Мартинівський скарб - 1.

1.  Провокація проти вишивки, українців та України.
Моя мама майже все своє життя вишивала. Щоби прожити на малу зарплату вчителя початкових класів , був період, що вона вишивала серветки і доріжки і здавала їх в комісійний магазин у Львові щоби заробити трохи грошей. Вишивала  ще подушки, рушники, краватки (галстуки) , картини. Збереглася картина із вишитою чашею, книгою і різними квітами, рік вишиття 1958 . Довгий час у нас зберігався мамин  костюм із вишивкою  (низзю - здається), який складався з плаття і безрукавки типу - болеро. Пошила цей костюм місцева майстриня - Нємчикова. В кінці свого життя мама вишивала косметички, які дарувала своїм знайомим. Тому для мене вишивка  це не якась  малознайома річ.
А зараз вишита сорочка в Україні стала ще одним впізнаним символом у всьому світі українців !Але не все так безхмарно.
У Львові вже кілька років проводиться "Марш Величі духу",  присвячений створенню дивізії "Галичина" у складі тодішньої нациської Німеччини. Дивізя існувала з 1943 по травень 1945 років. Дивізія  літом 1943 року вперше попала на німецько-радянський фронт і в Бродівському котлі була розгромлена, із 11 тисяч чоловік дивізії  загинуло 8 тисяч (дані вікіпедії). В кінці війни дивізія нараховувала 12 тисяч.
За даними вікіпедії - Українська Повстанська Армія реально існувала від 1942 до 1953 рр.За цей час у неї прослужило до 400 тисяч чоловік.Найбільша кількість була у 1944 році від 25 до 200 тисяч. Офіційне свято створення УПА вважається і прийнято 14 жовтня в день св. Покрови, яка  ще раніше була покровителькою  Козацького війська.
Якщо врахувати, що для діяльності УПА приймало участь все свідоме населення України і українських земель, яке забезпечувало свою Армію розвідданими, продовольством, спорядженням, зібраною і відремонтованою зброєю, транспортом (конями, возами) то тут, очевидно рахунок піде вже на мільйони...
   Якщо після 28 квітня 2018 року у засобах масової інформації Кремля й Заходу  появиться інформація, про те, що у Львові пройшли у вишиванках молоді люди, які вшановують військовий підрозділ нациської Німеччини - то можна буде сказати, що антиукраїнська провокація цілком вдалася !
Напевно там скажуть: Ось бачите, що в Україні робиться на заході, то можна зрозуміти Росію, яка дуже допомагає на сході  повстанцям -сепаратистам...
Сьогодні, ми чомусь забули, як для визволення Н. Савченко українська діаспора по всьому Світу організовувала протести.... Але ж  чергова російсько-українська війна триває   й сьогодні !!! І якщо нам буде раптово потрібна світова підтримка небайдужих людей - то таких можна буде  і не зібрати сьогодні.... Дякуючи вдало проведени м операціям ворожих до  України спецслужб.
Де-хто може сказати, що це історичні дрібниці !? І буде правий спочатку.
Але згадаємо, таку "дрібницю " у польсько-українських стосунках, на яку з самого початку нормальним чином не відреагувала наша влада і наші компетентні люди.
Нинішня польська влада прийняла державні документи,  дозволила реконструкції, зняла фільм і настроїла польське суспільство в цілому проти України,  використовуючи брехню і напівправду всього ОДНОГО  кривавого  1943  року в україно-польських відносинах.
Якщо становище у Світі погіршиться, чи  в нашому регіоні буде й далі погіршуватись, то що буде з тисячами українців,  проживають у Польщі   чи де інде, мільйонами, які проживають в Україні ???
   .Робити майстерні провокації навчають у багатьох військових  і спеціалізованих закладах Світу .... пам,ятаємо про це...

Мартін Поллак про Буськ.

Кожна згадка про моє маленьке містечко Буськ (давньоруська назва - Бужеськ)  у літературі викликає непідробний інтерес, а ще тим більше, що автор з чужих країв.
У Чернівцях 2017 року у видавництві "Книги 21"  при допомозі австрійських структур вийшла книга  Мартіна Поллака "До Галичини" у підзаголовку пишеться "Про хасидів, гуцулів, поляків і русинів. Уявна  мандрівка зниклим світом Східної Галичини та Буковини."
Книга ця була написана ще у 1984 році. Цікава історія появи цієї книги. М. Поллак був журналістом  у 1980 році, коли Польща  виривалася із Комуністичного світу  і його послали сюди писати про це, але дальше аеропорту він не ступив.
І Мартін сів і написав цю книгу, про землі у яких він не був. Використовуючи цитати місцевих письменників, тодішні газети, путівники., статистичні дані і ще тогочасні фотографії, яким цей край був в часи  Австро-Угорщини...
Книга без сумніву буде дуже цікавою для істориків, які  досліджують ці часи, і звичайно усім  краєзнавцям.
З німецької книгу переклала Неля Ваховсська.
Отож про Буськ , С. 230:
" За кілька кілометрів на північ від Красного на широкому стику  Бугу і Полтви лежить містечко Буськ, шість передмість якого сполучено з центром понад тридцятьма мостами,  за що містечко не надто серйозно називали галицькою Венецією. У Красному можна було сісти на поїзд до Бродів..."

Скіфія Йордана.

Читаючи поверхово твір Йордана " Про походження і діяльність гетів." складається враження, що коментатори понизують значення цього твору. Зокрема Скаржинська (1960 рр.) пише, про  " тендеційні спроби встановити уявний історичний ряд: скіфи -  гети - готи" - "Иордан. Гетика. перевод Е. Ч. Скаржинской" ВД "Сварог" Москва 2016, С. 57.
Але ж у самій  "Гетиці" Йордан більше десяти разів пише про Скіфію, як про землю, державу, географію...
1. сторінка 72 - 17 параграф  . говориться проте, що ріка Вістула (Вісла) розділяє землі  Германії і Скіфії.
2-3. с.76-27 - військо готів прийшло у землі Скіфії, яка на їх мові (скіфській-?) називається Ойум.   Тут ще згадується крайня частина Скіфії біля Понтійського (Чорного) моря.
4. 78-30 - на цілу сторінку є географічний опис Скіфії.
5. с.80-38 - що перше розселення готів було в Скіфській землі біля Меотійського болота (Азовське море).
6. с.82-39  тут повторюється попереднє твердження.
7. с.88-55 - географічний опис Світу плюс Скіфія.
8. с. 92-61 - згадується цар персів Кір, скіфська цариця Томіра, яка його перемогла і  "Велика Скіфія".
9. с. 102-82  - згадка Скіфії і розселення готів.
10. с.122-120 згадується Германаріх, який володів усіма племенами Германії і Скіфії.
11. с.124-123 згадується два рази Скіфія появи гунів.
12. 146-174 - згадуються землі Скіфії часів короля готів Валії.
13. 148-176 - згадується Атіла, якому підкорилися майже всі племена Скіфії.
14. с.152-183 - Атіла володів Марсовим мечем, який був священним у скіфських царів.
15. с. 188-257 - розповідається про похорон Атіли, де говориться, що він один володів Скіфським і Германським царствами. В тексті Скаржинська ці назви царств пише з маленької букви.
16. с. 196-268 - згадуються ті області Скіфії де протікає ріка Вар (Дніпро).
              Як бачимо, що дві третіх згадок про Скіфію відносяться до часів історика Йордана ! Що володар Скіфії та Германії Атіла не змінив назву країни - Скіфія на якусь тюркську назву, і нього немає тюркського титулу - каган !? Що Атіла користувався священним мечем  скіфських царів ! Якби Атіла справді був переомжцем скіфських народів , то цей меч для нього був би просто трофеєм, а не сакральною річчю.
У відомій статті Михайла Брайчевського "Готи Надчорноморщини" ж-л. "Археологія" Київ 1989, 1 історик аргументовано доводить, що  імена королів готських та інші готські глоси добре пояснюються через  північнокавказькі мови, тобто нічого германсько-скандінавського тут немає !!!
Як бачимо - Історія Скіфії часів Йордана вимагає свого фундаментального академічного дослідження нашими науковцями...

Ілля та його прогноз.

Ілля   Пономарьов - це той єдиний депутат  Державної думи  Російської Федерації, який 2014 році проголосував проти анексії Криму. тому місце для його портрету в найновішій  Історії України є фактично заброньованим !
2-3 березня 2018 р. всеукраїнська газета "День" опублікувала велике інтерв,ю з Ілльою Пономарьовим.
Ось останні кілька речень з цього інтерв.ю з якими важко погодитись, с.5 :
" Але чим більше Путін, буде при владі, тим більше шансів, що Росія розвалиться. Проте нічого доброго це Україні не принесе. Ви отримаєте навколо себе з десяток держав, які досить  зле  будуть до вас ставитись і бажати  воювати.Більше  того, вони ще й між собою воюватимуть, а ви отримаєте потік біженців із держави, яка  вчинила проти вас агресію."
Розвал Російської Федерації є благом для України !!! Адже стільки років Росія вела боротьбу на знищення України, і сьогодні немає ніякої гарантії, що після Путіна не прийде ще один чи більше реваншистів, які захочуть відновити Російську імперію.
Розвал Росії - це не знищення всіх і вся. Ось живуть же різні арабські держави і нічого страшного...
При розвалі Росії "навколо України" не буде десяток злих постросійських держав - це суперечить  нинішній звичайній географії.
Регіон Кавказу - може утворити свою Федерацію чи Конфедерацію, але це очевидно, відбудеться  після складного періоду формування  і утвердження границь між землями корінних кавказьких і прикавказьких народів. Чи захочуть вони ще кусочок української землі ?? Побачимо !
Може ще утворитися Федерація корінних народів Поволжжжя...
Росіяни у різних регіонах Росії мають різноманітні економічно- природні та історичні відмінності. Напочатку  20 ст.  існували ж такі держави тут, як Сибірська, Далеко Східна Республіка.
Нині у Красноярському краю добувають чимало дуже корисних копалин, які складають  великі проценти до всього Світового видобутку ! Це великі гроші, які нині через Кремль осідають поза межами Федерації.
Ленінградська північ  продає і збирається продавати чимало газу на Захід,  зокрема у цю ж Німеччину. Гроші  ж краще - ніж війна !? Тай М ерседес - це  машина !
Залишається , як колись говорили - Нечорнозем,я - тобто свята-сакральна Московщина  для росіян, яка буде заробляти на світовому туризмі, віддавши всі українські артефакти, які були вкрадені з України.
Можливо, що іменно ця Московська держава і захоче повоювати з нинішньою Україною, хоча би у далекосяжних планах...
"Потік біженців" за певних умов для нас буде корисним, із них можна буде сформувати відповідні армійські корпуси і просто встановити у тих землях проукраїнську владу.  Маємо для цього яскравий приклад наших "щирих"  сусідів - Польщі та Угорщини.
Вірогідно, зараз існує дві причини Світової боязні розпаду Росії.:
1. Ядерна зброя - це дуже специфічна зброя і тут може бути кілька твердовизначених варіантів розвитку подій. Не забуваємо, де живуть діти і де є  гроші російських високопосадовців !?
2. Є боязнь, що Китай може захопити землі Азіатської Росії  і тоді він дуже виросте могутньо ! ..Але ж Путін вже надав в аренду чимало тут землі Китаю, і поки Піднебесна тут не утвердилася - є можливість зупинити цей наступ утворенням тут нових держав...

Кучинський Іван Михайлович.

По просьбі працівниці Буської районної бібліотеки, шановної   Марії Володимирівної Литвин , яка ще веде краєзнавчу діяльність - пишу статтю про свого діда Кучинського Івана  Михайловича.
Він народився у Буську на передмісті Воляни,  недалеко  залишків Греблі, що була на Західному Бузі , народився 10 жовтня 1892 року.
А помер 24 жовтня 1947 року і похований на старому цвинтарі у Буську, поряд із своєю дружиною - Кучинською (Корчинською) Стефанією Михайлівною 1.03.1897 - 1.11.1972 рр.
Мали вони дітей: Роман, Анна (моя мати), Йосифа та Демян.
проживав дідо у хаті бабиній  у передмісті Ліпибоки номер будинку 208, за радянської влади це  вул. Шевченка , 55, а потім став номер 78 ...
Приблизно у 1910-1911 роках, чи більше дідо був на заробітках у східній  Прусії (нині Клінінградська обл. Російської Федерації). Там навчився добре говорити по-німецьки, їхав туди із сусідкою Гриничкою. Є фото тих часів з Прусії, де дідові тоді було 18 років, він сидить у кріслі , а поряд два його товариша.
У діда було ще 6 братів і одна сестра...
У Першу світову війну 1914-1918 рр.  дідо воював  в українській добровольчій формації - Українських Січових Стрільцях. Знання німецької  мови, очевидно йому пригодилось, бо він був у складі булавної (штабної )  відділі, дослужився до вістового.
Очевидно, що добре служив, бо наприклад на Різдвяні свята  з 5 січня по 10 січня 1918 року  разом із Гулка Іваном з Сторонибаб був у "сьвяточній" відпустці. -  фонд 353, оп.1, спр. 158, сторінка 31.. Львівський історичний архів..
А 27 лютого 1918 року дідо був нагороджений "Хрестом Карла" - спр. 83...
Все це я взнав, коли попрацювавши всього 9 днів жовтень-листопад 1991 року у Львівському центральному історичному архіві із документами УССів, потративши на це свої кошти і час.
Списки українських січових стрільців Буського району., яких я знайшов були надруковані у районній газеті "Воля народу" 31 жовтня і 9 листопада 1991 року під назвою "З легіону  Січових Стрільців".
Третю частину  дослідження тодішній редактор районної газети не хотів друкувати, бо це вже "було не  актуально". Через скандал, третю частину списку було надруковано аж 22 січня 1992 року.
Очевидно, що пізніше дідо воював в Українській Галицькій Армії. За родинними переказами дід був потім у польському таборі для військовополоненних 1920-1921 рр. (?). Вернувся з нього дуже виснаженний. Потім одружився.
Після цього усе життя пропрацював на Буському пивзаводі графів Баденів. Мав коней і розвозив  пиво, вино по магазинах і шинках.
Дід Іван Кучинський  був громадським діячем в тодішній Польщі. Так за Архів ною довідкою наданою мені 20 березня 1991 року   Львівським Центральним державним історичним архівом, говориться, що в документах "Кураторії Львівського шкільного округу м. Львова" за 23 грудня 1937 року у Списку дітей м. Буська батьки  яких висловилися за українську мову навчання під номером 2, є прізвище мого діда - фонд 179, опис 2, справа 333, аркуш 24...
Як мама згадувала, тоді польська влада дозволила тільки два уроки  української мови на тиждень.
Представники  тодішньої польської влади  фактично тероризували українських активістів, лякали їх такими слова: "- Що хочеш скуштувати Берези !?"  Запитували і мого діда.
Береза Картузька -  польський концтабір де без  навіть формального Суду тримали в більшості українських діячів , діяв з 1934 по 1939 рік .
Зимою для ледівні Буського пивзаводу охочі могли заготовлювати лід і заробити трохи грошей., але це була важка робота. Мама згадувала, як бабуся церувала (латала) рукавиці і штани діда Івана , коли він тим займався.
На зароблені гроші  вони  потрошки скупляли землю.. Наймані працівники охоче йшли на роботу до діда, бо він оплачував роботу грошима, тоді як більшість господарів   давали просто їсти.
Одного разу після робочого дня діда хотіли навіть пограбувати коли він їхав додому через міст на річці  Солотвині, але дідо відбився від бандюків...
Донині на старій хаті діда збереглася криниця із бетонних кілець, за яку дідо заплатив здається
25 центнері зерна у сусідів  були переважно малі деревяні криниці які у великі морози замерзали і раненько можна було чути дзенькіт відер  як сусіди брали у нас воду...
Коли  прийшли совєти ( перші чи другі ?) , то  діда викликали на допит, потім дід з гумором розповідав , очевидно,  як його (фронтовика) хотіли настрашити , поставивши в кожен куток із зброєю солдата націленого на діда...
За  маминими словами, дідо Іван  жив за принципом : - Три дні нічого не їв, але вийшовши на вулицю - смійся !
Після Другої  світової війни були німецькі полонені, яким дідо показував, як садити цукровий буряк, тоді бровар і тим  ще займався. Якийсь тоді полоненний висловив невдоволення, тоді дідо по-німецьки йому сказав , приблизно таке: - Що ніхто його сюди не кликав ! Після цього німецькі полонені боялися діда...
Після  війни була біда, голод і дід ходив у штанах пошитих  із розпоротих мішків , мішковину пофарбовано було ... Мама говорила, що вся ця біда була організована Сталінським режимом, адже  радянські люди наочно побачили, як жили у Західній Європі і думали, що щось зміниться після цього у Радянському Союзі...
За Польщі дідо навіть відпочивав у якомусь будинку відпочинку, збереглася фотографія - де дідо сидить на кріслі , а біля нього стоять його знайомі чоловік і жінка ...
Ще  у центрі Буська пл. Ринок, де починалася вул. Шкільна була більярдна  у якій любив бувати мій дідо. Бабуся Стефа приходила туди  і робила йому шкандаль... В дитинстві памятаю збереглося   чорне  приталене пальто   із якимось чорним  гарним  ковніром якогось звіра  бабусі цілком очевидно ще з тих часі... Потім , як бабуся стала вдовою, то приходив  пізніше  один свататись, але побачив бабусине чорне волосся без сивини то передумав це робити, бо був здивований...
Ще дідо любив танцювати - гуцульський чоловічий танець - Аркан ! Можливо в часи УССів він  ще був у рядах  Гуцульської сотні УССів..?
У 1935 році у Львові вийшла книга "Українські  Січові Стрільці" - з фотографіями, списками  стрільців, але там я свого діда не знайшов !? Можливо дідо  не хотів тоді, можливо був якийсь конфлікт, книга писалася по  Списку стрільців який складався у 1916 році, тоді дідо міг бути і був у російському полоні, десь під  Царицином (нині Волгоград)...
За  тодішньої Польщі у Буську добудовували  церкву св. Миколая, яка збереглася і нині, і дідо з бабою давали гроші на це....
У 2004 року У Львові "Каменяр" випустив книгу про  відому художницю Софію Карафу-Корбут" Оксани Думанської де в спогадах СС.23-30  говориться про  що Іларіон Свєнціцького і Софії К-К.  були предки по лінії Кучинських... Мати Свєнціцького  дуже антропологічно подібна на мою бабусю..? Але це  майбутні генеологічні дослідження  може  покажуть !?
За цими спогадами Кучинські мали шляхетський герб -  "Сліпий ворон"!?
Можливо дідове прізвище спочатку звучало, як - Кушинські - так звався арбалет у давні часи - куш... І далекий предок служив арбалетчиком.
Ще дідо мав рижу вроду...
Коли щось треба було засвідчити, то кликали бабусю, бо рід баби був більш знатніший...?
Ще з дідом на пивзаводі працювало 2-3 його брати і вони могли організувати бочку пива... де збиралися потім  у діда Івана зацікавлені люди і святкували  якусь подію, чи свято...

                доповнення від 21 листопада 2018 року...
       Прийшла інформація, що дідо Іван Кучинський не помер на якусь там  хворобу голови, а був сильно побитий ,  невідомими нкаведистами  і пролежав без пам,яті тиждень  перед смертю....
       Майбутні дослідження документів тих часів можливо прояснять ту ситуацію.

"Історія Буська" Михайла Зозулі.

В кінці 2017 р. уродженець Уманщини Зозуля Михайло Іванович, а нині житель міста Буська з 1979 року, інженер-енергетик випустив у світ своєрідну книгу-хрестоматію "Історія Буська. в документах,  матеріалах і спогадах.", друге видання, доповнене. Перше видання цієї книги було у 2016 році, Михайло Зозуля виступає, як автор-упорядник і ще перекладач.
Книга побільшала на кілька десятків сторінок, якіснішими стали фотографії, загалом вийшло 592 сторінки. Тираж всього 100 примірників.
Честь і хвала Михайлу Зозулі, який потратив чимало власного часу і власних коштів, щоби створити цю Книгу - "Історія Буська" !
Потрібно чесно сказати, що наше місто маючи величезну історію - фактично  дуже і дуже мало досліджується зараз різними академічними істориками та іншими спеціалістами , і разом з тим наше місто є маловідомим, як для українського суспільства так і для Світового !
Ці десятки примірників книги, як першого так і другого видання цілком очевидно,  розійшлися в основному серед знайомих, колег і близьких родичів самого М. Зозулі...
Але цього дуже і дуже мало, щоби академічна наука і її представники взялися широким фронтом за вивченням історії нашого містечка Бужськ-Буськ !!!
Добре було би, якби наша Міська і районна влади виділила кошти чи  цілеспрямований грант для  додрукування ще кількасот примірників цієї безцінної і дуже необхідної Книги Михайла Зозулі - щоби вона попала у всі університетські бібліотеки України і у великі наукові бібліотеки держави.
Щоби десь по-десятці цієї Книги було подаровано у такі держави світу, громадяни яких є вплетеними у Минувшину  нашого міста: Польща, Ізраїль, Австрія, Німеччина, Чехія, Франція, а також США, Англія, Японія, Китай та головні іспаномовні і арабомовні держави, а ще Австралія, де є українська діаспора...
Адже нам усім дуже потрібна правдива, документальна Історія, бо нині ж бачимо, як наші сусіди, що на сході, що на заході дуже по-своєму трактують Нашу історію !
Ще треба сказати, що Книга Михайла Зозулі - не є таким собі фукуямівським кінцем історії !
Зокрема у другому  виданні Книги передрукована стаття П.М. Довганя і І.Л. Ціхоцького "Епіграфічні матеріали з городища літописного Бужська" стор. 578-583 - із "Вісника інституту археології"  Випуск 11. ЛНУ ім. Івана Франка 2016, стор. 111-122 ...
У статті згадується зокрема про унікальну мідну-бронзову пластину вкриту малюнками і знайдену на території Буська.
Автори цієї наукової статті роблять дуже упереджений висновок, с.579 :
"Попри безумовну цікавість і оргинальність знахідки, неупереджена хронологічна та культурна її індентифікація з об,єктивних причин (вирваність із археологічного контексту, відсутність аналогій) майже неможлива".
      Науковці Довгань і Ціхоцький зовсім не згадують мою книжечку, яка повністю присвячена  цій унікальній знахідці: Тарас Дишкант " Буська мідна пластина: пори року", Львів, Сполом 2007 р. стор. 32. Хоча цю книгу я розіслав, розвіс у бібліотеки Львова, університетські біб. Одеси, Харкова і Чернівців, Парламентська біб.  у Києві...
Проте, що місце знаходження  Пластини може бути давнім могильником доісторичного Буська - науковці покищо ще не говорять. При побудові тут хат, розповідають, що траплялися чимало кістяків людських, але їх ніхто недосліджував.
Цілком очевидно, що ця Річ мала сакральне значення і її тут поховали саму, окремо !?
Металографічні та інші дослідження пластини не проводилися на предмет складу металу із якого родовища він міг бути,  може це саморідна мідь, яка була ковка - холодна чи гаряча ???
Нічого такого не зроблено !
Не зроблених якісних фотографій кожного малюночка, немає точної графічної копії Пластини - тому науковці-дослідники не можуть фактично впритул взятись за її дослідження .
Крім того до написання книги Т.Д. на території міста Буська в основному була відома  археологічна культура давньої Русі, а зараз є речі Трипілля, і дотрипілля і післятрипілля....
За моєю інтерпретацією на Пластині  зображено Сввяту гору  із жертовними димами,  рілля весняної оранки, а на небі Небесний Цап. Як памятаєте в Центральній Україні  на Новий рік  водять Козу - то вона вмирає, то оживає...
Цілком очевидно, що ця Пластина з тих давніх часів, що і звичай водіння Кози.

Два гунських слова.

Сьогодні в багатолітній дискусії про походження гунів: чи вони прийшли з  Азії, чи є місцевими - перемагає попри все антиісторична, антиукраїнська по суті концепція азійського походження гунів.
Про те, як боролися з Іваном Біликом в роки радянської влади, який просто написав історичний, художній роман "Меч Арея", де відстоював позицію слов,янського походження гунів - шановний читачу можете знайти у матеріалах інтернету.
Автор (Т.Д.) у цій статті звернеться тільки до двох "гунських" слів, які наведенні у відомій  історичній праці Йордана "Гетика".
Ще у 1960 році цю працю із своїми коментарями переклала Олена Скржинська на російську мову. Цю книгу в Росії майже без великих змін видали ще у 2001 і 2016 роках.
Національна Академія Наук України по ки що не спромоглася  видати науковий, повний переклад цього надто важливого твору на українській мові !?
Які причини тому мішають мені зовсім невідомо !
Коли помер Аттіла  "Гетика" Йордана п.258 , то на його могилі справляли "страву" - тризну. Однокоріневі слова до цього слова є навіть у російській мові, говорити, що слово "страва" було  запозичено у якихось інших народів - абсурд.
Далі Йордан "Гетика" п. 268 пише, що у Скіфії протікає ріка Данапр, яку на своїй мові гуни називають - "Вар" !?
Я був дуже здивований, коли подивився  в українську вікіпедію про річку Дніпро - там немає гунської назви Дніпра - Вар ??
Там також немає назви Дніпра від Констянтина Багрянородного гл. 38 під назвою - Варух !?
Мені доводилося бачити такі річки України, як Дністер, Прут, Західний і Південний Буги, Ворсклу, Дніпро в районі Києва, подорожувати Дністром і Зах. Бугом різними плавзасобами, але Дніпро особливий - вода тут наче кипить у великому казані.
В українській мові можна знайти багато слів із коренем - "вар".
У Словнику Б. Грінченка  ще можна знайти слово - "зух" - такий собі завзятий козачисько, звідси усі знають слово - зухвалий. Слово "зух" збереглося досьогодні у польській мові.
Тобто слово - вар-ух  є двоскладовим, двокоріневім !
У "Географії" Клавдія Птолемея в описі Азіатської  Сарматії є  ріка Вар-дан ! Тобто наш Дніпро-Вар не є чимось особливим у назві і надто рідкісним.
Гуни наші кочівники, які проживали у своїх степах нинішньої України-Скіфії і спільно діяли із тюркськими кочівниками - булгарами.
Сучасний російський мовознавець О.А. Мудрак пише, що можливо "гунські слова" належать до "булгарської підгрупи тюркських мов", цілком можливо.
Адже нині болгарський народ (єдиний) де об,єдналися словяни із тюрками-булгарами !
Ось така у нас історія, ще постсовєцька у цьому гунському питанні...