- Ва ( Валентина - скорочено) я тут на війну записався ..
- Що патрони підносити ?
- Ну, чого я в армії стріляв з автомата (калашнікова) . - Далі за браком часу розмова вийшла короткою.
Більше, як тридцять років служив я у військах і здається кожен місяць у нас були стрільби: денні і нічні. На другому році служби треба було стріляти навіть у противгазі.
Мішеней, здається було чотири види: голова, погруддя, в повний ріст і біжуча мішень. Треба було бігти, залягати і стріляти в мішень, яка появлялася, бігти далі , стріляти.
Ще в учебці ми кидали справжні бойові гранати, але мені командир не дав, бо я її збирався кинути лівою рукою - лівак я, ось.
Офіцерського звання не маю - сержант, командував стрілецьким відділенням, по-українськи здається "роєм".
У Першу Світову війну (1914-1918 рр.) обидва мої діди воювали і побували в полоні, але вернулися живими. Андрій Дишкант воював у гусарському полку в артилерії на Італійському фронті на річці П*ява, недалеко місто Венеція. Іван Кучинський в Українських Січових Стрільцях у булавній (штабній) сотні, вістовим.
Можливо призвіще мого діда походить від "куша" - арбалет так звався на наших землях - цілком військова фамілія.
Моєму батькові не довелося воювати у Другу світову , бо народився 1929 році...
Щось, таке приблизно, я мав їй сказати по телефону...
Як пишеться у найдавнішій письмові законодавчій пам*ятці слов*янських народів "Закон судний людям" , яка була записана за князювання болгарського Бориса (852-889):
3. Вступаючи в бій з ворогом, необхідно стримуватись від усіх нечестивих слів і справ...
Немає коментарів:
Дописати коментар