"Запорожці пишуть листа турецькому султану."

У Вікіпедії подано аж чотири варіанти того Листа.
Ще цитують якогось американського знавця козачого життя, який твердить, що такого Листа не було !?
Ще трохи пошукавши, і я знайшов, що той Лист таки був написаний в козацьких канцеляріях, але не був відправлений Адресату !
Але його читала вся Європа - перекладаючи на свою мову.
Російський художник Ілля Рєпін (1844-1930 рр.) довго ходив під враженням цього листа, і взявшись за пензель з 1880 по 1891 рік на полотні розміром 2 на 3,5 метри зобразив процес написання Листа - "Запорожці пишуть листа турецькому султану".
Чому  Лист був такий популярний ? Тому, що він до певної міри пародіював тодішні офіційні листи вищої влади: султанів, царів, королів, їх хвалебні і багатослівні титули і звання, які вони мали, а ще висміював турецьку загрозу, яка тоді висіла над Європою.
Нині колишні  Козачі землі знову під загрозою. Знайшовся якийсь кремлівський султан і грозиться "за два дні дійти до Києва", грозить всьому Світові "ядерною пилюкою", який із злості давить тверді сири, яблука, морожених гусей і т.п. - Вовка Кабаєв-Путлєр ...
Волонтерські організації, Громадське ТБ та інші Тб, різні Раліа, ЗМІ України і не України могли би проводити щорічний Літературний конкурс, щодо написання Листа новітньому султану.
Листи можна було би розмістити на спеціальному сайті і щоби читачі  за них могли проголосувати.
Самі Листи можна поділити на категорії в номінаціях: за гостроту висловлювань, за актуальність, за збереження традицій, за новизну і т.п.
Саме нагородження можна провести ближче до Дня Незалежності України !
Яскраве телевізійне шоу - нагородження переможців Конкурсу !!!
Нагороджувати можна призами у вигляді підбірок книжок на історичні та інші теми, журналами , альманахами відповідними і т.п.
Укрпошта могла би подарувати красиві, спеціальні набори - марок, конвертів, посилок, підписку на свої видання - лауратам ...

Лист Олександра Македонського.

Лише у 2007 році було повністю перекладено на українську мову "Хроніку Європейської Сарматії" Олександра Гваньїні - Ю.А. Мициком. Загалом книга має 1006 сторінок.
Процитую анотацію з Книги, бо навіщо переповідати чиїсь мудрі слова:
"Хроніка Європейської Сарматії" О. Гваньїні важливе історичне джерело та пам*ятка європейської історіографії ХУ!-ХУ!! ст. Написана легко, доступно й цікаво, "Хроніка ..." стала неоціненним посібником для вивчення історії та географії народів і країн Центрально-Східньої Європи, а також їхніх сусідів.
Цей твір мав надзвичайно велику популярність у наших предків, неодноразово перевидавався у латинському оригіналі, перевидавався німецькою, чеською, польською мовами..."
Вперше ця Книга вийшла у 1611 році. Разів десять у цій Книзі згадується моє рідне містечко - Буськ. Ось його опис на  С. 413:
"Буськ. Місто дерев*яне, оточене парканами, воно лежить між ставами і болотами на відстані шести миль від Львова. З цих боліт витікає ріка  Буг, якою возять різні товари з Волині на  Віслу."
Рукотворні стави з трьох сторін оточували центральну частину міста Буська, таким чином підвищували його обороноздатність, а ще стави давали рибу, яку возили на продаж до Львова.:
"С. 35  В 1527 р. привілей на право купувати рибу у Буську дістають львівські купці."
"С. 49. Мав Буськ три спускні стави. Біля одного з них Остапківського, розміщувалася рудня, де виплавляли залізо з болотної руди" - Іван Савчин "Буськ у вирі століть" Львів 1996 .
Олександр Гваньїні починаючи свою велику і цікаву розповідь на С. 51 подає текст Листа О. Македонського:
"Ми, Александр, син у небі найвищого  бога Юпітера, а на землі - македонського короля Філіпа пан світу від сходу до заходу, від півдня до півночі, переможець мідійських, перських, грецьких, сирійських і вавілонських королівств і т.д. Вам, освіченому роду генетському (або слов*янському) милість, мир і поздоровлення від нас і від наших намісників, які будуть після нас панувати й керувати, світом. Оскільки ви нам завжди були прикладом: у вірі правомовні, у битві надійні, войовничі, завжди невтомні, то ми даємо вам навічно всі країни від північного моря великого Льодовитого океану, аж до південного скелястого Італійського моря, щоб жоден в цих країнаї не смів оселятися, а тільки ваші нащадки. Якщо ж хто-небуть такий і знайдеться з чужиї народів, то нехай вічно буде вашим підданим і слугою зі своїми нащадками. Дано в Александрії, місті яке було нами засновано над рікою Нілом, року панування нашого 12-го з дозволу великих богів Юпітера і Марса й богині Мінерви".
Перекладач і коментатор Книги О. Гваньїні - Мицик Ю.А. на  С. 835 написав такий коментар:
"Ми Александр ... - наведена грамота Александра Македонського є середньовічним фальсифікатом. Про її ідеологічне значення див.: Первольф И. И. Славяне. Их взаимние отношения и связи., - Варшава, 1888. - Т.2."
Первольфа, я на жал ьне читав, але дуже хотілось би прочитати на цю тему, якийсь свіжий погляд українського дослідника ...

Лист із Звенигорода.

Відомий український історик, археолог Ігор Свєшніков написав статтю у газеті "Галицька брама" за вересень 1994 року під назвою "відлуння ? Ні. Живий голос.", де йдеться про знайдення цього безцінного листа писаного на берестяній корі.
Як повідомляє історик з 1951 року у містах Північної Русі археологам починають попадати до рук приватні листи кінця 11-14 ст. писані на березовій корі - "зміст дуже різноманітний - судові й боргові справи, переліки феодальних повиностей, заповіти, церковні поминки, листи до родичів і друзів, вправи школярів. Пергамент і папір були на той час дорогим матеріалом, а відповідно оброблені тонкі платівки березової кори - загальнодоступними."
Зволожені грунти півночі сприяли збереженню цих унікальних історичних артефактів.
28 липня 1989 року у селі Звенигород Пустомитівського району Львівської області на місці давньої столиці удільного князівства була вперше в Україні виявлена "берестяна грамота" - Лист. Ось його переклад на сучасну українську мову, зроблений І. Свєншіковим:
"Від Говенової до Нежниця. Дай 6 десять кун лодієвих ( за оплату перевозу лодіями-човнами), сказав Говен, коли йшов на суд (Божий, тобто, коли вмирав), а піп записав. А дай Луці. Якщо не віддаси, то я у князя возьму отрока (слугу), швидко приїду, а то тобі в більше (в більшу суму ) увійде (обійдеться).".
"... Грамота, розміром 6,5 х 30 см., є повністю збереженим листом, висланим у Звенигород з якогось іншого давньоруського міста..." ??? Датується Лист за археологічними даними і кириличним письмом - 1110-1137 роками.
І. Свєшніков думає, що "... грамота написана, вочевидь, вислана з Перемишля." !?
Сам Звениг7ород лежить на берегах річечки Білки, яка впадає у Полтву, а сама Полтва у Буську вливається у Західний Буг. З 110 до 1112 (точно за Літописом) існувало Бужське князіввство, яким керував внук Ярослава Мудрого - Давид Ігоревич. Якщо Лист писаний до смерті бужського князя (1112р.), то очевидно, що у  Звенигородському листі йдеться про бужського князя !? Адже територія князівства формувалася на основі басейну ріки Західний  Буг - Полтви і їх приток. Територія князівст, їх границі і часи існування - це дуже великі і значні теми для досліджень, яким ще не видно кінця ...
Головне бачимо, що ріками, і навіть потічками плавали лодії-човни, і очевидно, що перевозили вантажі і людей, і це як бачимо регулювалось Князівською адміністрацією.
Очевидно, що Князівська адміністрація регулювала і правила передачі і перевезення тодішньої пошти - берестяних грамот простими громадянами і для простих людей !?
Цілком очевидно, що Поштові правила у ці часи були, і сама Пошта ділилась на Княжу Поштову службу і Людську Поштову службу, остання, вірогідно діяла тільки в межах самого князівства ?..

Проблема і Проект Дулібів.

Проблема походження "дулібів" є досить складною і невирішеною насьогодні, і як мені здається тільки посильна допомога Укрпошти допоможе науковцям Світу вирішити цю непросту, історичну  загадку.
Читаємо в "Історії України" Львів 1996, С.53:
"З Бугом пов*язує літописець місце проживання дулібів, бужан і волинян. Дуліби були одним з найраніших племінних об*єднань східних слов*ян. Вже в часи візантійського імператора Іраклія (610-641), повідомляє літопис, авари "воювали проти слов*ян і примучили дулібів". Письмові джерела фіксують також дулібів у Чехії, на Верхньому Дунаї і Балканах, що свідчить про їх розселення на ці землі...
...Бужани та волиняни були вже пізнішим територіальним об*єднаннями, що виникли на основі дулібського і були пов*язані з містами Буськ та Волинь..."
Багато разів про дулібів згадує М. Грушевський у своїй великій праці "Історія України-Руси" т.1 ,С. 207 : "Імя Дулібів, старе, прасловянське імя, що має свої паралелі в хорутанських Дулібах, в чеських і моравських Дулібах..."
Під керівництвом П.П. Толочка у "Давній історії України" 1995, кн.2, С. 53 написано так : "... у верхів*ях Західного Бугу і Дністра - проживали дуліби (пізніше - волиняни й бужани)".
На превелике щастя сьогодні в Україні збереглося шість сіл із назвою "Дуліби" і туди Украпошта доставляє - листи, бандеролі, посилки і пенсії... Ось адреси цих сіл:
1.село Дуліби Стрийського району Львівської обл. поштовий індекс: 82434.
2. с. Дуліби Жидачівський р-н. Львівська обл.
3. с. Дуліби Турійський р-н. Волинська обл.
4. с. Дуляби Бережанський р-н. Тернопільська обл.
5. с. Дуліби Бучацький р-н. Тернопільська обл.
6. с. Дуліби Гощанський р-н. Рівненська обл.
Якщо добре вдивитись у топографічні карти, де ті села знаходяться, то бачимо, що Стрийські Дуліби лежать на дорозі, яка веде до карпатського, гірського Воловецького перевалу, висота якого 1014 метри, тут є навіть залізнодорожній тунель!!
Бучацькі Дуліби знаходяться на березі ріки Стрипа, яка тут протікає у глибоків долині і трохи далі впадає у Дністер.
Турійські Дуліби лежать на березі заболоченної ріки Турії, і тут очевидно, вони тримали під охороною міст через цю річку.
"Етимологічний словник української мови" повідомляє: дулей - місце для сторожових собак при овечій отарі; дулеу - великий кудлатий собака, сторожовий пес - це слово збереглося у молдавській мові!!
З усього цього можемо зробити висновок, що "дуліби" не були окремим племенем, ні союзом племен, а очевидно, були озброєнними охоронцями, які оберігали головні        дороги, мости, перевали, а ще доставляли чи супроводжували тодішні поштові відправлення. У цій  справі дулібам помагали  собаки кудлаті, адже це доводилося робити при любій погоді і порі року !:))
Очевидно, що дуліби - це був всеслов*янський прошарок людей, які несли поштово-охоронну  державну службу і мали відповідний для цього статус. Також, очевидно, що навіть при зміні  різної влади - дуліби зберігали свою "роботу" і їх поселення з характерною назвою дійшли навіть до нашого часу !!!
Скільки дулібам років !? Може 1400, а може більше 1000 років !?
Нині історична наука може встановити цю дати, провівши в усіх цих селах кількорічні археологічні та етнографічні наукові дослідження із залученням зарубіжних науковців, які вивчають Історію ранніх слов*ян !..
Проблема походження слов*ян й досі є невирішеною ! Цілком можливо, що Проект по дослідженню Дулібів, нарешті допоможе вирішити цю Велику історичну проблему! а Київ тоді зможе за собою закріпити статус ключового центру світової Славістики !
Із знайдених матеріалів, речей, досліджень, карт, фотографій можна буде створити висококласну Виставку по проекту "Дуліби", яка відвідає великі міста України та столиці слов*янських держав...
А Украпошта та громадські організації зможуть в кожному дулібському селі поставити пам*ятний знак із приблизно таким написом: "Пам*яті давніх предків -  ДУЛІБІВ : поштарі та охоронців доріг, мостів, перевалів..." Ще на цих знаках можна буде вибити якісь цікаві, характерні речі, які тут будуть знайдені при дослідженнях... а ще можна буде випустити спеціальні марки, конверти, значки, буклети, оганізувати турпоїздки, випустити фільми, книги і т.п. ...

Лист Баварського географа.

Очевидно, це сталось одного разу, коли якийсь німецький курфюрст зайшов до свого архіваріуса і попросив його написати невеликого Листа-справку - де і скільки є слов*янських та інших народів-племен .
Архіваріус постарався і написав цього Листа фактично на одному листочку паперу, списавши його з обох боків.
Нині цей Лист називається - "Опис градів і земель на північ від Дунаю".
Вперше переклад цього Листа на українську мову із коментарями зробив львівський історик Леонтій Вікторович Войтович "Баварський географ: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східньої Європи !Х ст." і ця стаття вміщена в "Українському історичному журналі" за 2009 рік, н. 488, СС. 12-34. Її можна знайти в інтернеті.
З невеликої передмови до статті ми взнаємо, що точної дати коли був написаний цей Лист історики не знають. Ось коротко їхні версії: 795 рік, 817, 830-840, 833-890, 844, 866-890, 870 ..
Ось два речення останнього абзацу з передмови статті Войтовича , С. 13:
"Ретельне дослідження пам*ятки (Листа) почали ще М. Лелевель (1786-1861 рр.), П.й. Шафарик (1795-1861 рр.) та К. Цейсс (1806-1856 рр.). Література з цієї проблеми практично неосяжна". Неосяжна, сер !:))
Дослідники ділять Лист на 58 пунктів:
С.15 " Локалізація перших тринадцяти племен не викликає серйозних суперечок, оскільки йдеться про народи, що мешкали вздовж північно-східного кордону Франкської імперії з півночі на південь".
п.1. "Ті, які найближче сидять до меж Данських називаються нортабтричі, область їх, у якій 53 гради (міста), окремо управляється їхніми герцогами".
п 8. Поряд з ними розташована область, яка називається Сорби, в області численний народ, має 50 градів".
п 11. "Марари мають 40 градів".
Очевидно, що й тоді життя людей було стандартизоване і знайбчи кількість городів у народу-племені знали і яку кількість воїнів вони можуть виставити.
п 19. "Журяни (Чуряни) мають 325 городів".
Пункт 35 вірогідно повторює ширше 19 пункт:
п 35. "Червяни,  в яких одних є королівство і від яких усі племена слов*ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід".
Де було таке важливе Королівство - "журян, чурян чи Черв*ян" й досі невідомо !!! Хоча пізніше згадується таке державне утворення на західних землях нинішньої України, як "Червона Русь2 !?
п 20. "Бужани мають 231 град".
Читаємо "Літопис Руський" 1989, С.6 :
"бужани - бо сидять вони по річці Бугу, - а потім же волиняни..." В басейні ріки Західний Буг потім відомі такі руські міста-столиці удільних  руських князівств, як Пліснесько, Бужськ ( нині Буськ), Белз, Володимир, Холм, Берестій (Брест) і Дорогочин. Басейн ріки Західний Буг був дуже залісненний і заболочений і тому єдиним видом транспорту тут були річкові човни.
п 21. "Сіттичі, область, в якій народу і градів без ліку".
Вірогідно, це наше Полісся, яке з давніх часів варило  "сита" - ситу - хмільний напій із меду. Ось такий давній брендовий напів !
п 22. "Стадичі, у котрих 516 міст і безліч людей".
"Стадарня - конюшня". - Словник Б. Грінченка т.4, С. 195. Якщо стадичі проживали у більш сухій Лісостеповій зоні України, то вирощування коней "стадами" для них було найбільш вигідним бізнесом ! Власна версія, як і про ситтичів - Т.Д.
п 23. "Себбірочі мають 90 градів".
Вірогідно, що це Лівобережна Україна і тут згадуються наші - "сіверяни" !??
п 24. "Унличі, численний народ, 318 градів".
Очевидно, що це "руські уличі", які займали південні українські землі.
п 40. "Казіри, 100 градів"
Вважають, що це "хозари", Хазарія, Як бачимо - Хазарія за потенціалом не була більшою від інших наших  земель .
п 41. "Руси". - очевидно, що тут йдеться про "варягів-русів", які тут  зовсім не мали своєї землі, бо були прийшлими.Тому й наша переважно антинорманська вітчизняна історіографія не дуже й шанувала Листа Баварського географа!
п 47. "Унгри". - мадярська орда, яка на той час переходила через наші землі у Середньодунайську рівнину...
Цей Лист Баварського географа треба широко подати для українського суспільства, щоби історики, краєзнавці, студенти, пенсіонери та інші дослідники взяли пряму участь у розшифруванні цього невеликого, але дуже важливого історичного документа.

Хозарський лист.

У червні 451 року Аттіла громить на Каталаунських полях Європи (які досі не знайдені) військо Західньої Римської імперії із союзниками  і йде походом на Рим.
5 липня 452 року в табір     до Аттіли (Північна Італія) прибуває папа римський Лев Перший і в результаті переговорів аттіла відмовляється дальше йти походом.
"Ніколи не буде відомо, про що говорили Лев ! та Аттіла." - Моріс Бувьє-Ажан "Аттіла" М. 2003, С. 260.
Багатьом історикам і сьогодні вигідно подавати гуннів та Аттілу у вигляді варварів, а не християн, адже вихідцями вони були з нинішніх українських земель. Крім того 24 серпня 410 року Аларіх - король вестготів вже погромив той Рим... Щось повторювати Аттіла, очевидно не збирався !?.
476 році тихо закінчила життя Західно-Римська імперія, і цей рік вважається закінченням Античності.
Велика Гуннська (Скіфська) держава створена Аттілою також зникає у мороці часу, адже знову немає по-справжньому з ким боротись нашим предкам.
650-ті роки вважають роками створення Хозарського каганату, у якому проживали різні народи, які сповідували християнство,  мусульманство і іудаїзм.
655 році хозари захоплюють Крим і східні українські землі.
730 р. каган Булан приймає іудаїзм.
800-809 рр. каган Обадія офіційно приймає іудейську релігію.
Приблизно в цих роках - 954-961 датують Листування Хасдея Ібн-Шафрута з каганом Йосифом.Єврей Хасдай служив при дворі Кордовського (нині ,Іспанія) Абдурахмана 3, і коли взнав, що десь на сході Європи в степах є іудейська держава вирішив туди написати листа, щоби більше знати про неї. Каган Йосиф відповів на багато питань кордовського єврея у листі. Цей Лист відомий у короткій і довгій редакції - С.Д. Плетньова "Хазари" М. 1976, С. 9. А цей малорозшифрований фрагмент здається про наші землі :
"2. Біля цієї річки (?) знаходяться багатолюдні народи: бурт-с (буртаси) , с-в-ар, арісу, ц-р-міс ( черемиси),  в-н-н-тіт (в*ятичі), с-в-р (сіверяни), с-л-віюни (слов*яни) ??"
В іудейському письмі поширенні голосні букви пропускаються. Тому, як насправді виглядала тодішня Хозарія, які займала землі і народи в українській історії, тай і у Світовій ще кінця не видно в цій історичній проблемі.
Українського перекладу цього Хозарського листа, здається й досі немає, тобто маємо таку своєрідну білу пляму нашої новоненаписаної Історії!
У 965 році руський князь Святослав завдав Хозарії смертельного удару...

Поштова служба Аттіли.

Ось, що про Аттілу, гуннів пише сучасний дослідник і науковець Анатолій Кіндратенко з Харкова "Європейські гуни в описах давніх авторів" Харків 2007, С. 7 :
"В українській історіографії про гунів написано так мало, що це викликає неприховане здивування. Всі історики, від Михайла Грушевського до найсучасніших, пишуть одне й те саме...
... навіть аби гуни справді були кочовими азіатами, то вони мали б займати належне місце в українській історіографії, особливо зважаючи на ту обставину, що про них є вагома література письменників того часу: Амміан Марцеліна, Пріска Панійського, Йордана, Прокопія Кесарійського та інших."
Навіть французький історик Моріс Бувьє -Ажан "Аттила" Москва 2003р. (переклад на рос. мову) написав про Аттілу і його життя цілу книгу, 286 сторінок ! А наші історики покищо віднікуються від Аттили і гунів .
Але повернемося до книги А. Кіндратенка, який він цитує і коментує давніх авторів, які писали про гуннів і Аттилу.
С. 94 : із Історії Пріска Панійського : "При імператорі Феодосії молодшому (408-450 рр.) уннський цар Аттіла зібрав своє військо і послав до імператора листа з вимогою, щоб негайно були видані втікачі та вислана данина, що не виплачувалась під приводом війни..."
С. 98 :" Коли євнух Хрисафій умовив Едікона вбити Аттілу, імператор Феодосій та магістр Марціалін, порадившись між собою відправити до аттіли послом Максиміна, а не одного Вігілу... Максимін мав передати Аттілі лист імператора... імператор писав Аттілі ... "а втікачів, понад виданих, я відправив до тебе сімнадцять, бо інших немає." Такий був зміст листа."
С. 102 :" Отримавши дозвіл увійти, ми побачили Аттілу, що сидів у дерев*яному кріслі. Ми стали трохи віддалік трону. Максимін, наблизившись, вітав варвара, передав йому лист імператора і сказав, що імператор бажає доброго здоров*я йому та його оточуючим.
Аттіла відповів: "Нехай з римлянами буде те, чого вони мені бажають."
Далі Аттіла: "Наказав секретарям зачитати папір, де були записані їхні імена". - тобто імена тих перебіжчиків, яких візантійський імператор ще не видав Аттілі."
С. 109 : "Наступного дня я пішов до двору Аттіли з подарунками до його дружини на ймення Крека. Від неї він мав трьох дітей, з яких старший був на чолі акатирів та інших народів, що жили в припонтійській (причорноморській) Скіфії."
С. 114 : "Ми вирушили в дорогу й зупинились в якомусь селі. Тут був спійманий скіф, що перейшов з римської землі на варварську, як вивідувач. Аттила наказав посадити його на кіл."
Бачимо, що у Державі Аттіли знали імена всіх перебіжчиків, були і охоронялись головні дороги по яким рухалися посольства, пошта, купці і навіть розвідники ворога....
Посланець імператора Вігіла мав привезти багато золота, щоб підкупити наближеного до Аттіли, щоб цей його вбив. Щоби викрити підступні дії, ось, що придумав цар гуннів:
С. 103: " Доки ми говорили між собою, з*явились до нас декілька людей від Аттіли й оголосили, що Вігілі та іншим забороняється звільняти римських військовополоненних, купувати варварських невільників, коней, і взагалі будь-що, окрім харчових припасів, доки не будуть вирішені існуючі непорозуміння між римлянами та скіфами. Це було зроблено варваром розумно та вміло, так що Вігіла легко міг бути викритий у своїй змові проти нього, будучи не в змозі пояснити причини, по якій він привіз золото..."
Очевидно, що поштовим станціям, які обслуговували і поштовий тракт , і посольства інших країн були дані письмові роспорядження Канцелярією аттіли, щоби вказівки царя були виконанні в точності.
Вігіла був викритий і ось перші слова Аттіли звернені до Вігіли:
С.115 :"... Ні, мерзенна тварюко (так назвав він Вігілу), ти не уникнеш суду завдяки своїм вигадкам ..."
далі : "Вігіла був викритий у злочині проти Аттіли. Скіфський цезар відняв у нього сто літрів, посланого євнухом Хрисафієм золота..."
Ось завдяки добре налагодженній службі охорони доріг і Поштової служби Аттілі вдалося викрити злочинний задум візантійського імператора.
Пріск Панійський так все точно описав, бо був учасником цього посольства до Аттіли.