Скіфський (праукраїнський) бог - Папай.

       (ще одна липнева сенсація 2018 року)
     Якщо ви, шановний читачу ніколи не чули про скіфів, то у першій же справці, яку ви знайдете - у першому чи другому реченні буде писатись, що "скіфи належали до іраномовних народів". Але це брехня Геродота, і я її сьогодні ще раз і остаточно спростую !
      Геродот не міг передбачити, що колись виникне така наука, як міфологія, яка фактично вивчає світогляд, уявлення народів про свій світ.
     Іранська  література є однією з найдавніших літератур Світу. І радянські вчені "Мифологический словарь" м. 1991, с.698 віднайдуть у ній аж 108 різноманітних богів і значень. Ось для прикладу сім із них:    Ахріман, Віштаспа, Заратушра, Кай Кавус, Мітра, Сімург, Чінват.
      Очевидно, щоби заплутати дослідників скіфів і Скіфії було вигадано, що осетинський народ є іраномовним і ще є нащадком скіфів ??  У вище згаданій книзі , с. 701 є аж 68 осетинських богів, ось кілька їхніх імен:      Аларди,  Барастир, Зиндон, Курдалагон, Микалгабирта, Сослан, Уацілла.
      В академічному виданню Геродота (1993р.)  в перекладі на українську мову у списку скіфських богів , пропущено - Геракла ?? Отож скіфські боги за Геродотом кн.4, 59 :      Табіті, Папай, Апі, Гойтосір, Аргімпаса, Геракл, Арес, і Тагімасад.
       У іранській міфології зовсім немає імен богів, щоби були подібні до скіфських чи осетинських.... і навпаки !Це були і є три різних народи !!! Досить вже постійно повторювати антискіфські, антинаукові вигадки !
        На превелике щастя в українській мові збереглося слово - "папай" ! Дивимося Словник б. Грінченка т.3, с. 95 :       "Папай, пая - человек, чавкающий губами, Мнж, 188".
       Чавкати з російської значить - плямкати. Вище у Словнику є ще слово - "папа"  - це "дитяче" слово - хліб.  Найстарший скіфський бог - Папай, очевидно, був старою людиною, дідом в літах. А це пояснює, говорить, що слово "папай" не є якесь, яке взялось невідомо звідки.  Я і раніше те слово зустрічав у Словнику Б. Грінченка, але для мене тоді воно було ординарним, єдиним, то ніяких пошуків в цьому напрямі я й не проводивю
      Це слово  Б. Грінченко знайшов у праці Івана Манжури "Сказки, пословици и т.п. вь Екатеринославской и Харковской губерниях" Харьк. 1890 рік.
      Це неймовірно ! Бо  Екатеринославская  губерния, а нині Дніпропетровська область - це Степ України, а границя між Степом і Лісостепом проходить через Харків.  За Катериною Бунятян - скіфське кочівництво виникло зокрема і в нашому Степу !
       Іван Манжура народився у Харкові 1851 році, помер 1893 році у нинішньому Дніпрі, поет, етнограф, фольклорист. Все що він зібрав, записав - досі не видано. Очевидно, що найкращим пам,ятником цій людині буде видання всього напрацьованого Іваном Манжурою !
       Раніше на Львівських форумах видавців помітив, що харківські видавці потужно працюють на краєзнавчій ниві. Отод вони, а ще науковці, дослідники можуть об,єднатись з дніпрянами   і видати весь доробок І.І. Манжури. Навіть, за це одне слово "папай" - він цього достоїн !
       27 липня у Львові, біля мідних ніг самого Івана Федоріва купив я памятну книгу  "Марія Вавричин "Відтворення України". Історя картографії, краєзнавство, біографістика" Львів 2012 рік випуску.  Вечером 29 липня 2018 року  взявся я цю книгу переглядати. У додатках бачу прізвище Михайло Папайло с.502, він написав "Спогад про Марію Вавричин-Старчак" Прізвище досить незвичайне і мене трохи зацікавило. Далі с.348  читаю, переглядаю працю самої Марії Вавричин "Село Мшана на Лемківщині. Історичний нарис."
      С. 372 - перша письмова згадка про село Мшана сягає 1369 року.
   С. 373 -  за найдавнішими списками 1773 року у русинському селі Мшана на земельній ділянці    25  "Папайлівка" записаний господар Антон Папайло.
    С. 375 - у списку власників будинків у с. Мшана на 1789 рік за номерами 118 і 119 записані Папайло Олекса і Папайло Петро.
      С. 377 - у списку власників землі за 1820 рік 25 рілля Папайлівка записані Папайло Ілля та Папайло Іван.
        Лемківчина - споконвічна українська земля, яку у 20 ст.  сталіністами була передана Польщі і Словаччині, з розрахунком, щоби у майбутньому ці народи не об,єдналися і не виступили проти сталінізму гуртом.
       Лемківщина - займає найзахідніші українські землі, тут у свій час збереглося багато архаїки у житті і мові лемків.
       Слово - "папайло" спочатку було прізвиськом для нестарої людини, яка плямкала губами, а пізніше стало і прізвищем (фамілією).
       Чи є ще люди з Лемківщини з таким  праісторичним прізвищем, чи слово папай, папайло використ овувалось чи використ овується десь ще в Україні я цього не знаю. Для цього потрібна праця сучасних мовознавців, краєзнавців України.
      Отож, в цілому верховний бог скіфів - Папай має цілковито праукраїнське коріння, і шановні академічні прихильники "іраномовності скіфів" нарешті сховайте чужі, брехливі давні і недавні прапори  та фани, і займіться реальними дослідженнями нашої  Минувшини...
      Лемківщина -  ми маємо думати сьогодні і про неї ! Можливо тому так і ковбасить не по-дєцкі наших ближніх західних сусідів, бо рано чи пізно їм прийдеться віддати, повернути, а нам відтворити...
     
     

Апостол Андрій, Київ та Йосиф Флавій. (літня сенсація 2018 року )

       Шановні, а пам,ятаєте, що пишеться у Літописі Руському , С.3 :
         " ... апостол Андрій, брат Петрів.... прибув  в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і  став під горами на березі.
         А на другий день, уставши, сказав він ученикам своїм, які були з ним:
    "- Бачите, ви гори сі ? Так, от на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог"  І зійшов він на гори сі, і благословив їх, і поставив хреста. І поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де  після постав Київ, і рушив по Дніпру  вгору....
       І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, повідав скільки навчив і скільки бачив...
  С.4 .... Андрій же побувши в Римі, прийшов у Синоп ..."
         Перекладач і коментатор "Літопису Руського" Леонід Махновець С. 468 пише, що Андрій Первозваний помер близько 67 року, був розіп,ятий за часів Нерона.
       Йосиф Флавій народився близько 37 р  у Єрусалимі,  помер біля 100 року у Римі, письменник-історик,  походив із священницького роду, в якості полководця приймав участь у Юдейській війні, перейшов на сторону римлян, написав відому книгу  - "Юдейська війна".
        Коротка хронологія  з німецького Словника античності  С.238 :
    Юдейська війна, повстання юдейських селян, ремісників проти Риму традиційно датують 67-70 рр., а насправді війна почалася 64 року, коли населення Єрусалиму вигнало царя Агриппу, а у 67 році вмішалися римляни. Майбутній римський імператор Тіт три роки тримав Єрусалим в облозі, і взяв його в 70 році. Фортеця Массада впала останнньою у 73 році...
        Відкриємо книгу Йосифа Флавія  "Юдейська війна" кн.7, гл. 4, 2-3 :
             " ... Тіт був зайнятий облогою Єрусалиму, коли повстала значна частина германців, до яких приєдналися сусідні галли... вони понадіялися скинути назовсім з себе римське іго....
      3. Одночасно, тільки-но із згаданим повстанням германців  у Римі були отримані вісті про заворушення скіфів проти римлян.
       Багаточисельне скіфське плем,я сармати непомітно перейшло через Дунай у Мезію, і наганяючи всюди паніку напали на римлян, винищивши значну частину місцевого гарнізону, вбили у битві легата Фонтея Агриппу, після цього розграбували і спустошили всю країну. Веспасіан, почувши про ці події в Мезії, послав Рубрія Галла..."
       А в гл. 7,4 пишеться:      " Про ананський народ..., як скіфське племя, яке проживало на берегах Танаїсу і Меотійського  озера я вже писав.  В той час (73р.)  вони задумали грабіжницький похід на Мідію і в більш дальні країн и... з великою масою полонених і здобичі вони повернулися на батьківщину."
               Отож, що ми маємо !?
        Цілком очевидно, що в часи Юдейської війни до Києва ( за Г. Бопланом місто звалося - Кізовія,  а в Клавдія Птолемея в "Географії" тут була гора Бодін і жили бодіни (Т. Дишкант "Рипейські гори" Львів 2012,С. 4))  прибув апостол Андрій для переговорів з скіфами-сарматами, для спільних дій проти Риму. Переговори  удалися і Андрій Первозваний залишився задоволенний... і через Балтійське море повернувся до Риму до брата Петра, який у той час фактично керував усіма християнськими громадами Римської імперії.....
        Отак справжня історія стала київською легендою !!!

Кримські готи і Буськ.

      Продовжуючи вивчати Готську тему далі, вдалося знайти деякі підтвердження думкам, які були  подані у попередніх статтях: "Як ішов я з Дебрецина"  та "буський король Бож" .

       Київський історик  Ігор Піоро досліджував історію кримських готів і 1990 року видав книгу "Кримская Готия"  А в журналі "Хроніка 2000 " н.33  "Крим - крізь тисячоліття"  надрукував підсумовуючу статтю СС. 239-248  : "Кримські готи у світлі минулих та сучасних історико-археологічних досліджень". Ось цікавий висновок з цієї статті, с.243 :

       "Не виключено, що розташування могильників пізньоримського часу в Херсонеській окрузі та на Південному березі Криму  - від Ай-Тодору до Алуштинської долини - свідчить про сприяння з боку Херсонеса і Риму розселенню готських дружин у стратегічно важливих місцях з метою використання їх, як федератів".

       І. Піоро далі згадує Псеввдо-Аррана, який писав про  жителів Криму "евдосіан", що  говорили  готською мовою,  а невеличке германське племя евдусіїв-евдоксів, яке проживало у південній частині Ютландського півострова (це північна частина Європи)   про них писав і Юлій Цезар і Корнелій Тацит.

       Про готів, які проживали у Криму і підкорялись візантійському імператору Юстиніану  Першому пише Прокопій Кесарійський у своїй праці "Про будови".

       А чернець Вільгельм Рубрук у 1253 році повідомляв, що у Криму є готи, які розмовляють німецькою мовою. А у 16 ст. посол Бусбек у .Стамбулі записав 68 слів готської мови...

       Кримські готи були хрестиянами  , останній готський митрополит Ігнатій відправив останню літургію в Криму в день Пасхи 23 квітня 1779 року - усіх і кримських татар і кримських готів виселила з Криму у Приазов,я -с. 206  Ю. Кулаковский  "Прошлое Тавриди".  Остаточне виселення  у 1944 році зробила Совєтська імперія.

       Тобто поява готів-германських племен у Криму - це була цілеспрямована політика давнього Риму. Готи показали себе добрими служаками у якості федератів, бо нічого спільного з населенням колишньої Скіфії вони не мали.  Тобто кримські готи то не була частина вигаданої "великої держави Германаріха". Немає ні одного опису битви на якійсь місцевості, яку би виграв чи провів Германаріх. Все було вигадано Йорданом, а частина готів  "пішла" у Приазов,я -  тому що багато істориків писали, що Скіфія  починалася з тих місць...

       Клавдій Птолемей і Йордан писали, що границя між Германією і Скіфією-Сарматією проходить по річці Вісла.  Тому прагнення захопити басейн ріки Західний Буг, який є притокою Вісли  - готським королем Вінітарієм   і зокрема   поселення на території нинішнього Буська не є вже таким фантастично-вигадливим, як це показалося львівському історику Леонтію Войтовичу :" Короля  антів Божа повязують з Божеськом у Болохівській землі, або навіть з Буськом" - "Готи  на території України: результати досліджень на початок 21 століття" 2008 рік.

       Очевидно, що Вінітарій не зміг захопити давнього Бужська-Буська  і встановити контроль над Бугом, і він вдався до залякувань -  розіп,явши мертві тіла  короля Божа і його князів,синів...на Краснянському полі.

       Юрій Глушко у книзі " Омріяна країна дітей Одина" Київ 2008 рік, С.33  подає Карту поширення памяток черняхівської археологічної культури за О. Гея. На цій карті добре видно, що найбільш заселенними територіями "черняхівців" є землі між ріками Прутом і Дністром , нині в більшості  Молдова. То цілком зрозуміла логіка вторгнення римських федератів Атанаріха і Вінітарія, якщо не вдалося завоювати всієї Скіфії-Гуннії , то хоча би завоювати цей ласий кавалок землі , а звітам вже можна буде продовжувати агресивну політику  Риму.

       В цілому можна сказати, що "готські" предмети, речі, які знаходять на українських землях дійсно належали готам, але готського панування тут не було - були бої, битви, були союзні готські племена, були полонені і були військові трофеї....

       Пізніше Прокопій Кесарійський у "Таємній історії" писав, що Європу грабували такі племена: гуни, склавени і анти - готів поряд не було.

буський король Бож.

      Виявилось, що повідомлення про антського короля Божа у "Гетиці " Йордана не зовсім правильно перекладене !?   Як пише перекладачка "Гетики" Скржинська в  коментарі 612 - Йордан  вжив термін із римського права -  dediticii , що значить "були підкорені, маючи зброю в руках". Тобто Бож і синами і 70 старійшинами не попали в "полон", а всі полягли на полі битви із зброєю в руках. Це вже потім Вінітарій - розіп,яв їх тіла для постраху іншим.
       Йдучи із Паннонії з Середньодунайської рівнини до витоків Західного Бугу військо готського короля Вінітарія не раз ступало у бій, і король Бож про це знав і не було йому потреби вести якісь переговори з  запеклими ворогами, щоби із своєю королівською верхівкою попасти в полон.
        В Аміана Марцеліана кн. 31 Вінітарій  названий - Вітімиром, який "опирався на інше племя гунів, яке він за гроші залучив у союз з собою".
       Цілком очевидно, починаючи велику війну проти гунів і антів, Вінітарій підкупив якусь частину гунів, яка очевидно перебувала на території нинішнього  Закарпаття і охороняла Карпатські перевали , куди вели дороги до Антів...
       Бож знав і розумів, що основні події цієї війни будуть і розгортаються на півдні - на місці сучасної Одещини і Молдови.  Де з військом між Карпатами і р. Дністром на північ прямувало військо іншого готського короля Атанаріха, щоби об,єднатись із військом Вінітарія для спільних дій.
       Тому король Бож разом із королівською радою 70 старійшин вирішили дати бій  у якому знищити,як найбільше ворогів, цінною власного життя.
      Вірогідно, битва між  військом Божа і військом Вінітарія відбулася на землях  нинішнього селища міського типу - Красне, що знаходиться на південь від Буська-Бужеська.
       Красне (Красна гірка) - це ті місця, де колись для походу, чи навчання, чи святкування збиралися війська,  крім того через Красне йшла доволі сухими місцями дорога до Буська.
       Пізніше  Баварський географ напише, що словянське племя "бужан" мало 230 укріплених городищ-міст, це фактично вся річкова долина Західного Бугу з притоками до м. Дорогочина. Напевно і тоді  королівство Божа займало ці землі без великих змін у річковій системі.
      Королівська рада Божа складалась із 70 старійшин, це багато, але скоріше - це були 70 князів, як зібрались на війну  проти Вінітарія, адже він дебоширив  майже цілий рік,як писав Йордан.  Також очевидно, що майже  кожен стрійшина-князь відповідав за 3 городища і прийшов із своїм загоном воїнів . Королівська рада Божа була своєрідним парламентом, адже територія королівства тягнулася на кількасот кілометрів... і  тут доводилося вирішувати чимало різних питань на місці.
       Очевидно, що більшу частину свого великого війська  Бож поставив на Краснянському полі, а частину залишив  у столиці королівства - Божську-Бужеську для охорони човнів і самого міста....
       Цілком очевидно, що тут на Краснянському полі готський король Вінітарій втратив значну частину свого війська, ще втратив наступальну ініціативу, і щоби пригасити свій страх -  розіп,яв мертвими вже короля Божа, синів його і 70 старійшин-князів, щоби налякати інших.
       Так, як Буськ в той час був непогано захищений  природньо - річковими, болотними долинами і валами і ровами з сторони Красного, то вірогідно Вінітарій для облоги Бужеська війська не посилав, щоби не втрати решту.
       Про подальші успіхи Вінітарія історія мовчить, а зустрічаємо його вже на середньому Дністрі, нині це Кельменецький район  Чернівецької області,село Комарів, де мала би бути річка Ерак і  містечко античне Еракт.... Тут до бідолашного Вінітарія з військом підібрався сам  гунський король Баламбер і поцілив  з лука у голову готського короля, на  смерть.
       А перед тим Баламбер у нижньому Подністров,ї розбив великий табір іншого готського короля Атанаріха, який очевидно, йшов на допомогу Вінітарію.
        Сам Атанаріх втік до римського імператора Феодосія у Константинополь, і тут його чи то втруїли, чи помер сам .... а сталося це у січні 381 року.
        У досить цікавій книзі Павла Орозія "Історія проти язичників" кн.7, 34 говориться про те, що Феодосій безстрашно напав на скіфські племена, яких сторонився сам Олександр Великий.  Але Феодосій був дуже хитрим, то у напад на Скіфію-Гунію-Антію кинув готських королів з військами (Атанаріха і Вінітарія).
      Феодосій так і пізніше воював проти  Арбогаста , кинув проти нього 10 тисяч готів, який той  перебив  - П. Орозій кн.7, 35,19.
      Але у П. Орозія є ще досить цікава інформація, де він описує тодішній світ  кн.1,2,53 : "...із сходу лежить Аланія, в центрі Дакія,там же Готія, далі лежить Германя".
       Орозій точніше не пише, де та Готія була, але якщо врахувати, що Германаріх у Паннонії правив кілька десятків років, яка тоді належала до Римської імперії - то Готія була у Паннонії !!!
Федерати Першого Риму тоді нападали на нашу землю, тепер ось федерати Третього Риму нападають на нас - нічого їх історія не вчить !?:))
   

" Як ішов я з Дебречина... "

        Хто не знає цієї веселої про кохання української народно пісні !?
        Є гіпотеза, що Дебрецен (нині місто в Угорщині, недалеко  Карпат) до приходу сюди угорців, тут було слов,янське місто - Доброчин.
       Як писала, історик Ю.к. Колосовська, до Дебрецена з Будапешта через м. Сольник  (переправа через річку Тису)   у 2 ст. н.е. давні римляни проклали торгову римську дорогу, якою звичайно, могли скористатись і озброєнні люди :))  - "История Европи" М. 1988, с.611.
      Цілком очевидно,  що цією дебречинською дорогою вирушив готський правитель Вінітарій, якого у Паннонії залишив гунський (скіфський)  король  Баламбер (Велимир) після того, як вона була відібрана у римлян.
     Як відомо 9 серпня 378 року загинув не тільки римський імператор Валент, але і римське військо, воювали з ними готи.  Очевидно, тоді скіфський володар і гунський король - Баламбер з своїм військом знаходився недалеко Дунайської границі свого королівства і він вирішив скористатись сприятливим моментом - завоювати Паннонію. Паннонію він завоював і при цьому був убитий Германаріх ! З якого Йордан зробив великого полководця і державника, ха-ха !  В той час Паннонія була римською провінцією, і тут стояли римські війська, і тут з своїм народом жив і правив, наскільки йому дозволяли римляни - Германаріх.
      Ще Йордан придумав, що Германаріх дуже довго жив, і тому він (Йордан) чогось конкретного про військові перемоги не міг пригадати і написати.
      Ще великий український історик М. Грушевський т.1, С. 149 ясно писав   про  "ілюзоричність великої монархії Германаріха..."
       Сучасні українські історики чомусь не пішли слідом, а пишуть таке:
       " Золоте століття" черняхівського суспільства припало на  правління вже згадуваного короля остроготів Германаріха,  що тривало чи не півстоліття напередодні 375 р."
       Баламбер у Паннонії залишив правити готами Вінітарія. Очевидно через намову і допомогу римлян - Вінітарій виступає проти влади гунів і зокрема Баламбера - вирушив у "край антів", де схопив короля Божа із синами і 70 старійшинами і розіп,яв їх для постраху -  Йордан "Гетика" п. 246.
        Далі, як пише той же  Йордан пп. 247-249 Вінітарій буянив менше року і його пострілом з лука на річці Ерак вбив сам Баламбер ...
       Гіпотеза, про те що короля Божа - готи розіп,яли на місці нинішнього міста Буська-Бужська   Львівської обл. багато прихильників не мала, бо усі вірили в існування держави Германаріха на берегах великого Дніпра, а це якийсь  далекий закуток, який нікому і не потрібний !
      Але нині, коли стало відомо, що Вінітарій вийшов із військом з Паннонії, перейшов через карпатські перевали і попав на землі нинішньої Західньої України, то містечко Буськ тут було зовсім не пустим місцем !   Тут зливається повноводн ріка Полтва із Західним Бугом, і далі достатньо вони у  річці (Зах. Буг), щоби безпечно плисти у низ течією до р. Вісли і далі у Балтійське море.  Тобто тут  був початок надійної комунікаційної на той час лінії зв,язку  з іншими германськими  землями для Вінітарія.
       Тому тут й правив король Бож, можливо це був його один з титулів - Бож - "божий", бо сидів він на ріці Божій- Богові - Бугу !?
       У 2015 році львівські археологи Петро Довгань та Наталя Стеблій досліджуючи Мале городище  у Буську знайшли частину споруди черняхівського часу - 3-4 ст. і ще одну споруду - празько-корчацької культури - 5-8 ст. н.е. -  " Історія Буська" Буськ 2017, С.30.    Я не буду писати, що дослідження центральної частини Буська - пл. Ринок, а колись це звалось "Старе місто" наші шановні археологи ще й не починали, а тут культурний шар сягає від 3 до 5 метрів !!! То події війни   Вінітарія із Баламбером тут могли мати місце !
         Також очевидно,  що у Буську чи його околицях Вінітарій мав би залишити невеликий гарнізон вояків в невеликому укріпленні для контролю над рікою Західний Буг...
        Річка Ерак, очевидно, протікала біля містечка  Еракт, що було на березі р. Дністер, це нині Чернівецька обл. с. Комарів. - "Тарас Дишкант "Географія" Клавдія Птолемея: карта України" Львів  2009,С. 33.
       Це межиріччя Дністра і Прута, тут його перетинали три лінії Траянових валів. Біля села Комарів проходив найпівденніший. І звідси на північ ці землі колись напівзалежали від Риму, з часів імператора римського Траяна і дальше.
      Ось тут вірогідно в Еракті-Комарові і зупинився Вінітарій з військом, чекаючи на вказівки з Риму та новин з інших фронтів великої імперії.
       Гунський король Баламбер рішучим ударом в центр готського ійська убив їхнього полководця - Вінітарія.
      Баламбер, очевидно, своїми талантами прославив, зробив із слова "гуни" непереможний бренд і до нього потягнулися інші кочівники і не кочівники великої Євразії.... переймаючи на себе це ім,я .
       Так було із доблесними і непереможними гетами-готами скіфськими, в 3 ст. н.е. ім,я   "готів"   почали брати германські племена на себе. Звичайно, що ті германські "готи" ніколи не були на берегах Азовського моря, як  їх предки на острові Готланд у Балтійському морі.
   

"Гунські" легенди " та Паннонія.

1. "Гунські легенди".
         Повернемося до книги Олесі Жданович  "Воїни степів. Гуни на території України" Київ, Темпора 2017, С. 9 :
        " Євнапій, у своїй "Історії" вперше наводить легенду про появу гунів на теренах Європи, їхню першу зустріч з готами. Цей переказ повторювали у своїх працях ледь не всі візантійські автори, які хоч щось писали про гунів. Серед них Созомен, Зосим, Пріск, Йордан, Прокопій, Агафій та ін.
       Є дві легендарні версії появи гунів у Криму. За однією з них, вони мешкали  неподалік від готів і не знали про існування один одного. Їх розділяло Меотійське болото (сучасна Керченська протока). І ті й ці були переконанні у тому, що за межами їхніх земель пустота, кінець світу..."
       Далі розповідається, що гунського бика вкусив гедзь  і від болі  бик перебрася через Керченську протоку у Крим. За ним перейшов гунський пастух і побачив, що тут люди непогано живуть.    Друга легенда розповідає про гунських мисливців, які гналися за оленем і який  також перебрався в Крим... мисливці  слідом за ним і побачили, що у Криму  люди (готи) таки краще живуть ніж вони на Таманському півострові. За Йорданом п.123 гунські мисливці  "розхвалили Скіфію". І після цього гуни пішли і завоювали Скіфію та її різні народи.
         Про "гунські легенди" О. Жданович так закінчує, с.10 :
      " Зараз уже не так важливо чи існували насправді гедзь і олень. Адже практично кожен народ має свою легендарну оповідь про походження або про свою появу на тих чи інших теренах".
         Але, що таке Керченська протока в давнину ?? Це відома усім держава Боспор, яка  займала і Керченський і Таманський півострови, і тут буяло життя по обидва боки Боспору Кіммерійського. Нічого невідомого тут не було, як для римлян так і візантійців !
         Подивимося, що сьогодні являє собою Керченська протока "Географічна енциклопедія України" Київ,УРЕ, 1990, том 2, С. 137:
       " Довжина близько 41 км, ширина від 4 км до 45 км. Глибина 5-13 метрів, біля берегів  до 2 метра.  Для берегів характерне чергування скелястих, урвистих ділянок з піщаними низинами . Взимку протока замерзає.... Водообмін зумовлений переважно північно-східними і східними вітрами, поверхневим стоком з Азовського моря та надходженням придонних солоних вод з Чорного моря..."
        Тобто: водоверті, чорториї, коловороти - там ще ті... з давніх античних часів !!!
       Цілком очевидно, що "гунську" легенду було придумано давньоримським істориком, ритором, софістом Євнапієм ( бл. 347-420 рр.). Придумано для того, щоби затушувати  поразку римлян від гунів, пояснюючи, що гуни страшний, войовничий народ був зовсім невідомий Риму і прибув цей народ невідомо звідки...
       Цікаво тут, що сучасні дослідники гунів не поспішають спростувати ці "гунські" легенди, очевидно це їм вигідно, бо дальше вони починають розказувати про  незвичайний прихід гунів аж з-під Китаю.
             2. Паннонія.
       Земля Паннонія була завойована для Риму  ще за Августа   35-33 рр. до н.е. Тодішня Паннонія займала землі між ріками Дунаєм і його притокою Савою і Східними Альпами.  Віндобона (тодішній Відень) також входив до Паннонії. Приблизно територія цієї провінції римської   сягала 200х300 км.
         На лівому березі Дунаю для Риму починався Варварський світ:германські, сарматські, кельтські та інші племена, які явно не бажали мати у себе під носом римські легіони.
         9 серпня 378 року для тодішнього Античного світу сталася незвичайна подія  - вестготи розбили римське військо і загинув при цьому імператор  Валент, який керував східною частиною Римської імперії. В той час його рідний брат Валентініан  (обидва родилися в Паноннії)  керував західною  частиною Римської імперії.
       Як пише німецький  "Словник античності", як був складений під керівництвом Йоханеса Ірмшера -  Валентініан "вів успішні оборонні війни на Рейнській границі  до 374 р."   Це значить, що лишніх військ у братця не було зовсім.
       Цілком очевидно, що Скіфія вирішила скористатись  і відвоювати Паннонію у Римської імперії.  Відвоювати  це одна справа, а щоб її утримати у своїй владі потрібно було  Паннонію заселити своїм населенням, яке могло би виставити  своє військо на її оборону.
       Тоді верхівка Скіфії гуни-європейські звернули свою увагу на кочове тюркомовне населення у Північному Кавказі - булгар  (одні з предків  нинішнього болгарського народу).
      Був укладений договір і відгуляли очевидно династичне весілля, можливо, що й не одне. Ось зимою 378 року якась частина племен булгар і можливо частина  місцевого населення  переїхали через замерзлу Керченську протоку у Крим, де дозимували цю зиму біля кримських гірських лісів. Очевидно, що й були конфлікти з кримськими готами.  А ранньою весною, як появилась зелена трава вони рушили у центральну Скіфію. Тодішнє скіфське населення допомагало їм харчами, фуражем і очевидно, човнами переправляло їх через повноводні  тоді ріки.
        Вірогідно, частина булгар залишилася у Скіфії для комунікацій, інша ж пішла разом із скіфським військом відвойовувати Паннонію.  Цілком очевидно, що це сталося літом 379 року ! За болгарською легендою Атила походив з  роду Дуло... А в московському довіднику "Народи мира" 1988 ,С. 105 написано, що в Болгарії є райони де у людей переважають   "балкано-кавказькі риси".
        Отож літом 379 року  західні європейці вперше побачили людей з монголоїдної раси - булгар, які і описали відповідно - як безбородих і т.п. Тут все правильно.
       У Пріска є 26 уривок де розповідається про "Скіфа Валамера, який спустошив багато римських міст, після переговорів римляни зобовязалися йому сплачувати   щорічно по 300 лібрів золота - 98 кг і 250 грам .
      А у Йордана п.166 пишеться, що у 12 рік правління короля Валії гуни були вигнані з Паннонії римлянами і готами майже після 50-літнього володіння нею ."
Валією - по роках там не все сходиться і тому перекладачка на рос. мову і коментаторша  Скржинська взагалі не вірить, що гуни могли бути у Паннонії, але говорить вона в коментах   ще про  канцелярія імператора  Юстініана - Марцеліана Коміта , який у своїй історії писав, що Паннонія була повернута Риму у 427 році !!! Тоді все нормально тут з цифрами сходиться, адже брехати Коміту тут не було ніякої потреби.
       Ще Йордан п. 130 згадує "короля гунів Баламбера", який воював з готами. Це імя дуже подібне до імя "скіфа Валамера", очевидно, що це одна й таж особа, яка літом 379 року відвоювала  Паннонію, знищивши   там римські міста  щоби потім не було зради готів і  щоб римська розвідка  мала там свої проблеми...
       Серед застарілих і рідковживаних імен -  Велемир !!! ("Власні імена людей" Київ, Наукова думка, 1986, С. 232 ...
        Треба сказати, що тут ще є багато роботи  для справжніх любителів нашої Історії.

Гунська теорія: від думки до висновку (наукового).

       В цілому ця антинаукова, як на сьогодні  , а ще фактично антиукраїнська теорія виглядає так:
       З-під китайської границі у Європу у другій половині 4 ст. н.е.  вдерлася орда гунів, яка все тут захопила. Ця теорія склалась ще  у  18 ст. і майже благополучно дожила до сьогодні, дивись  книгу українського історика Олесі Жданович   "Воїни степів. Гуни на території України"  Київ, Темпора, 2017 рік видання.
       Але  ще у 2004 році у київському видавництві "Стилос"  вийшла науково-популярна книга відомих українських істориків-археологів античності -  Русяєвої А.С. та  Зубара В.М. " На берегах Боспору Кіммерійського" ( російською мовою), 240 сторінок, з численими малюнками і фотографіями, картами.  Ось тільки один абзац з цієї цікавої книги, С.217 , який руйнує вищезгадану теорію (переклад мій):
        " Гунська навала і наступна історія Боспору. 
До останнього часу рахувалося, що в звязку з гунською навалою  закінчується  антична історія  Боспору.
         Але розкопки, зроблені в останнє десятиліття, дозволили не тільки переглянути цю думку, але й прийти до висновку, що ця думка була зроблена на основі помилкового датування культурних шарів боспорських міст і знаходження в їх ході масового  археологічного матеріалу.
       Датування комплексів з розкопок Ільїчівського городища на Таманському півострові показало, що шари раніше датовані 4-5 ст., треба віднести до часу не пізніше другої чверті 6 ст.
        А це в свою чергу дозволило розширити хронологічні рамки історії античного Боспору і по-новому висвітлити його історичний розвиток в кінці 4 - першої половини 6 ст. ".