"Гадюки повзали прямо під ногами. Під каналізаційними люками їх було десятки. Були майстри, які ловили гадюк дрючками, відрізали голови й смажили на грилі з медом і часником. Смачні під пиво. Яйця їхні варили - на смак як сир".
Артем Чех ж-л. "Країна" 10 серпня 2017, С. 40
Нинішній Світ здається нагадує ще той анекдот: "в кіно ми бачимо як хороші хлопці перемагають поганих, а у вечірних новинах все навпаки..." У нас переважно замало очей і пам,яті, щоби поєднати в одну картинку кіно і новини.
Колись я був дуже вражений тим, що Сухий Закон у США був запроваджений у 1920 році. Тобто коли вже у колишній царській Росії закінчували встановлювати Совєтську власть, то певні правлячі кола США взялися за покращення американського народу, а якжеш, уся планета Земля рушила в бік Світлого майбутнього.
Через 12 років американці відмовилися від цього вбивчого-руйнівного Експерименту. А від цього Експерименту у Євразії відмовились лише у 1991 році, але перед тим вложивши у нього великі кошти, збудувавши кілька сотень передових заводів вбивши мільйони людей, які були просто проти цього...
Сама ж ідея виявилась, як бачимо дуже токсичною (отруйною) для всього Світу.
А памятаєте, як зовсім недавно ми не могли зрозуміти: чого то вони "дуже схвильовані" ?? Ще тоді трохи говорили, що Путін у Німеччині тримає своїх 40 мільярдів доларів, які там звичайно працюють, а не лежать у подертих колготах, чи назавжди закритих сейфах !?
Формально ми не можемо їм заборонити будувати Північний потік 1,2, 3 і так далі... - ми маємо попросту збудувати енергонезалежну країну на новому енергетичному рівні !
Німеччина звязалась із багатолітньою Токсичною державою, і цілком очевидно, що спочатку вона програє у футбол, а потім і політико-економічно !
неділя, 27 травня 2018 р.
субота, 19 травня 2018 р.
" Наша спадщина " про Буськ.
Громадська організація "Західно-українська спілка музеїв з 2014 року видає щоквартально науково-популярний журнал "Наша спадщина". Третій номер цього журналу за 2017 рік був майже повністю присвячений місту Буськ Львівської області. Головний редактор журналу Андрій Левик, в редакційній колегії є ще такі відомі прізвища: Н. Мориквас, М. Бевз, Н. Білас, М. Гайда, В. Герич, А. Гречило, О. Малець, А. Салюк, І. Сварник, І. Тимець, яяк бачимо команда досить потужна щоби розібрати, впорядкувати грандіозні завали радянського і пострадянського, тоталітарного і вбивчого для української культури Минулого.
Журнал відкриває філософська стаття доктора архітектури С. 3-8 Олега Рибчинського "Мітологія архітектурного простору міста Буська". Приємно читати, коли твоє містечко порівнюють з Венецією, Єрусалимом , але разом з тим розумієш, що поки що немає наукового дослідження залишків фортифікацій міста: ровів, гребель, річок, ландшафту.
С. 9-10 Далі стаття Андрія Гречила "символи Топорова та Красного".
С. 11-14 стаття львівського археолога Петра Довганя, який досліджує археологічно Буськ з 2000 року - "Бужани - як етнічний та державотворчий чинник у давній історії України" . Автор данної статті зібрав усі наукові гіпотези, що мають відношення до походження племені "бужан".
С. 15 Далі йде моя стаття . Тарас Дишкант "Печаті Бузьких князів". Недавно в інтернеті можна було прочитати про дві новознайдені печаті буського князя Давида Ігоревича...
С. 16-17 Іван Ціхоцький "Піктографічні написи з Буська" - тут йдеться про унікальну знахідку з малюночками на мідній мініатюрній пластині , яка була знайдена в Буську. Знахідка потребує детальної кольорової фотозйомки, чіткої прорисовки малюнків і аналізів самого металу з якого виготовлена, тоді наукові кола візьмуться за інтерпретацію - того, що зображено на цій унікальній Пластині !..
С. 18-20 стаття І. Ціхоцького "Церква св. Онуфрія на Волянах (1642 - 1834 )".
С. 20-25 стаття Василя Слободяна "Церква св. Параскеви 1708 року в Буську" . У статті йдеться зокрема й про те, що можливо під час реставрації цієї церкви у 1983 році архітектором Іваном Могитичем була допущена помилка , що це була "звичайна тридільна", а не ротондного виду цеквка !? Виходячи з сьогоднішніх знань про І. Могитича і Радянської влади цілком можливо ця антиукраїнська влада хотіла попросту розібрати церкву св. Параскеви, як одну із "звичайних церков", адже тут біля цієї церкви народилися і виросли такі визначні особи в українській історії, як Євген Петрушеич, Ілларіон Свєнціцький, Йосиф Боцян ...
Сьогодні церква св. Параскеви повністю відреставрована і була вона збудована у 1708 році з ініціативи о. Василя Кучинського на кошти місцевої громади. Мати І. Свєнціцького була з буської родини Кучинських (моя мати також - Т.Д.) , цілком можливо, що це був один з прадідів Ілларіона, який збудував цю незвичайну церкву ??
С. 26-28 стаття І. Ціхоцького "Костел св. Станіслава єпископа і мученика (1780 )". Храм вважається збудований учнями чи послідовниками відомого архітектора Бернарда Меретина ?..
С. 29-31 ще одна стаття І. Ціхоцького " Палац дідичів Буська (1810)" : "25 травня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України палац передано у власність громади м. Буська". Палац два рази вже горів. Вчора пройшла інформація, що на ремонт даху виділено 400 тисяч гривнів. Очільники Буської громади до сьогодні не оприлюднили своєї концепції чи плану - що ж вони хочуть зробити з Палацу !?
С. 32-37 Наталія Павлик , назва статті говорить сама за себе : " Архітектурний комплекс Михайлівської церкви в Переяславі: конфлікт інтересів церкви та музею".
С. 38-40 В. Шелеп, А. Филипчук "Михайло Филипчук - дослідник давнього Пліснеська". А ще Михайло був одним із наукових дослідників Буська ...
С. 41-45 П. Довгань, Наталія Стеблій "Літописний Бужськ у світлі археологічних досліджень ". Ці львівські історики-археологи давню назву частини міста - "Середнє місто" чомусь називають по-своєму "північно-східна площадка" , а таке ж "Старе місто" із площею Ринок, де культурний шар сягає 5 метрів - зовсім відсутнє у їхніх планах і ділах.??
С. 46-53 історик Алекс Злич розповідає про цікаву історичну подію "Битва під Буськом 21-23 травня 1919 року". У ці дні у ЗМІ європейських поряд із Парижем згадувалося і містечко Буськ у Галичині. А ще тоді французькому генералу Модельону з польським військом Геллєра вдалося промарширувати через Буськ. Тоді Європа вела гібридну політику проти України .
С. 54 - 55 друкується стаття польського краєзнавця Тадеуша Цвена "Голокост у Буську2.
С. 56 - 57 І. Ціхоцький "Єврейський цвинтар (кіркут) в Буську" є "найдавншим єврейським кладовищем в Україні, а також у Східній Європі"....
С. 57 - 59 журнал закінчується моєю статтею " Гідротехнічні споруди давнього Буська".
Дуже би хотілось, щоби журнал "Наша спадщина" і його люди допоміг очільникам Буської громади, як найкраще використати палацовий комплекс графів Баденів у Буську ... концептуально, юридично, світоглядно.
Ще б хотілося, щоб когорта творців "Нашої спадщини" зоорганізувала зацікавлених осіб та різні установи для видання творчого доробку Ілларіона Свєнціцького - видного музейника, мистецтвознавця, філолога, славіста його статтей та книг .
Ще у Буську була найдавніша в Україні папірня - Музей паперу (всеукраїнський) так і проситься для втілення. До сьогодні збереглася будівля найдавнішої в Україні - гідро-електро-станції (графської).
А з викопаного археологічного матеріалу Петром Довганем , Наталією Стеблій та Володимиром Петегиричем буде достатньо для створення повноцінного Музею археології Буська чи Буської землі...
Журнал відкриває філософська стаття доктора архітектури С. 3-8 Олега Рибчинського "Мітологія архітектурного простору міста Буська". Приємно читати, коли твоє містечко порівнюють з Венецією, Єрусалимом , але разом з тим розумієш, що поки що немає наукового дослідження залишків фортифікацій міста: ровів, гребель, річок, ландшафту.
С. 9-10 Далі стаття Андрія Гречила "символи Топорова та Красного".
С. 11-14 стаття львівського археолога Петра Довганя, який досліджує археологічно Буськ з 2000 року - "Бужани - як етнічний та державотворчий чинник у давній історії України" . Автор данної статті зібрав усі наукові гіпотези, що мають відношення до походження племені "бужан".
С. 15 Далі йде моя стаття . Тарас Дишкант "Печаті Бузьких князів". Недавно в інтернеті можна було прочитати про дві новознайдені печаті буського князя Давида Ігоревича...
С. 16-17 Іван Ціхоцький "Піктографічні написи з Буська" - тут йдеться про унікальну знахідку з малюночками на мідній мініатюрній пластині , яка була знайдена в Буську. Знахідка потребує детальної кольорової фотозйомки, чіткої прорисовки малюнків і аналізів самого металу з якого виготовлена, тоді наукові кола візьмуться за інтерпретацію - того, що зображено на цій унікальній Пластині !..
С. 18-20 стаття І. Ціхоцького "Церква св. Онуфрія на Волянах (1642 - 1834 )".
С. 20-25 стаття Василя Слободяна "Церква св. Параскеви 1708 року в Буську" . У статті йдеться зокрема й про те, що можливо під час реставрації цієї церкви у 1983 році архітектором Іваном Могитичем була допущена помилка , що це була "звичайна тридільна", а не ротондного виду цеквка !? Виходячи з сьогоднішніх знань про І. Могитича і Радянської влади цілком можливо ця антиукраїнська влада хотіла попросту розібрати церкву св. Параскеви, як одну із "звичайних церков", адже тут біля цієї церкви народилися і виросли такі визначні особи в українській історії, як Євген Петрушеич, Ілларіон Свєнціцький, Йосиф Боцян ...
Сьогодні церква св. Параскеви повністю відреставрована і була вона збудована у 1708 році з ініціативи о. Василя Кучинського на кошти місцевої громади. Мати І. Свєнціцького була з буської родини Кучинських (моя мати також - Т.Д.) , цілком можливо, що це був один з прадідів Ілларіона, який збудував цю незвичайну церкву ??
С. 26-28 стаття І. Ціхоцького "Костел св. Станіслава єпископа і мученика (1780 )". Храм вважається збудований учнями чи послідовниками відомого архітектора Бернарда Меретина ?..
С. 29-31 ще одна стаття І. Ціхоцького " Палац дідичів Буська (1810)" : "25 травня 2016 року постановою Кабінету Міністрів України палац передано у власність громади м. Буська". Палац два рази вже горів. Вчора пройшла інформація, що на ремонт даху виділено 400 тисяч гривнів. Очільники Буської громади до сьогодні не оприлюднили своєї концепції чи плану - що ж вони хочуть зробити з Палацу !?
С. 32-37 Наталія Павлик , назва статті говорить сама за себе : " Архітектурний комплекс Михайлівської церкви в Переяславі: конфлікт інтересів церкви та музею".
С. 38-40 В. Шелеп, А. Филипчук "Михайло Филипчук - дослідник давнього Пліснеська". А ще Михайло був одним із наукових дослідників Буська ...
С. 41-45 П. Довгань, Наталія Стеблій "Літописний Бужськ у світлі археологічних досліджень ". Ці львівські історики-археологи давню назву частини міста - "Середнє місто" чомусь називають по-своєму "північно-східна площадка" , а таке ж "Старе місто" із площею Ринок, де культурний шар сягає 5 метрів - зовсім відсутнє у їхніх планах і ділах.??
С. 46-53 історик Алекс Злич розповідає про цікаву історичну подію "Битва під Буськом 21-23 травня 1919 року". У ці дні у ЗМІ європейських поряд із Парижем згадувалося і містечко Буськ у Галичині. А ще тоді французькому генералу Модельону з польським військом Геллєра вдалося промарширувати через Буськ. Тоді Європа вела гібридну політику проти України .
С. 54 - 55 друкується стаття польського краєзнавця Тадеуша Цвена "Голокост у Буську2.
С. 56 - 57 І. Ціхоцький "Єврейський цвинтар (кіркут) в Буську" є "найдавншим єврейським кладовищем в Україні, а також у Східній Європі"....
С. 57 - 59 журнал закінчується моєю статтею " Гідротехнічні споруди давнього Буська".
Дуже би хотілось, щоби журнал "Наша спадщина" і його люди допоміг очільникам Буської громади, як найкраще використати палацовий комплекс графів Баденів у Буську ... концептуально, юридично, світоглядно.
Ще б хотілося, щоб когорта творців "Нашої спадщини" зоорганізувала зацікавлених осіб та різні установи для видання творчого доробку Ілларіона Свєнціцького - видного музейника, мистецтвознавця, філолога, славіста його статтей та книг .
Ще у Буську була найдавніша в Україні папірня - Музей паперу (всеукраїнський) так і проситься для втілення. До сьогодні збереглася будівля найдавнішої в Україні - гідро-електро-станції (графської).
А з викопаного археологічного матеріалу Петром Довганем , Наталією Стеблій та Володимиром Петегиричем буде достатньо для створення повноцінного Музею археології Буська чи Буської землі...
вівторок, 8 травня 2018 р.
Бухарин П.А. та питання імперій.
2018 року у Санкт-Петербурзі у видавництві "Евразия" вийшла книга Бухаріна П.А. "Аеций. Последний великий полководец Древнего Рима". Книга наукова, вийшла тиражем всього 1000 примірників, 320 сторінок, із них - 241 сторінка текст, решту хронологія подій, примітки, бібліографія і іменний показчик, ніяких карт,ілюстрацій, схем немає.
У передмові с.5 Бухарін пише про те, що Аецій ( Аттила, Гейзеріх) жив у переломний період історії, коли валився старий світ і цей час ставить перед нами багато питань, перш за все - чому гинуть імперії, держави, цивілізації ??
"Насколько их судьби актуальни для нас, потерявших Российскую и Советскую империи, а после известних собитий - и для соседней Украаини, и даже для т.н. Запада, об упадке которого давно и много говорят?"
Бачимо, що Бухарін має цілком невірні уявлення про сьогоднішну Україну і навіть надіється, що Захід скоріше розвалиться, а ніж його країна...
Але прочитавши дальше книгу Бухаріна, я зрозумів, що це не останні його помилкові уявлення про наш нинішній і давніший Світ, і він робить ще інші помилки, які йому явно не допоможуть взнати головні причини розвалу імперій. Ось всього два приклади:
1. Перша помилка полягає в тому, що Бухарін називає державне утворення на чолі з Аттилою - "Гуннією", хоча давні автори пишуть про "Скіфію" !? Бухарін таким чином заперечує праукраїнське походження гуннів і самого Аттили.
2. С. 204 - Бухарін тут розповідає про "Марсів меч" яким володів Аттила. Але російський історик мовчить, що цей меч Марса був "священним у скіфських царів" ? Про це повідомляє Йордан у "Гетиці" п.183. Для трьох слів не знайшлося місця у книзі Бухаріна ???:))
О, непереможні скіфські царі !! Про них і зараз бояться згадувати багато науковців, які пишуть про цей період історії....
У даному випадку бачимо, що Бухарін відходить від головного принципу наукових досліджень: обєктивно говорити про всі відомі історичні факти, а не замовчувати чи вигадувати, щось своє, яке нічим не підтверджується.
Отож таємниця розвалу імперій для наших сусідів й надалі залишається таємницею !..
У передмові с.5 Бухарін пише про те, що Аецій ( Аттила, Гейзеріх) жив у переломний період історії, коли валився старий світ і цей час ставить перед нами багато питань, перш за все - чому гинуть імперії, держави, цивілізації ??
"Насколько их судьби актуальни для нас, потерявших Российскую и Советскую империи, а после известних собитий - и для соседней Украаини, и даже для т.н. Запада, об упадке которого давно и много говорят?"
Бачимо, що Бухарін має цілком невірні уявлення про сьогоднішну Україну і навіть надіється, що Захід скоріше розвалиться, а ніж його країна...
Але прочитавши дальше книгу Бухаріна, я зрозумів, що це не останні його помилкові уявлення про наш нинішній і давніший Світ, і він робить ще інші помилки, які йому явно не допоможуть взнати головні причини розвалу імперій. Ось всього два приклади:
1. Перша помилка полягає в тому, що Бухарін називає державне утворення на чолі з Аттилою - "Гуннією", хоча давні автори пишуть про "Скіфію" !? Бухарін таким чином заперечує праукраїнське походження гуннів і самого Аттили.
2. С. 204 - Бухарін тут розповідає про "Марсів меч" яким володів Аттила. Але російський історик мовчить, що цей меч Марса був "священним у скіфських царів" ? Про це повідомляє Йордан у "Гетиці" п.183. Для трьох слів не знайшлося місця у книзі Бухаріна ???:))
О, непереможні скіфські царі !! Про них і зараз бояться згадувати багато науковців, які пишуть про цей період історії....
У даному випадку бачимо, що Бухарін відходить від головного принципу наукових досліджень: обєктивно говорити про всі відомі історичні факти, а не замовчувати чи вигадувати, щось своє, яке нічим не підтверджується.
Отож таємниця розвалу імперій для наших сусідів й надалі залишається таємницею !..
вівторок, 1 травня 2018 р.
Наша Хозарська історія.
Вернемося до Пріска Панійського 448 року, коли він провідав дружину Аттили - Креку і там взнав, що їхній старший син є на чолі "акатирів" та інших народів, що проживають у Припонтійській ( Причорноморській ) Скіфії.
Наші науковці не хочуть визнати, що "акатири" - це "білі хозари", які пізніше створять свою державу - Хозарію, яка в найкращі свої часи займатиме чимало нинішних українських земель: Лівобережжя, Крим, південь Правобережжя, а Київ у них буде називатись - Самбатас. Ще Хозарія займала землі Кавказу і Північного Кавказу, Нижньої Волги.... Наші академічні дослідники більше вірять у міф, що якесь білякитайське племя "сюнну" подолавши тисячі кілометрів, прийшло на наші землі і тут отримало нову назву - гунни, не наводячи більше ніяких історико-археологічних доказів цієї вигаданої подорожі...
Відомий вчений Омелян Пріцак у своїй фундаментальній праці "Походження Русі" подав дуже цінну інформацію про те, що "давні тюрки .... згідно з китайськими джерелами - вважали себе за нащадків скіфів" - ж-л. "Хроніка 2000" 5(7) Київ 1993, С. 23.
965 році князь Святослав розбив хозарське військо, взяв їх столицю Ітіль, ще переміг яссів, кассогів, взяв місто Білу вежу ... і вернувся у Київ.." Що сталось з хозарськими землями, населенням руський літописець не повідомляє ??
Митрополит Ілларіон між 1037 і 1050 роках написав визначну памятку вітчизняної письменности - " О законі Мойсейовім данному і про благодать та істинно Ісуса Христа похвала Кагану нашому Володимиру".
Наші історики про цей твір, зокрема його назву подають дуже коротко - Ілларіон "Слово" , або "Слово про закон і благодать", бо інакше потрібно буде їм пояснювати, що титул "каган" - тюркське слово, що значить - великий хан ...
Київський князь Володимир Великий помер ще у 1015 році, а титул "каган" він міг отримати тільки володіючи землями і населенням колишньої Хозарії !!
1015 рік цікавий ще тим, що цим роком датують хронологічну межу поширення арабських дирхемів у Європі-Русі... В історії відомо чимало випадків, коли помирає велика людина, тут правитель, то в даному регіоні проходить чимало змін у вигляді війн, змінюються кордони, зникають, виникають нові міста, торгівля міняє свої напрями і т.п.
У державу Хозарію входило чимало різних народів, які зокрема сповідували християнство, мусульманство, іудаїзм, язичеські культи. Найвідомим "залишком" Хозарії - є народ караїмів.
У другій половині 20 ст. у селі Йосипівка на Львівщині був знайдений скарб арабських монет, до рук науковців попало кількадесятків дирхемів. Наймолодший дирхем датується 811-2 р. У 810 році в Хозарії почалася смуга заворушень і тоді очевидно й зупинилась торгівля....
Кількохстоліттня історія Хозарії - це є і наша Українська історія, яка без неї буде неповною, а моментами і малозрозумілою і невідомою також.
Про скіфську спадщину памятали і у новоствореній країні - Русі:
" І жили у мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і вятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі й тиверці сиділи по другому Бугу і по Дніпру, сиділи вони також поблизу Дунаю. і було множество їх, , бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря. І єсть городи їх і до сьогодні. Через це називали їх греки "Велика Скіфія". - Повість временних літ".
Вже згадуваний тут Омелян Пріцак вважав, що словяни вийшли з лісів... і тут їм хтось подарував державність !?
Але бачимо, що словяни та інші народи памятали величну спадщину Скіфії і щось їм прищеплювати не було потреби.
Кооперація істориків, науковців тих земель на яких існувала Скіфія для вивчення такої яскравої історії наших предків - може стати солідним фундаментом для створення справедливого, дієвого Союзу скіфських народів, держав у нашому непростому Світі...
Наші науковці не хочуть визнати, що "акатири" - це "білі хозари", які пізніше створять свою державу - Хозарію, яка в найкращі свої часи займатиме чимало нинішних українських земель: Лівобережжя, Крим, південь Правобережжя, а Київ у них буде називатись - Самбатас. Ще Хозарія займала землі Кавказу і Північного Кавказу, Нижньої Волги.... Наші академічні дослідники більше вірять у міф, що якесь білякитайське племя "сюнну" подолавши тисячі кілометрів, прийшло на наші землі і тут отримало нову назву - гунни, не наводячи більше ніяких історико-археологічних доказів цієї вигаданої подорожі...
Відомий вчений Омелян Пріцак у своїй фундаментальній праці "Походження Русі" подав дуже цінну інформацію про те, що "давні тюрки .... згідно з китайськими джерелами - вважали себе за нащадків скіфів" - ж-л. "Хроніка 2000" 5(7) Київ 1993, С. 23.
965 році князь Святослав розбив хозарське військо, взяв їх столицю Ітіль, ще переміг яссів, кассогів, взяв місто Білу вежу ... і вернувся у Київ.." Що сталось з хозарськими землями, населенням руський літописець не повідомляє ??
Митрополит Ілларіон між 1037 і 1050 роках написав визначну памятку вітчизняної письменности - " О законі Мойсейовім данному і про благодать та істинно Ісуса Христа похвала Кагану нашому Володимиру".
Наші історики про цей твір, зокрема його назву подають дуже коротко - Ілларіон "Слово" , або "Слово про закон і благодать", бо інакше потрібно буде їм пояснювати, що титул "каган" - тюркське слово, що значить - великий хан ...
Київський князь Володимир Великий помер ще у 1015 році, а титул "каган" він міг отримати тільки володіючи землями і населенням колишньої Хозарії !!
1015 рік цікавий ще тим, що цим роком датують хронологічну межу поширення арабських дирхемів у Європі-Русі... В історії відомо чимало випадків, коли помирає велика людина, тут правитель, то в даному регіоні проходить чимало змін у вигляді війн, змінюються кордони, зникають, виникають нові міста, торгівля міняє свої напрями і т.п.
У державу Хозарію входило чимало різних народів, які зокрема сповідували християнство, мусульманство, іудаїзм, язичеські культи. Найвідомим "залишком" Хозарії - є народ караїмів.
У другій половині 20 ст. у селі Йосипівка на Львівщині був знайдений скарб арабських монет, до рук науковців попало кількадесятків дирхемів. Наймолодший дирхем датується 811-2 р. У 810 році в Хозарії почалася смуга заворушень і тоді очевидно й зупинилась торгівля....
Кількохстоліттня історія Хозарії - це є і наша Українська історія, яка без неї буде неповною, а моментами і малозрозумілою і невідомою також.
Про скіфську спадщину памятали і у новоствореній країні - Русі:
" І жили у мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і вятичі, і хорвати. Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі й тиверці сиділи по другому Бугу і по Дніпру, сиділи вони також поблизу Дунаю. і було множество їх, , бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря. І єсть городи їх і до сьогодні. Через це називали їх греки "Велика Скіфія". - Повість временних літ".
Вже згадуваний тут Омелян Пріцак вважав, що словяни вийшли з лісів... і тут їм хтось подарував державність !?
Але бачимо, що словяни та інші народи памятали величну спадщину Скіфії і щось їм прищеплювати не було потреби.
Кооперація істориків, науковців тих земель на яких існувала Скіфія для вивчення такої яскравої історії наших предків - може стати солідним фундаментом для створення справедливого, дієвого Союзу скіфських народів, держав у нашому непростому Світі...
понеділок, 23 квітня 2018 р.
Друга Скіфія - 2.
Вдалося знайти ще один доказ, що Скіфія (друга) таки існувала, і на це вказує джерело не із Середземномор,я .
Ось читаємо важливе дослідження С.А. Плетньової "Хазари" Москва 1976, с. 15 (переклад з рос. автора Т.Д.):
" В одному з фрагментів "Історії", написаної сірійським автором Іоаном Ефеським в другій половині 6 ст., який зберігся пізнішим переказам Михайла Сірійського і Бар-Габрая , розповідається, що при правлінні візантійського імператора Маврикія з Внутрішньої Скіфії вийшло три брати з своїми родами. Один з них Булгар пішов до границь Римської імперії, інші два зайняли країну алан - Берсилію (Дегастан нині )..."
582 - 602 рр. н.е - правління Маврикія....
На с. 17 книги Плетньової є ще один доказ того, що гунни і зокрема гуннське племя - савірів зовсім не було тюркського походження :
"Арабський історик і географ Аль- Масуді в "Золотих лугах " називає хазар - тюркськими савірами. " ...
Ось читаємо важливе дослідження С.А. Плетньової "Хазари" Москва 1976, с. 15 (переклад з рос. автора Т.Д.):
" В одному з фрагментів "Історії", написаної сірійським автором Іоаном Ефеським в другій половині 6 ст., який зберігся пізнішим переказам Михайла Сірійського і Бар-Габрая , розповідається, що при правлінні візантійського імператора Маврикія з Внутрішньої Скіфії вийшло три брати з своїми родами. Один з них Булгар пішов до границь Римської імперії, інші два зайняли країну алан - Берсилію (Дегастан нині )..."
582 - 602 рр. н.е - правління Маврикія....
На с. 17 книги Плетньової є ще один доказ того, що гунни і зокрема гуннське племя - савірів зовсім не було тюркського походження :
"Арабський історик і географ Аль- Масуді в "Золотих лугах " називає хазар - тюркськими савірами. " ...
неділя, 22 квітня 2018 р.
Друга Скіфія.
Серйозно вивчаючи Скіфську історію ще з січня 1992 року, аж тепер я прийшов до висновку, що поряд із Класичною (Першою) Скіфією 7-3 ст. до н.е. існувала й Скіфія Аттіли, якому дві Римські держави платили данину, яка і в описах Йордана називалась Скіфією !! Це відкриття є неймовірним, бо досі в українському суспільстві панують фактично негативні, неправдиві, сфальшовані думки про Скіфію і гуннів, які були сформовані в основному російською історичною наукою ще кілька сотень років тому, починаючи з Н. Карамзіна, а це початок 19 ст.
Якщо Йордана ще можна запідозрити в прихильному ставлені до скіфів, Скіфії, то про візантійського дипломата, історика Пріска Панійського такого не скажеш .
Дякуючи харківському науковцю і громадському діячу Анатолію Кіндратенко, який переклав уривки творів цього дипломата, які дійшли до нашого часу, А. Кіндратенко " Європейські гунни в описах давніх авторів..." Харків, Курсор 2007 :
с. 92 ... згадуються "царські скіфи"
с. 93 Аттіла воює з народами, які жили у Скіфії, але були йому не підвладні.
с. 94 "Тоді євнух (візантійський) сказав Едікону, що якщо він повернувшись у Скіфію, уб,є Аттілу і повернеться до римлян, то буде жити щасливо й матиме велике багатство".
с. 109 "Наступного дня я пішов до двору Аттили з подарунками для його дружини на ймення Крека. Від неї він мав трьох дітей, з яких старший був на чолі акатирів та інших народів Припонтійської (Причорноморської) Скіфії".
с. 117 "Анатолій та Ном із супутниками переправились через Істр, доїхали до річки Дренгона і вступили у Скіфію." Цікаво, чому це великі і жорстокі завойовники - гунни з Аттілою не дали завойованим ними землям якоїсь своєї назви !?:))
с. 122 "Скіф Валамер (461 р. н.е.) порушив мирний договір і спустошив багато римських міст та земель."
с. 127 Згадується гунн на ім,я Хелхал. У Махабхараті згадується скіфське плем,я - хайхаїв ?? "Махабхарата. Рамаяма" Москва 1974, с. 53... Цілком можливо що тут є щось спільне у цих випадках...
Є ще одне важливе свідчення іншого візантійського історика, чиновника високого рангу Прокопія Кесарійського, який жив після розвалу Скіфії Аттили, який у своїй "Війні з вандалами" про скіфів згадав всього два рази ? А це дуже цікаві моменти, кн.1, гл.4, 24 - згадується Аецій, який переміг Аттилу, який воював з "великим військом массагетів та іншими скіфами..." Далі кн.1, гл.19 Прокопій подає промову полководця Велісарія (свого начальника) перед своїм військом і який зокрема згадує "... ми воювали з персами та скіфами..." Міг щось змінити Прокопій у промові свого прямого начальника враховуючи небезпечні для життя інтриги Візантійського двору ?? Напевно, що ні !
А в усіх інших творах Прокопій пише тільки про гуннів, уникаючи слова - скіфи, Скіфія...В цілому Візантія старалася забути про Другу Скіфію і її перемоги над самою Візантією.
Як виникла і як творилася Друга Скіфія в нашій історії потребує ще широкого вивчення українським суспільством.
Ось для прикладу беремо цікаву книгу сучасного українського історика Геннадія Казакевича "Кельти на землях України: ...." Київ 2010, с. 178 :
"Діон Кассій, який описував війну 29 року до н.е. , застосовує по відношенню до бастарнів нейтрально-географічний термін - "скіфи". Джерела пізнішого часу однозначно називають бастарнів германцями".
У нашому випадку, що "скіфи" - це скоріше політично-географічний термін ! Пізніше частина племені бастарнів проживала на землях германських і підкорялась германським законам - тому їх і називали германцями...
Якщо Йордана ще можна запідозрити в прихильному ставлені до скіфів, Скіфії, то про візантійського дипломата, історика Пріска Панійського такого не скажеш .
Дякуючи харківському науковцю і громадському діячу Анатолію Кіндратенко, який переклав уривки творів цього дипломата, які дійшли до нашого часу, А. Кіндратенко " Європейські гунни в описах давніх авторів..." Харків, Курсор 2007 :
с. 92 ... згадуються "царські скіфи"
с. 93 Аттіла воює з народами, які жили у Скіфії, але були йому не підвладні.
с. 94 "Тоді євнух (візантійський) сказав Едікону, що якщо він повернувшись у Скіфію, уб,є Аттілу і повернеться до римлян, то буде жити щасливо й матиме велике багатство".
с. 109 "Наступного дня я пішов до двору Аттили з подарунками для його дружини на ймення Крека. Від неї він мав трьох дітей, з яких старший був на чолі акатирів та інших народів Припонтійської (Причорноморської) Скіфії".
с. 117 "Анатолій та Ном із супутниками переправились через Істр, доїхали до річки Дренгона і вступили у Скіфію." Цікаво, чому це великі і жорстокі завойовники - гунни з Аттілою не дали завойованим ними землям якоїсь своєї назви !?:))
с. 122 "Скіф Валамер (461 р. н.е.) порушив мирний договір і спустошив багато римських міст та земель."
с. 127 Згадується гунн на ім,я Хелхал. У Махабхараті згадується скіфське плем,я - хайхаїв ?? "Махабхарата. Рамаяма" Москва 1974, с. 53... Цілком можливо що тут є щось спільне у цих випадках...
Є ще одне важливе свідчення іншого візантійського історика, чиновника високого рангу Прокопія Кесарійського, який жив після розвалу Скіфії Аттили, який у своїй "Війні з вандалами" про скіфів згадав всього два рази ? А це дуже цікаві моменти, кн.1, гл.4, 24 - згадується Аецій, який переміг Аттилу, який воював з "великим військом массагетів та іншими скіфами..." Далі кн.1, гл.19 Прокопій подає промову полководця Велісарія (свого начальника) перед своїм військом і який зокрема згадує "... ми воювали з персами та скіфами..." Міг щось змінити Прокопій у промові свого прямого начальника враховуючи небезпечні для життя інтриги Візантійського двору ?? Напевно, що ні !
А в усіх інших творах Прокопій пише тільки про гуннів, уникаючи слова - скіфи, Скіфія...В цілому Візантія старалася забути про Другу Скіфію і її перемоги над самою Візантією.
Як виникла і як творилася Друга Скіфія в нашій історії потребує ще широкого вивчення українським суспільством.
Ось для прикладу беремо цікаву книгу сучасного українського історика Геннадія Казакевича "Кельти на землях України: ...." Київ 2010, с. 178 :
"Діон Кассій, який описував війну 29 року до н.е. , застосовує по відношенню до бастарнів нейтрально-географічний термін - "скіфи". Джерела пізнішого часу однозначно називають бастарнів германцями".
У нашому випадку, що "скіфи" - це скоріше політично-географічний термін ! Пізніше частина племені бастарнів проживала на землях германських і підкорялась германським законам - тому їх і називали германцями...
неділя, 15 квітня 2018 р.
" Похід Зопіріона "
Статтю "Похід Зопіріона С.13-18 я помістив у свій невеликий збірник "Правдива Скіфія" Львів Сполом 2009, 40 сторінок.
Використовуючи дані Помпея Трога, Курція Руфа, Арріана, Діодора, Макробія, фрагменти декрету Каллініка знайденого в Ольвії та свинцеві пращеві кул із ініціалами , які розшифровуються - "базилевс Олександр", які були знайдені під стінами тієї ж Ольвії. Я прийшов до висновку, що похід Зопіріона (полководця Олександра Македонського) з 30 тисячами війська відбувся морським шляхом до нашої Ольвії ранньою весною, і завдяки спільним діям ольвіополітів і скіфів це військо було розбито вщент під Ольвією. Після цього відбулися повстання проти македонської влади у Грецї і Фракії.
На сайті Артема Папакіна "Українська військова історія", де він подав свою статтю "Македонський воїн. Північне Причорномор,я , 330-ті рр. до Р.Х." 23 серпня 2012 року я написав кілька коментарів до неї, вступивши у дискусію з Є.С. про похід Зопіріона... І був неприємно вражений фактично негативним відношенням Є.С. до цього походу, який відбувався на наших землях і має прямий стосунок до нашої Української історії !?
Запамяталися дві тези-питання: де Зопіріон міг взяти 30 тисяч війська,якщо таку ж приблизну кількість мав і О. Македонський і навіщо Зопоріону потрібна була наша біднувата і скромна Ольвія ??
І ось сьогодні 15 квітня 2018 року вдалося знайти відповіді на ці два непростих питання.
В кінці 333 р. до н.е відбулася битва О. Македонського проти Дарія біля містечка Ісс , що було на березі Середземного моря.
За Арріаном і Курцієм Руфом на стороні Дарія воювало аж 30 тисяч грецьких найманців !! К. Руф більше написав про це військо, кн. 3, гл. 9, що командував ними Тімод, і що це був цвіт війська "по силі рівній македонській фаланзі". Далі Руф пише кн.3, гл. 11 , що керував грецькими найманцями Амінта - колишній полководець О. Македонського, який втік до Дарія і що грецьким найманцям вдалося уникнути погрому в цій битві при Іссі. А в кн.4, гл.1, 27 Руф пише , що Амінта із 4 тисячами втік на острів Кріт, а потім пішов завойовувати Єгипет, але у боях там був убитий....
Тобто О. Македонському залишилося 26 тисяч грецьких найманців, які здалися у полон. Що Македонський мав з ними робити : відпустити у Грецію, щоби вони там підняли ще одне повстання проти македонської влади , чи залишити їх у своєму війську, щоби ті у важку хвилину його зрадили ???
У 332 р. до н.е. над тими грецькими найманцями О. Македонський назначає Зопіріона ( полководця ще його батька Філіпа) і назначає його володарем Фракії і понтархом Чорного моря. Зопіріон, очевидно, ще добрав до 30 тисяч свого війська решту фракійців і зовсім непередбачувано і раптово весною 331 р. до н.е. висадився під стінами скіфської Ольвії, вірогідно "для захисту грекомовних жителів міста Ольвії" ?:))
Коли найближчий товариш О. Македонського - Кліт сильно посварився і був вбитий Олександром то він перед тим сказав зокрема таке: - Ти , ненавидиш воїнів Філіпа ! - К. Руф кн.8, гл. 1, 36...
Навіть у середині 20 ст. англійський воєнний історик Джон Фуллер "Военное искуство Александра Великого" М. 2003 , С. 174 старається вигородити О. Македонського, говорячи, що напевно у Дарія було всього більше 10 тисяч грецьких найманців, хоча історики античності пишуть , що було - 30 тисяч. За Джон 8 тисяч найманців пішло за Амінтою, а не 4 тисячі .? Ще 2 тисячі найманців потім приєдналося до Дарія ? Але Джон Фуллер зовсім не вказує у кого він взяв такі цифри !?
Цілком очевидно, що тодішня антична Європа і Мала Азія переживали серйозну кризу, як і зараз.... (Ось для чого ще потрібно знати справжню Історію )!!
Використовуючи дані Помпея Трога, Курція Руфа, Арріана, Діодора, Макробія, фрагменти декрету Каллініка знайденого в Ольвії та свинцеві пращеві кул із ініціалами , які розшифровуються - "базилевс Олександр", які були знайдені під стінами тієї ж Ольвії. Я прийшов до висновку, що похід Зопіріона (полководця Олександра Македонського) з 30 тисячами війська відбувся морським шляхом до нашої Ольвії ранньою весною, і завдяки спільним діям ольвіополітів і скіфів це військо було розбито вщент під Ольвією. Після цього відбулися повстання проти македонської влади у Грецї і Фракії.
На сайті Артема Папакіна "Українська військова історія", де він подав свою статтю "Македонський воїн. Північне Причорномор,я , 330-ті рр. до Р.Х." 23 серпня 2012 року я написав кілька коментарів до неї, вступивши у дискусію з Є.С. про похід Зопіріона... І був неприємно вражений фактично негативним відношенням Є.С. до цього походу, який відбувався на наших землях і має прямий стосунок до нашої Української історії !?
Запамяталися дві тези-питання: де Зопіріон міг взяти 30 тисяч війська,якщо таку ж приблизну кількість мав і О. Македонський і навіщо Зопоріону потрібна була наша біднувата і скромна Ольвія ??
І ось сьогодні 15 квітня 2018 року вдалося знайти відповіді на ці два непростих питання.
В кінці 333 р. до н.е відбулася битва О. Македонського проти Дарія біля містечка Ісс , що було на березі Середземного моря.
За Арріаном і Курцієм Руфом на стороні Дарія воювало аж 30 тисяч грецьких найманців !! К. Руф більше написав про це військо, кн. 3, гл. 9, що командував ними Тімод, і що це був цвіт війська "по силі рівній македонській фаланзі". Далі Руф пише кн.3, гл. 11 , що керував грецькими найманцями Амінта - колишній полководець О. Македонського, який втік до Дарія і що грецьким найманцям вдалося уникнути погрому в цій битві при Іссі. А в кн.4, гл.1, 27 Руф пише , що Амінта із 4 тисячами втік на острів Кріт, а потім пішов завойовувати Єгипет, але у боях там був убитий....
Тобто О. Македонському залишилося 26 тисяч грецьких найманців, які здалися у полон. Що Македонський мав з ними робити : відпустити у Грецію, щоби вони там підняли ще одне повстання проти македонської влади , чи залишити їх у своєму війську, щоби ті у важку хвилину його зрадили ???
У 332 р. до н.е. над тими грецькими найманцями О. Македонський назначає Зопіріона ( полководця ще його батька Філіпа) і назначає його володарем Фракії і понтархом Чорного моря. Зопіріон, очевидно, ще добрав до 30 тисяч свого війська решту фракійців і зовсім непередбачувано і раптово весною 331 р. до н.е. висадився під стінами скіфської Ольвії, вірогідно "для захисту грекомовних жителів міста Ольвії" ?:))
Коли найближчий товариш О. Македонського - Кліт сильно посварився і був вбитий Олександром то він перед тим сказав зокрема таке: - Ти , ненавидиш воїнів Філіпа ! - К. Руф кн.8, гл. 1, 36...
Навіть у середині 20 ст. англійський воєнний історик Джон Фуллер "Военное искуство Александра Великого" М. 2003 , С. 174 старається вигородити О. Македонського, говорячи, що напевно у Дарія було всього більше 10 тисяч грецьких найманців, хоча історики античності пишуть , що було - 30 тисяч. За Джон 8 тисяч найманців пішло за Амінтою, а не 4 тисячі .? Ще 2 тисячі найманців потім приєдналося до Дарія ? Але Джон Фуллер зовсім не вказує у кого він взяв такі цифри !?
Цілком очевидно, що тодішня антична Європа і Мала Азія переживали серйозну кризу, як і зараз.... (Ось для чого ще потрібно знати справжню Історію )!!
Підписатися на:
Дописи (Atom)