Згадаємо, хто ж такий Юлій Цезар ?! Римський політичний діяч, полководець. Народився 13 липня 100 р., убитий у Римі 15 березня 44 р. до н.е. В 65 р. відновив пам*ятники Марію. 63 став понтифіком. 62 р. керував провінцією Іспанія. З 59 р. консул. В 58-51 рр. завоював Галлію (нині Франція), два рази переправлявся через Рейни і два рази висаджувався у Британії. 10 січня 49 року перейшов ріку Рубікон і почав воювати проти Помпея, недавнього союзника, переміг його 9 серпня 48 р. 2 серпня 47 року до н.е. переміг боспорського царя Фарнака. 45 р. переміг синів Помпея.
Провів чимало реформ, був письменником, до нашого часу збереглися його "Записи про галльську війну". Убитий в Римському сенаті, ніби за те, що хотів стати царем ??
Плутарх у "Цезарі" п.58 розповідає про серйозну підготовку Юлія до великого походу на Парфію, Скіфію, сусідів Германії, саму Германію і через Галлію мав би повернутись до Італії, щоб "римська держава з усіх боків межувала з Океаном". Похід мав початись ранньою весною 44 року до н.е....
Клавдій Птолемей у своїй "Географії" подає координати вівтарів О.Македонського і Ю.Цезаря на землях Європейської Сарматії і "Стовпів Олександра" (Ельхотово) на єдиній дорозі, що вела на Хрестовий перевал через Кавказ.
І тільки недавно подумалось, що до усіх цих речей міг бути причепний сам Юлій Цезар !.. Перебуваючи у складі якогось римського науково-картографічного-податковаго загону - він міг провідати землі Північного Кавказу і нинішьої Східної України. Юлій в цьому загоні міг бути на посаді якогось скромного писаря, філософа, письменника. Для успішного свого походу на Скіфію Цезар сам проїхав, пройшов ці землі, через які збирався пройти із своїм військом. Хто би там на краю Ойкумени (м. Свердловськ Луганської області) міг би поставити вівтар Цезарю - тільки він сам !! Плутарх у "Цезарі" п.38 описує, як Цезар в рабському одязі в ролі раба на кораблі вибрався із скрутного становища. ,Отож перевтілення для Юлія не було би складним !
Раніше автор (Т.Д.) не міг зрозуміти, чому вівтарі Македонського, зокрема Амміан Марцеліан поміщає "на лісистих берегах Борисфена (Дніпра)" ?? Вівтар О.Македонського знаходився на південь від нинішнього міста Дружківка Донецьої області. Це досить "відкрите місце", дальше дорога до р. Дніпра йде залісненим і безпечним берегом р. Самари і її притоки Бика. Тобто вибір місця Вівтаря Олександра був наперед продуманим !
В усті ріки Самара з самарського лісу можна було збудувати дерев*яний міст через Дніпро для переправи юлієвого війська. Так, як це він збудував міст за 10 днів через Рейн - "Записи ..." кн.4,17 ....
Далі, очевидно, Юлій Цезар прибув в район нинішнього Запоріжжя, де був відомий брід через Дніпро, далі вийшов на побережжя Азовського моря, і з Кремнів-Бердянська морем (для економії часу) повернувся в ,Малу Азію, де залишив своє військо... На зимовий період античне мореплавство зупинялось. Юлій Цезар мав час з серпня по грудень 47 р. до н.е., щоб оглянути чужі землі перед своїм походом на Скіфію ...
вівторок, 25 серпня 2015 р.
неділя, 23 серпня 2015 р.
до Дня державного прапора України .
Печатка Дарія Першого. (перемоги наших предків).
В кінці минулого століття (19ст.) графом Олексієм Бобринським в одному з курганів (м. Сміла Черкаської області) раніше пограбованому, була знайдена циліндрична печатка з халцедону. Висота циліндра - 30 мм, діаметр - 12 мм, довжина відбитку - 40 мм.
На печатці зображено коня, який біжить вправо, хвіст піднятий високо, на рівень хребта, на коні сідло, під конем проведена риска, яка, ймовірно, символізує землю. Над конем, як пише Онайко Н.А. зображено "емблему ассирійського крилатого божища . Іонійський центр, кінець У-!У ст. до н.е." - "Античний імпорт у Придніпров*ї й Побужжі в У!!- У ст. до н.е." Москва 1966, С.70. "Ассирійське крилате божище - Ахуромазда, як вважає Ж. Дюшен-Гіймен, Дарій у царському пантеоні поміняв Мітру - великого бога Кіра на Ахуромазду" - С.332 "Культура й економіка Стародавнього Ірану" М.А.Дандамаєв, В.Г. Луконін, Москва 1980.
Ксенофонт пише, що печать перського царя по одним джерелам є царським портретом, по другим - портрет перського царя Кіра, по третім - зображення коня Дарія, дякуючи якому він досяг царської влади" - Ксенофонт "Грецька історія" Ленінград, 1935.
Крім того є відомий відбиток печатки Дарія Першого, де зображена колісниця, в ній Дарій з луком, лев поранений стрілами, над ними Ахурамазда - цей сюжет розміщений між двома пальмами і зліва є три рядки клинопису - С.515 Авдієв "Історія Стародавнього Сходу" Москва 1953.
Цілком можливо, що ця смілянська печатку належала Дарію Першому, йому ж доводилось два рази вириватись із пастки (скіфів), а потім ще скіфи гнались за ним, аж до Босфору Фракійського.
...фрагмент із статті-дослідження "Низка гіпотез до Скіфо-перської війни. (історична увертюра до українського буття)." - газета "Голос нації" за 1994 рік. м. Львів.
В кінці минулого століття (19ст.) графом Олексієм Бобринським в одному з курганів (м. Сміла Черкаської області) раніше пограбованому, була знайдена циліндрична печатка з халцедону. Висота циліндра - 30 мм, діаметр - 12 мм, довжина відбитку - 40 мм.
На печатці зображено коня, який біжить вправо, хвіст піднятий високо, на рівень хребта, на коні сідло, під конем проведена риска, яка, ймовірно, символізує землю. Над конем, як пише Онайко Н.А. зображено "емблему ассирійського крилатого божища . Іонійський центр, кінець У-!У ст. до н.е." - "Античний імпорт у Придніпров*ї й Побужжі в У!!- У ст. до н.е." Москва 1966, С.70. "Ассирійське крилате божище - Ахуромазда, як вважає Ж. Дюшен-Гіймен, Дарій у царському пантеоні поміняв Мітру - великого бога Кіра на Ахуромазду" - С.332 "Культура й економіка Стародавнього Ірану" М.А.Дандамаєв, В.Г. Луконін, Москва 1980.
Ксенофонт пише, що печать перського царя по одним джерелам є царським портретом, по другим - портрет перського царя Кіра, по третім - зображення коня Дарія, дякуючи якому він досяг царської влади" - Ксенофонт "Грецька історія" Ленінград, 1935.
Крім того є відомий відбиток печатки Дарія Першого, де зображена колісниця, в ній Дарій з луком, лев поранений стрілами, над ними Ахурамазда - цей сюжет розміщений між двома пальмами і зліва є три рядки клинопису - С.515 Авдієв "Історія Стародавнього Сходу" Москва 1953.
Цілком можливо, що ця смілянська печатку належала Дарію Першому, йому ж доводилось два рази вириватись із пастки (скіфів), а потім ще скіфи гнались за ним, аж до Босфору Фракійського.
...фрагмент із статті-дослідження "Низка гіпотез до Скіфо-перської війни. (історична увертюра до українського буття)." - газета "Голос нації" за 1994 рік. м. Львів.
субота, 22 серпня 2015 р.
Бердянський метеорит.
Таку назву має невеликий розділ із моєї статті-дослідження : "Гатило (вирвані сторінки нашої історії).", яка друкувалася у львівській газеті "Голос нації" на початку 1995 року.
Бердянський метеорит.
Весною 1993 року довелось студіювати книги про метеорити. Це спричинило до більш детального розгляду легенди про походження скіфів, записаної Геродотом (!У.5) . У Таргітая було три сини - Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший - Колаксай. У ту пору, як вони жили, "впало з неба на землю золоте знаряддя: плуг, ярмо, двохстороння сокира і чаша. Побачив це старший син і швидко пішов взяти, але як наблизився, золото почало горіти. Він перелякався..." Потім спробував середульший взяти, але йому не вдалося, вдалось це зробити наймолодшому і він став царем над іншими. Цікавий момент легенди, що речі металеві (золоті) просто впали з неба, без будь-якої божої дії ...
Як відомо, в ті часи з неба могли падати на землю тільки метеорити. Відомо два основних види метеоритів - залізні і кам*яні. Всі вони, пролітаючи через земну атмосферу в залежності від матеріалу і маси тіла, нагріваються до температури кількох сотень градусів. Всі зміни відбиваються на кристалічній перебудові кори метеориту. При падінні метеорити створюють шум. У тиху погоду вдень вони залишають слід у повітрі (дим). Кожний метеорит дістає назву від географічного пункту, де був знайдений.
Бердянський (хондрит) кам*яний метеорит був знайдений в скіфському кургані у 1843 році в німецькій колонії Шенфільд Осипенківського району Запорізької області.
Температура поверхневого нагріву становила 400 градусів Цельсія, вага метеориту - 2,365 кг., розміри - 14 х 9,5 х 8 см. Зараз він знаходиться в Тюбінгенському університеті (Німеччина) -- ( В.П. Семененко "Метеорити Украини", Киев 1987 :, А.Н. Заварницкий, Л.Г. Кваша "Метеорити СССР", Москва 1952 г.).
Коли гепнувся Бердянський метеорит, було це помічено скіфами, які і зібрались біля нього. Серед них були три царські сини. Старший присів, щоби взяти в руки космічного посланця... і попік собі долоню. З середнім сином сталось те ж саме.
Лише, коли метеорит достатньо охолов - його в руки взяв наймолодший. Ця легенда не є дуже давньою - скіфи мусіли знати про залізо, щоб в метеориті побачити метал, який ( за міфологічним трафаретом) став золотим. Спочатку залізні предмети були дорожчі від золота. Кам*яні метеорити подібні до залізної руди.
Бердянський метеорит.
Весною 1993 року довелось студіювати книги про метеорити. Це спричинило до більш детального розгляду легенди про походження скіфів, записаної Геродотом (!У.5) . У Таргітая було три сини - Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший - Колаксай. У ту пору, як вони жили, "впало з неба на землю золоте знаряддя: плуг, ярмо, двохстороння сокира і чаша. Побачив це старший син і швидко пішов взяти, але як наблизився, золото почало горіти. Він перелякався..." Потім спробував середульший взяти, але йому не вдалося, вдалось це зробити наймолодшому і він став царем над іншими. Цікавий момент легенди, що речі металеві (золоті) просто впали з неба, без будь-якої божої дії ...
Як відомо, в ті часи з неба могли падати на землю тільки метеорити. Відомо два основних види метеоритів - залізні і кам*яні. Всі вони, пролітаючи через земну атмосферу в залежності від матеріалу і маси тіла, нагріваються до температури кількох сотень градусів. Всі зміни відбиваються на кристалічній перебудові кори метеориту. При падінні метеорити створюють шум. У тиху погоду вдень вони залишають слід у повітрі (дим). Кожний метеорит дістає назву від географічного пункту, де був знайдений.
Бердянський (хондрит) кам*яний метеорит був знайдений в скіфському кургані у 1843 році в німецькій колонії Шенфільд Осипенківського району Запорізької області.
Температура поверхневого нагріву становила 400 градусів Цельсія, вага метеориту - 2,365 кг., розміри - 14 х 9,5 х 8 см. Зараз він знаходиться в Тюбінгенському університеті (Німеччина) -- ( В.П. Семененко "Метеорити Украини", Киев 1987 :, А.Н. Заварницкий, Л.Г. Кваша "Метеорити СССР", Москва 1952 г.).
Коли гепнувся Бердянський метеорит, було це помічено скіфами, які і зібрались біля нього. Серед них були три царські сини. Старший присів, щоби взяти в руки космічного посланця... і попік собі долоню. З середнім сином сталось те ж саме.
Лише, коли метеорит достатньо охолов - його в руки взяв наймолодший. Ця легенда не є дуже давньою - скіфи мусіли знати про залізо, щоб в метеориті побачити метал, який ( за міфологічним трафаретом) став золотим. Спочатку залізні предмети були дорожчі від золота. Кам*яні метеорити подібні до залізної руди.
вівторок, 18 серпня 2015 р.
Ней ті шляк трафи (закінчення).
У таких випадках бідна тварина ТРАТИЛА життя, впадала в ТРАНС, з цього ряду ще слово і ТРАУР. Лісопильня, тартак в Україні ще називався - ТРАЧКА, а пиляр - трач, тирса - трачиння.
А це про харчування наших предків: "З*їдалися всі частини оленя, навіть утробний плід і вміст шлунка "моняло", що було багате на вітаміни. "Моняло" вживали як сирим так і прокопчували над вогнищем - С.34 Л.З. Звідси, очевидно і слова: ТРАВА, ТРАВЛЕННЯ. Адже півнячні олені споживали тільки траву-мох. Основною і вічною проблемою наших предків було забезпечення себе їдою, тому і своїм божествам вони жертвували в основному їжу, переважно требухи з тварин, а саме місце називалося - ТРЕБИЩЕМ.
У "Записках Юго-западного Отдела Императорского Русского Географического общества" Київ 1874-1875 рр. Борис Грінченко знайшов слово ТРАЙ, яке означає долю, успіх, вдачу, щастя !!! Коли все було добре, той початкова буква "Т" у цьому слові втрачала свою силу звучання, так очевидно і появився сам РАЙ ?..
Але поряд з нашими предками жили і предки інших європейських народів. ТРАГБАР - переносний, а ТРАГЕН - нести, це з німецької, адже тоді не було ні возів, ні автомашин, ТРАН - ворвань, рибячий жир, ТРАНКЕ - водопій, де найчастіше робили засідку мисливці. Але найцікавішим для нас виявилось німецьке слово - ТРАЙРІНГ - весільна обручка ! В англійській мові є всім сьогодні відоме слово Д(Т)РАЙВ, яке має багато значень, а це свідчить про його давність.Ось цікаві для нас значення фраз з цим словом: правити, вести, їхати (на оленях хоча-би), гнати худобу, забивати цвяха, домагатись чогось, вбивати ворога, відтягати, затягувати (тушу, час), прогулянка, переслідувати звіра, атака, настуа, компанія ... У цій мові є ще такі слова: ТРЕЙС - слід, ТРАФІК - рух, ТРЕП - пастка, западня, ТРЕЙ - кошик, ТРЕНЗЕКТ - вести діло.
Латинське слово ТРАНС ще стало префіксом для багатьох інших слів, а слово ТРАНСФІГО означає - пробивати, проколювати, встромляти.
Походження українського ШЛЯКА можна пояснити таким чином: як шиється і шився одяг ? Береться матеріал, зокрема вичиненні шкіри і крояться, а потім зшиваються. Тобто для людини зшивається "своя" шкіра, яка тільки в районі пояса чи нижче не зшивається - бо одяг було одягати і скидати. Ось і низ сорочки-шуби був завжди обрізаний, різаний шляком і таким залишений. Низ шуби-кожуха пізніше почали прикрашати аплікацією, вишивкою і стара назва перейшла на нову річ (це робили для того, очевидно, щоби край одягу не скоро рвався, зношувався). А з цього можна зробити висновок, що творення мов, зокрема української і російської починалося ще у дуже далекі часи, аж ніяк якихось кілька сотень років тому назад !!
Чомусь віриться, що у майбутньому мовознавці разом з істориками будуть знати все про слова: коли і як вони творилися, і нарешті вирішиться велика історична проблема про походження індоєвропейців...
....24-27 лютого 2005 року ....
А це про харчування наших предків: "З*їдалися всі частини оленя, навіть утробний плід і вміст шлунка "моняло", що було багате на вітаміни. "Моняло" вживали як сирим так і прокопчували над вогнищем - С.34 Л.З. Звідси, очевидно і слова: ТРАВА, ТРАВЛЕННЯ. Адже півнячні олені споживали тільки траву-мох. Основною і вічною проблемою наших предків було забезпечення себе їдою, тому і своїм божествам вони жертвували в основному їжу, переважно требухи з тварин, а саме місце називалося - ТРЕБИЩЕМ.
У "Записках Юго-западного Отдела Императорского Русского Географического общества" Київ 1874-1875 рр. Борис Грінченко знайшов слово ТРАЙ, яке означає долю, успіх, вдачу, щастя !!! Коли все було добре, той початкова буква "Т" у цьому слові втрачала свою силу звучання, так очевидно і появився сам РАЙ ?..
Але поряд з нашими предками жили і предки інших європейських народів. ТРАГБАР - переносний, а ТРАГЕН - нести, це з німецької, адже тоді не було ні возів, ні автомашин, ТРАН - ворвань, рибячий жир, ТРАНКЕ - водопій, де найчастіше робили засідку мисливці. Але найцікавішим для нас виявилось німецьке слово - ТРАЙРІНГ - весільна обручка ! В англійській мові є всім сьогодні відоме слово Д(Т)РАЙВ, яке має багато значень, а це свідчить про його давність.Ось цікаві для нас значення фраз з цим словом: правити, вести, їхати (на оленях хоча-би), гнати худобу, забивати цвяха, домагатись чогось, вбивати ворога, відтягати, затягувати (тушу, час), прогулянка, переслідувати звіра, атака, настуа, компанія ... У цій мові є ще такі слова: ТРЕЙС - слід, ТРАФІК - рух, ТРЕП - пастка, западня, ТРЕЙ - кошик, ТРЕНЗЕКТ - вести діло.
Латинське слово ТРАНС ще стало префіксом для багатьох інших слів, а слово ТРАНСФІГО означає - пробивати, проколювати, встромляти.
Походження українського ШЛЯКА можна пояснити таким чином: як шиється і шився одяг ? Береться матеріал, зокрема вичиненні шкіри і крояться, а потім зшиваються. Тобто для людини зшивається "своя" шкіра, яка тільки в районі пояса чи нижче не зшивається - бо одяг було одягати і скидати. Ось і низ сорочки-шуби був завжди обрізаний, різаний шляком і таким залишений. Низ шуби-кожуха пізніше почали прикрашати аплікацією, вишивкою і стара назва перейшла на нову річ (це робили для того, очевидно, щоби край одягу не скоро рвався, зношувався). А з цього можна зробити висновок, що творення мов, зокрема української і російської починалося ще у дуже далекі часи, аж ніяк якихось кілька сотень років тому назад !!
Чомусь віриться, що у майбутньому мовознавці разом з істориками будуть знати все про слова: коли і як вони творилися, і нарешті вирішиться велика історична проблема про походження індоєвропейців...
....24-27 лютого 2005 року ....
понеділок, 17 серпня 2015 р.
"Ней, ті шляк трафи !", або звідки любов.
За 22 лютого (2005 року) газета "Молода Галичина" друкувала статтю Наталі Вихопень про пригоди дніпропетровських студентів у Львові. У тій статті йшлося проте, що цих студентів зацікавила галицька фраза про "шляк". І мене потягнуло взнати, що ж насправді це побажання значить ?! Словник Б.Грінченка, слову "шляк" дає пояснення, що це обшивка знизу одягу, кайма. А словник російської мови В.Даля цьому слову дає аж три значення: перше - що це лезо ножа, в цьому випадку слово чоловічого роду, друге - шлякь-шляка слово жіночого роду3 і означає гральну бабку, третє - це палиця в піваршина (35 см) загострена з кінців, під час гри по ній б*ють іншою палкою. Слово "трафити" у вище згаданих словниках означає головним чином - потрапити, вцілити. Отже цілком ймовірно виходило, що ця галицька фраза в перекладі на сучасну мову звучить так: "Щоб ти попався на лезо ножа, або щоб ти потрапив на ніж !" Скажемо, що таке побажання не із життєлюбних. На цьому можна було би і закінчити дослідження, але велика подібність трьох слів: шляк, шлях, шляхта не давала спокою.
Адже з історії досить добре відомо, як у племен виникала правляча верхівка (еліта по-сьогоднішньому): шлялась шляхами шляхта із шляками, тобто збирала з сусідів данину, з проїзджих торгашів мито, іще просто воювала і їздила на лови (полювання). Уся колючо-ріжуща зброя і не тільки вона походить від ножа (ножеподібної крем*яної пластини): серп, коса, кинджал, меч, рапіра, шпага, шабля, мечете, наконечники до списа, стріл, дротиків. Як твердять археологи справжній ніж з лезом крем*яним і ручкою з*явився близче до кінця палеоліту. Дуже добре ці часи описані сучасним українським істориком Леонідом Залізняком у книзі "Нариси стародавньої історії України" Київ 1994, СС. 3-78. Виявилося, що наші давні предки справді полювали на мамонтів, а 25-10 тисяч років тому у причорноморських степах це було полювання на сезонно мігруючі стада бізонів. Залізняк пише (С.17), що найчастіше стадо тварин гнали до яру, де їх їх добивали списами (загостреними кілками), а пізніше стрілами. А стоянка Амвросіївка в Донбасі являє собою рештки первісного стійбища (поселення), розташованого поблизу яру, де суцільним шаром лежать кістки більш, як тисячі забитих бізонів.
З поступовим відходом льодовика у Європі і зокрема на Україні встановилась встановилась епоха "мисливців на північного оленя". Тобто північний олень став головною мисливською здобиччю населення прильодникової Європи в кінці пізнього палеоліту, і це сталося 10-15 тис. років тому (С.23 Л.Залізняк).
У розумінні тодішнього життя і для його реконструкції багато дало вивчення життя сьогоднішніх північних народів Євразії і Америки. Доречі, ще у 19 ст. північний олень жив на території Московської та Нижньогородської губерній - С.20 Л.З. А відомий словник В.Даля є також з цього століття. У мовознавстві відомо, якщо якимось предметом чи річчю люди перестають користуватись, то з часом назва цього предмета забувається, зникає з самої мови.
"Більшу частину м*яса мисливці тундри добували під час колективних весняних і осінніх полювань на переправах оленів через річки - так звані поколки" _ С.25 Л.З. Одна група мисливців стояла у воді і тут же списами (спочатку це були просто обпалені на вогні і загострені довгі палиці-списи) і кололи ними оленів, але так щоби не пошкодити оленям легенів, інакше його туша тонула у воді. Нижче переправи стояла друга група мисливців, яка ловила туші цих оленів і витягувала їх на берег, очевидно з допомогою ШЛЕЇ. Тут з них випускала нутрощі, прив*язувала за ногу і знову залишала у холодній воді на здерігання, або складали на зиму у спеціальні ями, накриваючи їх камінням, щоби запасів не розтягнули тодішні тундрові звірки і птахи. Фактично сьогоднішній окремо збудований льох на українському подвір*ї - це і є таж палеолітична яма, тільки трохи модернізована !
Звичайно, що олені також не були дуже дурні, вони почувши небезпеку змінювали напрям руху, втікали.. Щоби набити більше туш оленів мисливці спочатку пропускали кілька передових стад через переправу, а потім брались за роботу. Але перед тим потрібно було ці стада оленів вислідити, взнати де вони і скільки їх і куди прямують. В районі переправ тисячі оленів роками вибивали копитами справжні дороги - шляхи, мисливці затаївшись і замаскувавшись біля цих доріг найперше чули шум-гул, шляпанину тисяч оленячих ратиць у шляховому болоті. Тодішнє мислення наших предків не розділяло окремо оленячого шляпання і самих оленів - все це був один процес. Міграції оленів починалися ранньою весною, то ж болота шлякоті-слякоті тоді було багато, як і осінню. Північні олені погано бачать не далі як 500 метрів, але мають прекрасний нюх і слух. Тому мисливці-розвідники надівали на голову ШЛЕМ з рогами, щоби здалеку бути подібним на оленя, або просто ШЛЯПУ, адже доводилося чекати на здобич годинами, днями. У нас шляпа зветься - капелюх, щоби не капало за шиворот. У німецькій мові є слово ШЛЯГЕН, що значить - бити, вдаряти, убивати. Щоби більше набити оленів на переправі люди трохи пізніше придумали плавзасіб - шлюбку.
"Зима була порою року, найбільш забезпеченою їжею. Тому взимку люди відпочивали, справляли весілля, обмінювалися дарами, відправляли релігійні свята" - С.41 Л.З..
Весілля - це шлюб, у росфйській мові є слово "слюбфтся" - полюбить друг друга. Он звідки взялося слово "любити" ! Але і тоді люди не любили, коли хто-небуть ШЛЯЛСЯ (їхніми) оленячими дорогами, адже тоді можна було залишитись їм без обіду і вечері не на один день.
У Словнику Б.Грінченка є ще такі слова: перше ШЛЯМ, яке має такі значення: 1. мул, болото, 2. хутро, 3. довгий шов в кожуху. Друге слово ШЛЯМУВАТИ має такі значення: 1. чистити дно ставка, 2. чистити, мити кишки для ковбас. А російське слово ШЛЯЧА - це слякоть, дощ із снігом.
Коли закінчувались припаси з весняної чи осінньої поколки, у чистому полі звіра фактично вполювати було неможливо. Тоді наші предки практикували загінне полювання. Для цього вони користувалися ШЛЯГАМИ - шляг з Словника Грінченка - це великий дерев*яний молоток, колотячи ним, вони створювали шум у певних місцях території і стадо лякливих тварин можна було спрямувати у певному напрямі: до яру, чи урвища, чи на приховані ями з загостреними кілками - шляками. Де не можна було вирити яму - ставили для звіра ШЛАГБАУМ у вигляді зрубаних гілляк чи деревець. Цілком очевидно, щой шум став одним з головних елементів у процесі полювання наших предків. Шум ще можна було отримати за допомогою різних ТРАСКАЛ, які зчинають відповідний тряскіт. Тоді оленячий шлях ще став називатись ТРАСОЮ, ТРАКТОМ. Давня назва ресторанів у Західній Європі - тратторія, а в Росії - трактир. З грецької мови до нас прийшло слово - ТРАПЕЗА. Якщо замість ловчої ями вирити ТРАНШЕЮ - то можна буде більше взяти здобичі.
Адже з історії досить добре відомо, як у племен виникала правляча верхівка (еліта по-сьогоднішньому): шлялась шляхами шляхта із шляками, тобто збирала з сусідів данину, з проїзджих торгашів мито, іще просто воювала і їздила на лови (полювання). Уся колючо-ріжуща зброя і не тільки вона походить від ножа (ножеподібної крем*яної пластини): серп, коса, кинджал, меч, рапіра, шпага, шабля, мечете, наконечники до списа, стріл, дротиків. Як твердять археологи справжній ніж з лезом крем*яним і ручкою з*явився близче до кінця палеоліту. Дуже добре ці часи описані сучасним українським істориком Леонідом Залізняком у книзі "Нариси стародавньої історії України" Київ 1994, СС. 3-78. Виявилося, що наші давні предки справді полювали на мамонтів, а 25-10 тисяч років тому у причорноморських степах це було полювання на сезонно мігруючі стада бізонів. Залізняк пише (С.17), що найчастіше стадо тварин гнали до яру, де їх їх добивали списами (загостреними кілками), а пізніше стрілами. А стоянка Амвросіївка в Донбасі являє собою рештки первісного стійбища (поселення), розташованого поблизу яру, де суцільним шаром лежать кістки більш, як тисячі забитих бізонів.
З поступовим відходом льодовика у Європі і зокрема на Україні встановилась встановилась епоха "мисливців на північного оленя". Тобто північний олень став головною мисливською здобиччю населення прильодникової Європи в кінці пізнього палеоліту, і це сталося 10-15 тис. років тому (С.23 Л.Залізняк).
У розумінні тодішнього життя і для його реконструкції багато дало вивчення життя сьогоднішніх північних народів Євразії і Америки. Доречі, ще у 19 ст. північний олень жив на території Московської та Нижньогородської губерній - С.20 Л.З. А відомий словник В.Даля є також з цього століття. У мовознавстві відомо, якщо якимось предметом чи річчю люди перестають користуватись, то з часом назва цього предмета забувається, зникає з самої мови.
"Більшу частину м*яса мисливці тундри добували під час колективних весняних і осінніх полювань на переправах оленів через річки - так звані поколки" _ С.25 Л.З. Одна група мисливців стояла у воді і тут же списами (спочатку це були просто обпалені на вогні і загострені довгі палиці-списи) і кололи ними оленів, але так щоби не пошкодити оленям легенів, інакше його туша тонула у воді. Нижче переправи стояла друга група мисливців, яка ловила туші цих оленів і витягувала їх на берег, очевидно з допомогою ШЛЕЇ. Тут з них випускала нутрощі, прив*язувала за ногу і знову залишала у холодній воді на здерігання, або складали на зиму у спеціальні ями, накриваючи їх камінням, щоби запасів не розтягнули тодішні тундрові звірки і птахи. Фактично сьогоднішній окремо збудований льох на українському подвір*ї - це і є таж палеолітична яма, тільки трохи модернізована !
Звичайно, що олені також не були дуже дурні, вони почувши небезпеку змінювали напрям руху, втікали.. Щоби набити більше туш оленів мисливці спочатку пропускали кілька передових стад через переправу, а потім брались за роботу. Але перед тим потрібно було ці стада оленів вислідити, взнати де вони і скільки їх і куди прямують. В районі переправ тисячі оленів роками вибивали копитами справжні дороги - шляхи, мисливці затаївшись і замаскувавшись біля цих доріг найперше чули шум-гул, шляпанину тисяч оленячих ратиць у шляховому болоті. Тодішнє мислення наших предків не розділяло окремо оленячого шляпання і самих оленів - все це був один процес. Міграції оленів починалися ранньою весною, то ж болота шлякоті-слякоті тоді було багато, як і осінню. Північні олені погано бачать не далі як 500 метрів, але мають прекрасний нюх і слух. Тому мисливці-розвідники надівали на голову ШЛЕМ з рогами, щоби здалеку бути подібним на оленя, або просто ШЛЯПУ, адже доводилося чекати на здобич годинами, днями. У нас шляпа зветься - капелюх, щоби не капало за шиворот. У німецькій мові є слово ШЛЯГЕН, що значить - бити, вдаряти, убивати. Щоби більше набити оленів на переправі люди трохи пізніше придумали плавзасіб - шлюбку.
"Зима була порою року, найбільш забезпеченою їжею. Тому взимку люди відпочивали, справляли весілля, обмінювалися дарами, відправляли релігійні свята" - С.41 Л.З..
Весілля - це шлюб, у росфйській мові є слово "слюбфтся" - полюбить друг друга. Он звідки взялося слово "любити" ! Але і тоді люди не любили, коли хто-небуть ШЛЯЛСЯ (їхніми) оленячими дорогами, адже тоді можна було залишитись їм без обіду і вечері не на один день.
У Словнику Б.Грінченка є ще такі слова: перше ШЛЯМ, яке має такі значення: 1. мул, болото, 2. хутро, 3. довгий шов в кожуху. Друге слово ШЛЯМУВАТИ має такі значення: 1. чистити дно ставка, 2. чистити, мити кишки для ковбас. А російське слово ШЛЯЧА - це слякоть, дощ із снігом.
Коли закінчувались припаси з весняної чи осінньої поколки, у чистому полі звіра фактично вполювати було неможливо. Тоді наші предки практикували загінне полювання. Для цього вони користувалися ШЛЯГАМИ - шляг з Словника Грінченка - це великий дерев*яний молоток, колотячи ним, вони створювали шум у певних місцях території і стадо лякливих тварин можна було спрямувати у певному напрямі: до яру, чи урвища, чи на приховані ями з загостреними кілками - шляками. Де не можна було вирити яму - ставили для звіра ШЛАГБАУМ у вигляді зрубаних гілляк чи деревець. Цілком очевидно, щой шум став одним з головних елементів у процесі полювання наших предків. Шум ще можна було отримати за допомогою різних ТРАСКАЛ, які зчинають відповідний тряскіт. Тоді оленячий шлях ще став називатись ТРАСОЮ, ТРАКТОМ. Давня назва ресторанів у Західній Європі - тратторія, а в Росії - трактир. З грецької мови до нас прийшло слово - ТРАПЕЗА. Якщо замість ловчої ями вирити ТРАНШЕЮ - то можна буде більше взяти здобичі.
четвер, 2 липня 2015 р.
Юди ап. брата Господнього.
За церковним календарем (2 липня) сьогодні ось такий день. А ще зранку гортав книгу і знайшов там цікавий факт, який має стосунок до нашої недавньої Історії і певною мірою до Юди. Цю Історію не варто забувати нам тепер ніколи і зробити з неї потрібно правильні висновки.
Отож "Історія України" Львів , видавництво "Світ" 1996 р. С.448 :
"...Іншою проблемою, яка зачіпала інтереси не тільки України і Росії, а й усього світу, було питання про ядерну зброю, розміщену на території України. Ішлося про 15 процентів ядерного потенціалу колишнього СРСР: 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та близько 3 тисяч одиниць тактичної ядерної зброї, які потенційно перетворювали Україну на третю після США і Росії військову потугу світу, з арсеналом більшим, ніж у Великобританії, Франції та Китаю разом узятих"..
Отож "Історія України" Львів , видавництво "Світ" 1996 р. С.448 :
"...Іншою проблемою, яка зачіпала інтереси не тільки України і Росії, а й усього світу, було питання про ядерну зброю, розміщену на території України. Ішлося про 15 процентів ядерного потенціалу колишнього СРСР: 176 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) та близько 3 тисяч одиниць тактичної ядерної зброї, які потенційно перетворювали Україну на третю після США і Росії військову потугу світу, з арсеналом більшим, ніж у Великобританії, Франції та Китаю разом узятих"..
понеділок, 29 червня 2015 р.
"Чому місту (Буську) потрібно повернути давню назву".
З такою назвою стаття була опублікована в Буській районній газеті "Воля народу" ще за 16 червня 2011 року. З цією статтею-заявою ще автор і житель Бужська (Буська) звертався до депутатів Буської міської ради і Буської районної ради , але якоїсь відповіді не отримав !?
А сьогодні знову настав момент, коли можна змінити назву нашого давнього міста, точніше повернути !!! Отож текст заяви-статті з авторського чорновика:
"У нашому місті 31 травня 2011 року пройшов вже Другий регіональний Форум краєзнавців-літописців. Основною темою Форуму була історія Буська. Автор цієї заяви був учасником цього Форуму і запропонував його учасникам обговорити питання, щодо в недалекому майбутньому повернення нашому місту давньої предківської назви - Бужеськ (Бужськ) і відповідно змінити теперішній його герб із зображенням буська-лелеки.
В ході дискусії всі учасники погодилися, точніше, що ніхто не заперечував історичним фактам в тому, що назва міста Бужеськ утворилася від назви нашої головної ріки - Буг. І слов*янське плем*я яке тут жило по-берегам ріки, звалося - бужанами !
На одній із перших карт Європи, яка була видана у Страсбурзі 1513 році є вперше позначено наше місто і назва його по-латині записана так : BUSZCO . Тодішні карти в основному мали цілком практичне значення: тобто назви міст зарисували так, як вони вимовлялися його жителями і їх сусідами, бо ними користувалися купці, мандрівники, посольства і різні поштові кур*єри. З цієї карти бачимо, що навіть після 150-літньої окупації наших земель тодішньою Польщею - наше місто ще зберігало свою стару назву. Але вже в кінці цього ж століття на карті Польщі Вацлава Гродецького, яка була видана у Кельні 1592 році наше місто латиною записано так: Buska. Ці карти можна знайти у книзі, яка була видана кілька років тому і називається "Україна на стародавніх картах", і яка є у Буській районній бібліотеці.
З цього ж століття, за паперовими філігранями з Буської папірні відомий і перший насьогодні герб нашого міста, який можна бачити на пл. Ринок на пам*ятнику Ангелу охоронцю нашого міста. Це зображення польського державного пів-орла до якого приєднана латинська бувка "В", датується цей герб 1550 роком. Такий герб можна класифікувати, як "окупаційний".
Далі на Форумі згадали, що є легенда записана польським істориком А.Шнайдером: Проте, як буський князь побачив буська на території нинішнього міста і велів тут збудувати місто, назвавши його "Буськом" !? Але за чисельними давньоруськими літописами, наше місто називалося таки ж Бужеськ !
Наш відомий письменник і журналіст, і фактично літописець Іван Савчин у своїй книзі "Буськ у вирі століть" 1996, С.7 писав, що ця легенда не витримує серйозної наукової критики і найбільш ймовірно, що вона є фальшивкою! Остаточно, цю фальшиву легенду добили у 2001 році наукові археологічні розкопки валу біля нинішньої гімназії. Вал був насипаний у кінці 10 ст. Тобто коли князь Давид Ігоревич заявився у наше місто, як мініум вже сто років тут було велике укріплене високим валом і глибоким ровом місто, іще захищене болотистими берегами річок Полтви і Західного Бугу ...
Ще Давид Ігоревич Шнайдером порівнюється із лелекою-буськом, що стоїть на одній нозі - бо так у нього було мало землі !? Що ж відкриємо "Літопис Руський" на описі 1100 року, С.155 коли руські князі творили Бужське князівство і говорили Давиду Ігоревичу: "... ти сядь у Бужську і в Острозі, а Дубен і Чорторийськ - се тобі дає Святополк..." Нині місто Острог знаходиться в Рівненській області, як і більш відоме місто Дубно. Чорторийськ - нині село Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської обл. на березі ріки Стир. Тут очевидно, окресленні тільки північні, спірні райони Бужського князівства, а про басейн ріки Полтви, де нині Львів, ніхто і не претендував, бо це були споконвічні землі бужан. Ось приблизна територія тодішнього Бужського князівства.
Ще у Шнайдера є одна оповідь, як у гнізді застрекотали буськи і врятували одного пана, чи місто від раптового нападу татар. Буськи-лелеки стрекотали і до татар, і дай Боже, щоби вони й далі стрекотали у своїзх гніздах. Підіб*ємо короткі підсумки: А.Шнайдер, сам або знайшовши польські напрацювання про буська і наше місто і створив легенду про герботворчість і значимість цього птаха у нашому місті.
Потрібно чесно визнати, що ця трьохчастинна легенда про буська-лелеку відрізає і закриває минуле нашого міста часів Раннього слов*янства і Київської Русі ! Історична наука не стоїть на місці, чи потрібно буде нам виправдовуватисб за чужу фальшиву легенду ?
Тут виникає ще одне питання: Чому Шнейдер і його попередники намагалися змінити назву нашого міста ?? Адже із сусідніми містами і дальшими такої операції вони не проводили ? Очевидно, що все це пов*язано з нашою ранньослов*янською спадщиною - наше місто було одним із центрів праукраїнського племені БУЖАН. Якщо спадщина Русі - Польщі дісталася цілком "законно" у ході завоювання, то боротьба із спадщиною Бужан вимагала інших форм боротьби, що й продемонстрував нам А.Шнайдер.
На Форумі прозвучала пропозиція, що варто було би одну з вулиць нашого міста назвати в честь Шнайдера. Однако це буде йому забагато честі, а як говорять наші сусіди: що забагато - то шкодить нашому здоров*ю !! Крім того творчість Шнайдера має відношення до багатьох міст Галичини і Львова, отож критичний перегляд цієї спадщини ще впереді.
Коли на вже згадуваному Форумі стало ясно, що таки потрібно міняти назву нашого міста і теперішній герб - виникло каверзне питання: -- А яким має бути майбутній герб нашого міста ?? Тут зразу же включились знавці геральдики, що все має бути законно і за правилами. Якщо виходити з того, що назву нашому місту і людям, які тут живуть і проживали дала річка Буг - то цілком очевидно, що основним елементом герба і нашого краю в цілому може бути річка Буг ! Хай нам геральдисти на своїй основі і продемонструють кілька своїх варіантів, як у них зображується річка: із золотими берегами, чи зеленими, яке місце вона може займати на гербовому щиті і т.д. і т.п. Головне не забути про корону-діадему, як символ столиці племені Бужан. Тоді із запропонованих варіантів громада міста і вибере собі вподобаний герб.
Потрібно ще мати на увазі, що давні документи, які є в архівах хоча-би Львова, фактично ніхто з науковців не вивчав щодо Буська, а там можуть бути і згадки про давні символи допольського Бужська . За передбаченням археолога П.Довганя наше місто ще можна повністю розкопувати на протязі 30 років !? Можливо, що буде щось знайдено з тих часів: якраве, ефектне, унікальне, що зможе стати символом нашого міста, району ?? Історична наука і зокрема археологія йде всетаки вперед, відкриває нові горизонти минулого, спростовує чужі і свої фальшиві міфи і вигадки.
Щодо назви нашого міста, ось що писала доктор філологічних наук, доцент Дрогобицького педінституту - Марія Кравченко, газета "Воля народу" за 6 лютого 1993 року: "За закономірностями української мови слід писати Бузьк, Бузький район... У системі українських географічних назв маємо цілу низку аналогічних утворень: Прага - празький, Рига - ризький, Гаага - гааазький, Лейпціг - лейпцізький... Назва міста очевидно, походить від назви ріки Буг..." Нажаль, як бачимо закономірність української мови не узгоджується із історією нашого міста. А тепер ще маємо мовний покруч - "БУщина" !? При поверненні до назви Бужеськ для означення нашої землі можна буде вживати такі зрозумілі, предківські назви, як Бужанська земля, чи край, бужани ...
Ось така у нас є фальсифікована історія нашого міста, ми її можемо виправити, а можемо залишити наступному поколінню, яке і без того буде мати свої проблеми і виклики світу.
3 червня 2011 року м. Буськ Тарас Дишкант ."
А сьогодні знову настав момент, коли можна змінити назву нашого давнього міста, точніше повернути !!! Отож текст заяви-статті з авторського чорновика:
"У нашому місті 31 травня 2011 року пройшов вже Другий регіональний Форум краєзнавців-літописців. Основною темою Форуму була історія Буська. Автор цієї заяви був учасником цього Форуму і запропонував його учасникам обговорити питання, щодо в недалекому майбутньому повернення нашому місту давньої предківської назви - Бужеськ (Бужськ) і відповідно змінити теперішній його герб із зображенням буська-лелеки.
В ході дискусії всі учасники погодилися, точніше, що ніхто не заперечував історичним фактам в тому, що назва міста Бужеськ утворилася від назви нашої головної ріки - Буг. І слов*янське плем*я яке тут жило по-берегам ріки, звалося - бужанами !
На одній із перших карт Європи, яка була видана у Страсбурзі 1513 році є вперше позначено наше місто і назва його по-латині записана так : BUSZCO . Тодішні карти в основному мали цілком практичне значення: тобто назви міст зарисували так, як вони вимовлялися його жителями і їх сусідами, бо ними користувалися купці, мандрівники, посольства і різні поштові кур*єри. З цієї карти бачимо, що навіть після 150-літньої окупації наших земель тодішньою Польщею - наше місто ще зберігало свою стару назву. Але вже в кінці цього ж століття на карті Польщі Вацлава Гродецького, яка була видана у Кельні 1592 році наше місто латиною записано так: Buska. Ці карти можна знайти у книзі, яка була видана кілька років тому і називається "Україна на стародавніх картах", і яка є у Буській районній бібліотеці.
З цього ж століття, за паперовими філігранями з Буської папірні відомий і перший насьогодні герб нашого міста, який можна бачити на пл. Ринок на пам*ятнику Ангелу охоронцю нашого міста. Це зображення польського державного пів-орла до якого приєднана латинська бувка "В", датується цей герб 1550 роком. Такий герб можна класифікувати, як "окупаційний".
Далі на Форумі згадали, що є легенда записана польським істориком А.Шнайдером: Проте, як буський князь побачив буська на території нинішнього міста і велів тут збудувати місто, назвавши його "Буськом" !? Але за чисельними давньоруськими літописами, наше місто називалося таки ж Бужеськ !
Наш відомий письменник і журналіст, і фактично літописець Іван Савчин у своїй книзі "Буськ у вирі століть" 1996, С.7 писав, що ця легенда не витримує серйозної наукової критики і найбільш ймовірно, що вона є фальшивкою! Остаточно, цю фальшиву легенду добили у 2001 році наукові археологічні розкопки валу біля нинішньої гімназії. Вал був насипаний у кінці 10 ст. Тобто коли князь Давид Ігоревич заявився у наше місто, як мініум вже сто років тут було велике укріплене високим валом і глибоким ровом місто, іще захищене болотистими берегами річок Полтви і Західного Бугу ...
Ще Давид Ігоревич Шнайдером порівнюється із лелекою-буськом, що стоїть на одній нозі - бо так у нього було мало землі !? Що ж відкриємо "Літопис Руський" на описі 1100 року, С.155 коли руські князі творили Бужське князівство і говорили Давиду Ігоревичу: "... ти сядь у Бужську і в Острозі, а Дубен і Чорторийськ - се тобі дає Святополк..." Нині місто Острог знаходиться в Рівненській області, як і більш відоме місто Дубно. Чорторийськ - нині село Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської обл. на березі ріки Стир. Тут очевидно, окресленні тільки північні, спірні райони Бужського князівства, а про басейн ріки Полтви, де нині Львів, ніхто і не претендував, бо це були споконвічні землі бужан. Ось приблизна територія тодішнього Бужського князівства.
Ще у Шнайдера є одна оповідь, як у гнізді застрекотали буськи і врятували одного пана, чи місто від раптового нападу татар. Буськи-лелеки стрекотали і до татар, і дай Боже, щоби вони й далі стрекотали у своїзх гніздах. Підіб*ємо короткі підсумки: А.Шнайдер, сам або знайшовши польські напрацювання про буська і наше місто і створив легенду про герботворчість і значимість цього птаха у нашому місті.
Потрібно чесно визнати, що ця трьохчастинна легенда про буська-лелеку відрізає і закриває минуле нашого міста часів Раннього слов*янства і Київської Русі ! Історична наука не стоїть на місці, чи потрібно буде нам виправдовуватисб за чужу фальшиву легенду ?
Тут виникає ще одне питання: Чому Шнейдер і його попередники намагалися змінити назву нашого міста ?? Адже із сусідніми містами і дальшими такої операції вони не проводили ? Очевидно, що все це пов*язано з нашою ранньослов*янською спадщиною - наше місто було одним із центрів праукраїнського племені БУЖАН. Якщо спадщина Русі - Польщі дісталася цілком "законно" у ході завоювання, то боротьба із спадщиною Бужан вимагала інших форм боротьби, що й продемонстрував нам А.Шнайдер.
На Форумі прозвучала пропозиція, що варто було би одну з вулиць нашого міста назвати в честь Шнайдера. Однако це буде йому забагато честі, а як говорять наші сусіди: що забагато - то шкодить нашому здоров*ю !! Крім того творчість Шнайдера має відношення до багатьох міст Галичини і Львова, отож критичний перегляд цієї спадщини ще впереді.
Коли на вже згадуваному Форумі стало ясно, що таки потрібно міняти назву нашого міста і теперішній герб - виникло каверзне питання: -- А яким має бути майбутній герб нашого міста ?? Тут зразу же включились знавці геральдики, що все має бути законно і за правилами. Якщо виходити з того, що назву нашому місту і людям, які тут живуть і проживали дала річка Буг - то цілком очевидно, що основним елементом герба і нашого краю в цілому може бути річка Буг ! Хай нам геральдисти на своїй основі і продемонструють кілька своїх варіантів, як у них зображується річка: із золотими берегами, чи зеленими, яке місце вона може займати на гербовому щиті і т.д. і т.п. Головне не забути про корону-діадему, як символ столиці племені Бужан. Тоді із запропонованих варіантів громада міста і вибере собі вподобаний герб.
Потрібно ще мати на увазі, що давні документи, які є в архівах хоча-би Львова, фактично ніхто з науковців не вивчав щодо Буська, а там можуть бути і згадки про давні символи допольського Бужська . За передбаченням археолога П.Довганя наше місто ще можна повністю розкопувати на протязі 30 років !? Можливо, що буде щось знайдено з тих часів: якраве, ефектне, унікальне, що зможе стати символом нашого міста, району ?? Історична наука і зокрема археологія йде всетаки вперед, відкриває нові горизонти минулого, спростовує чужі і свої фальшиві міфи і вигадки.
Щодо назви нашого міста, ось що писала доктор філологічних наук, доцент Дрогобицького педінституту - Марія Кравченко, газета "Воля народу" за 6 лютого 1993 року: "За закономірностями української мови слід писати Бузьк, Бузький район... У системі українських географічних назв маємо цілу низку аналогічних утворень: Прага - празький, Рига - ризький, Гаага - гааазький, Лейпціг - лейпцізький... Назва міста очевидно, походить від назви ріки Буг..." Нажаль, як бачимо закономірність української мови не узгоджується із історією нашого міста. А тепер ще маємо мовний покруч - "БУщина" !? При поверненні до назви Бужеськ для означення нашої землі можна буде вживати такі зрозумілі, предківські назви, як Бужанська земля, чи край, бужани ...
Ось така у нас є фальсифікована історія нашого міста, ми її можемо виправити, а можемо залишити наступному поколінню, яке і без того буде мати свої проблеми і виклики світу.
3 червня 2011 року м. Буськ Тарас Дишкант ."
Підписатися на:
Дописи (Atom)