Модрицькі та Галина Пагутяк.

На 24 Форумі видавців у Львові купив я книгу Галини Пагутяк "Світ Модрицьких. Передміщани з Дрогобича", Львів 2017, видавництво "Піраміда ", 224 сторінки. "Написання та видання цієї книги стало можливим завдяки панові Зеоніду Модрицькому..."
Галина Пагутяк є лаурятом  Шевченківської премії з художньої літератури! але тут вона взялася за трохи інший жанр - історико-краєзнавчої літератури і тут діють трохи інакші правила написання такої літератури.
Отож, щоби хотілось побачити у 2-редакції цієї книги:
1.Кілька карт старих і нових з околицями міста Дрогобича. Схематичну карту м. Дрогобича з поділом на передмісття.
2.Зо два, три десятки старих фотографій Дрогобича. Ось речення із книги Г. Пагутяк С. 126: "Дрогобич славився фотостудіями".
3. Подати таки схеми генеологічні, родовідні .... це не вища математика.
За словами Г. Пагутяк - вона пропрацювала в архівах півтори року, і знайшла там аж 401 людину....
4. Книгу ще можна доповнити цікавими, неординарними фактами з історії Дрогобича і дрогобичан...
Три цитати із книги Г. .Пагутяк:
С.8 " Розкішні Актові книги війтівського суду в Дрогобичі, де можна знайти цілі сюжети для романів, описи синців, ран, перелік одежі та її опис, повсякденність - за два століття 50 томів обсягом в середньому 400 сторінок, писаних польською, латиною, німецькою. Я туди лише зазирнула, але обов,язково повернусь".
Подібних книжок Історія мого містечка Буська спродукувала більше ніж 150 штук, які чинно зберігаються у львівському архіві, але ще до них ніхто серйозно не заглядав.
С. 32 " 1825 рік - знесено міські оборонні вали і засипано рови".
Коли це було зроблено у Буську - невідомо, як невідомо, де конкретно  усі вали і рови були у Буську ?
С. 121 "І часом дівчинка ходила до школи лише один рік".
Моя бабуся Стефанія ходила до школи на самому початку 20 століття тільки два роки. Потім моя прабабуся сказа, очевидно з іронією: "Досить, а то ще станеш професоркою на Рокшині!"
Рокшин - колись приміське село-вулиця, яке  пропало у вогні Другої світової війни, добре хоч школа залишилася у Буську, де ходила вчитися моя бабуся і мати.

Гуни Олесі Жданович

На 24 Форумі видавців у Львові купив книгу О. Жданович "Воїни степів. Гуни на території України" , видавництва "Темпора", 74 сторінки. Книга належить до науково-популярних видань, хоча авторка розповідає тільки про одну версію походження гунів - азійську !?
Отож про що ще  би мало згадуватись у книзі Олесі Жданович :
1. Усі гіпотези про походження гунів.
2.Про життя Івана Білика і його художній роман "Меч Арея".
3. Про великотиражну брошуру  Г.К. Василенко "Велика Скіфія" 1991 р. видання.
4.Про 5 книг харківського науковця  Анатолія Кіндратенка про гунів... Ось і досі актуальна цитата із його книги - "Європейські гуни в описах давніх авторів" Харків 2007 рік, 358 сторінок - с.7 :" В українській історіографії про гунів написано так мало, що це викликає неприховане здивування."
5. Що всеукраїнська газета "День" 1999 року у чотирьох номерах надрукувала моє  дослідження - "Атіла повертається", де зокрема я доказую, що столиця і могила  Атіли знаходиться на нинішніх землях України ! Статтю можна знайти на сайті газети "День "..
6. Що в Москві 2003 року випустили книгу  Моріса  Бувье-Ажана  "Аттила. Бич Божий."
7. Що на початку своєї творчості  Джузепе Верді написав оперу  про Атілу.
8. Що у Камянець-Подільську є парк "Гунські криниці".

продовження ...

Серед жовнірів був загін із 50 чоловік під командою владислава Вонсовича  , який послав на допомогу - генерал і староста  Буська  і Буської землі - Йозеф Лончинський . І нашим тодішнім землякам-жовнірам  випало обороняти найнебезпечніший  напрямок Замку - Нову Західну і Денну вежі. Нова Західна була зовсім зруйнована і той же рік відбудована турками...
А  30 липня 2017 р. екскурсовод, розповідаючи про героїчну оборону цих веж Замку не знала, що слухають її нащадки тих воїнів-жовнірів  із Бузецької землі.
Тоді турецькою артилерією командували французькі офіцери.  Ось так Західна Європа через другі руки воювала із Східною Європою. В часи турецького панування ( 1672-1699 рр.) Міст вже очевидно перебував в аварійному стані, бо турки  його з обох сторін обмурували камяними  мурами, які можна бачити і сьогодні, і від цього Міст оьримав ще одну назву - Турецький міст.

3. Франція напочатку 20-0 століття знову втрутилася у справи Східньої  Європи - озброїла армію Геллєра і кинула її проти Західньо-Української Народної Республіки.Президентом тоді якої був уродженець Буська - Євген Петрушевич. Із залишками цієї Республіки Євген Петрушевич передував у Камянці-Подільському з 16 липня по 15 листопада 1919 року., проживав Петрушевич у Єпископському палаці, який зберігся досьогодні.
З часом Буська громада зможе подарувати громаді Камянець-Подільського дві бронзові, памятні таблиці про перебування тут наших славних земляків...

Три причини відвідати Кам,янець-Подільський.

Звичайно, у Вас може бути і більше причин щоб відвідати це історико-унікальне містою Але якщо ви із міста .Буська (Львівська обл.) чи Бузецької землі - то  до  переліку відомих Вам причин можна додати ще оці три причини:
1. Ще у 1997 роц добре аргументовану статтю у газеті "Камянець-Подільський вісник" за 17 травня  я підтримав гіпотезу київського архітектора-реставратора Ольги Пламеницької про те, що знаменитий міст Турецький чи Замковий був збудований ще в часи завоювання Дакії знаменитим римським імператором Марком Траяном у 107 році н.е.
Планувалося навіть відкрити дві арки  Мосту, щоби провести подальше дослідження його, але місцеві історики не висунувши серйозних аргументів проти гіпотези О. Пламеницької добилися заборони подальшого дослідження унікального Мосту !!? І пустили через Міст і біля самого Старого замку проїзд автотранспорту. Вібрація від  інтенсивного руху помалу руйнує  і сам Міст і Замок !?
Хоча  вперше провідавши місто ще у 1983 році - проїзд Мостом був забороненний через його  тодішній аварійний стан.
Покищо містечкове невігластво перемогло здоровий глузд...

2. Згадана вище Ольга Пламеницька у 2004 році випустила путівник "Камянець-Подільський" у якому викладений дуже цікавий факт, який пов,язує історію Буська з історією Камянець-Подільського:
Літом 1672 року величезна турецька армія вирушила завойовувати українські землі і зокрема Камянець-Подільський. Верхівка Речі Посполиої тоді не змогла  організувати нормальну оборону цих земель і зокрема  Камянець-Подільського.
В місті тоді зібралося тільки 1060 жовнірів і 500 міщан-ополченців.

Польські страхи.

Після чергових антиукраїнських дій наших західних сусідів, напевно у кожного в нас виникають думки-запитання: Звідки у них  такий страх ? З чим він пов,язаний ? Адже у нашій країні немає, ні партій, ні серйозних організацій, які би заявляли і працювали б над поверненням українських етнічних земель, які так "любязно" їм подарував Сталін !?
Нинішній Світ, особливо Європа доживає цю Сталінську спадщину, що буде далі - побачимо !..
Очевидно, що наші сусіди західні мають  перед собою наш яскравий і гіркий досвід життя після Будапештського меморандуму: що ніякі високі договори нині нікого не рятують !
Наш сусід  вже бачить, відчуває реально нашу Перемогу над Кремлем, і що наша державна міць буде далі тільки зростати....
Тому те сування пол. палиць  у наші колеса, чи то-пак танкові катки - тільки смішить і показує: хто є хто і чому !:))
ПС. (постскриптум):
Один мій знайомий , який працював у сусідів і на заході Польщі у барі зустрів німців, і поговорив з ними, то  виявилося, що вони тільки й чекають повернення своїх земель...
Очевидно, що  про це все знають  чудово наші західні сусіди і ось так неадекватно реагують на сьогоднішні виклики сього Світу.

Скіфське городище у Польщі.

Видання "Збруч" за 21 червня 2017 року надрукувало статтю Мирослави Іваник "Скіфська сенсація" про  початок дослідження польськими науковцями , зокрема, сильвестром Чопеком з Ряшівського інституту археології скіфського городища біля колишнього українського села Хотинець, нині гміна Радимно, .ярославського повіту, Польща. Знаходиться це  скіфське городище недалеко від сучасного україно-польського кордону в районі пропускного пункту - Краковець. В статті подано фотографії Хотинецького городища. До слова в Україні зараз налічується близько 50 різних за розмірами скіфських городищ !..
Когось може здивувати, що тільки зараз (2016р.) польські історики-археологи взялися досліджувати це городище ?? Хоч у статті говориться: " Про існування цього городища ми (вони пол. науковці) знали давно"!? Крім того знаючи, що польських археологів є в рази більше ніж українських. Це можна пояснити, своєрідним  "закляттям", багатолітнім російсько-радянським, щодо серйозного, грунтовного вивчення Скіфської історії, адже  ця знаменита історія акурат  лягала на землі, які лежали і лежать між великими ріками Європи: Дунаєм і Доном (українські землі) ! Про ці природні кордони Скіфії пише сам батько історії - Геродот ! Але де і як проходила північно-західна границя Скіфії  шановний історик нічого не пише ?
Досить точно, пізніше тут границю описує Клавдій Птолемей у своїй "Географії": книга 3, глава 5,  Розміщення Європейської Сарматії:
"Із заходу Сарматія обмежується рікою Вістулою ( Вісла нині ) , частиною Германії, яка лежить між  її витоками і Сарматськими (Карпатськими) горами, і самими горами..."
Що це не вигадка, чи помилка К. Птолемея далі він пише таке:
" 8. Менші племена, які проживають у Сарматії такі: біля ріки Вістули, нижче венедів - гітони.... потім аваріни - біля витоків ріки Вістули ...."
тобто в часи Європейської Сарматії - наступниці Скіфії границя  тут проходила по всій довжині русла ріки Вісла: від її витоків до впадіння у Балтійське море
1!Отож скіфське городище біля села Хотинець знаходиться на давніх скіфо-сарматських землях - і це мало би не дивувати ні польських, ні українських та інших науковців та журналістів !..

Хотинецьке скіфське городище у плані є круглим, а це говорить, що крім військово-адміністративних функцій воно ще виконувало - сакральні.
Цілком очевидно, що потрібно створювати електронну Скіфську .енциклопедію, що би дослідники не повторювали дурниць своїх попередників...

Старослов*янська мова і вузьке коло.

У  2015 році київське видавництво "Темпора" видало книгу мовознавця Любомира Белея " Не минати ані титли ( лінгвобіографія старослов*янської мови)", 256 сторінок із кольоровими ілюстраціями. У Висновках цієї книги автор (Л.Б.) пише, С. 219 :
"Старослов*янська мова виникає в результаті цілеспрямованої діяльності вузького кола візантійських інтелектуалів виключно з метою витворення зрозумілих слов*янам перекладів богослужбових книг ..."
Подорожуючи у Хозарію у 860-862 роках Константин знайшов у Криму Євангеліє і Псалтир писані  "роусьскими письменами".
На основі цього, як пише Л. Белей  С. 52 сформувалася "українська теорія походження старослов*янської мови та слов*янської азбуки..."
Л. Белей належить до притивників цієї теорії і на цій згаданій сторінці своєї книги подає запитання, на які на його  думку не зможуть відповісти прихильники української  версії. Ось ці питання, С. 52:
"1. коли і де русичі ще до 860 р. прийняли християнство, 2. наскільки численними були ті християнські "руські" громади, що вони могли собі дозволити  замовити переклад богослужбової літератури рідною мовою, 3. хто з константинопольських патріархів або римських пап дозволив використання цих книг, 4. чому не збереглося ім*я цього сподвижника-перекладача..."
Даємо відповіді:
1. Тут досить згадати готського єпископа Теофіла, який брав участь у Першому Вселенському Соборі в Нікеї у 325 році...
2. "У відомих списках єпархій Константинопольського престолу Фулльська єпархія (нині м. Інкерман) вперше згадується у списку датованому 8 століттям. Тут Готську єпархію названо в ранзі митрополії з кафедрою в Доросі та сімома підпорядкованими їй єпископіями: єпархія Готів, Дороська митрополія, є. Ходзирів, Астильська є., є. Оногурів, Ретезька є., є. Гуннів, Тіматарська є..." - Валерій Бушаков "Про фулльський народ і його священний дуб у "Житттії Кстянтина Філософа"..." "Україна в минулому" Випуск 5. Київ-Львів 1994, С. 10.
3. Патріархи і папи могли дозволити тихенько, а потім таким же чином - тихенько підправити свою історію ...
4. "... Вулфіла (311-386 ), що був хіротонізований в 340 році, міг бути готом. Йому приписують винайдення готського письма й переклад св. Письма на готську мову. Одначе, він попав в аріянську єресь ..." - Ісидор Нагаєвський "Проникнення Християнства в стародавню Україну" - "Українознавство" Київ 1996, С. 326 .
У розповіді Філософа князю Володимиру Великому він говорить - "Син подібносущий! - "Літопис Руський" Київ "Дніпро" 1989, С. 64. Тут же перекладач і тлумач Літопису Л. Махновець дає пояснення, що це - "термін "подібносущий" духоборська (напіваріанська єресь)..."
Тому візантійські джерела красномовно мовчать: коли ж хрестилась Русь !? Лише вірменин Степанос Таронеці у своїй "Загальній історії" згадав, що Русь хрестилась у 1000 році - Ярослав Дашкевич "Русь і Вірменія..." - "Записки НТШ том ССХХУ, Львів 1993, С. 176.
Відомий "Срібний кодекс" "нині є чи не єдиним зразком готсьбкої літератури" - Юрій Глушко "Омріяна країна дітей Одина" Київ 2008, С. 88. Текст цієї книги писаний сріблом і золотом - тому ця книга, очевидно, й збереглася.
Решту подібних готських книг було безжально і безслідно знищено противниками аріянства...
Як нищили  багатющу Історію Криму в кінці 18 ст. описав професор Кембриджа Е. Д. Клєрк - Юрій Липа "Призначення України", Львів 1992, С. 41 .
Найбільш вірогідно, що візантійські інтелектуали створили тільки кострубату глаголицю на основі готського (кириличного) письма, але вона неприжилася...
Щодо готів, то вони очевидно, були подібні до "радянського народу" і складалися із племен: германських, прасловянських, схдно-кочових і т.п.
А хто більше цікавиться цим питанням є гарна стаття М.Ю. Брайчевського "Готи в Надчорноморщині ( до постановки проблеми)". - ж-л. "Археологія" Київ 1989, сс. 102-114 ...