Недавно (29.09.18р.) мені довелося вперше побувати у маленькому селі Дунів, яке знаходиться недалеко села Кудрявці, а воно знаходиться на схід від великого села Новосілки, у якому є сільська рада, поштове відділення, а на західньому краю Новосілок проходить навіть асфальтова дорога - це все Буський район Львівської області.
У селі Дунів, десь на 2-метровому пагорбі (кургані -?) стоїть дерев,яна капличка св. Юрія. Капличку прикрашають чотири дерев,яні колони.
Подібна капличка з чотирма колонами, але менших розмірів, без пагорба є при дорозі у селі Кудрявці. У цьому селі чи сусідніх Новосілках, також при дорозі стоїть дерев,на комора з чотирма стовпами на фасаді, комора стоїть окремо від інших господарських споруд.
Побачине у Дуневі здивувало і заставило пильніше зацікавитися цими спорудами.
Виявилося, що "комора" це така господарська споруда у якій переважно зберігали зерно.
Першу шлюбну ніч обов,язково молоді проводили у коморі, зачинали нове життя.
Слово "комора" виводять від грецького - "камера", але у наших сусідів є вираз - "ком у горлі" - тобто великий кавалок їди застряг у горлі.
Отож слово "комо-Ра" можна розшифрувати з індоєвропейської спільності, як "частина Сонця" (зерно) ! Це не заперечує міфологічних уявлень наших предків !
Комора, де зберігалось зерно, була символом плодючості, багатств і достатку. Комора була своєрідним храмом Сонця, його частиною, то й не дивно тепер, що комору-храм будували окремо від обийстя.
У давній Греції храми з чотирма колонами називалися - простіль і належали до найдавніших, а у давньому Римі вважається , що простільні храми походять від етрусків. - И. Т. Кругликова "Античная археология" М. 1984 .
Серед реконструкцій трипільських будівель є чимало трьохстовпних, але така конструкція не є надійною і міцною, і нашим предкам це було , очевидно, добре відомо !:))
На кольоровій вклейці, між сторінками 224 і 225 у книзі Н. Б. Бурдо та М.Ю. Відейко "Трипільська культура" Харків 2008 р. є реконструкція будівлі трипільського храму у поселенні Майданецькому, воно має чотири фасадних стовпи.
На сторінці 202 є опис того храму. Загальні розміри храму 7 м на 24 метри. На другому поверсі було два приміщення: 7х15 м і 7х9 м. Більше приміщення мало глиняну лаву повсьому периметрі сторін, в меншому була мальована посуда і цілком очевидно, що тут був Бог у вигляді зерна, яке тут зберігалося для різних свят і йшло в основному на приготування пива.
Цілком очевидно, що оці чотири стовпи у капличках і коморах, які досьогодні ще є - це є архаїчні елементи, які залишилися ще від трипільських храмів-будинків...
Додаток за 3 жовтня 2018 рік.
Чотири стовпи, ще могли і напевно символізували дітей-богів, яких породили Земля і Небо. Адже земля була під ногами, вверху небо, яке запліднювало землю - тому їх відзначати якось окремо не було потреби.
Сьомим богом цього давнього пантеону був - Вогонь-Зерно-Сім*я в одній особі., займаючи центральне місце.
Землеробство - це ділянки землі придатні для нього, а ще система розмежування: межеві камені, стовпи та інші позначки, які очевидно були приналежні до богів, які відповідали ст оронам світу: схід, захід, північ, південь.
З цього можна зробити висновок, що у трипільців-землеробів, в їхніх громадах були деревяні храми-комори-громадські будинки.
Монументальні храмові комплекси передбачають деспотію правлячої верхівки і обмеженість земель і єдину велику річку...
Доповнення за 11 жовтня 2018 р.
Нарешті вдалося добре придивитись ( з вікна авто) до каплички-храму, що при дорозі у селі Кудрявці.
Це не чотирьохколонний храм типу - простиль. Дві крайні колони - це є продовженням бокових стінок каплички, які закінчуються деревяними стовбами, між ними вільно стоять ще два стовби (колони). І називається цей тип храму - антовий храм або храм в антах.
Скарбниця афінян у всегрецькому святилищі Дельфах була збудована саме , як "антовий храм". - И.Т. Кругликова "Античная археология" М. 1984, С.43.
Такий тим храмів є найдавнішим і найпростішим з архітектурної сторони античності.
неділя, 30 вересня 2018 р.
вівторок, 25 вересня 2018 р.
Влад Якушев "Карателі" телесеріал:
На 25 Форумі видавців у Львові я купив всього дві книги. Одна з них Влада Якушева "Карателі", київське видавництво "ДІПА" 2018 р., сторінок 680. Книга має 218 параграфів-розповідей, є ще Післямова, яка закінчується двома словами набраними жирним шрифтом :
ВІЙНА ТРИВАЄ ...
Книга написана простою, короткою, зрозумілою мовою, без якихось крайнощів.
Десь після першої сотні сторінок починаю розуміти, що це готовий, висококласний фундамент для сценарію на 50-100-150 серій телесеріалу про нинішню війну.
Згадуються воєнні телесеріали: "Чотири танкісти і пес" , "17 миттєвостей весни", американський серіал про корейську війну, про шпиталь...
Збудувати на якомусь південному військовому полігоні України кілька знімальних площадок і знімати, знімати серіал - літом, осінню, зимою, весною - все, як у книжці.
Знімати якісно, зрозуміло, щоби серіал купили багато країн нинішнього Світу, які захочуть знати, що там коїться у цьому східному куточку Європи...
ВІЙНА ТРИВАЄ ...
Книга написана простою, короткою, зрозумілою мовою, без якихось крайнощів.
Десь після першої сотні сторінок починаю розуміти, що це готовий, висококласний фундамент для сценарію на 50-100-150 серій телесеріалу про нинішню війну.
Згадуються воєнні телесеріали: "Чотири танкісти і пес" , "17 миттєвостей весни", американський серіал про корейську війну, про шпиталь...
Збудувати на якомусь південному військовому полігоні України кілька знімальних площадок і знімати, знімати серіал - літом, осінню, зимою, весною - все, як у книжці.
Знімати якісно, зрозуміло, щоби серіал купили багато країн нинішнього Світу, які захочуть знати, що там коїться у цьому східному куточку Європи...
неділя, 16 вересня 2018 р.
Маврикій та слов,янські воїни.
Працюючи над попередньою статтею "Гончарівська бронзоливарна майстерня ранньоскіфського часу та історія Буська" я задумувався, а які вправи виконували наші давні предки на Краснянському полігоні ?
Очевидно, що оволодіння різною зброєю воїни навчалися ще "вдома" , а ось злагодженість дій у групі, загоні - це відбувалось тут. Пересування військового підрозділу, вдень, вночі, на швидкість, на виносливість відбувалося також тут на Краснянському чи іншому полігоні. Отримання розвідданих, спорудження переправ, будівництво жител, простих фортифікаційних споруд, вивчення особливостей рельєфу: гір, річок, боліт, лісів, гаїв і т.п. і їх подолання воїни навчалися також тут.
Впало в око, що одному важливому повідомленню Маврикія "Стратегікон" наші історики, дослідники не надають відповідної уваги !?
" Воювати зі своїми ворогами вони (словяни) люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах, з вигодою для себе користуються засідками, раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходять багато різноманітних способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома , захоплених нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовленні великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі лежачи навзнак на дні ріки, дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютноне можна догадатись про їх присутність..."
"Давня історія України" книга 2, Київ "Либідь" , С. 202 .
А ось, як про це водне вміння словянських воїнів пише сучасний український історик Євген Синиця у своїй книзі : "Перунові діти. Військова справа словян на початку Середньовіччя" Київ "Темпора" 2012, с. 169:
"Чи не єдиний конкретний приклад словянського маскування описаний у "Стратегіконі": "... зненацька захоплені небезпекою, занурюються глибоко у воду, тримаючи в роті виготовлені для цього довгі тростини, цілком видовбані, що сягають поверхні води, лежачи випростано на глибині, вони дихають через них і витримують багато годин, так що не виникає стосовно них жодної підозпи " (ХІ.4.(10). Таке переховування, наиевно, було досить незвичайним для візантійців оскільки словянська "військова хитрість" описується дуже докладно. Говорить Маврикій і про те, що у візантійському війську є люди, досвідчені у цій справі , здатні розпізнати такі "дихальні тростини. Тобто цей прийом був, судячи з усього, доволі поширеним у словян і ромеї стикалися з ним неодноразово."
Шкода, що Є. Синиця на дніпровському пляжі на глибині хоча би півтора метра не попрактикувався пролежати на дні, хоча би одну годину ?? Цікаво, які б думки тоді йому би приходили у голову ?
Що у штанину до нього може пробратись вуж чи річкова гадюка чи зв ичайний річковий рак, що до тіла можуть присосатись чорнії із жовтою смугою кінські п,явки, що якісь хижі рибини можуть спробувати поласувати його пальцями на руках і т.п., що бобрам може не сподобатись такий новий сусід, що також інші дрібні річкові жителі (черв,яки, жучки, личинки...) можуть залоскотати його і таким чином видати ворогам ...
Очевидно, що дихальну трубку виготовляли завчасу з тонкої і довгої деревини (ліщини наприклад) просвердляли її наскрізь, час від часу змащували жиром, щоб вона не розсихалася і недавала тріщин. Також очевидно, що таку трубку носили, або возили із собою.... ну і ще тренувалися і психологічна підготовка і предметне знання річкової фауни і флори.
Є. Синиця пише про "маскування".... це просто, це приниження уміння, навичок нашого словянського спецназу давніх часів...
Очевидно, що оволодіння різною зброєю воїни навчалися ще "вдома" , а ось злагодженість дій у групі, загоні - це відбувалось тут. Пересування військового підрозділу, вдень, вночі, на швидкість, на виносливість відбувалося також тут на Краснянському чи іншому полігоні. Отримання розвідданих, спорудження переправ, будівництво жител, простих фортифікаційних споруд, вивчення особливостей рельєфу: гір, річок, боліт, лісів, гаїв і т.п. і їх подолання воїни навчалися також тут.
Впало в око, що одному важливому повідомленню Маврикія "Стратегікон" наші історики, дослідники не надають відповідної уваги !?
" Воювати зі своїми ворогами вони (словяни) люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах, з вигодою для себе користуються засідками, раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходять багато різноманітних способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома , захоплених нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовленні великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі лежачи навзнак на дні ріки, дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютноне можна догадатись про їх присутність..."
"Давня історія України" книга 2, Київ "Либідь" , С. 202 .
А ось, як про це водне вміння словянських воїнів пише сучасний український історик Євген Синиця у своїй книзі : "Перунові діти. Військова справа словян на початку Середньовіччя" Київ "Темпора" 2012, с. 169:
"Чи не єдиний конкретний приклад словянського маскування описаний у "Стратегіконі": "... зненацька захоплені небезпекою, занурюються глибоко у воду, тримаючи в роті виготовлені для цього довгі тростини, цілком видовбані, що сягають поверхні води, лежачи випростано на глибині, вони дихають через них і витримують багато годин, так що не виникає стосовно них жодної підозпи " (ХІ.4.(10). Таке переховування, наиевно, було досить незвичайним для візантійців оскільки словянська "військова хитрість" описується дуже докладно. Говорить Маврикій і про те, що у візантійському війську є люди, досвідчені у цій справі , здатні розпізнати такі "дихальні тростини. Тобто цей прийом був, судячи з усього, доволі поширеним у словян і ромеї стикалися з ним неодноразово."
Шкода, що Є. Синиця на дніпровському пляжі на глибині хоча би півтора метра не попрактикувався пролежати на дні, хоча би одну годину ?? Цікаво, які б думки тоді йому би приходили у голову ?
Що у штанину до нього може пробратись вуж чи річкова гадюка чи зв ичайний річковий рак, що до тіла можуть присосатись чорнії із жовтою смугою кінські п,явки, що якісь хижі рибини можуть спробувати поласувати його пальцями на руках і т.п., що бобрам може не сподобатись такий новий сусід, що також інші дрібні річкові жителі (черв,яки, жучки, личинки...) можуть залоскотати його і таким чином видати ворогам ...
Очевидно, що дихальну трубку виготовляли завчасу з тонкої і довгої деревини (ліщини наприклад) просвердляли її наскрізь, час від часу змащували жиром, щоб вона не розсихалася і недавала тріщин. Також очевидно, що таку трубку носили, або возили із собою.... ну і ще тренувалися і психологічна підготовка і предметне знання річкової фауни і флори.
Є. Синиця пише про "маскування".... це просто, це приниження уміння, навичок нашого словянського спецназу давніх часів...
понеділок, 3 вересня 2018 р.
Гончарівська бронзоливарна майстерня ранньоскіфського часу та історія Буська.
Тернопільський археолог Василь Ільчишин вивчаючи Висоцьку археолгічну культуру, біля села Гончарівка Золочівського району Львівської області відкрив пізною осінню бронзоливарну майстерню ранньоскіфського часу.
Інформаційний ресурс "Золочів нет" взяв навіть у нього інтер,ю на фоні розкопок і білого снігу 19 листопада 2016 року і виклав це у ютубі.
Знаходженням такої майстерні є унікальним фактом для цілої Східної Європи! Інформацію про цю майстерню я дізнався з газети львівської і написав про це у своєму блозі - "Гончарівська сенсація" за 13 грудня 2016 року.
З відео В. Ільчишин висловив думку, що у Гончарівці в давнину спинились мандрівні майстри бронзоливарної справи, щоби тут підзаробити, і що тут йшов торговий шлях ?..
З 2000 року кожен рік Інститут археології ЛНУ ім. Івана Франка проводить свої дослідження у місті Буську на чолі з Н. Стеблій та П. Довганя.
В результаті чого виявилося, що Буськ безперервно був заселенний "з пізнього палеоліту і до наших днів" - альманах "Клекіт бузька" Буськ "Бужани" 2018 , С.27. І для фортифікаційних робіт Буську було найлегше. На С. 75 альманаху подано мою статтю "Про походження назви Красне", яка була надрукована у Буській районній газеті "Воля народу" за 1 лютого 1995 року. У статті йдеться, про те, що у місцевостях з назвами - Красне, Красна гірка, Красний кут, став - у давнину збиралося військо, воїни для навчання військової справи. Тобто тут був полігон військовий !
Від Красного напряму до с. Гончарівка 12 км. Очевидно, що землі Гончарівки входили до Красненського полігону і тут зупинилося скіфське військо, як тепер кажуть для боєвого злагодження з місцевим воїнством, для дорозвідки, для координації з іншими частинами скіфського війська.
За Клавдієм Птолемеєм за Віслою починалася Германія. Також, очевидно, що у наших предків були проблеми з завіслянами і на допомогу їм прибуло військо з центральної Скіфії.
Велике військо кожен день потребує чимало провіанту, його можна отримати полюючи на дику звірину, а це звичайно розтрата стріл до лука.... Ось і скіфські майстри-зброярі тут організували на місці відливання і виготовлення бронзових наконечників для стріл.
Як розповідає В. Ільчишин, ця памятка бронзоливарна майстерня проіснувала недовго - це цілком логічно. Засурмили сурми і скіфське військо рушило у похід на ворогів (залишивши цікаві артефакти для майбутніх дослідників:)).
Валерій Грицюк "Військо скіфів" (озброєння, організація війни, та військове мистецтво)" Київ-Чернівці "Місто" 2009 року видання, присвятив цілий параграф С.145-147 - 5.4 " Дії скіфського війська в центральній Європі". Ось цитата звітам, С. 146 :
" На заході скіфське військо дійшло до верхів,їв Ельби (район сучасного м. Часлав-Градек) і середньої течії Одеру, на півночі - району сучасного м. Кам,янця на Віслі. Поблизу ріки Одер в околицях містечка Феттерсфельд (Віташково), було виявлено поховання скіфського військового вождя кінця 6 ст. до н.е.. Археологічно засвітчено напади скіфів на городища Смоленице-Мольпір, Стжегом, Віцина, Польяновіце...".
Територія давнього Краснянського військового полігону й далі потребує уважного і комплексного дослідження нашими істориками...
Інформаційний ресурс "Золочів нет" взяв навіть у нього інтер,ю на фоні розкопок і білого снігу 19 листопада 2016 року і виклав це у ютубі.
Знаходженням такої майстерні є унікальним фактом для цілої Східної Європи! Інформацію про цю майстерню я дізнався з газети львівської і написав про це у своєму блозі - "Гончарівська сенсація" за 13 грудня 2016 року.
З відео В. Ільчишин висловив думку, що у Гончарівці в давнину спинились мандрівні майстри бронзоливарної справи, щоби тут підзаробити, і що тут йшов торговий шлях ?..
З 2000 року кожен рік Інститут археології ЛНУ ім. Івана Франка проводить свої дослідження у місті Буську на чолі з Н. Стеблій та П. Довганя.
В результаті чого виявилося, що Буськ безперервно був заселенний "з пізнього палеоліту і до наших днів" - альманах "Клекіт бузька" Буськ "Бужани" 2018 , С.27. І для фортифікаційних робіт Буську було найлегше. На С. 75 альманаху подано мою статтю "Про походження назви Красне", яка була надрукована у Буській районній газеті "Воля народу" за 1 лютого 1995 року. У статті йдеться, про те, що у місцевостях з назвами - Красне, Красна гірка, Красний кут, став - у давнину збиралося військо, воїни для навчання військової справи. Тобто тут був полігон військовий !
Від Красного напряму до с. Гончарівка 12 км. Очевидно, що землі Гончарівки входили до Красненського полігону і тут зупинилося скіфське військо, як тепер кажуть для боєвого злагодження з місцевим воїнством, для дорозвідки, для координації з іншими частинами скіфського війська.
За Клавдієм Птолемеєм за Віслою починалася Германія. Також, очевидно, що у наших предків були проблеми з завіслянами і на допомогу їм прибуло військо з центральної Скіфії.
Велике військо кожен день потребує чимало провіанту, його можна отримати полюючи на дику звірину, а це звичайно розтрата стріл до лука.... Ось і скіфські майстри-зброярі тут організували на місці відливання і виготовлення бронзових наконечників для стріл.
Як розповідає В. Ільчишин, ця памятка бронзоливарна майстерня проіснувала недовго - це цілком логічно. Засурмили сурми і скіфське військо рушило у похід на ворогів (залишивши цікаві артефакти для майбутніх дослідників:)).
Валерій Грицюк "Військо скіфів" (озброєння, організація війни, та військове мистецтво)" Київ-Чернівці "Місто" 2009 року видання, присвятив цілий параграф С.145-147 - 5.4 " Дії скіфського війська в центральній Європі". Ось цитата звітам, С. 146 :
" На заході скіфське військо дійшло до верхів,їв Ельби (район сучасного м. Часлав-Градек) і середньої течії Одеру, на півночі - району сучасного м. Кам,янця на Віслі. Поблизу ріки Одер в околицях містечка Феттерсфельд (Віташково), було виявлено поховання скіфського військового вождя кінця 6 ст. до н.е.. Археологічно засвітчено напади скіфів на городища Смоленице-Мольпір, Стжегом, Віцина, Польяновіце...".
Територія давнього Краснянського військового полігону й далі потребує уважного і комплексного дослідження нашими істориками...
Підписатися на:
Дописи (Atom)