Недавно (29.09.18р.) мені довелося вперше побувати у маленькому селі Дунів, яке знаходиться недалеко села Кудрявці, а воно знаходиться на схід від великого села Новосілки, у якому є сільська рада, поштове відділення, а на західньому краю Новосілок проходить навіть асфальтова дорога - це все Буський район Львівської області.
У селі Дунів, десь на 2-метровому пагорбі (кургані -?) стоїть дерев,яна капличка св. Юрія. Капличку прикрашають чотири дерев,яні колони.
Подібна капличка з чотирма колонами, але менших розмірів, без пагорба є при дорозі у селі Кудрявці. У цьому селі чи сусідніх Новосілках, також при дорозі стоїть дерев,на комора з чотирма стовпами на фасаді, комора стоїть окремо від інших господарських споруд.
Побачине у Дуневі здивувало і заставило пильніше зацікавитися цими спорудами.
Виявилося, що "комора" це така господарська споруда у якій переважно зберігали зерно.
Першу шлюбну ніч обов,язково молоді проводили у коморі, зачинали нове життя.
Слово "комора" виводять від грецького - "камера", але у наших сусідів є вираз - "ком у горлі" - тобто великий кавалок їди застряг у горлі.
Отож слово "комо-Ра" можна розшифрувати з індоєвропейської спільності, як "частина Сонця" (зерно) ! Це не заперечує міфологічних уявлень наших предків !
Комора, де зберігалось зерно, була символом плодючості, багатств і достатку. Комора була своєрідним храмом Сонця, його частиною, то й не дивно тепер, що комору-храм будували окремо від обийстя.
У давній Греції храми з чотирма колонами називалися - простіль і належали до найдавніших, а у давньому Римі вважається , що простільні храми походять від етрусків. - И. Т. Кругликова "Античная археология" М. 1984 .
Серед реконструкцій трипільських будівель є чимало трьохстовпних, але така конструкція не є надійною і міцною, і нашим предкам це було , очевидно, добре відомо !:))
На кольоровій вклейці, між сторінками 224 і 225 у книзі Н. Б. Бурдо та М.Ю. Відейко "Трипільська культура" Харків 2008 р. є реконструкція будівлі трипільського храму у поселенні Майданецькому, воно має чотири фасадних стовпи.
На сторінці 202 є опис того храму. Загальні розміри храму 7 м на 24 метри. На другому поверсі було два приміщення: 7х15 м і 7х9 м. Більше приміщення мало глиняну лаву повсьому периметрі сторін, в меншому була мальована посуда і цілком очевидно, що тут був Бог у вигляді зерна, яке тут зберігалося для різних свят і йшло в основному на приготування пива.
Цілком очевидно, що оці чотири стовпи у капличках і коморах, які досьогодні ще є - це є архаїчні елементи, які залишилися ще від трипільських храмів-будинків...
Додаток за 3 жовтня 2018 рік.
Чотири стовпи, ще могли і напевно символізували дітей-богів, яких породили Земля і Небо. Адже земля була під ногами, вверху небо, яке запліднювало землю - тому їх відзначати якось окремо не було потреби.
Сьомим богом цього давнього пантеону був - Вогонь-Зерно-Сім*я в одній особі., займаючи центральне місце.
Землеробство - це ділянки землі придатні для нього, а ще система розмежування: межеві камені, стовпи та інші позначки, які очевидно були приналежні до богів, які відповідали ст оронам світу: схід, захід, північ, південь.
З цього можна зробити висновок, що у трипільців-землеробів, в їхніх громадах були деревяні храми-комори-громадські будинки.
Монументальні храмові комплекси передбачають деспотію правлячої верхівки і обмеженість земель і єдину велику річку...
Доповнення за 11 жовтня 2018 р.
Нарешті вдалося добре придивитись ( з вікна авто) до каплички-храму, що при дорозі у селі Кудрявці.
Це не чотирьохколонний храм типу - простиль. Дві крайні колони - це є продовженням бокових стінок каплички, які закінчуються деревяними стовбами, між ними вільно стоять ще два стовби (колони). І називається цей тип храму - антовий храм або храм в антах.
Скарбниця афінян у всегрецькому святилищі Дельфах була збудована саме , як "антовий храм". - И.Т. Кругликова "Античная археология" М. 1984, С.43.
Такий тим храмів є найдавнішим і найпростішим з архітектурної сторони античності.
неділя, 30 вересня 2018 р.
вівторок, 25 вересня 2018 р.
Влад Якушев "Карателі" телесеріал:
На 25 Форумі видавців у Львові я купив всього дві книги. Одна з них Влада Якушева "Карателі", київське видавництво "ДІПА" 2018 р., сторінок 680. Книга має 218 параграфів-розповідей, є ще Післямова, яка закінчується двома словами набраними жирним шрифтом :
ВІЙНА ТРИВАЄ ...
Книга написана простою, короткою, зрозумілою мовою, без якихось крайнощів.
Десь після першої сотні сторінок починаю розуміти, що це готовий, висококласний фундамент для сценарію на 50-100-150 серій телесеріалу про нинішню війну.
Згадуються воєнні телесеріали: "Чотири танкісти і пес" , "17 миттєвостей весни", американський серіал про корейську війну, про шпиталь...
Збудувати на якомусь південному військовому полігоні України кілька знімальних площадок і знімати, знімати серіал - літом, осінню, зимою, весною - все, як у книжці.
Знімати якісно, зрозуміло, щоби серіал купили багато країн нинішнього Світу, які захочуть знати, що там коїться у цьому східному куточку Європи...
ВІЙНА ТРИВАЄ ...
Книга написана простою, короткою, зрозумілою мовою, без якихось крайнощів.
Десь після першої сотні сторінок починаю розуміти, що це готовий, висококласний фундамент для сценарію на 50-100-150 серій телесеріалу про нинішню війну.
Згадуються воєнні телесеріали: "Чотири танкісти і пес" , "17 миттєвостей весни", американський серіал про корейську війну, про шпиталь...
Збудувати на якомусь південному військовому полігоні України кілька знімальних площадок і знімати, знімати серіал - літом, осінню, зимою, весною - все, як у книжці.
Знімати якісно, зрозуміло, щоби серіал купили багато країн нинішнього Світу, які захочуть знати, що там коїться у цьому східному куточку Європи...
неділя, 16 вересня 2018 р.
Маврикій та слов,янські воїни.
Працюючи над попередньою статтею "Гончарівська бронзоливарна майстерня ранньоскіфського часу та історія Буська" я задумувався, а які вправи виконували наші давні предки на Краснянському полігоні ?
Очевидно, що оволодіння різною зброєю воїни навчалися ще "вдома" , а ось злагодженість дій у групі, загоні - це відбувалось тут. Пересування військового підрозділу, вдень, вночі, на швидкість, на виносливість відбувалося також тут на Краснянському чи іншому полігоні. Отримання розвідданих, спорудження переправ, будівництво жител, простих фортифікаційних споруд, вивчення особливостей рельєфу: гір, річок, боліт, лісів, гаїв і т.п. і їх подолання воїни навчалися також тут.
Впало в око, що одному важливому повідомленню Маврикія "Стратегікон" наші історики, дослідники не надають відповідної уваги !?
" Воювати зі своїми ворогами вони (словяни) люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах, з вигодою для себе користуються засідками, раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходять багато різноманітних способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома , захоплених нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовленні великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі лежачи навзнак на дні ріки, дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютноне можна догадатись про їх присутність..."
"Давня історія України" книга 2, Київ "Либідь" , С. 202 .
А ось, як про це водне вміння словянських воїнів пише сучасний український історик Євген Синиця у своїй книзі : "Перунові діти. Військова справа словян на початку Середньовіччя" Київ "Темпора" 2012, с. 169:
"Чи не єдиний конкретний приклад словянського маскування описаний у "Стратегіконі": "... зненацька захоплені небезпекою, занурюються глибоко у воду, тримаючи в роті виготовлені для цього довгі тростини, цілком видовбані, що сягають поверхні води, лежачи випростано на глибині, вони дихають через них і витримують багато годин, так що не виникає стосовно них жодної підозпи " (ХІ.4.(10). Таке переховування, наиевно, було досить незвичайним для візантійців оскільки словянська "військова хитрість" описується дуже докладно. Говорить Маврикій і про те, що у візантійському війську є люди, досвідчені у цій справі , здатні розпізнати такі "дихальні тростини. Тобто цей прийом був, судячи з усього, доволі поширеним у словян і ромеї стикалися з ним неодноразово."
Шкода, що Є. Синиця на дніпровському пляжі на глибині хоча би півтора метра не попрактикувався пролежати на дні, хоча би одну годину ?? Цікаво, які б думки тоді йому би приходили у голову ?
Що у штанину до нього може пробратись вуж чи річкова гадюка чи зв ичайний річковий рак, що до тіла можуть присосатись чорнії із жовтою смугою кінські п,явки, що якісь хижі рибини можуть спробувати поласувати його пальцями на руках і т.п., що бобрам може не сподобатись такий новий сусід, що також інші дрібні річкові жителі (черв,яки, жучки, личинки...) можуть залоскотати його і таким чином видати ворогам ...
Очевидно, що дихальну трубку виготовляли завчасу з тонкої і довгої деревини (ліщини наприклад) просвердляли її наскрізь, час від часу змащували жиром, щоб вона не розсихалася і недавала тріщин. Також очевидно, що таку трубку носили, або возили із собою.... ну і ще тренувалися і психологічна підготовка і предметне знання річкової фауни і флори.
Є. Синиця пише про "маскування".... це просто, це приниження уміння, навичок нашого словянського спецназу давніх часів...
Очевидно, що оволодіння різною зброєю воїни навчалися ще "вдома" , а ось злагодженість дій у групі, загоні - це відбувалось тут. Пересування військового підрозділу, вдень, вночі, на швидкість, на виносливість відбувалося також тут на Краснянському чи іншому полігоні. Отримання розвідданих, спорудження переправ, будівництво жител, простих фортифікаційних споруд, вивчення особливостей рельєфу: гір, річок, боліт, лісів, гаїв і т.п. і їх подолання воїни навчалися також тут.
Впало в око, що одному важливому повідомленню Маврикія "Стратегікон" наші історики, дослідники не надають відповідної уваги !?
" Воювати зі своїми ворогами вони (словяни) люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах, з вигодою для себе користуються засідками, раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходять багато різноманітних способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються дома , захоплених нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовленні великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі лежачи навзнак на дні ріки, дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютноне можна догадатись про їх присутність..."
"Давня історія України" книга 2, Київ "Либідь" , С. 202 .
А ось, як про це водне вміння словянських воїнів пише сучасний український історик Євген Синиця у своїй книзі : "Перунові діти. Військова справа словян на початку Середньовіччя" Київ "Темпора" 2012, с. 169:
"Чи не єдиний конкретний приклад словянського маскування описаний у "Стратегіконі": "... зненацька захоплені небезпекою, занурюються глибоко у воду, тримаючи в роті виготовлені для цього довгі тростини, цілком видовбані, що сягають поверхні води, лежачи випростано на глибині, вони дихають через них і витримують багато годин, так що не виникає стосовно них жодної підозпи " (ХІ.4.(10). Таке переховування, наиевно, було досить незвичайним для візантійців оскільки словянська "військова хитрість" описується дуже докладно. Говорить Маврикій і про те, що у візантійському війську є люди, досвідчені у цій справі , здатні розпізнати такі "дихальні тростини. Тобто цей прийом був, судячи з усього, доволі поширеним у словян і ромеї стикалися з ним неодноразово."
Шкода, що Є. Синиця на дніпровському пляжі на глибині хоча би півтора метра не попрактикувався пролежати на дні, хоча би одну годину ?? Цікаво, які б думки тоді йому би приходили у голову ?
Що у штанину до нього може пробратись вуж чи річкова гадюка чи зв ичайний річковий рак, що до тіла можуть присосатись чорнії із жовтою смугою кінські п,явки, що якісь хижі рибини можуть спробувати поласувати його пальцями на руках і т.п., що бобрам може не сподобатись такий новий сусід, що також інші дрібні річкові жителі (черв,яки, жучки, личинки...) можуть залоскотати його і таким чином видати ворогам ...
Очевидно, що дихальну трубку виготовляли завчасу з тонкої і довгої деревини (ліщини наприклад) просвердляли її наскрізь, час від часу змащували жиром, щоб вона не розсихалася і недавала тріщин. Також очевидно, що таку трубку носили, або возили із собою.... ну і ще тренувалися і психологічна підготовка і предметне знання річкової фауни і флори.
Є. Синиця пише про "маскування".... це просто, це приниження уміння, навичок нашого словянського спецназу давніх часів...
понеділок, 3 вересня 2018 р.
Гончарівська бронзоливарна майстерня ранньоскіфського часу та історія Буська.
Тернопільський археолог Василь Ільчишин вивчаючи Висоцьку археолгічну культуру, біля села Гончарівка Золочівського району Львівської області відкрив пізною осінню бронзоливарну майстерню ранньоскіфського часу.
Інформаційний ресурс "Золочів нет" взяв навіть у нього інтер,ю на фоні розкопок і білого снігу 19 листопада 2016 року і виклав це у ютубі.
Знаходженням такої майстерні є унікальним фактом для цілої Східної Європи! Інформацію про цю майстерню я дізнався з газети львівської і написав про це у своєму блозі - "Гончарівська сенсація" за 13 грудня 2016 року.
З відео В. Ільчишин висловив думку, що у Гончарівці в давнину спинились мандрівні майстри бронзоливарної справи, щоби тут підзаробити, і що тут йшов торговий шлях ?..
З 2000 року кожен рік Інститут археології ЛНУ ім. Івана Франка проводить свої дослідження у місті Буську на чолі з Н. Стеблій та П. Довганя.
В результаті чого виявилося, що Буськ безперервно був заселенний "з пізнього палеоліту і до наших днів" - альманах "Клекіт бузька" Буськ "Бужани" 2018 , С.27. І для фортифікаційних робіт Буську було найлегше. На С. 75 альманаху подано мою статтю "Про походження назви Красне", яка була надрукована у Буській районній газеті "Воля народу" за 1 лютого 1995 року. У статті йдеться, про те, що у місцевостях з назвами - Красне, Красна гірка, Красний кут, став - у давнину збиралося військо, воїни для навчання військової справи. Тобто тут був полігон військовий !
Від Красного напряму до с. Гончарівка 12 км. Очевидно, що землі Гончарівки входили до Красненського полігону і тут зупинилося скіфське військо, як тепер кажуть для боєвого злагодження з місцевим воїнством, для дорозвідки, для координації з іншими частинами скіфського війська.
За Клавдієм Птолемеєм за Віслою починалася Германія. Також, очевидно, що у наших предків були проблеми з завіслянами і на допомогу їм прибуло військо з центральної Скіфії.
Велике військо кожен день потребує чимало провіанту, його можна отримати полюючи на дику звірину, а це звичайно розтрата стріл до лука.... Ось і скіфські майстри-зброярі тут організували на місці відливання і виготовлення бронзових наконечників для стріл.
Як розповідає В. Ільчишин, ця памятка бронзоливарна майстерня проіснувала недовго - це цілком логічно. Засурмили сурми і скіфське військо рушило у похід на ворогів (залишивши цікаві артефакти для майбутніх дослідників:)).
Валерій Грицюк "Військо скіфів" (озброєння, організація війни, та військове мистецтво)" Київ-Чернівці "Місто" 2009 року видання, присвятив цілий параграф С.145-147 - 5.4 " Дії скіфського війська в центральній Європі". Ось цитата звітам, С. 146 :
" На заході скіфське військо дійшло до верхів,їв Ельби (район сучасного м. Часлав-Градек) і середньої течії Одеру, на півночі - району сучасного м. Кам,янця на Віслі. Поблизу ріки Одер в околицях містечка Феттерсфельд (Віташково), було виявлено поховання скіфського військового вождя кінця 6 ст. до н.е.. Археологічно засвітчено напади скіфів на городища Смоленице-Мольпір, Стжегом, Віцина, Польяновіце...".
Територія давнього Краснянського військового полігону й далі потребує уважного і комплексного дослідження нашими істориками...
Інформаційний ресурс "Золочів нет" взяв навіть у нього інтер,ю на фоні розкопок і білого снігу 19 листопада 2016 року і виклав це у ютубі.
Знаходженням такої майстерні є унікальним фактом для цілої Східної Європи! Інформацію про цю майстерню я дізнався з газети львівської і написав про це у своєму блозі - "Гончарівська сенсація" за 13 грудня 2016 року.
З відео В. Ільчишин висловив думку, що у Гончарівці в давнину спинились мандрівні майстри бронзоливарної справи, щоби тут підзаробити, і що тут йшов торговий шлях ?..
З 2000 року кожен рік Інститут археології ЛНУ ім. Івана Франка проводить свої дослідження у місті Буську на чолі з Н. Стеблій та П. Довганя.
В результаті чого виявилося, що Буськ безперервно був заселенний "з пізнього палеоліту і до наших днів" - альманах "Клекіт бузька" Буськ "Бужани" 2018 , С.27. І для фортифікаційних робіт Буську було найлегше. На С. 75 альманаху подано мою статтю "Про походження назви Красне", яка була надрукована у Буській районній газеті "Воля народу" за 1 лютого 1995 року. У статті йдеться, про те, що у місцевостях з назвами - Красне, Красна гірка, Красний кут, став - у давнину збиралося військо, воїни для навчання військової справи. Тобто тут був полігон військовий !
Від Красного напряму до с. Гончарівка 12 км. Очевидно, що землі Гончарівки входили до Красненського полігону і тут зупинилося скіфське військо, як тепер кажуть для боєвого злагодження з місцевим воїнством, для дорозвідки, для координації з іншими частинами скіфського війська.
За Клавдієм Птолемеєм за Віслою починалася Германія. Також, очевидно, що у наших предків були проблеми з завіслянами і на допомогу їм прибуло військо з центральної Скіфії.
Велике військо кожен день потребує чимало провіанту, його можна отримати полюючи на дику звірину, а це звичайно розтрата стріл до лука.... Ось і скіфські майстри-зброярі тут організували на місці відливання і виготовлення бронзових наконечників для стріл.
Як розповідає В. Ільчишин, ця памятка бронзоливарна майстерня проіснувала недовго - це цілком логічно. Засурмили сурми і скіфське військо рушило у похід на ворогів (залишивши цікаві артефакти для майбутніх дослідників:)).
Валерій Грицюк "Військо скіфів" (озброєння, організація війни, та військове мистецтво)" Київ-Чернівці "Місто" 2009 року видання, присвятив цілий параграф С.145-147 - 5.4 " Дії скіфського війська в центральній Європі". Ось цитата звітам, С. 146 :
" На заході скіфське військо дійшло до верхів,їв Ельби (район сучасного м. Часлав-Градек) і середньої течії Одеру, на півночі - району сучасного м. Кам,янця на Віслі. Поблизу ріки Одер в околицях містечка Феттерсфельд (Віташково), було виявлено поховання скіфського військового вождя кінця 6 ст. до н.е.. Археологічно засвітчено напади скіфів на городища Смоленице-Мольпір, Стжегом, Віцина, Польяновіце...".
Територія давнього Краснянського військового полігону й далі потребує уважного і комплексного дослідження нашими істориками...
неділя, 19 серпня 2018 р.
Скіфське поле.
У 2016 році у Харкові Клуб сімейного дозвілля випустив книгу "Поле бою - Україна. Від "володарів степу" до "кіборгів". Воєнна історія України"., 352 сторінки, додатковий наклад 10 тисяч примірників, книга із серії "популярне видання".
Ця книга вийшла за підтримки Інституту історії України НАН України, Історичного факультету Київського університету, Українського інституту пам,яті.
Рекомендована була до друку вченою радою згаданого факультету (протокол номер 10 , від 22 жовтня 2015 р.).
Авторський колектив складається з одинадцяти осіб. Ця книга є результатом Громадського просвітницького проекту "Лікбез. Історичний фронт", координатором якого є Кирило Галушко.
Читаючи розділ "Військова справа та війни доби раннього залізі...." СС. 21-55 складається враження, що автор писав, зокрема, про скіфів лівою рукою, можливо, що й не рукою !?
С. 23 - згадується Дарій Третій, який воював "близько" 514 р. до н.е. із скіфами ??
Дарій Третій воював із Олександром Македонським і на його боці були союзники - скіфи.
А ось Дарій Перший Гістасп воював проти скіфів. За Геродотом це було у 519 р. до н.е., а за Капітолійським кодексом - 512 р. до н.е. 514 рік - це вже домисли сучасних істориків.
Велику помилку робить автор, коли пише на С. 25-26 про 34-тисячну армію Зопіріона, за історичними джерелами армія мала рівно - 30 тисяч.
Автор навіть не подав імена трьох царівв скіфських, які воювали проти Дарія Першого - Ідантірса, Скопасіса та Таксакіса ?? За те, він подав імена скіфських царів, які воювали в Азії, але без широкої розповіді про Європейську Скіфію і її царів цей матеріал не сприймається на потрібному рівні....
Автори не подали ні однієї ілюстрації на скіфську тему !?? Це заставляє задуматися кожного. Дивно, що ніхто із колег автора не вказав на очевидні помилки .
Розповіді про скіфів переплітаються із розповіддями про вигаданих Геродотом - кімерійцями ? Якщо уважно прочитати і проаналізувати усі згадки кіммерійців у Геродота - то напрошується думка - що це його , Геродота - вигадка !
В ході Першої скіфо-перської війни 529 р. до н.е. Кір Великий із 200 тисячним військом загинув в районі ріки Аракс від скіфсько-массагетської цариці - Томіріс, а в ході Другої скіфо-перської війни 519 р. до н.е. Дарію Першому вдалося втекти із Скіфії, втративши при цьому лише 80 тисяч свого війська.
Завдяки відбитті глобальної азійської агресії скіфами грецькі держави розвинули античну культуру, зокрема філософію, науки: математику, астрономію, історію, географію, астрономію, театр, літературу, право - що стало міцним фундаментом нинішньої Європейської цивілізації .
Фактично негативне, зневажливе ставлення до Скіфської історії академічними істориками України - це є прояв, пережиток ще царсько-російсько-радянської ідеологеми у ставленні до нашої недостатньовиченої по-сьогодні Скіфської давнини...
Ця книга вийшла за підтримки Інституту історії України НАН України, Історичного факультету Київського університету, Українського інституту пам,яті.
Рекомендована була до друку вченою радою згаданого факультету (протокол номер 10 , від 22 жовтня 2015 р.).
Авторський колектив складається з одинадцяти осіб. Ця книга є результатом Громадського просвітницького проекту "Лікбез. Історичний фронт", координатором якого є Кирило Галушко.
Читаючи розділ "Військова справа та війни доби раннього залізі...." СС. 21-55 складається враження, що автор писав, зокрема, про скіфів лівою рукою, можливо, що й не рукою !?
С. 23 - згадується Дарій Третій, який воював "близько" 514 р. до н.е. із скіфами ??
Дарій Третій воював із Олександром Македонським і на його боці були союзники - скіфи.
А ось Дарій Перший Гістасп воював проти скіфів. За Геродотом це було у 519 р. до н.е., а за Капітолійським кодексом - 512 р. до н.е. 514 рік - це вже домисли сучасних істориків.
Велику помилку робить автор, коли пише на С. 25-26 про 34-тисячну армію Зопіріона, за історичними джерелами армія мала рівно - 30 тисяч.
Автор навіть не подав імена трьох царівв скіфських, які воювали проти Дарія Першого - Ідантірса, Скопасіса та Таксакіса ?? За те, він подав імена скіфських царів, які воювали в Азії, але без широкої розповіді про Європейську Скіфію і її царів цей матеріал не сприймається на потрібному рівні....
Автори не подали ні однієї ілюстрації на скіфську тему !?? Це заставляє задуматися кожного. Дивно, що ніхто із колег автора не вказав на очевидні помилки .
Розповіді про скіфів переплітаються із розповіддями про вигаданих Геродотом - кімерійцями ? Якщо уважно прочитати і проаналізувати усі згадки кіммерійців у Геродота - то напрошується думка - що це його , Геродота - вигадка !
В ході Першої скіфо-перської війни 529 р. до н.е. Кір Великий із 200 тисячним військом загинув в районі ріки Аракс від скіфсько-массагетської цариці - Томіріс, а в ході Другої скіфо-перської війни 519 р. до н.е. Дарію Першому вдалося втекти із Скіфії, втративши при цьому лише 80 тисяч свого війська.
Завдяки відбитті глобальної азійської агресії скіфами грецькі держави розвинули античну культуру, зокрема філософію, науки: математику, астрономію, історію, географію, астрономію, театр, літературу, право - що стало міцним фундаментом нинішньої Європейської цивілізації .
Фактично негативне, зневажливе ставлення до Скіфської історії академічними істориками України - це є прояв, пережиток ще царсько-російсько-радянської ідеологеми у ставленні до нашої недостатньовиченої по-сьогодні Скіфської давнини...
четвер, 9 серпня 2018 р.
Скіфія та Індія. (до 27-ліття Незалежності України)
Читаючи, переглядаючи книгу "Махабхарата. Рамаяма " переклад з санскриту, видавництва "Художественная литература" Москва 1974 рік, сторінки 53, 552, 586 - де йдеться про скіфське плем,я хайхаїв і їхнього царя Арджуну Картавір,ю ( Тисячорукого) в Індії.
Це для мене було неймовірним, адже мені зовсім недоводилося читати про такі скіфо-індійські стосунки у минулому ???
У пригоді стала інша книга Флавія Філострата "Життя Аполонія Тіанського" Москва Наука 1985 р. видання. Філострат описуючи тодішній світ кн.2, 2 пише таке: " Разом з іншими горами Тавра, Кавказ, охоплює всю дотичну з Індією Скіфію, досягаючи Меотіди і лівобережжя Понту і лежить на двадцяти тисяч стадіїв (3.532 км) , така іменно довжина Кавказького хребта". Далі
Філострат пише таке, кн.3, 20 : " Ганг (міфічний цар Індії) збудував 60 міст.... Ганг відбив напад скіфів, які увійшли в цю країну через Кавказ..."
Тут ми бачимо, що Скіфія в Середній Азії була сусідом Індії, і бачимо, що скіфські племена нападали на індійські землі, і в тому немає нічого дивного. Але в боротьбі між індійськими царствами їх царі могли і використовували скіфське військо, загони для своїх цілей. Щось подібне відбувалося в Русі, коли руські князі небезплатно кликали собі на допомогу половців, чорних клобуків, берендеїв, чи Б. Хмельницький - татарів.
Можливо, якесь хоробре скіфське племя і захопило владу у якомусь індійському царстві, а перед тим міг бути якийсь династичний шлюб, який й "узаконив" дану подію ? Нічого неймовірного тут немає !
Епос "Махабхарата" чекає детального вивчення нашими дослідниками.
Павло Орозій "Історія проти язичників" описуючи тодішній світ, писав таке, кн.1, 2, 44-45 :
"...від витоку ріки Ганг до витоку ріки Отторогори, яка знаходиться на північ, де живуть горяни паропанісади - гора Тавр. ... від витоку Отторогори до міста Отторогора між гуннами, скіфами і гандари дами - гора Кавказ...."
Паропанісади - це гори Гіндукуш. Про жителів цих гір, про їх життя нелегке писав Курцій Руф в "Історії про Олександра Македонського" кн.7, 3,6, а далі він пише таке, 19 : " Звідти військо відправилося до Кавказьких гір, які неперервним ланцюгом підходять до моря в Кілікії, а з другого - до Каспійського моря, ріки Аракс та інших пустельних місцевостей Скіфії..."
Варто тут згадати в Курція Руфа промову скіфського посла до О. Македонського, кн. 7, 8, яка закінчується ось таким реченням: " Ми сусіди обидвох твоїх імперій, подумай, кого хотів би ти з нас мати: ворогів чи друзів ??"
О. Македонський володів тоді Елладою і Перською імперією.... А Велика Скіфія займала землі від Дунаю до Алтаю (Пазирикські кургани), а на півдні в Азії до гір - Гіндукушу, і мала відносини з народами Індії.
Царська Скіфія через екологічну катастрофу загинула, але ж інші кочові і некочові народи, які проживали у Великому Степу продовжили й далі своє життя...
А це з повідомлення П. Орозія кн.2, 45 виходить, що якась частина гуннів походить з давньої скіфсько-індійської границі...., але про це сучасні українські історики твердо мовчать.
Повідомлення К. Руфа кн.7,3,6 про ріку Аракс, яка була границею Скіфії на сучасному Кавказі підтвержує, що саме на берегах цієї ріки воювала скіфська (массагетська) цариця Томіра із перським царем Кіром Великим ...
Це для мене було неймовірним, адже мені зовсім недоводилося читати про такі скіфо-індійські стосунки у минулому ???
У пригоді стала інша книга Флавія Філострата "Життя Аполонія Тіанського" Москва Наука 1985 р. видання. Філострат описуючи тодішній світ кн.2, 2 пише таке: " Разом з іншими горами Тавра, Кавказ, охоплює всю дотичну з Індією Скіфію, досягаючи Меотіди і лівобережжя Понту і лежить на двадцяти тисяч стадіїв (3.532 км) , така іменно довжина Кавказького хребта". Далі
Філострат пише таке, кн.3, 20 : " Ганг (міфічний цар Індії) збудував 60 міст.... Ганг відбив напад скіфів, які увійшли в цю країну через Кавказ..."
Тут ми бачимо, що Скіфія в Середній Азії була сусідом Індії, і бачимо, що скіфські племена нападали на індійські землі, і в тому немає нічого дивного. Але в боротьбі між індійськими царствами їх царі могли і використовували скіфське військо, загони для своїх цілей. Щось подібне відбувалося в Русі, коли руські князі небезплатно кликали собі на допомогу половців, чорних клобуків, берендеїв, чи Б. Хмельницький - татарів.
Можливо, якесь хоробре скіфське племя і захопило владу у якомусь індійському царстві, а перед тим міг бути якийсь династичний шлюб, який й "узаконив" дану подію ? Нічого неймовірного тут немає !
Епос "Махабхарата" чекає детального вивчення нашими дослідниками.
Павло Орозій "Історія проти язичників" описуючи тодішній світ, писав таке, кн.1, 2, 44-45 :
"...від витоку ріки Ганг до витоку ріки Отторогори, яка знаходиться на північ, де живуть горяни паропанісади - гора Тавр. ... від витоку Отторогори до міста Отторогора між гуннами, скіфами і гандари дами - гора Кавказ...."
Паропанісади - це гори Гіндукуш. Про жителів цих гір, про їх життя нелегке писав Курцій Руф в "Історії про Олександра Македонського" кн.7, 3,6, а далі він пише таке, 19 : " Звідти військо відправилося до Кавказьких гір, які неперервним ланцюгом підходять до моря в Кілікії, а з другого - до Каспійського моря, ріки Аракс та інших пустельних місцевостей Скіфії..."
Варто тут згадати в Курція Руфа промову скіфського посла до О. Македонського, кн. 7, 8, яка закінчується ось таким реченням: " Ми сусіди обидвох твоїх імперій, подумай, кого хотів би ти з нас мати: ворогів чи друзів ??"
О. Македонський володів тоді Елладою і Перською імперією.... А Велика Скіфія займала землі від Дунаю до Алтаю (Пазирикські кургани), а на півдні в Азії до гір - Гіндукушу, і мала відносини з народами Індії.
Царська Скіфія через екологічну катастрофу загинула, але ж інші кочові і некочові народи, які проживали у Великому Степу продовжили й далі своє життя...
А це з повідомлення П. Орозія кн.2, 45 виходить, що якась частина гуннів походить з давньої скіфсько-індійської границі...., але про це сучасні українські історики твердо мовчать.
Повідомлення К. Руфа кн.7,3,6 про ріку Аракс, яка була границею Скіфії на сучасному Кавказі підтвержує, що саме на берегах цієї ріки воювала скіфська (массагетська) цариця Томіра із перським царем Кіром Великим ...
неділя, 5 серпня 2018 р.
4 серпня 2018 р. Краєзнавча бібліотека Анатолія Недільського.
12.20 Я спізнився. Виступав один професор, потім другий, далі науковці, бібліотекарі. Розповідали про книги, відомі і невідомі екслібриси, художників обкладинок і просто художників, про бібліотеки видатних наших земляків і що з ними сталося... Загалом неприємна картина виходила.
Час летить швидко. Перед самим обіднім переривом я напрошуюсь до виступу. Показую Анатолію Недільському листочок з блокнота де записано дев,ять пунктів мого виступу - маючи на увазі, що виступ буде коротким.
Свій виступ називаю: " Книг , яких немає, але які мають бути !" Отож тези мого виступу:
1. Щоби бути повноцінною державою у нас має творитись "Корпус письмових пам,яток людства".
2. Що така історична пам,ятка, як "Гетика" Йордана була перекладена і прокоментована на російській мові ще у 1960 році. Що за останніх 58 років світова історична наука пішла далеко вперед, але у нас й досі немає українського перекладу цієї книги, адже у ній йдеться і про наші землі.
3. Що немає українського перекладу такої важливої книги Павла Орозія "Історія проти язичників". Говорю, що для мене ця книга цікава тим, що у ній здається єдиний автор, який написав, що Олександр Македонський боявся скіфів ! і що у цій книзі наші землі названі - Аланією !?
4. Кажу, що у нас немає українського перекладу такої унікальної книги для всіх християн - Йосифа Флавія " Іудейська війна". І що таких книг має бути дві редакції: давньоруська і звичайна.
5. У 1993 році вперше вийшов повний переклад "Історій" Геродота на українську мову. Я кажу що в цьому перекладі і друці знайшов багато технічних помилок, про інші помилки не знаю... і що така книга у якій є найдавніший опис нашої землі - Скіфії, має як мініум що 10 років перевидаватись, адже наука не стоїть на місці. Що Скіфське оповідання Геродота має бути видане із кольоровими ілюстраціями, історичними картами і т.п. - подарунковий варіант книги. Це наша Велика Історія 1
6. Розповідаю, що є відомий на весь світ індійський епос - "Махабхарата" та "Рамаяма" на санскриті . Що головний герой "Арджуна тисячорукий" керував скіфським племенем - хайхаїв" !?
7. Говорю, що науку - єгиптологію, яка у нас тільки-но народжується. Колись наші предки скіфи - перемогли давніх єгиптян у диспуті: який народ є найдавнішим.
8. Згадую про ірландський епос, в одному згадується, що частина кельтів помандрувала із Скіфії через всю Європу, і зупинилась аж на Зеленому острові (Англії).
Анатолій мовчки показує на годинника....
9. Останнє. Говорю про свого земляка - Ілларіона Свєнціцького , виданого музеєзнавця, мовознавця, славіста,, який помагав творити музеї в Коломиї, Тернополі та інших галицьких містах. Писав наукові праці, статті - коли буде видано його доробок !??
Далі обідня перерва. Шведсько-скнилівські столи із наїдками і різними газованими і негазованими напоями. У двох макітрах паляниці з маком. На столі цікаві , очевидно із простого скла різні келішки, стаканчики, бокали, фужери зеленого і жовтого кольорів....
Ще були дві студентки із бандурами.
Потім була екскурсія двома тутешніми музеями. .. Аж тепер я згадав, що самої то Бібліотеки я так і не бачив... довго не міг відійти і від побаченого, і зробленого сім,єю Недільських.
Тепер згадую, що у музеях А.Н. стоїть багато різноманітних шаф, із яких у майбутньому можна буде зробити просто окрему виставку.
Радив, би ще Анатолію придбати із сільської Вінничини одну шафу. Вони цікаві тим, що в одних дверцях є скляне віконечко, що там ставили, я так і недопитався колись.
Запамяталось старе деревяне ліжко - де замість матраца і решту лежать книги, зверху все затягнуте поліетиленом, а ще зверху підсвітка з двох ламп. Оригінальне поєднання!
Ще Анатолій згадує про свого діда, який любив книги, знав п,ять мов і був офіцером, очевидно ще австро-угорських часів. Питаюсь Анатолія - чи є фотографії діда ? каже , що є ! Я тоді лізу із своїм "совєтом" . Кажу: - Йой, Анатолію, напиши про свого діда хоч 10 сторіночок, дай хоч 10 фотографій - це буде дуже показова і потрібна книжечка в наш час, а то багато у нас ще й досі вірять, що культура у нас пішла від офіцерської білої гвардії.
Коротко знайомлюсь з дружиною Анатолія - Ольгою... Забув їм розказати цікавий факт з недавньої історії м. Буська. Був момент, що у Буську директорами однієї школи, гімназії, музшколи і великої пошти були Ольги...
Тепер ясно, як це все велике вдалося зробити Анатолію !:))
Із побаченого можу зробити висновок - цьому Проекту потрібен ще міні-готель економ-класу для різних істориків, науковців, художників, літературознавців, письменників та інших людей, які зацікавлені нашим майбутнім !!!
Виходячи з сьогоднішніх днів - бачимо, як нашим сусідам, чи то з заходу, чи сходу Наша Історія, Наша Культура сильно муляє очі та інші частини їхнього тіла - праця Анатолія Недільського, його дружини Олі і всієї родини дуже є на часі...
Час летить швидко. Перед самим обіднім переривом я напрошуюсь до виступу. Показую Анатолію Недільському листочок з блокнота де записано дев,ять пунктів мого виступу - маючи на увазі, що виступ буде коротким.
Свій виступ називаю: " Книг , яких немає, але які мають бути !" Отож тези мого виступу:
1. Щоби бути повноцінною державою у нас має творитись "Корпус письмових пам,яток людства".
2. Що така історична пам,ятка, як "Гетика" Йордана була перекладена і прокоментована на російській мові ще у 1960 році. Що за останніх 58 років світова історична наука пішла далеко вперед, але у нас й досі немає українського перекладу цієї книги, адже у ній йдеться і про наші землі.
3. Що немає українського перекладу такої важливої книги Павла Орозія "Історія проти язичників". Говорю, що для мене ця книга цікава тим, що у ній здається єдиний автор, який написав, що Олександр Македонський боявся скіфів ! і що у цій книзі наші землі названі - Аланією !?
4. Кажу, що у нас немає українського перекладу такої унікальної книги для всіх християн - Йосифа Флавія " Іудейська війна". І що таких книг має бути дві редакції: давньоруська і звичайна.
5. У 1993 році вперше вийшов повний переклад "Історій" Геродота на українську мову. Я кажу що в цьому перекладі і друці знайшов багато технічних помилок, про інші помилки не знаю... і що така книга у якій є найдавніший опис нашої землі - Скіфії, має як мініум що 10 років перевидаватись, адже наука не стоїть на місці. Що Скіфське оповідання Геродота має бути видане із кольоровими ілюстраціями, історичними картами і т.п. - подарунковий варіант книги. Це наша Велика Історія 1
6. Розповідаю, що є відомий на весь світ індійський епос - "Махабхарата" та "Рамаяма" на санскриті . Що головний герой "Арджуна тисячорукий" керував скіфським племенем - хайхаїв" !?
7. Говорю, що науку - єгиптологію, яка у нас тільки-но народжується. Колись наші предки скіфи - перемогли давніх єгиптян у диспуті: який народ є найдавнішим.
8. Згадую про ірландський епос, в одному згадується, що частина кельтів помандрувала із Скіфії через всю Європу, і зупинилась аж на Зеленому острові (Англії).
Анатолій мовчки показує на годинника....
9. Останнє. Говорю про свого земляка - Ілларіона Свєнціцького , виданого музеєзнавця, мовознавця, славіста,, який помагав творити музеї в Коломиї, Тернополі та інших галицьких містах. Писав наукові праці, статті - коли буде видано його доробок !??
Далі обідня перерва. Шведсько-скнилівські столи із наїдками і різними газованими і негазованими напоями. У двох макітрах паляниці з маком. На столі цікаві , очевидно із простого скла різні келішки, стаканчики, бокали, фужери зеленого і жовтого кольорів....
Ще були дві студентки із бандурами.
Потім була екскурсія двома тутешніми музеями. .. Аж тепер я згадав, що самої то Бібліотеки я так і не бачив... довго не міг відійти і від побаченого, і зробленого сім,єю Недільських.
Тепер згадую, що у музеях А.Н. стоїть багато різноманітних шаф, із яких у майбутньому можна буде зробити просто окрему виставку.
Радив, би ще Анатолію придбати із сільської Вінничини одну шафу. Вони цікаві тим, що в одних дверцях є скляне віконечко, що там ставили, я так і недопитався колись.
Запамяталось старе деревяне ліжко - де замість матраца і решту лежать книги, зверху все затягнуте поліетиленом, а ще зверху підсвітка з двох ламп. Оригінальне поєднання!
Ще Анатолій згадує про свого діда, який любив книги, знав п,ять мов і був офіцером, очевидно ще австро-угорських часів. Питаюсь Анатолія - чи є фотографії діда ? каже , що є ! Я тоді лізу із своїм "совєтом" . Кажу: - Йой, Анатолію, напиши про свого діда хоч 10 сторіночок, дай хоч 10 фотографій - це буде дуже показова і потрібна книжечка в наш час, а то багато у нас ще й досі вірять, що культура у нас пішла від офіцерської білої гвардії.
Коротко знайомлюсь з дружиною Анатолія - Ольгою... Забув їм розказати цікавий факт з недавньої історії м. Буська. Був момент, що у Буську директорами однієї школи, гімназії, музшколи і великої пошти були Ольги...
Тепер ясно, як це все велике вдалося зробити Анатолію !:))
Із побаченого можу зробити висновок - цьому Проекту потрібен ще міні-готель економ-класу для різних істориків, науковців, художників, літературознавців, письменників та інших людей, які зацікавлені нашим майбутнім !!!
Виходячи з сьогоднішніх днів - бачимо, як нашим сусідам, чи то з заходу, чи сходу Наша Історія, Наша Культура сильно муляє очі та інші частини їхнього тіла - праця Анатолія Недільського, його дружини Олі і всієї родини дуже є на часі...
Підписатися на:
Дописи (Atom)