Телефонна розмова ...

-  Ва ( Валентина - скорочено) я тут на війну записався ..
- Що патрони підносити ?
- Ну, чого я в армії стріляв з автомата (калашнікова) . - Далі за браком часу розмова вийшла короткою.
Більше, як тридцять років служив я у військах і здається кожен місяць у нас були стрільби: денні і нічні. На другому році служби  треба було стріляти навіть у противгазі.
Мішеней, здається було чотири види: голова, погруддя, в повний ріст і біжуча мішень. Треба було бігти, залягати і стріляти в мішень, яка появлялася, бігти далі , стріляти.
Ще в учебці ми кидали справжні бойові гранати, але мені командир не дав, бо я її збирався кинути лівою рукою - лівак я, ось.
Офіцерського звання не маю - сержант, командував стрілецьким відділенням, по-українськи здається "роєм".
У Першу Світову війну (1914-1918 рр.) обидва мої діди воювали і побували в полоні, але вернулися живими. Андрій Дишкант воював у гусарському полку в артилерії на Італійському фронті на річці П*ява, недалеко місто Венеція. Іван Кучинський в Українських Січових Стрільцях у булавній (штабній) сотні, вістовим.
Можливо призвіще мого діда походить від "куша" - арбалет так звався на наших землях - цілком військова фамілія.
Моєму батькові не довелося воювати у Другу світову , бо народився  1929 році...
Щось, таке приблизно, я мав їй сказати по телефону...
Як пишеться у  найдавнішій письмові законодавчій пам*ятці слов*янських народів "Закон судний людям" , яка була записана за князювання болгарського  Бориса (852-889):
3. Вступаючи в бій з ворогом, необхідно стримуватись від усіх нечестивих слів і справ...

"Медаль за посещения Крима".

1. Медалью награждаются, те кто посетил Крим в марте 2014 года. Аверс: Изображен зелений человечек с другой планети с большущими  глазенками. (вставка - малахит). Реверс: Броневой шакал под названием "Тигр". Под левим задним колесом изображен непокоренний Кримский бордюр, которий на медали виделен рельефно.
Старшим офицерам ета медаль дает право проживать в далеком и глубоком Мухосранске.
Медаль изготовляетс из цинкового материала. Носить ее не переносить!
2. Все остальние, кто посетит Крим в Пляжний сезон или в другое время награждаются медалью трех степеней: золотой, серебряной и бронзовой - в зависимости от потраченних финансов. Аверс:Изображена загораещая  в бикини  с классическими формами. Реверс: Мужчинка в стиле Шварцнегера.
Относительно нетрадиционной секс-ориентации Совет Федерации пока  не решил , что изображать, но добро  уже дал Главнокомандуещему.
Для особо одаренних медаль можно носить на бархатной ленточке.
К орденской книжечке добавляется бутилочка Массандровского или Инкерманского винца, а также коробка львовских конфет "Шоколадная шрапнель", а для супутствующей Даме флакончик Шанели номер 5.
Совет Презмдиума от 5 марта 2014 года.

Стіна Пам*яті. (пропозиція)

Перед Днем Незалежності України 2014 року  у  Києві на Європейській площі відкрити Стіну Пам*яті усіх загиблих у Києві зимою 2014 року.
З сторони паркової зони від тротуару можна на метр чи два вибрати грунт і зробити тут Стіну Пам*яті, а на ній помістивши фотографії усіх загиблих з відповідними написами.
Родичам, знайомим, друзям можна буде де поставити лампадку, покласти квіти, запалити свічку.
Помпезності там зовсім непотрібно.
Це буде пам*ять для всіх, а всілякі мудрагелі нарешті перестануть говорити, що незалежність нашій державі дісталась просто так...

Скіфологія - Олександрологія.

Один з напрямків скіфологія - скіфська олександрологія ( вивчення стосунків між Скіфією і Олександром Македонським) у нас ще навіть не сформувався через слабкість самої скіфології і вітчизняної олександрології.
Але відомий латинський ранньохристиянський автор Павло Орозій у своїй "Історії проти язичників" залишив нам надто важливе свідчення про відносини між скіфами і О.Македонським. У Середні віки твір П.Орозія був дуже популярним і до нашого часу  дійшло більше двохсот манускриптів.
Особа Олександра Македонського була досить популярною у часи Римської імперії, серед його шанувальників був і Юлій Цезар і Гней Помпей. Очевидно, тоді й почалася "зачистка" його біографії і біографії його батька Філіпа. На сьогодні відомо близько двох десятків античних авторів, які писали про Олександра Македонського, але до нашого часу дійшли твори лише Плутарха, Арріана, Курція Руфа, Діодора і Юстина. Отож П.Орозій кн. 7,34,5:
"Так ось, Феодосій, вірив, що держава у результаті Божого гніву прийшла у занепад і відновиться завдяки Божому милосердю. Усі свої сподівання він звернув до Христа і без зволікання напав на ці могутні скіфські племена,  які наводили жах на попередників і від яких, як переповідають Помпей і Корнелій ухилявся знаменитий Олександр Великий, тепер після розгрому римського війська, стали багатими, як римськими конями так і зброєю, тобто на аланів, гуннів і готів, і переміг їх у великих і численних битвах".
Російський перекладач і коментатор П.Орозія - Тюленєв В.М. (2009р.) пише, що подібного твердження ні в Помпея Трога, ні в Корнелія Таціта немає !? Так, звичайно, але твори цих відомих авторів дійшли до нашого часу неповними !!! А це значить, що творення "ідеального правителя" з О.Македонського продовжувалося і після смерті самого П.Орозія! А згаданий тут Флавій Феодосій Великий (347 - 395) римський імператор, який сповідував християнство і який перед смертю поділив Римську імперію на Східну і Західну.
Олександр  Великий боявся скіфів і цей факт потребує вивчення і висвітлення українськими істориками, і звичайно його донесення до широких кіл нашого суспільства  та й всього світу.

до Історії Українського війська.

Чомусь так мені здається, що у всіх військових академіях світу, де готують офіцерів вивчають військову справу Давнього світу і немалу частину при цьому приділяють Стародавньому Риму. Різноманітна тогочасна література, зображення римських воїнів різного часу, відомі театри воєнних дій, уцілілі залишки фортець, укріплень, дороги, морські порти - тільки сприяють вивченню римського воєнного діла.
Свій історичний світогляд давні римляни починали майже з міфічного першого царя світу Ніна. Ось, як про це пише Павло Орозій "Історія проти язичників" кн.1, 4 :" За 1300 років до заснування Риму - Нін цар ассірійців ( як рахують ці історики - "перший цар"), розширюючи своє царство виніс війни за межі своєї країни і на протязі 50 років залив кров*ю усю Азію. Виступив він з півдня від Червоного моря і підкорив спустошивши Понт Евксінський (Чорне море) до крайньої півночі і переміг варварську Скіфію, до цього часу невойовничу і незлу і збудив у ній дрімаючу жорстокість і дав їй пізнати свої сили і  пити не молоко тварин, а людську кров".
Місто Рим, як було прийнято ще в античні часи було засноване ще у 753 р. до н.е.
Тобто давні римляни віддавали історичну  пальму першості у військовій справі у тодішній Європі - нашим далеким предкам - скіфам !!
І це сталось не просто так: З неймовірним військовим мистецтвом було відбито два напади на Скіфію могутньої Перської імперії: Томіріс у 529 р. і Ідантірсом у 519 р. до н.е., розгромлено морський 30-тисячний корпус Зопіріона під стінами Ольвії -  полководця  самого Олександра Великого !
І цією цитатою П.Орозія, очевидно, має починатись відповідний курс навчання для майбутнього українського офіцера.
А коли потрібно було об*єднювати землі колишньої Скіфії - руський літописець два рази згадує і перечислює племена-народи, які колись входили у "Велику Скіфію"! І  яка колись займала землі від Дунаю до Араксу і далі аж до Алтайських гір !!!
У нас прадавня військова історія, яку визнавали давні римляни, безстрашні легіони, яких підкорили чимало чужих земель! Це варто пам*ятати усім нам і нашим сусідам !

Хрещенна і Біла Хорватія.

Знайомство, автора (Т.Д.) з більшими цитатами і фрагментами праці К.Багрянородного про хорват і сербів заставили ще раз повернутись до цієї теми.
Зокрема в гл. 30 "Про управління імперією" він писав, що хорвати колись проживали за Багіварією-Баварією "де з недавнього часу перебувають білі хорвати". Очевидно, що ця фраза і заставила дослідників розміщувати Білу, Велику нехрещенну Хорватію десь біля нинішньої Баварії чи в українському Придністров*ї ?? Але нарешті науковці починають відзначати, що праці  К.Багрянородного мають компілятивний характер і без помилок тут ніяк !
Далі  імператор у своїй праці перераховує міста-фортеці у християнській Хорватії. За картою це переважно міста Адріатичного побережжя Хорватії. Коли сюди прийшли хорвати, то вони тут застали християнське, візантійське населення Далмації і Іллірії. Ці землі багаті на руди, дерево, камінь і морські порти для торгівлі.
Найбільш вірогідно, що предки хорватів і сербів на Балканський півострів дістались рікою Дунаєм, спустившись флотилією із човнів з верхнього Дунаю. Лужицькі серби і нині відомі у Німеччині. Степи нинішньої Угорщини їх не зацікавили, бо не відповідали їхнім потребам.
Ще К.Багрянородний пише, що від Білої Хорватії до Чорного моря - 30 днів  шляху. Це цілком відповідає цій частині Хорватії, яка знаходиться у придунайських землях. Звичайно, що тоді Дунаєм хорватам можна було плавати, але краще всього торгівля розвивалась у них на Адріатичному побережжі.
Тобто, можна сказати, що Біла, Велика нехрещенна Хорватія - це були хорватські землі, які знаходилися біля Дунаю, Придунайська Хорватія!
А "Біла Хорватія" у нас у Прикарпатті - це шкідливий пережиток неретельних пошуків нашими і ненашими істориками ...

Баварський географ - 3.

Вивчаючи цей історичний документ стає зрозумілим, що його назва "Опис градів і земель на північ від Дунаю" могла з*явитись вже після складання цього документа, а первісна могла мати просту назву - "Східні сусіди франків", тому що східна границя Франківської держави пересікала Дунай і прямувала до Адріатичного моря. Тобто сусідами франків тут були народи, які проживали південніше Дунаю! 12. номером згадуються булгари з 5 градами, очевидно, що це частина булгарського народу, яка пізніше відома в Італії з князем Альцеком.
13. Мерехани розміщують на річці Мораві, 14. остабтрехі (східні ободрити) це Балтика. З 15 по 18 це пропольські племена. З 19 по 27 - праукраїнські племена, разом їх 7 племен - це досить сакральне число!
З 26 по 32 чисельні народи, очевидно, вони займали Південні Карпати і прилеглі райони. 33-34. лендізі і тафнезі - пропольські племена, що проживали на правому березі Вісли і колись входили до Європейської Сарматії. 48 . номером згадуються вісляни, без кількості городищ, цілком очевидно, що це була частина племені лендзінян.
На цьому вірогідно, що запланований список закінчувався, бо 35. номером йдуть черв*яни і їхня роль серед слов*ян. 35 черв*яни і 19 чуряни - це одне й теж племя, яке мало свою подвійну назву, щодо свого короліського статусу .
36. присяни - народ болгарського хана Пресіана за Дунаєм точно . 37,38, 39 - прибалтійські народи. 40 і 41 хазари і русси (норманські найманці). У племен з 42 по 46 не вказано скільки у них городищ? Очевидно, що це народи, які були "проблемними" для Хазарської держави. Хазарія в основному займала землі між Дніпром, Волгою і Кавказом. 42 і 43 - "лісові люди" - народи, що заселяли північні землі Хазарії. 44. фрезити - "вільні люди" - це очевидно, що незалежні кавказькі народи, 46. луколяни (луголяни) - мешканці Великого Лугу на Дніпрі.
З 49 по 58 це дописані невеликі народи, що проживали у східній Європі. Список цих народів міг бути доданий до основного пізніше.