Три причини відвідати Кам,янець-Подільський.

Звичайно, у Вас може бути і більше причин щоб відвідати це історико-унікальне містою Але якщо ви із міста .Буська (Львівська обл.) чи Бузецької землі - то  до  переліку відомих Вам причин можна додати ще оці три причини:
1. Ще у 1997 роц добре аргументовану статтю у газеті "Камянець-Подільський вісник" за 17 травня  я підтримав гіпотезу київського архітектора-реставратора Ольги Пламеницької про те, що знаменитий міст Турецький чи Замковий був збудований ще в часи завоювання Дакії знаменитим римським імператором Марком Траяном у 107 році н.е.
Планувалося навіть відкрити дві арки  Мосту, щоби провести подальше дослідження його, але місцеві історики не висунувши серйозних аргументів проти гіпотези О. Пламеницької добилися заборони подальшого дослідження унікального Мосту !!? І пустили через Міст і біля самого Старого замку проїзд автотранспорту. Вібрація від  інтенсивного руху помалу руйнує  і сам Міст і Замок !?
Хоча  вперше провідавши місто ще у 1983 році - проїзд Мостом був забороненний через його  тодішній аварійний стан.
Покищо містечкове невігластво перемогло здоровий глузд...

2. Згадана вище Ольга Пламеницька у 2004 році випустила путівник "Камянець-Подільський" у якому викладений дуже цікавий факт, який пов,язує історію Буська з історією Камянець-Подільського:
Літом 1672 року величезна турецька армія вирушила завойовувати українські землі і зокрема Камянець-Подільський. Верхівка Речі Посполиої тоді не змогла  організувати нормальну оборону цих земель і зокрема  Камянець-Подільського.
В місті тоді зібралося тільки 1060 жовнірів і 500 міщан-ополченців.

Польські страхи.

Після чергових антиукраїнських дій наших західних сусідів, напевно у кожного в нас виникають думки-запитання: Звідки у них  такий страх ? З чим він пов,язаний ? Адже у нашій країні немає, ні партій, ні серйозних організацій, які би заявляли і працювали б над поверненням українських етнічних земель, які так "любязно" їм подарував Сталін !?
Нинішній Світ, особливо Європа доживає цю Сталінську спадщину, що буде далі - побачимо !..
Очевидно, що наші сусіди західні мають  перед собою наш яскравий і гіркий досвід життя після Будапештського меморандуму: що ніякі високі договори нині нікого не рятують !
Наш сусід  вже бачить, відчуває реально нашу Перемогу над Кремлем, і що наша державна міць буде далі тільки зростати....
Тому те сування пол. палиць  у наші колеса, чи то-пак танкові катки - тільки смішить і показує: хто є хто і чому !:))
ПС. (постскриптум):
Один мій знайомий , який працював у сусідів і на заході Польщі у барі зустрів німців, і поговорив з ними, то  виявилося, що вони тільки й чекають повернення своїх земель...
Очевидно, що  про це все знають  чудово наші західні сусіди і ось так неадекватно реагують на сьогоднішні виклики сього Світу.

Скіфське городище у Польщі.

Видання "Збруч" за 21 червня 2017 року надрукувало статтю Мирослави Іваник "Скіфська сенсація" про  початок дослідження польськими науковцями , зокрема, сильвестром Чопеком з Ряшівського інституту археології скіфського городища біля колишнього українського села Хотинець, нині гміна Радимно, .ярославського повіту, Польща. Знаходиться це  скіфське городище недалеко від сучасного україно-польського кордону в районі пропускного пункту - Краковець. В статті подано фотографії Хотинецького городища. До слова в Україні зараз налічується близько 50 різних за розмірами скіфських городищ !..
Когось може здивувати, що тільки зараз (2016р.) польські історики-археологи взялися досліджувати це городище ?? Хоч у статті говориться: " Про існування цього городища ми (вони пол. науковці) знали давно"!? Крім того знаючи, що польських археологів є в рази більше ніж українських. Це можна пояснити, своєрідним  "закляттям", багатолітнім російсько-радянським, щодо серйозного, грунтовного вивчення Скіфської історії, адже  ця знаменита історія акурат  лягала на землі, які лежали і лежать між великими ріками Європи: Дунаєм і Доном (українські землі) ! Про ці природні кордони Скіфії пише сам батько історії - Геродот ! Але де і як проходила північно-західна границя Скіфії  шановний історик нічого не пише ?
Досить точно, пізніше тут границю описує Клавдій Птолемей у своїй "Географії": книга 3, глава 5,  Розміщення Європейської Сарматії:
"Із заходу Сарматія обмежується рікою Вістулою ( Вісла нині ) , частиною Германії, яка лежить між  її витоками і Сарматськими (Карпатськими) горами, і самими горами..."
Що це не вигадка, чи помилка К. Птолемея далі він пише таке:
" 8. Менші племена, які проживають у Сарматії такі: біля ріки Вістули, нижче венедів - гітони.... потім аваріни - біля витоків ріки Вістули ...."
тобто в часи Європейської Сарматії - наступниці Скіфії границя  тут проходила по всій довжині русла ріки Вісла: від її витоків до впадіння у Балтійське море
1!Отож скіфське городище біля села Хотинець знаходиться на давніх скіфо-сарматських землях - і це мало би не дивувати ні польських, ні українських та інших науковців та журналістів !..

Хотинецьке скіфське городище у плані є круглим, а це говорить, що крім військово-адміністративних функцій воно ще виконувало - сакральні.
Цілком очевидно, що потрібно створювати електронну Скіфську .енциклопедію, що би дослідники не повторювали дурниць своїх попередників...

Старослов*янська мова і вузьке коло.

У  2015 році київське видавництво "Темпора" видало книгу мовознавця Любомира Белея " Не минати ані титли ( лінгвобіографія старослов*янської мови)", 256 сторінок із кольоровими ілюстраціями. У Висновках цієї книги автор (Л.Б.) пише, С. 219 :
"Старослов*янська мова виникає в результаті цілеспрямованої діяльності вузького кола візантійських інтелектуалів виключно з метою витворення зрозумілих слов*янам перекладів богослужбових книг ..."
Подорожуючи у Хозарію у 860-862 роках Константин знайшов у Криму Євангеліє і Псалтир писані  "роусьскими письменами".
На основі цього, як пише Л. Белей  С. 52 сформувалася "українська теорія походження старослов*янської мови та слов*янської азбуки..."
Л. Белей належить до притивників цієї теорії і на цій згаданій сторінці своєї книги подає запитання, на які на його  думку не зможуть відповісти прихильники української  версії. Ось ці питання, С. 52:
"1. коли і де русичі ще до 860 р. прийняли християнство, 2. наскільки численними були ті християнські "руські" громади, що вони могли собі дозволити  замовити переклад богослужбової літератури рідною мовою, 3. хто з константинопольських патріархів або римських пап дозволив використання цих книг, 4. чому не збереглося ім*я цього сподвижника-перекладача..."
Даємо відповіді:
1. Тут досить згадати готського єпископа Теофіла, який брав участь у Першому Вселенському Соборі в Нікеї у 325 році...
2. "У відомих списках єпархій Константинопольського престолу Фулльська єпархія (нині м. Інкерман) вперше згадується у списку датованому 8 століттям. Тут Готську єпархію названо в ранзі митрополії з кафедрою в Доросі та сімома підпорядкованими їй єпископіями: єпархія Готів, Дороська митрополія, є. Ходзирів, Астильська є., є. Оногурів, Ретезька є., є. Гуннів, Тіматарська є..." - Валерій Бушаков "Про фулльський народ і його священний дуб у "Житттії Кстянтина Філософа"..." "Україна в минулому" Випуск 5. Київ-Львів 1994, С. 10.
3. Патріархи і папи могли дозволити тихенько, а потім таким же чином - тихенько підправити свою історію ...
4. "... Вулфіла (311-386 ), що був хіротонізований в 340 році, міг бути готом. Йому приписують винайдення готського письма й переклад св. Письма на готську мову. Одначе, він попав в аріянську єресь ..." - Ісидор Нагаєвський "Проникнення Християнства в стародавню Україну" - "Українознавство" Київ 1996, С. 326 .
У розповіді Філософа князю Володимиру Великому він говорить - "Син подібносущий! - "Літопис Руський" Київ "Дніпро" 1989, С. 64. Тут же перекладач і тлумач Літопису Л. Махновець дає пояснення, що це - "термін "подібносущий" духоборська (напіваріанська єресь)..."
Тому візантійські джерела красномовно мовчать: коли ж хрестилась Русь !? Лише вірменин Степанос Таронеці у своїй "Загальній історії" згадав, що Русь хрестилась у 1000 році - Ярослав Дашкевич "Русь і Вірменія..." - "Записки НТШ том ССХХУ, Львів 1993, С. 176.
Відомий "Срібний кодекс" "нині є чи не єдиним зразком готсьбкої літератури" - Юрій Глушко "Омріяна країна дітей Одина" Київ 2008, С. 88. Текст цієї книги писаний сріблом і золотом - тому ця книга, очевидно, й збереглася.
Решту подібних готських книг було безжально і безслідно знищено противниками аріянства...
Як нищили  багатющу Історію Криму в кінці 18 ст. описав професор Кембриджа Е. Д. Клєрк - Юрій Липа "Призначення України", Львів 1992, С. 41 .
Найбільш вірогідно, що візантійські інтелектуали створили тільки кострубату глаголицю на основі готського (кириличного) письма, але вона неприжилася...
Щодо готів, то вони очевидно, були подібні до "радянського народу" і складалися із племен: германських, прасловянських, схдно-кочових і т.п.
А хто більше цікавиться цим питанням є гарна стаття М.Ю. Брайчевського "Готи в Надчорноморщині ( до постановки проблеми)". - ж-л. "Археологія" Київ 1989, сс. 102-114 ...

Київські скіфські городища.

На південь від Києва знаходяться два скіфські городища. Найближче - Хотівське 7-5 ст. до н.е. Тут знайдено зокрема грецьку античну кераміку з малоазіатських островів: Хіоса, Лесбоса, Самоса і порту Клазомени. Ще тут археологи відкопали 44 кістяки коней - найбільша кількість порівняно із іншими лісостеповими городищами.
Хотівське скіфське городище є і вважається найпівнічнішим городищем Скіфії.
Ще далі на південь від Хотівського городища знаходиться Велике Ходосівське городище, площа якого більша 2000 га.
Виходячи з гіпотези Бунятян К.П., що справжнє кочівництво виникло із розвитком інтенсивного  землеробства і широкого впровадження виробів із заліза - то ці київські скіфські городища тут не були зовсім чужими. Вони служили для захисту і оборони головним чином Києво-Вишгородської системи дніпровської подвійної переправи.
Так, як скіфи-кочівники та скіфи-орачі були походженням із одного народу, то у них не було потреби будувати городище прямо у тодішньому Києві-Кізовії ...
Цілком вірогідно , що у Хотівському городищі проживав скіфський князь (керівник), як здійснюва нагляд за Києвом.
Тому коні йому і його тодішній дружині були досить потрібні.
Ходосівське городище прикривало Хотівське скіфське городище від раптового нападу ворожих сил, і саме могло використовуватись для збору данини, військ, навчання молодих воїнів і т.п.
Хронологічний аналіз грецької античної кераміки може дати нам часи. коли саме Хотівське городище інтенсивно діяло в "столичному" напрямі... а ще особливості торгівлі в античному Середземномор*ї.
Північна межа основного поширення українського народу сягає широти нинішнього Києва - це можна трактувати так, що загальне, основне формування нашого народу сталося саме у Скіфські часи...
А це підтвержує, що скіфи-землероби і скіфи-кочівники, що проживали між Дунаєм і Доном є прямими предками українського народу, і бурхлива та яскрава Скіфська Історія є нашою золотою спадщиною, яку покищо нинішні наукові кола тихенько відштовхують її на маргінес, міцно тримаючись за застарілі концепції і брехні і неправди і перекручення нашого Минулого ...

" Малиновий Бал ".

"Батьки познайомились в Стокгольмі під час знаменитого Малинового Балу" - С. 383 із книги М. Зозулі "Історія Буська: в документах, матеріалах і спогадах" Буськ "Бужани" 2016 рік видання.
це із спогадів останнього нащадка графської родини Баденів, отця Йоахіма Бадені, СС. 382-392 :
С. 382 " Я появмвся на світ в Брюселі - отже європейцем являюся від колиски ..."
С. 382 " Мій батько - Людвіг Бадені був дипломатом в Бельгії, виконував функції радника австрійського посольства..."
С. 384 " Мама була жінкою незвичайної вроди ..."
( звали її Аліція із шведського дворянського роду - Анкарцрона).
С. 386 "В каплиці (буській) також були поховання попередніх власників Буська шотландської родини Мієрів..."
С. 387 "В парку росли великі і гарні дерева, які можливо збереглися дотепер. Видряпувалися на них з пасією, звичайно, якщо це дозволяли мені англійські гувернаторки, дякую яким розмовляю по-англійськи так само бігло, як по-польськи. Прогулянка з гувернанткою по парку належала до щоденного ритуалу..."
( йдеться про  Парк графів Баденів, який певним чином зберігся до нашого часу).
(Аліція була прихильницею шведського короля Карла 12.)С. 387:
"Крім гувернантки мали  також слуг. Пам*ятаю лакея Бенедикта - безмірно милого українця, а також візника Якоба Касу. Якоб служив  у діда Казимира, коли той виконував функції прем*єр-міністра Австро-Угорщини, отже знав Відень, як власну кишеню. Хоч і читав з певним трудом, але , як чоловік, що бував у світі, був про  себе високої думки, тим більше, що виростив бакенбарди "а ля цісар Франц Йосиф".
Одного разу до нас приїздив президент Станіслав Войцеховський (Президент Польщі у 1922-1926 роках) і на станцію послали Якоба з каретою, запряженою четвіркою коней. Якоб привіз Войцеховського і ми його пізніше запитуємо, що може сказати про президента. Скривився і фиркнувши сказав: "Еее, кепський друкар!" Це мало означати, що Якоб ще не таких панів у житті бачив і возив. Якоб суворим оком споглядав на незалежність панства і нові звичаї. Пам*ятаю, як одного разу сказав: "Правдиве панство не краде !"
(Мда, сьогодні із "правдивим панством" і у Європі, і в нас в Україні є напряг великий .:))
Ще трохи про любов і кохання, С. 389:
"Жила у Буську стара панна - учителька історії, яка в молодості закохалася в офіцера жандармерії. Коли цей офіцер отримав наказ про переведення десь поза межі Галичини, учителька вибралася до цісаря з проханням, аби залишив коханого в Галичині. Добралася до Гофбурга, зайняла чергу до Наймилостивішого Пана, стоячи в натовпі міністрів, генералів та послів, і в кінці була вислухана цісарем, який прийнявши її сказав: "Це можливо моя дитино". Не забула цієї хвилини до кінця життя, знаю ту історію з її уст. Інша річ, що не одружилася з тим офіцером, не знати чи він виявився невдячним і байдужим, чи поліг під час війни - хто його знає, того вже не пам*ятаю ...".
Отож Європа у Буську таки була, ми до неї просто повертаємося ...

Історія Буська: світова та родинна.

Рік  2016 в історії  Буська буде записаний з нового абзацу, бо тоді вийшла книга Михайла Зозулі "Історія Буська: в документах, матеріалах і спогадах", 552 сторінки, старі фотографії, фрагменти старих карт, тексти і багато авторів. Честь і хвала уродженцю Гайдамацького краю (Уманщина) Михайлу Зозулі, що зумів створити-впорядкувати таку велику, важливу книгу - не працюючи в якийсь науковій академічній установі, а вкладаючи, тратячи своє зроров*я, сили, час і свої кошти для розвитку , для розуміння всього українського суспільства та історичної науки в цілому...
Історія Буська дуже велика і покищо маловідома і малодосліджена. Зокрема автор-упорядник М. Зозуля у цій своїй книзі помістив п*ять моїх (Т.Д.) статтей-досліджень з історії Буська, а ще там є фотографія мого діда Івана Кучинського (1892-1947 рр.), фото зроблено у Східній Прусії (нині Калінінградська обл. РФ), який у 1910-1911 рр. був там на заробітках і там добре вивчив німецьку мову, і вже воюючи в рядах УСС (українських січових стрільців) служив у булавній (штабній) сотні. В часи Другої світової війни до нього приходили поговорити старші німецькі солдати.
Завдяки вищезгаданій книзі М. Зозулі, я нарешті зрозумів розповідь своєї бабусі Стефанії Корчинської-Кучинської (1897-1972 рр.), чому вона в молоді роки працювала на будівництві, носячи цеглу !? Як так ? Адже бабуся проживала на передмісті Буська - Ліпибоках, мала хату, трохи землі, городи, була шляхетського роду ( це я потім дійшов), а тут їй прийшлося виконувати таку важку роботу ??
Виявилось, що в ході хрьох війн: Першої світової 1914-1918 рр., Польсько-української 1919 р., Більшовицько-польської 1920 р. місто Буськ було фактично вщент зруйновано ... Щоби жити якось далі потрібно було спочатку відбудувати саме місто ...
Після УССів дідо Іван, очевидно, що воював  в УГА (українській галицькій армії), потім відсидів у польському кнцтаборі для військовополоненних і коли виснаженого його відпустили додому у Буськ - то тут і зустрів він свою любов - Стефанію.
Хочу подати кілька цитат із книги М. Зозулі про життя Буська у 20 столітті, як воно було, як виглядало ...
Шановні читачі, якщо Вас давно гризе питання: Чому Україні невдалося у 1917-1920 роках вибороти свою Незалежність , читаємо С. 277:
"Покликана поставити остаточну крапку у ,Першій світовій війні, й заложити основи нового порядку, Паризька мирна конференція виявилась ареною інтриг і торгів, аналізові яких присвячено чимало грубезних томів...  зазначимо лише, що 17 травня 1919 р. на засіданні Найвищої ради конференції постало питання несанкціонованого використання армії Галлєра у Галичині.... У Варшаві похапцем взялися замітати слідм перебування "галлєрчиків" у Галичині. Пізно ввечері 21 травня командир 2-ї дивізії "блакитних" (французький) генерал Модельон отримав наказ завантажитися у потяги на найблизчій станції та ви їхати до Львова".
С. 279 - усіма частинами 2-ї дивізії командували французькі офіцери і артилерією також .... Прийшлося їм іти пішки з боями до Львова. Все це відбувалося на землях Буська з північного боку.
Як бачимо, таке явище - "іхтамнєт" має давнє французько-польське коріння :))
А, думаєте через рік тут було інакше ? Ось цитати із Конноармейского дневника 1920 года Иссаака Бабеля, С. 296:
" Бой в Буске. Он на той стороне моста. Наши ранены. Красота - там горит местечко. Еду к переправе - острое ощущение боя, надо пробегать кусок дороги, потому что он обстреливается, ночь, пожар сияет, лошади стоят под хатами, идет совещание с Буденным, выходит Реввоеннсовет, чуство опасности. Буск в лоб не взяли..."
С. 299 :" Проезжаем ночью через мертвый , тихий Буск. Что особенного в галицийских городах ? Смешение грязного, тяжелого Востока (Византии и евреев) с немецким пивным Западом..."
Шановні, а можливо Ви думаєте, що у Другу світову війну (1939-1945 рр.) у Буську було якось інакше ?? С. 453 :
"Львівський обком КПбУ 25 липня 1944 р. інформуючи ЦК КПбУ про обстановку в районах, зазначав: " М. Буськ ... Під час визволення міста населення майже не було. Але вже 22 липня повернулося понад 700 чоловік". І це в місті, у якому до початку війни у 1939 році нараховувалось більше восьми тияч мешканців".
Зараз, нажаль, майже така сама кількість жителів Буська ...