Маврикій та слов,янські воїни.

       Працюючи над попередньою статтею "Гончарівська бронзоливарна майстерня ранньоскіфського часу та історія Буська" я задумувався, а які вправи виконували наші давні предки на Краснянському полігоні ?
        Очевидно, що оволодіння різною зброєю воїни навчалися ще "вдома" , а ось злагодженість дій у групі, загоні - це відбувалось тут. Пересування військового підрозділу, вдень, вночі, на швидкість, на виносливість відбувалося також тут на Краснянському чи іншому полігоні. Отримання розвідданих,  спорудження переправ, будівництво жител, простих фортифікаційних споруд, вивчення особливостей рельєфу: гір, річок, боліт, лісів, гаїв і т.п. і їх подолання воїни навчалися також тут.
           Впало в око, що одному важливому повідомленню Маврикія "Стратегікон" наші історики, дослідники не надають відповідної уваги !?
           " Воювати зі своїми ворогами вони (словяни) люблять  у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах, з вигодою для себе користуються засідками, раптовими атаками, хитрощами, і  вдень, і вночі винаходять багато різноманітних способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома , захоплених нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовленні великі,  видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі лежачи навзнак на дні ріки,  дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютноне можна догадатись про їх присутність..."
         "Давня історія України" книга 2, Київ "Либідь" , С. 202 .
      А ось, як про це водне вміння словянських воїнів пише сучасний український історик Євген Синиця у своїй книзі : "Перунові діти. Військова справа словян на початку Середньовіччя" Київ "Темпора" 2012, с. 169:
           "Чи не єдиний конкретний приклад словянського маскування описаний у "Стратегіконі": "... зненацька захоплені небезпекою, занурюються глибоко у воду, тримаючи в роті виготовлені для цього довгі тростини, цілком видовбані, що сягають поверхні води, лежачи випростано на глибині, вони  дихають через них і витримують багато годин, так що не виникає стосовно них жодної підозпи " (ХІ.4.(10).  Таке  переховування, наиевно, було досить незвичайним для візантійців оскільки словянська "військова хитрість" описується дуже докладно.  Говорить Маврикій і про те, що у візантійському війську є люди, досвідчені у цій справі , здатні розпізнати такі "дихальні тростини. Тобто цей прийом був,  судячи з усього, доволі поширеним у словян і ромеї   стикалися з ним неодноразово."
         Шкода, що Є. Синиця на дніпровському пляжі на глибині хоча би півтора метра не попрактикувався пролежати на дні, хоча би одну годину ?? Цікаво, які б думки тоді йому би приходили у голову ?
        Що у штанину до нього може пробратись вуж  чи річкова гадюка   чи зв ичайний річковий рак, що  до тіла можуть присосатись чорнії із жовтою смугою  кінські п,явки, що   якісь хижі рибини можуть спробувати поласувати його пальцями на руках і т.п., що бобрам може не сподобатись такий новий сусід,  що також інші дрібні річкові жителі (черв,яки, жучки, личинки...) можуть залоскотати його і таким чином видати ворогам ...
          Очевидно, що дихальну трубку виготовляли завчасу з тонкої і довгої деревини (ліщини наприклад) просвердляли її наскрізь, час від часу змащували жиром, щоб вона не розсихалася і недавала тріщин.  Також очевидно, що таку трубку носили, або возили із собою....   ну і ще тренувалися і психологічна підготовка і предметне знання річкової фауни і флори.
          Є. Синиця пише про "маскування".... це просто, це приниження уміння, навичок нашого словянського спецназу давніх  часів...