками вибивали копитами справжні дороги - шляхи, мисливці затаївшись і замаскувавшись біля цих доріг найперше чули шум-гул, шляпанину тисяч оленячих ратиць у шляховому болоті.  Тодішнє мислення наших предків не розділяло окремо оленячого шляпання і самих оленів - все це був один процес. Міграції оленів починалися ранньою весною, то ж болота шлякоті-слякоті тоді було багато, як і осінню. Північні олені погано бачать не далі як 500 метрів, але мають прекрасний нюх і слух. Тому мисливці-розвідники надівали на голову ШЛЕМ з рогами, щоби здалеку бути подібним на оленя, або просто ШЛЯПУ, адже доводилося чекати на здобич годинами, днями. У нас шляпа зветься - капелюх, щоби не капало за шиворот. У німецькій мові є слово ШЛЯГЕН, що значить - бити, вдаряти, убивати. Щоби більше набити оленів на переправі люди трохи пізніше придумали плавзасіб - шлюбку.
"Зима була порою року, найбільш забезпеченою їжею. Тому взимку люди відпочивали, справляли весілля, обмінювалися дарами, відправляли релігійні свята" - С.41 Л.З..
Весілля - це шлюб, у росфйській мові є слово "слюбфтся" - полюбить друг друга. Он звідки взялося слово "любити" ! Але і тоді люди не любили, коли хто-небуть ШЛЯЛСЯ (їхніми) оленячими дорогами, адже тоді можна було залишитись їм без обіду і вечері не на один день.
У Словнику Б.Грінченка є ще такі слова: перше ШЛЯМ, яке має такі значення: 1. мул, болото, 2. хутро, 3. довгий шов в кожуху. Друге слово ШЛЯМУВАТИ має такі значення: 1. чистити дно ставка, 2. чистити, мити кишки для ковбас. А російське слово ШЛЯЧА - це слякоть, дощ із  снігом.
Коли закінчувались припаси з весняної чи осінньої поколки, у чистому полі звіра фактично вполювати було неможливо. Тоді наші предки практикували загінне полювання. Для цього вони користувалися ШЛЯГАМИ - шляг з Словника Грінченка - це великий дерев*яний молоток, колотячи ним, вони створювали шум у певних місцях території  і стадо лякливих тварин можна було спрямувати у певному напрямі: до яру, чи урвища, чи на приховані ями з загостреними кілками - шляками. Де не можна було вирити яму - ставили для звіра ШЛАГБАУМ у вигляді зрубаних гілляк чи деревець. Цілком очевидно, щой шум став одним з головних елементів у процесі полювання наших предків. Шум ще можна було отримати за допомогою різних ТРАСКАЛ, які зчинають відповідний тряскіт. Тоді оленячий шлях ще став називатись ТРАСОЮ, ТРАКТОМ. Давня назва ресторанів у Західній Європі - тратторія, а в Росії - трактир. З грецької мови до нас прийшло слово - ТРАПЕЗА. Якщо замість ловчої ями вирити ТРАНШЕЮ - то можна буде більше взяти здобичі.