Кучинський Іван Михайлович.

По просьбі працівниці Буської районної бібліотеки, шановної   Марії Володимирівної Литвин , яка ще веде краєзнавчу діяльність - пишу статтю про свого діда Кучинського Івана  Михайловича.
Він народився у Буську на передмісті Воляни,  недалеко  залишків Греблі, що була на Західному Бузі , народився 10 жовтня 1892 року.
А помер 24 жовтня 1947 року і похований на старому цвинтарі у Буську, поряд із своєю дружиною - Кучинською (Корчинською) Стефанією Михайлівною 1.03.1897 - 1.11.1972 рр.
Мали вони дітей: Роман, Анна (моя мати), Йосифа та Демян.
проживав дідо у хаті бабиній  у передмісті Ліпибоки номер будинку 208, за радянської влади це  вул. Шевченка , 55, а потім став номер 78 ...
Приблизно у 1910-1911 роках, чи більше дідо був на заробітках у східній  Прусії (нині Клінінградська обл. Російської Федерації). Там навчився добре говорити по-німецьки, їхав туди із сусідкою Гриничкою. Є фото тих часів з Прусії, де дідові тоді було 18 років, він сидить у кріслі , а поряд два його товариша.
У діда було ще 6 братів і одна сестра...
У Першу світову війну 1914-1918 рр.  дідо воював  в українській добровольчій формації - Українських Січових Стрільцях. Знання німецької  мови, очевидно йому пригодилось, бо він був у складі булавної (штабної )  відділі, дослужився до вістового.
Очевидно, що добре служив, бо наприклад на Різдвяні свята  з 5 січня по 10 січня 1918 року  разом із Гулка Іваном з Сторонибаб був у "сьвяточній" відпустці. -  фонд 353, оп.1, спр. 158, сторінка 31.. Львівський історичний архів..
А 27 лютого 1918 року дідо був нагороджений "Хрестом Карла" - спр. 83...
Все це я взнав, коли попрацювавши всього 9 днів жовтень-листопад 1991 року у Львівському центральному історичному архіві із документами УССів, потративши на це свої кошти і час.
Списки українських січових стрільців Буського району., яких я знайшов були надруковані у районній газеті "Воля народу" 31 жовтня і 9 листопада 1991 року під назвою "З легіону  Січових Стрільців".
Третю частину  дослідження тодішній редактор районної газети не хотів друкувати, бо це вже "було не  актуально". Через скандал, третю частину списку було надруковано аж 22 січня 1992 року.
Очевидно, що пізніше дідо воював в Українській Галицькій Армії. За родинними переказами дід був потім у польському таборі для військовополоненних 1920-1921 рр. (?). Вернувся з нього дуже виснаженний. Потім одружився.
Після цього усе життя пропрацював на Буському пивзаводі графів Баденів. Мав коней і розвозив  пиво, вино по магазинах і шинках.
Дід Іван Кучинський  був громадським діячем в тодішній Польщі. Так за Архів ною довідкою наданою мені 20 березня 1991 року   Львівським Центральним державним історичним архівом, говориться, що в документах "Кураторії Львівського шкільного округу м. Львова" за 23 грудня 1937 року у Списку дітей м. Буська батьки  яких висловилися за українську мову навчання під номером 2, є прізвище мого діда - фонд 179, опис 2, справа 333, аркуш 24...
Як мама згадувала, тоді польська влада дозволила тільки два уроки  української мови на тиждень.
Представники  тодішньої польської влади  фактично тероризували українських активістів, лякали їх такими слова: "- Що хочеш скуштувати Берези !?"  Запитували і мого діда.
Береза Картузька -  польський концтабір де без  навіть формального Суду тримали в більшості українських діячів , діяв з 1934 по 1939 рік .
Зимою для ледівні Буського пивзаводу охочі могли заготовлювати лід і заробити трохи грошей., але це була важка робота. Мама згадувала, як бабуся церувала (латала) рукавиці і штани діда Івана , коли він тим займався.
На зароблені гроші  вони  потрошки скупляли землю.. Наймані працівники охоче йшли на роботу до діда, бо він оплачував роботу грошима, тоді як більшість господарів   давали просто їсти.
Одного разу після робочого дня діда хотіли навіть пограбувати коли він їхав додому через міст на річці  Солотвині, але дідо відбився від бандюків...
Донині на старій хаті діда збереглася криниця із бетонних кілець, за яку дідо заплатив здається
25 центнері зерна у сусідів  були переважно малі деревяні криниці які у великі морози замерзали і раненько можна було чути дзенькіт відер  як сусіди брали у нас воду...
Коли  прийшли совєти ( перші чи другі ?) , то  діда викликали на допит, потім дід з гумором розповідав , очевидно,  як його (фронтовика) хотіли настрашити , поставивши в кожен куток із зброєю солдата націленого на діда...
За  маминими словами, дідо Іван  жив за принципом : - Три дні нічого не їв, але вийшовши на вулицю - смійся !
Після Другої  світової війни були німецькі полонені, яким дідо показував, як садити цукровий буряк, тоді бровар і тим  ще займався. Якийсь тоді полоненний висловив невдоволення, тоді дідо по-німецьки йому сказав , приблизно таке: - Що ніхто його сюди не кликав ! Після цього німецькі полонені боялися діда...
Після  війни була біда, голод і дід ходив у штанах пошитих  із розпоротих мішків , мішковину пофарбовано було ... Мама говорила, що вся ця біда була організована Сталінським режимом, адже  радянські люди наочно побачили, як жили у Західній Європі і думали, що щось зміниться після цього у Радянському Союзі...
За Польщі дідо навіть відпочивав у якомусь будинку відпочинку, збереглася фотографія - де дідо сидить на кріслі , а біля нього стоять його знайомі чоловік і жінка ...
Ще  у центрі Буська пл. Ринок, де починалася вул. Шкільна була більярдна  у якій любив бувати мій дідо. Бабуся Стефа приходила туди  і робила йому шкандаль... В дитинстві памятаю збереглося   чорне  приталене пальто   із якимось чорним  гарним  ковніром якогось звіра  бабусі цілком очевидно ще з тих часі... Потім , як бабуся стала вдовою, то приходив  пізніше  один свататись, але побачив бабусине чорне волосся без сивини то передумав це робити, бо був здивований...
Ще дідо любив танцювати - гуцульський чоловічий танець - Аркан ! Можливо в часи УССів він  ще був у рядах  Гуцульської сотні УССів..?
У 1935 році у Львові вийшла книга "Українські  Січові Стрільці" - з фотографіями, списками  стрільців, але там я свого діда не знайшов !? Можливо дідо  не хотів тоді, можливо був якийсь конфлікт, книга писалася по  Списку стрільців який складався у 1916 році, тоді дідо міг бути і був у російському полоні, десь під  Царицином (нині Волгоград)...
За  тодішньої Польщі у Буську добудовували  церкву св. Миколая, яка збереглася і нині, і дідо з бабою давали гроші на це....
У 2004 року У Львові "Каменяр" випустив книгу про  відому художницю Софію Карафу-Корбут" Оксани Думанської де в спогадах СС.23-30  говориться про  що Іларіон Свєнціцького і Софії К-К.  були предки по лінії Кучинських... Мати Свєнціцького  дуже антропологічно подібна на мою бабусю..? Але це  майбутні генеологічні дослідження  може  покажуть !?
За цими спогадами Кучинські мали шляхетський герб -  "Сліпий ворон"!?
Можливо дідове прізвище спочатку звучало, як - Кушинські - так звався арбалет у давні часи - куш... І далекий предок служив арбалетчиком.
Ще дідо мав рижу вроду...
Коли щось треба було засвідчити, то кликали бабусю, бо рід баби був більш знатніший...?
Ще з дідом на пивзаводі працювало 2-3 його брати і вони могли організувати бочку пива... де збиралися потім  у діда Івана зацікавлені люди і святкували  якусь подію, чи свято...

                доповнення від 21 листопада 2018 року...
       Прийшла інформація, що дідо Іван Кучинський не помер на якусь там  хворобу голови, а був сильно побитий ,  невідомими нкаведистами  і пролежав без пам,яті тиждень  перед смертю....
       Майбутні дослідження документів тих часів можливо прояснять ту ситуацію.

"Історія Буська" Михайла Зозулі.

В кінці 2017 р. уродженець Уманщини Зозуля Михайло Іванович, а нині житель міста Буська з 1979 року, інженер-енергетик випустив у світ своєрідну книгу-хрестоматію "Історія Буська. в документах,  матеріалах і спогадах.", друге видання, доповнене. Перше видання цієї книги було у 2016 році, Михайло Зозуля виступає, як автор-упорядник і ще перекладач.
Книга побільшала на кілька десятків сторінок, якіснішими стали фотографії, загалом вийшло 592 сторінки. Тираж всього 100 примірників.
Честь і хвала Михайлу Зозулі, який потратив чимало власного часу і власних коштів, щоби створити цю Книгу - "Історія Буська" !
Потрібно чесно сказати, що наше місто маючи величезну історію - фактично  дуже і дуже мало досліджується зараз різними академічними істориками та іншими спеціалістами , і разом з тим наше місто є маловідомим, як для українського суспільства так і для Світового !
Ці десятки примірників книги, як першого так і другого видання цілком очевидно,  розійшлися в основному серед знайомих, колег і близьких родичів самого М. Зозулі...
Але цього дуже і дуже мало, щоби академічна наука і її представники взялися широким фронтом за вивченням історії нашого містечка Бужськ-Буськ !!!
Добре було би, якби наша Міська і районна влади виділила кошти чи  цілеспрямований грант для  додрукування ще кількасот примірників цієї безцінної і дуже необхідної Книги Михайла Зозулі - щоби вона попала у всі університетські бібліотеки України і у великі наукові бібліотеки держави.
Щоби десь по-десятці цієї Книги було подаровано у такі держави світу, громадяни яких є вплетеними у Минувшину  нашого міста: Польща, Ізраїль, Австрія, Німеччина, Чехія, Франція, а також США, Англія, Японія, Китай та головні іспаномовні і арабомовні держави, а ще Австралія, де є українська діаспора...
Адже нам усім дуже потрібна правдива, документальна Історія, бо нині ж бачимо, як наші сусіди, що на сході, що на заході дуже по-своєму трактують Нашу історію !
Ще треба сказати, що Книга Михайла Зозулі - не є таким собі фукуямівським кінцем історії !
Зокрема у другому  виданні Книги передрукована стаття П.М. Довганя і І.Л. Ціхоцького "Епіграфічні матеріали з городища літописного Бужська" стор. 578-583 - із "Вісника інституту археології"  Випуск 11. ЛНУ ім. Івана Франка 2016, стор. 111-122 ...
У статті згадується зокрема про унікальну мідну-бронзову пластину вкриту малюнками і знайдену на території Буська.
Автори цієї наукової статті роблять дуже упереджений висновок, с.579 :
"Попри безумовну цікавість і оргинальність знахідки, неупереджена хронологічна та культурна її індентифікація з об,єктивних причин (вирваність із археологічного контексту, відсутність аналогій) майже неможлива".
      Науковці Довгань і Ціхоцький зовсім не згадують мою книжечку, яка повністю присвячена  цій унікальній знахідці: Тарас Дишкант " Буська мідна пластина: пори року", Львів, Сполом 2007 р. стор. 32. Хоча цю книгу я розіслав, розвіс у бібліотеки Львова, університетські біб. Одеси, Харкова і Чернівців, Парламентська біб.  у Києві...
Проте, що місце знаходження  Пластини може бути давнім могильником доісторичного Буська - науковці покищо ще не говорять. При побудові тут хат, розповідають, що траплялися чимало кістяків людських, але їх ніхто недосліджував.
Цілком очевидно, що ця Річ мала сакральне значення і її тут поховали саму, окремо !?
Металографічні та інші дослідження пластини не проводилися на предмет складу металу із якого родовища він міг бути,  може це саморідна мідь, яка була ковка - холодна чи гаряча ???
Нічого такого не зроблено !
Не зроблених якісних фотографій кожного малюночка, немає точної графічної копії Пластини - тому науковці-дослідники не можуть фактично впритул взятись за її дослідження .
Крім того до написання книги Т.Д. на території міста Буська в основному була відома  археологічна культура давньої Русі, а зараз є речі Трипілля, і дотрипілля і післятрипілля....
За моєю інтерпретацією на Пластині  зображено Сввяту гору  із жертовними димами,  рілля весняної оранки, а на небі Небесний Цап. Як памятаєте в Центральній Україні  на Новий рік  водять Козу - то вона вмирає, то оживає...
Цілком очевидно, що ця Пластина з тих давніх часів, що і звичай водіння Кози.