Ніч (і день) перед Різдвом.

Пробуджуюсь перед четвертою. Ніч перед Різдвом ще триває. Ниє вказівний палець на правій руці, якого я вдень так необережно гахнув дверима диліжансу до звичайних дерев*яних дверей. Натираю його меновазаном, хоч мав це зробити ще ввечері. Лягаю далі у ліжко, але сну немає. Починаю згадувати, що то був за День перед ніччю перед Різдвом.
Того дня ми з Андре Анжуйським на його диліжансі, не то корейського чи японського виробництва добралися до славного міста Золочева. ( Тут чути як на підвіконник гепає Кіт, відкриваю йому вікно, повернувся).
Ну, Ви знаєте в цьому місті є замок знаменитий, а на подвір*ї три камені із таємничими написами і діркою, щоби там пальцем крутити.
Нас тут зустрічає Михайлівна, кров у неї ще та - ханська. Знаєте, як польсько-український круль Ян Собєтський, той що народився у нас в Олесько, побив турків під Віднем, а полонених розселив по своїх землях. Частина їх відбудовувала замок Золочівський, який перед тим зруйнувала.. ну й кров їх залишилася тут. Я й шуткуючи кажу:
- Мадам, танцюйте Вам лист великий, формату А-4 прийшов !:))
Праправнучка ханська робить кілька танцювальних па... і тут все, неочікувано починається...
Йду в інший покій, драпірований індійськими шовками, забирати Андре, бо нам треба їхати далі. Ціла ватага поважних матрон із замку його не охоче відпускають. Ще би !?
у нього великі чорні очі, трьохденна чорна щетина на лиці і чорний светер грубої в*язки, який йому, цілком очевидно, зв*язала Кохана дружина. А, на боку виблискує причеплений двохручкий меч...
І ми рушаємо. Ну, я не кажу, що на дворі передріздв*яний мороз за мінус 16 градусів і зовсім неприємний вітер - кого це тепер може цікавити ???
Ми виїхали на битий шлях чи-то пак - гостинець, що вів до княжого Львова, і тут наш диліжанс починає свої показувати капризи. Андре каже, що це очевидно фільтр солярки забився і йілком можливо, що замерзає ? Ми зупиняємося біля якоїсь придорожньої крамниці. Андре йде туди і через деякий час виходить із півторалітновим пласмасовим чайничком горячої води....
Вже в кабіні повідає, що за цю горячу воду йому прийшлося віддати десять срібних дирхемів, бо простої води продавщиця у цей чайник не заливала.
Але це мало нам допомогає - ми проїзджаємо Червоне, а напочатку Новосілок зупиняємося.
Лицар залізає під диліжанс, хоче зняти той фільтр проклятий, щоби розігріти його на майбутньому вогні. З усього задуманого вдалося тільки відкрутити трубку і на білий придорожній сніг потекла соляра із зеленкуватим відтінком. Ага, значить фільтр не забитий, не замерзлий ! Солярою, значить нас заправили бодяжною !? І вона в бензобаку просто на-фіг замерзає .
Андре знаходить стару газету і йде  її палити, щоби розігріти 150-літровий бак !? Я в той час йду і рву придорожню суху траву, що визирає з-під снігу і цілий жмут завиваю у газетний папір. Кидаємо все це під бак. І злий, морозний вітер, одним подувом (суцільним), легко видуває наші зусилля до чиєсь матері. Стоїмо то ми на горбку...
Андре знову заводить диліжанс, і ми якось проїзджаємо Новосілки і зупиняємось недалеко дорожнього знаку, біля  самотньої хати. Тут набагато затишніше. Я йду в посадку збирати дрова, сухі гілля і рвати суху траву, щоби розпалити вогонь. Кілька разів від вітру вогонь гасне. Андре зціджує трохи солярки, поливає нею дрова - підносимо вогонь, а вона мля навіть не хоче зразу горіти !?.
Але вогонь далі ми таки запалюємо, як у зимових колись Карпатах, вогонь горить просто під беззобаком. Андре вирішує, що диліжанс вже ожив і можна їхати. Їдемо. метрів двадцять і все. Задом вертаємося до Вогню.
Йду знову у посадку по дрова. На  зимових безлистях деревах виспівує якихось кілька пташок, яких я зовсім не бачу . Вертаюсь до нашого диліжансу з дровами і радую Андре:
- Ну, все Ваша моць, не буде Вам благородної смерті, як бабахне той бак, не будуть  клювати ваші кості - ні стервятники, ні благородні грифи із 2,5 метровими крилами, а подзьобають нас якесь дрібне безгербове птаство ! За що боролись, мля !???
Андре каже кілька фраз сарацинською мовою, а я роблю вид, що його прекрасно розумію...
Телефони наші не розриваються від дзвінків, лише часом якийсь герцог нам дзвонить і питає:
- Де, Ви ? Що робите ? Коли приїдете ??
Нарешті соляра нагрівається, бак теплий і ми рушаємо далі у нашу незвичайну мандрівку. Вже за Новосілками крізь хмари на короткий час пробивається Сонце ! Ура !!!
Тільки тепер згадую, що в лісі, в горах над Новосілками були знайдені три камені, що зараз є у Золочівському замку ! І проживали там колись - тампільєри !? А-а, то тампільєри нас тормузнули !?
Йду виключаю воду, бо вже тече перелив, шукаю Кота, щоби випустити його на двір, попісяти. Хоч там зараз 22 градуси морозу.
Але Різдвяна ніч 2017 року ще продовжується ...