Скіфологія - Олександрологія.

Один з напрямків скіфологія - скіфська олександрологія ( вивчення стосунків між Скіфією і Олександром Македонським) у нас ще навіть не сформувався через слабкість самої скіфології і вітчизняної олександрології.
Але відомий латинський ранньохристиянський автор Павло Орозій у своїй "Історії проти язичників" залишив нам надто важливе свідчення про відносини між скіфами і О.Македонським. У Середні віки твір П.Орозія був дуже популярним і до нашого часу  дійшло більше двохсот манускриптів.
Особа Олександра Македонського була досить популярною у часи Римської імперії, серед його шанувальників був і Юлій Цезар і Гней Помпей. Очевидно, тоді й почалася "зачистка" його біографії і біографії його батька Філіпа. На сьогодні відомо близько двох десятків античних авторів, які писали про Олександра Македонського, але до нашого часу дійшли твори лише Плутарха, Арріана, Курція Руфа, Діодора і Юстина. Отож П.Орозій кн. 7,34,5:
"Так ось, Феодосій, вірив, що держава у результаті Божого гніву прийшла у занепад і відновиться завдяки Божому милосердю. Усі свої сподівання він звернув до Христа і без зволікання напав на ці могутні скіфські племена,  які наводили жах на попередників і від яких, як переповідають Помпей і Корнелій ухилявся знаменитий Олександр Великий, тепер після розгрому римського війська, стали багатими, як римськими конями так і зброєю, тобто на аланів, гуннів і готів, і переміг їх у великих і численних битвах".
Російський перекладач і коментатор П.Орозія - Тюленєв В.М. (2009р.) пише, що подібного твердження ні в Помпея Трога, ні в Корнелія Таціта немає !? Так, звичайно, але твори цих відомих авторів дійшли до нашого часу неповними !!! А це значить, що творення "ідеального правителя" з О.Македонського продовжувалося і після смерті самого П.Орозія! А згаданий тут Флавій Феодосій Великий (347 - 395) римський імператор, який сповідував християнство і який перед смертю поділив Римську імперію на Східну і Західну.
Олександр  Великий боявся скіфів і цей факт потребує вивчення і висвітлення українськими істориками, і звичайно його донесення до широких кіл нашого суспільства  та й всього світу.

до Історії Українського війська.

Чомусь так мені здається, що у всіх військових академіях світу, де готують офіцерів вивчають військову справу Давнього світу і немалу частину при цьому приділяють Стародавньому Риму. Різноманітна тогочасна література, зображення римських воїнів різного часу, відомі театри воєнних дій, уцілілі залишки фортець, укріплень, дороги, морські порти - тільки сприяють вивченню римського воєнного діла.
Свій історичний світогляд давні римляни починали майже з міфічного першого царя світу Ніна. Ось, як про це пише Павло Орозій "Історія проти язичників" кн.1, 4 :" За 1300 років до заснування Риму - Нін цар ассірійців ( як рахують ці історики - "перший цар"), розширюючи своє царство виніс війни за межі своєї країни і на протязі 50 років залив кров*ю усю Азію. Виступив він з півдня від Червоного моря і підкорив спустошивши Понт Евксінський (Чорне море) до крайньої півночі і переміг варварську Скіфію, до цього часу невойовничу і незлу і збудив у ній дрімаючу жорстокість і дав їй пізнати свої сили і  пити не молоко тварин, а людську кров".
Місто Рим, як було прийнято ще в античні часи було засноване ще у 753 р. до н.е.
Тобто давні римляни віддавали історичну  пальму першості у військовій справі у тодішній Європі - нашим далеким предкам - скіфам !!
І це сталось не просто так: З неймовірним військовим мистецтвом було відбито два напади на Скіфію могутньої Перської імперії: Томіріс у 529 р. і Ідантірсом у 519 р. до н.е., розгромлено морський 30-тисячний корпус Зопіріона під стінами Ольвії -  полководця  самого Олександра Великого !
І цією цитатою П.Орозія, очевидно, має починатись відповідний курс навчання для майбутнього українського офіцера.
А коли потрібно було об*єднювати землі колишньої Скіфії - руський літописець два рази згадує і перечислює племена-народи, які колись входили у "Велику Скіфію"! І  яка колись займала землі від Дунаю до Араксу і далі аж до Алтайських гір !!!
У нас прадавня військова історія, яку визнавали давні римляни, безстрашні легіони, яких підкорили чимало чужих земель! Це варто пам*ятати усім нам і нашим сусідам !

Хрещенна і Біла Хорватія.

Знайомство, автора (Т.Д.) з більшими цитатами і фрагментами праці К.Багрянородного про хорват і сербів заставили ще раз повернутись до цієї теми.
Зокрема в гл. 30 "Про управління імперією" він писав, що хорвати колись проживали за Багіварією-Баварією "де з недавнього часу перебувають білі хорвати". Очевидно, що ця фраза і заставила дослідників розміщувати Білу, Велику нехрещенну Хорватію десь біля нинішньої Баварії чи в українському Придністров*ї ?? Але нарешті науковці починають відзначати, що праці  К.Багрянородного мають компілятивний характер і без помилок тут ніяк !
Далі  імператор у своїй праці перераховує міста-фортеці у християнській Хорватії. За картою це переважно міста Адріатичного побережжя Хорватії. Коли сюди прийшли хорвати, то вони тут застали християнське, візантійське населення Далмації і Іллірії. Ці землі багаті на руди, дерево, камінь і морські порти для торгівлі.
Найбільш вірогідно, що предки хорватів і сербів на Балканський півострів дістались рікою Дунаєм, спустившись флотилією із човнів з верхнього Дунаю. Лужицькі серби і нині відомі у Німеччині. Степи нинішньої Угорщини їх не зацікавили, бо не відповідали їхнім потребам.
Ще К.Багрянородний пише, що від Білої Хорватії до Чорного моря - 30 днів  шляху. Це цілком відповідає цій частині Хорватії, яка знаходиться у придунайських землях. Звичайно, що тоді Дунаєм хорватам можна було плавати, але краще всього торгівля розвивалась у них на Адріатичному побережжі.
Тобто, можна сказати, що Біла, Велика нехрещенна Хорватія - це були хорватські землі, які знаходилися біля Дунаю, Придунайська Хорватія!
А "Біла Хорватія" у нас у Прикарпатті - це шкідливий пережиток неретельних пошуків нашими і ненашими істориками ...

Баварський географ - 3.

Вивчаючи цей історичний документ стає зрозумілим, що його назва "Опис градів і земель на північ від Дунаю" могла з*явитись вже після складання цього документа, а первісна могла мати просту назву - "Східні сусіди франків", тому що східна границя Франківської держави пересікала Дунай і прямувала до Адріатичного моря. Тобто сусідами франків тут були народи, які проживали південніше Дунаю! 12. номером згадуються булгари з 5 градами, очевидно, що це частина булгарського народу, яка пізніше відома в Італії з князем Альцеком.
13. Мерехани розміщують на річці Мораві, 14. остабтрехі (східні ободрити) це Балтика. З 15 по 18 це пропольські племена. З 19 по 27 - праукраїнські племена, разом їх 7 племен - це досить сакральне число!
З 26 по 32 чисельні народи, очевидно, вони займали Південні Карпати і прилеглі райони. 33-34. лендізі і тафнезі - пропольські племена, що проживали на правому березі Вісли і колись входили до Європейської Сарматії. 48 . номером згадуються вісляни, без кількості городищ, цілком очевидно, що це була частина племені лендзінян.
На цьому вірогідно, що запланований список закінчувався, бо 35. номером йдуть черв*яни і їхня роль серед слов*ян. 35 черв*яни і 19 чуряни - це одне й теж племя, яке мало свою подвійну назву, щодо свого короліського статусу .
36. присяни - народ болгарського хана Пресіана за Дунаєм точно . 37,38, 39 - прибалтійські народи. 40 і 41 хазари і русси (норманські найманці). У племен з 42 по 46 не вказано скільки у них городищ? Очевидно, що це народи, які були "проблемними" для Хазарської держави. Хазарія в основному займала землі між Дніпром, Волгою і Кавказом. 42 і 43 - "лісові люди" - народи, що заселяли північні землі Хазарії. 44. фрезити - "вільні люди" - це очевидно, що незалежні кавказькі народи, 46. луколяни (луголяни) - мешканці Великого Лугу на Дніпрі.
З 49 по 58 це дописані невеликі народи, що проживали у східній Європі. Список цих народів міг бути доданий до основного пізніше.

Княжа частка.

Найдавніша письмова законодавча пам*ятка слов*янських народів була записана у Болгарії під час правління князя Бориса (852-889) і називається вона: "Закон судний людям". У ньому зокрема говориться : "...І якщо пошле Бог перемогу, то шосту частину здобичі слід узяти князю, а решту розділити між усіма на рівні частини".
Відомо, що у давні часи посада князя (вождя) була виборною, яка поєднювала ще й функції головного жерця племені - то очевидно, що княжа частка від трофеїв переможного бою не була випадковою "цифрою"!
Великий київський князь Володимир Великий "на пагорбі, поза двором теремним" поставив шість язичеських богів, а сьомим богом був невгасимий вогонь. Давні       пантеони богів нараховували спочатку по сім (головних) богів , зокрема у скіфів. Як відомо число "сім" є найсакральнішим, це пов*язано із сімома зірками Великого воза (Ведмедиці), які дають змогу точно визначати сторони світу і Місячного календаря (7  днів і 4 тижні ) для підрахунку Часу. Якщо бога Вогню помістити в центр,  то шість богів легко вже розташувати по напрямках світу (схід, захід, північ, південь, верх, низ). Тоді очевидно, що число "шість" відповідало за світобудову, а "сімка" в основному за Час.
Важливою частиною світової міфології є так звані парно-близнюкові міфи. Тоді сакральність числа 60 можна пояснити - сумою двох календарних місяців (30+30). І таких парних місяців у році є шість ! Нині вважається, що використання 60 числа прийшло до нас із давньої Вавілонії, але згадаймо, що копа снопів складається в Україні з  60 штук, і що таке рахування утвердилося із розвитком землеробства, а це безсумніву часи  нашого   Трипілля. В Україні ще навіть у 19 ст. існував Копний суд, де збиралась одна чи кілька сільських громад і на підставі звичаєвого права розбирала виключно кримінальні справи!
Про подвиг 300 спартанців із царем Леонідом чули всі, про подвиг такої ж кількості арагвинців у Грузії меншість. Звичайно у Спарти було більше воїнів, але в даній ситуації тільки 300 спартанців прямо підкорялась Леоніду. Військові формування у 300 чоловік відомі і у інших народів. Ділимо 300 на 6 - маємо 50. А 50 - це 7 помножено на 7 іще плюс вождь такого загону. Загін прадавнього вождя Гільгамеша складався з 50 чоловік. Переважна більшість скіфських котлів була розрахована "на підрозділ близько 50 чоловік" - Валерій Грицюк "Військо скіфів" Київ 2009, С.108. Тоді число 300 має також сакральне значення і не було випадковим в Історії людства!
Багато з нас чули слово - "захцянка" , якесь захмарне бажання. А ось, що пише інша книга "Торгівля на Україні" Київ 1990, С.360, що "захцик" - це одиниця рахунку, що відповідає 60 сотням . Ну, тоді із "захцянками" все ясно!
Одна шоста в процентах становить 16,66, якщо заокруглити то виходить 17 процентів. 17 міліметрів це ширина пальця - ця міра довжини широко використовувалась у давні часи. Найдавніші фортифікаційні споруди у 8-7 тис. до н.е  мав Ієрихон, кам*яні мури тут сягали 1,7 метра товщини  - К.Бунятян 1999 р. Можливо це випадковий збіг, в можливо, що й ні!

Іспанська ріка Турія.

Раніше я вже писав, що в Україні є ріка Турія притока Прип*яті і  є ще одна Турія у Черкаській області з басейну Південного Бугу.
У нинішній Іспанії є також ріка Турія, яка впадає у Середземне море. В усті цієї ріки розташоване велике місто Валенсія, яке давні римляни заснували ще у 137 р. до н.е. Валенсія знаходиться у Валенсійській затоці і тут було найкраще місце для порту.
В одному з соборів міста, як вважається є чаша  св. Грааля.
Вверх по річці Турії є містечко Теруель, тут до Турії впадає права притока, яка бере свій початок біля гори Сан-Феліпе 1839 м. Біля цієї гори починається і велика ріка Тахо, яка впадає  у Атлантичний океан біля Ліссабона.
Тобто маємо прадавній річково-сухопутний шлях через Піренейський півострів. Відомо, що у 6 ст. н.е. у Іспанії проживали вестготи, які є виходцями з українських земель, але більш ймовірно, що вони не могли дати назви  цій  іспанській річці, бо гідроніми мають дуже давню історію.
Очевидно, що це сталось в часи розселення індоєвропейських народів по Європейському континенті.
Топонімів з коренем "тур" є чимало у світі. Їхнє спільне вивчення географами, істориками та мовознавцями безсумніву можуть вагомо допомогти у розв*язанні світової проблеми Походження індоєвропейських народів !

"Баварський географ": присяни та велунчани.

Ця невелика історична пам*ятка й досі залишається нерозгаданою. Оригінальна її назва " Опис градів і земель на північ від Дунаю". Найбільш повно про неї написав львівський історик Л.В.Войтович, зокрема він у цьому документі налічує 58  народів.
36. народом ідуть "присяни" із 70 градами, а 37. "велунчани" також  з 70 градами. "Присяни" - вважається живуть при річці Сяні ? Але в часи "Баварського географа" у Болгарії правив хан Пресіан (836-852). Болгари тоді складались із кочівників і осілого слов*янського народу. Крім того бачимо число їх градів виглядає "заокругленим" - 70. Очевидно , що це число вивели від загальної  кількості воїнів, яких міг виставити цей народ "присянів". Так, як цей народ був досить віддалений від франків, то його назва у них не зазнала "мовних" змін.
Правда "присяни" знаходились на південь від Дунаю, але ця частина Списку поєднює народи, які проживали досить віддалено одні від одних: 38. пруси, 40. хазари. Доречі хазари мали 100 міст, що говорить, що ця цифра також штучно вирахувана із кількості хазарського війська. Очевидно, що в цю частину Списку  записували народи, які  були більш віддалені від франкської держави. Поряд із присянами є велунчани і також у них 70 градів, а це вказує, що і це число виведене і що вони не могли бути ближніми сусідами франків. Близькі праукраїнські  племена  до франків мають точну кількість міст: чуряни-червляни - 325, бужани - 231, уличі - 318. Найбільш вірогідно, що велунчани не могли бути нашими пізнішими - волинянами!?
Очевидно, що укладач чи укладачі "Баварського географа" спочатку дотримувались плану, що описували народи, які дійсно проживали на північ від Дунаю, але далі відійшли від цього плану...