Київські скіфські городища.

На південь від Києва знаходяться два скіфські городища. Найближче - Хотівське 7-5 ст. до н.е. Тут знайдено зокрема грецьку античну кераміку з малоазіатських островів: Хіоса, Лесбоса, Самоса і порту Клазомени. Ще тут археологи відкопали 44 кістяки коней - найбільша кількість порівняно із іншими лісостеповими городищами.
Хотівське скіфське городище є і вважається найпівнічнішим городищем Скіфії.
Ще далі на південь від Хотівського городища знаходиться Велике Ходосівське городище, площа якого більша 2000 га.
Виходячи з гіпотези Бунятян К.П., що справжнє кочівництво виникло із розвитком інтенсивного  землеробства і широкого впровадження виробів із заліза - то ці київські скіфські городища тут не були зовсім чужими. Вони служили для захисту і оборони головним чином Києво-Вишгородської системи дніпровської подвійної переправи.
Так, як скіфи-кочівники та скіфи-орачі були походженням із одного народу, то у них не було потреби будувати городище прямо у тодішньому Києві-Кізовії ...
Цілком вірогідно , що у Хотівському городищі проживав скіфський князь (керівник), як здійснюва нагляд за Києвом.
Тому коні йому і його тодішній дружині були досить потрібні.
Ходосівське городище прикривало Хотівське скіфське городище від раптового нападу ворожих сил, і саме могло використовуватись для збору данини, військ, навчання молодих воїнів і т.п.
Хронологічний аналіз грецької античної кераміки може дати нам часи. коли саме Хотівське городище інтенсивно діяло в "столичному" напрямі... а ще особливості торгівлі в античному Середземномор*ї.
Північна межа основного поширення українського народу сягає широти нинішнього Києва - це можна трактувати так, що загальне, основне формування нашого народу сталося саме у Скіфські часи...
А це підтвержує, що скіфи-землероби і скіфи-кочівники, що проживали між Дунаєм і Доном є прямими предками українського народу, і бурхлива та яскрава Скіфська Історія є нашою золотою спадщиною, яку покищо нинішні наукові кола тихенько відштовхують її на маргінес, міцно тримаючись за застарілі концепції і брехні і неправди і перекручення нашого Минулого ...

" Малиновий Бал ".

"Батьки познайомились в Стокгольмі під час знаменитого Малинового Балу" - С. 383 із книги М. Зозулі "Історія Буська: в документах, матеріалах і спогадах" Буськ "Бужани" 2016 рік видання.
це із спогадів останнього нащадка графської родини Баденів, отця Йоахіма Бадені, СС. 382-392 :
С. 382 " Я появмвся на світ в Брюселі - отже європейцем являюся від колиски ..."
С. 382 " Мій батько - Людвіг Бадені був дипломатом в Бельгії, виконував функції радника австрійського посольства..."
С. 384 " Мама була жінкою незвичайної вроди ..."
( звали її Аліція із шведського дворянського роду - Анкарцрона).
С. 386 "В каплиці (буській) також були поховання попередніх власників Буська шотландської родини Мієрів..."
С. 387 "В парку росли великі і гарні дерева, які можливо збереглися дотепер. Видряпувалися на них з пасією, звичайно, якщо це дозволяли мені англійські гувернаторки, дякую яким розмовляю по-англійськи так само бігло, як по-польськи. Прогулянка з гувернанткою по парку належала до щоденного ритуалу..."
( йдеться про  Парк графів Баденів, який певним чином зберігся до нашого часу).
(Аліція була прихильницею шведського короля Карла 12.)С. 387:
"Крім гувернантки мали  також слуг. Пам*ятаю лакея Бенедикта - безмірно милого українця, а також візника Якоба Касу. Якоб служив  у діда Казимира, коли той виконував функції прем*єр-міністра Австро-Угорщини, отже знав Відень, як власну кишеню. Хоч і читав з певним трудом, але , як чоловік, що бував у світі, був про  себе високої думки, тим більше, що виростив бакенбарди "а ля цісар Франц Йосиф".
Одного разу до нас приїздив президент Станіслав Войцеховський (Президент Польщі у 1922-1926 роках) і на станцію послали Якоба з каретою, запряженою четвіркою коней. Якоб привіз Войцеховського і ми його пізніше запитуємо, що може сказати про президента. Скривився і фиркнувши сказав: "Еее, кепський друкар!" Це мало означати, що Якоб ще не таких панів у житті бачив і возив. Якоб суворим оком споглядав на незалежність панства і нові звичаї. Пам*ятаю, як одного разу сказав: "Правдиве панство не краде !"
(Мда, сьогодні із "правдивим панством" і у Європі, і в нас в Україні є напряг великий .:))
Ще трохи про любов і кохання, С. 389:
"Жила у Буську стара панна - учителька історії, яка в молодості закохалася в офіцера жандармерії. Коли цей офіцер отримав наказ про переведення десь поза межі Галичини, учителька вибралася до цісаря з проханням, аби залишив коханого в Галичині. Добралася до Гофбурга, зайняла чергу до Наймилостивішого Пана, стоячи в натовпі міністрів, генералів та послів, і в кінці була вислухана цісарем, який прийнявши її сказав: "Це можливо моя дитино". Не забула цієї хвилини до кінця життя, знаю ту історію з її уст. Інша річ, що не одружилася з тим офіцером, не знати чи він виявився невдячним і байдужим, чи поліг під час війни - хто його знає, того вже не пам*ятаю ...".
Отож Європа у Буську таки була, ми до неї просто повертаємося ...

Історія Буська: світова та родинна.

Рік  2016 в історії  Буська буде записаний з нового абзацу, бо тоді вийшла книга Михайла Зозулі "Історія Буська: в документах, матеріалах і спогадах", 552 сторінки, старі фотографії, фрагменти старих карт, тексти і багато авторів. Честь і хвала уродженцю Гайдамацького краю (Уманщина) Михайлу Зозулі, що зумів створити-впорядкувати таку велику, важливу книгу - не працюючи в якийсь науковій академічній установі, а вкладаючи, тратячи своє зроров*я, сили, час і свої кошти для розвитку , для розуміння всього українського суспільства та історичної науки в цілому...
Історія Буська дуже велика і покищо маловідома і малодосліджена. Зокрема автор-упорядник М. Зозуля у цій своїй книзі помістив п*ять моїх (Т.Д.) статтей-досліджень з історії Буська, а ще там є фотографія мого діда Івана Кучинського (1892-1947 рр.), фото зроблено у Східній Прусії (нині Калінінградська обл. РФ), який у 1910-1911 рр. був там на заробітках і там добре вивчив німецьку мову, і вже воюючи в рядах УСС (українських січових стрільців) служив у булавній (штабній) сотні. В часи Другої світової війни до нього приходили поговорити старші німецькі солдати.
Завдяки вищезгаданій книзі М. Зозулі, я нарешті зрозумів розповідь своєї бабусі Стефанії Корчинської-Кучинської (1897-1972 рр.), чому вона в молоді роки працювала на будівництві, носячи цеглу !? Як так ? Адже бабуся проживала на передмісті Буська - Ліпибоках, мала хату, трохи землі, городи, була шляхетського роду ( це я потім дійшов), а тут їй прийшлося виконувати таку важку роботу ??
Виявилось, що в ході хрьох війн: Першої світової 1914-1918 рр., Польсько-української 1919 р., Більшовицько-польської 1920 р. місто Буськ було фактично вщент зруйновано ... Щоби жити якось далі потрібно було спочатку відбудувати саме місто ...
Після УССів дідо Іван, очевидно, що воював  в УГА (українській галицькій армії), потім відсидів у польському кнцтаборі для військовополоненних і коли виснаженого його відпустили додому у Буськ - то тут і зустрів він свою любов - Стефанію.
Хочу подати кілька цитат із книги М. Зозулі про життя Буська у 20 столітті, як воно було, як виглядало ...
Шановні читачі, якщо Вас давно гризе питання: Чому Україні невдалося у 1917-1920 роках вибороти свою Незалежність , читаємо С. 277:
"Покликана поставити остаточну крапку у ,Першій світовій війні, й заложити основи нового порядку, Паризька мирна конференція виявилась ареною інтриг і торгів, аналізові яких присвячено чимало грубезних томів...  зазначимо лише, що 17 травня 1919 р. на засіданні Найвищої ради конференції постало питання несанкціонованого використання армії Галлєра у Галичині.... У Варшаві похапцем взялися замітати слідм перебування "галлєрчиків" у Галичині. Пізно ввечері 21 травня командир 2-ї дивізії "блакитних" (французький) генерал Модельон отримав наказ завантажитися у потяги на найблизчій станції та ви їхати до Львова".
С. 279 - усіма частинами 2-ї дивізії командували французькі офіцери і артилерією також .... Прийшлося їм іти пішки з боями до Львова. Все це відбувалося на землях Буська з північного боку.
Як бачимо, таке явище - "іхтамнєт" має давнє французько-польське коріння :))
А, думаєте через рік тут було інакше ? Ось цитати із Конноармейского дневника 1920 года Иссаака Бабеля, С. 296:
" Бой в Буске. Он на той стороне моста. Наши ранены. Красота - там горит местечко. Еду к переправе - острое ощущение боя, надо пробегать кусок дороги, потому что он обстреливается, ночь, пожар сияет, лошади стоят под хатами, идет совещание с Буденным, выходит Реввоеннсовет, чуство опасности. Буск в лоб не взяли..."
С. 299 :" Проезжаем ночью через мертвый , тихий Буск. Что особенного в галицийских городах ? Смешение грязного, тяжелого Востока (Византии и евреев) с немецким пивным Западом..."
Шановні, а можливо Ви думаєте, що у Другу світову війну (1939-1945 рр.) у Буську було якось інакше ?? С. 453 :
"Львівський обком КПбУ 25 липня 1944 р. інформуючи ЦК КПбУ про обстановку в районах, зазначав: " М. Буськ ... Під час визволення міста населення майже не було. Але вже 22 липня повернулося понад 700 чоловік". І це в місті, у якому до початку війни у 1939 році нараховувалось більше восьми тияч мешканців".
Зараз, нажаль, майже така сама кількість жителів Буська ...

"Аеропорт" Сергія Лойко.

Купив недавно книгу С. Лойко "Аеропорт" Київ 2016 р. в., нова доповнена редакція.
До того ж я майже регулярно читаю інтерв*ю, спогади учасників російсько-української війни на Цензор-нет , і маю думку, що ця книга відноситься за духом до - зарубіжної російської художньої літератури !!! Головний доказ цього висновку б*є прямо в око, прямо з обложки, чтаємо:
 " Аэропорт: главная книга о войне, которой не должно было быть, и о героях которые хотели жить, но умирали"...
Що тут у назві книги у її епіграфі ріже очі - це те, що "війни, якої не мало бути" !???
Але ж це брехня !  Росія готувалася до цієї війни довго, наполегливо, передактивна фаза її почалася ще у 2009 році, випуском фантазійних книжок на тему майбутньої російсько-української війни.Тоді переглядаючи ці книги мені було дивно їх бачити, яка війна, для чого, і т.п. ???

Даючи таку назву своїй книзі С. Лойко "Аеропорт" цілком очевидно, переслідує мету - видати, що Гібридна війна (російсько-українська) - сталася зовсім - ВИПАДКОВО !?? Так, як С. Лойко є висококласним професіоналом у своїй справі, то думку проте, що те, що назва згаданої книги прийшла якось випадково слід відкинути зразу же !
Цю книгу С. Лойка "Аеропорт" вже видали за Вікіпедією у :Голандії, Польщі, Латвії, Естонії, Грузії, Чехії, Китаї.
Тобто читачі цих країн прочитавши цю книгу - будуть упевнені, що Гібридна війна між Україною і Росією трапилась якось зовсім випадково !!?
Це фактично елемент тієї ж Гібридної війни проти України ! Можемо ми щось сказати автору С. Лойко ? Ні ! Бо в аннотації цієї книги написано, що то є художня література !!!
На противагу цій хитрій антиукраїнській художній літературі, використовуючи її потенціал - потрібно українському суспільству видати роман-хроніку про "Бої за Донецький аеропорт". З фотографіями учасників, довоєнними видами, з тактичними картами боїв, спогадами, інтерв*ю і т.п. І перекласти цей роман-хроніку на кілька світових мов: англійську, німецьку, імпанську, арабську і т.п. ...
І по два екземпляри цієї книги розіслати поштою у всі провідні університети і бібліотеки Світу і у всі посольства країн, а в інтернеті має бути всім доступна її електронна версія !!!
Ця війна ще не закінчилася !

Проект: Дуліби.

Сьогодні в Україні є 6 (шість) сіл із назвою - Дуліби, ось їх список:
1. с. Дуліби Турійського району Волинської області
2. с. Дуліби Гощанського району Рівненської області
3. с. Дуліби Бучацького району Тернопільської області
4. с. Дуляби Бережанського району Тернопільської області
5. с. Дуліби Жидачівського району Львівської області
6. с. Дуліби Стрийського району Львівської області.
У Стрийських Дулібах учора ( 2 травня 2017 р.)  автор (Т.Д.) мав нагоду побувати і ось сьогодні подаю для усіх людей, які цікавляться Історією ймовірний План по вивченню великої Дулібської проблеми. Ця проблема полягає в тому, що більшість істориків вважає, що існував "дулібський союз племен" - Вісник Інституту археології. Вип. 1. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2006 , стор. 46-56.
У своїй невеликій книжечці Т. Дишкант "Походження Русі" Львів, Сполом, 2009, стор. 6-7 я доказую інше, ось кілька цитат з неї:
" Дослідникам з історичних джерел відомі: чеські, хорутанські і моравські Дуліби. Ще як бачимо за Літописом Руським дуліби були і руські, і проживали вони на Західному Бугу...
З Етимологічного словника української мови відомо: дулей - місце для сторожових собак при овечій отарі, дулеу - великий кудлатий  собака, сторожовий пес, це слово збереглося у молдавській мові. Отож Дуліби не були окремим племенем, а були окремим прошарком людей, які проживали у поселеннях, які розташовувалися на важливих перевалах, переправах, дорогах ...
Можливо Дуліби - це був всеслов*янський елемент життя ранніх слов*я. В часи Великоморавської держави, а потім Чеського князівства якась частина земель західноукраїнських входила до їх складу, і дулібські поселення були заселенні і створенні вихідцями з цих земель ?.."
Глянувши на детальні географічні карти ще тоді було зрозуміло, що Дуліби Стрийські, Турійські і Бучацькі охороняли карпатський перевал і дві річкові переправи - відповідно.
І тільки недавно, розглядаючи детально географічні карти, стало зрозуміло, що три інших Дулібських українських сіл: Гощанські, Бережанські і Жидачівські знаходяться і сьогодні на границях між областями України !? Проблема розмежування земель, територій така ж давня, як і саме заселення людбми цієї землі ...
На прикладі Бучачцьких Дулібів добре видно, що цей населенний пункт був поставлений на чужій території. Крім Стрийських Дулібів - таке можна сказати і про чотири інших сіл. Тобто, таким чином ми можемо досить точно окреслити, де проходила границя між Великоморавською (Чеською) державою у нас. Так, як ця держава організаційно тоді була сильнішою, то могла поставити свої прикордонно-поштові пункти на чужій території.
Сьогодні археологічна наука, якщо є якийсь масовий давній предмет (кераміка, зброя, прикраси) і розроблена хронологія - то може з точністю до 10  (десяти років) визначити, час його створення.
При достатніх археологічних  дослідженнях Дулібських українських сіл можна досить точно буде встановити час встановлення тут кордонів Великоморавської держави.
Всі ці висновки можуть грунтовно доповнити - етнографічні, мовознавчі, топонімічні роботи і вивчення місцевої кухні, як у самих селах Дулібів, так і у сусідніх селах для порівняння.
Тут роботи не на один рік для Національної Академії Наук України. І щоби Академія взялася за цю роботу потрібно, щоб активна частина українського суспільства переконала Академію це зробити. При сьогоднішніх різноманітніх засобах зв*язку це зробити буде не так вже й важко.
Таким чином буде розв*язана одна з великих проблем Слов*янознавства, і в Історію України буде вписано не одну сторінку, а цілих шість сторінок правдивого Минулого ...
Крім того за знайденими дулібськими артефактами час заснування цих сіл можна буде прицняти за основу !!!.
доповнення від 14 травня 2017 року.
Враховуючи індоєвропейську спільність майже всіх європейських мов і спільне походження коренів "дул-тул", у англійські мові, яка має багато архаїзмів є слово " toll ", яке має  такі значення: 1. мито, 2. право стягувати мито. Варто тут ще згадати українське слово - "тулитися".
Адже тодішні "дулібські"  контрольно-пропускні і поштові пункти збирали із в*їзджаючих і можливо з виїзджаючих мито, а самі "тулилися" до краю держави, чи регіону держави...