Проект: Проблеми України.

Недавно шановний журнал "Український тиждень " видав "план Б"  з порятунку нашої держави з надією, що якась політична сила України візьметься до його реалізації!? Тут очевидна, методологічна помилка: ні народу-електорату, ні будь якій партії вже нічого не потрібно робити, а тільки слідувати цьому плану...
Щоби план був дієвим, продуктивним, прогресивним - засоби масової інформації мають подавати такий матеріал, який буде точно, об*єктивно і зрозуміло відповідати на три питання: Хто ми ? Де ми є ? Куди ж тепер ?
Є у нас в аграрному секторі мотичне землеробство, якому вже багато тисяч років - є! Наука у нас ще з радянських часів фактично існує без змін, а чи мають наші університети університетську свободу ?? А як поєднюється у нас охорона здоров*я із здоров*ям самого народу ? Ми імпортуємо дорогий газ і експортуємо дешеву електроенергію - є тут якийсь баланс ??
Є ще багато подібних питань, які на передвиборних мітингах, зібраннях, зустрічах навіть і не вербалізуються...
Отож Проект "Проблеми України" передбачає видання масовим тиражем ( не безплатно) піврічника ( зимового і літнього) кожного року , у якому будуть зібрані і системазовані усі відомі українські проблеми на даний час, і наведені приклади, як подібні проблеми вирішуються у інших державах.
Книга має продаватись у всіх книгарнях і розкладаках України - дешево, щоби хто справді цікавиться політикою міг її купити, а в інтернеті вона має бути присутня безоплатно! Можливо варто ще випускати таку книгу значно грубшою для різноманітних професіоналів.
Тоді на широкій основі знань про проблеми України - політичні партії змушені будуть формувати свої, дієві плани, щодо подальшого розвитку України...

Нова прив*язка для Плоскирева-Хмельницького.

8 червня 2013 року мені вдалося знайти другу прив*язку для озера Амадоцького - Плоскиріва. Першу прив*язку дивитись на   dovgastorona3  "Володимиру Захар*єву про Плоскирів-Хмельницьк".
За даними "Географія" К.Птолемея відстань між Амадоцьким озером і Амадоцькими горами (Південо-бузький каньйон) середина якого припадає на місто Костянтинівку Миколаївської області - становить 50 км, а насправді - рівно 350, тобто тут віддаль зменшено в 7 раз. Ще раніше вдалося знайти подібну віддаль між горою Бодін (нині Київ) і горами Аланськими ( м. Пологи Запоріжської обл.): за картою Птолемея 135 км, а насправді - 540 км, віддаль зменшено рівно в чотири рази. Якщо провести прямі лінії між цими топонімами, то вони  їдуть  разом з напрямом русла цих річок: Південного Бугу і Дніпра. З цього можна зробити висновок, що очевидно, детальну   топозйомку Європейської Сарматії римські картографи робили по  цим річкам, маючи тут свою флотилію дрібних човнів. Здається  біля села Дар*ївка знайшли римський кастелум  це Херсонська обл. можливо тут був табір римських картографів.?..
Отож давній Плоскирів існував вже в античні часи і головне він забезпечував  тут сталий зв*язок між близькими берегами Амадоцького озера.

Буськ на сторінках "Історії України-Руси" М. Грушевського.

У епохальній багатотомній праці "Історія України-Руси" Михайла Грушевського є сторінки, які заторкують історію мого міста.
Зокрема у 5 томі, С.323 розповідається про зародження парламентизму на наших землях6 "З 1448 р. маємо першу звістку про участь вибраних шляхетських відпоручників в соймових нарадах. В 1468 р. вперше чуємо про висланнє на сойм шляхетських відпоручників вибраних з повітів, по два від кожного ..." "Сойм 1496 р. - що розпочинає собою правильне соймованнє. Кождій землі визначено місце на сеймик з українських земель: Холмський в Грубешеві, Белзький в Буську, Перемиський в Мостичках, Подільський в Камінці, Сяніцький в Сяноку, Львівський в Вишні, Галицький в  Теребовлі". А на С.324 М.Грушевський пише, що з Белзського повіту посилалось аж троє послів.
Цікавим для нас є список ремісників за переписом (люстрацією) 1578 року, які жили і працювали у нашому місті, це 6 том, С.136 (автори радянського тому "Історія міст і сіл Української РСР. Львівська обл.2 і Іван Савчин "Буськ у вирі століть" 1996, 32-35 подають цей список дещо зміненим і неповним:  " Місто Буськ в тім же реєстрі (1578р.) має: 5 шевців, 6 різників, 10 кравців, 12 кушнірів, 10 ткачів, 6 убогих пивоварів, 3 бондарів, 1 слюсар, 1 уздяр, 1 мечник, 3 шаповалів, 1 аптикаря, 1 лазника, 2 стельмаха, 2 солодовиків, 3 рибалок, 1 суконника, 1 гончаря, 6 прасолів, 40 пекарів, 30 перекупників, 5 ремісників жидівських".
"Убогість" буських пивоварів пояснюється їх низьким рівнем доходів від продажі пива, адже фактично кожен з них був володарем окремої пивоварні, чи як сьогодні би сказали - міні-заводу. Наявність у Буську в той час 40 пекарів, лазника, аптекаря, 30 перекупщиків говорить про справді міське його життя з чіткою спеціалізацією його жителів. Загалом, як бачимо у нашому місті в той час жило, працювало і сплачувало податки 150 ремісників, тоді, як у Белзі - адміністративному центрі нашої землі працювало всього 96 ремісників (с.135).
Але сільське населення тодішньої Надбужанщини також не байдикувало. На С. 176 розповідається про торгівлю волами, які вирощувались у нашому краю: "В липню (сезон 1534 р.) через Городок зачинають гнати волів на успенський ярмарок до Ярослава, женуть .... : Мошко з Олеська 200 і другтй Мошко Пейсаків звідтиж, Абрам Жид 603, Шимон Жид 410, Якуб Жид 80, Манас Жид 60, Ісачко Жид  180 - всі п*ятеро з Буська, їдуть разом".

Бужська пташка.

За картою Ф. фон Міга (1779-1782 рр.) центральна частина міста Буська має вигляд голови птаха із шиєю. Дзьоб цього птаха повернутий на схід і це є піщана коса відкладень ріки Західний Буг. Площа Ринок із ратушою цілком подібна до ока. "Дзьоб" це вулиці Шкільна і Сонячна. За розповіддями жителів цих вулиць при забудові цього району було знайдено чимало людських кістяків. Найбільш вірогідно, що тут був давній буський  некрополь. Голова від шиї відділена прокопаним ровом. Цей район міста "голова" має історичну назву - "Старе місто" і культурний шар тут сягає 5 метрів і воно фактично є недослідженим.
"Шия" складається із двох частин. Більша частина шиї ще ділиться на дві частини  не глибоким ровом. Цей рів немає сполучення із водами Зах. Бугу. Ця шия має також історичну назву - "Середнє місто". Тут знаходиться відомий палац Бадені і культурний шар тут сягає більше 4 метрів.
Остання частина шиї перерізається двома ровами, які заповненні водами Полтви і Бугу. Історична назва цього району - "Нове місто". Тут збереглася частина валу , який датується кінцем 10 ст. Але археологи називають цю частину міста "Великим городищем", культурний шар тут сягає 2,5 метри.
"Шия" цього буського птаха утворилася від більшого розмивання Полтвою і Бугом тут їхнього межиріччя. В даному разі "шию" перерізають аж чотири штучно викопані рови. З історії Буська відомо, що і раніше для кращої оборони міста рови поглиблювались. Цілком можливо, що менші рови на "шиї" буського птаха могли бути прокопані і в більш давніші часи, а ніж давньоруський чи слов*янський. Довжина ровів тут зовсім невелика, трохи більше ста метрів, тут непотрібно було великих затрат праці щоби провести фортифікаційні роботи.
Один із дослідників археології Бужська-Буська Володимир Петегирич пише, що знайдене слов*янське житло 8-9 ст. на території "шиї" буського пташка "Середнього міста" належало до "неукріпленого селища" - "Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині" Випуск 11, 2007 р., С.106 . Очевидно, що шановний дослідник тут помиляється. Якщо ще згадати, що назва міста Бужськ співпадає із назвою великого слов*янського племені бужан. Не міг же один із головних центрів цього племені бути неукріпленим ?!
Бужськ - це досить непросте місто в історико-археологічному плані!..

"Сака Парадрія" Костянтина Тищенка.

Українська мова і іранські мови мають спільне походження - індоєвропейську мовну сім*ю. З цього можна зробити важливий висновок, що багато слів в українській мові, які, як рахує професор Костянтин Тищенко попали до нас в часи Перської імперії , є за походженням із згаданої мовної сім*ї, а це мініум ще 1500 років до того...
В Україні є 7 (сім) процентів геному "месопотамської" гаплогрупи (j) ?! В Першій і Другій скіфо-перській війні перси втратили 200 і 80 тисяч війська. Цілком очевидно, що частина того перського війська залишилась живою і продовжила своє життя в якості рабів у Скіфії. Проживши певний час ці перські раби отримали скіфську грінкарту і залишились у Скіфії жити навічно. Перед скіфо-перськими війнами було ще кілька походів самих скіфів в Азію, очевидно, що вони назад з пустими руками не поверталися.
Коли останній перський цар Дарій Третій воював із Олександром Македонським, у нього були, як союзники - скіфи, скіфська кіннота. Нічого тоді кращого, сильнішого за неї у світі не було - читайте уважно Арріана. Не тільки люди в цій кінноті були закуті в броню, але й коні!!! Вернувся цей скіфський експедиційний корпус додому, також очевидно з трофеями.
І наостанок, мовознавче: "Сака Парадрія" - "Скіфія Заморська" - такий переклад з перської К.Тищенком. В українській мові є префікс "за" і є префікси "пере, перед", які між собою за значенням дуже різняться. За Словником Б.Грінченка прадавнє слово "пара" має, аж сім значень. Рахування "парами" є дуже давньою, особливою традицією. Очевидно, що іранське словотворення "парадрія" і відповідає цій "двійковій" системі числення, творення: море  "знаходилося" між двома подібними об*єктами. Крім того в українській мові слів із такими префіксами "пере, перед" є дуже багато! В згаданому Словнику Б.Грінченка від С.108 до С.145. Наші предки могли слово "парадрія" перекласти, як "заморська", могли залишити його без перекладу, адже у них є і було слово "пара", але щоб перекладати це слово на "передрієве" - це дуже і дуже сумнівно, щоб вони таке зробили....
"Сака Парадрія" - це офіціяльна назва і дуже  дивно виглядають тут наші предки, як великі любителі перського офіціозу??? Це смішно!
В цілому, як бачимо накладання невирішених питань скіфології на невирішенні питання мовознавства і інших наук породжують ось такі механістичні "сенсаційні" речі. Але подякуємо, Костянтину Тищенко, що  українське суспільство тепер  буде цікавитися скіфами більш широко, а ніж до того часу.

Нова лекція К. Тищенка про "сатрапію над Дніпром".

Більше години я і мій комп. мучився дивлячись і слухаючи нову лекцію професора К.Тищенка про 24 перську сатрапію над Дніпром. Комп не витримав. Отож  на що опирається гіпотеза Тищенка: ця неймовірна гіпотеза опирається на брехню Дарія Першого, якому вдалося врятуватися   і втечи із Скіфії. Вже вдома Дарій на своїй гробниці, написах сказав написати, що він переміг заморських скіфів. Все це повторили і інші перські царі ось і вся дурна загадка.   Царі не зобов*язанні були для історії писати всю правду, тай вони цього і не робили.
Якби справді Наддніпровська Скіфія   входила в Перську імперію - то грецькі історики би про це написали б із явним задоволенням!!!  Але цього немає!
Щодо печаток ахаменідських знайдених в Україні. Скіфія в 529 і 519 роках до н.е. розбивала перські війська - трофеї. Боспорський цар Мітридат здається вів своє походження від Дарія Першого. Боспорське царство торгувало у мирні часи із тією ж Перською імперією - нічого особливого, що печатки потрапили самі чи з власниками на наш Кримський півострів.
Рання історія Скіфії  ще дуже мало вивчена наукою, як нашою так і не нашою.

Скіфські боги і Радоробель.

Геродот 4,59 подає імена скіфських богів і відповідно до них імена грецьких богів. Вивести імена скіфських богів із іранської чи слов*янської міфологій переконливо у дослідників не виходить. Можливо дослідникам варто хоча би  мовно пошукати коріння скіфських богів у кельтських мовах.
У липні 2003 року в глухому Житомирському Поліссі відомий український мовознавець  К.М.Тищенко з колегами знайшов цілком кельтський гідротопонім - річку Радоробель, притоку Уборті! Якби ж ті пошуковці розширили своє коло пошуків - то вони знайшли  ще б одну притоку Уборті - річку Свидовець, або Болітницю. Серйозний гірський масив, хребет Свидовець є на Закарпатті у межиріччі річок Тересви і Чорної Тиси. Саме тут проживали давні кельти. Звідки тут у Поліссі взялися такі цікаві гідроніми? Авторська версія: В часи Скіфії, а можливо і раніше на береги ріки Уборть прийшла група карпатського населення, очевидно це були спеціалісти з чорної металургії, які тут і осіли назавжди. Інакше  б такі незвичні топоніми в цих місцях недожили б до наших часів. Цілком вірогідно, що пришельці складались не тільки з самих кельтів, але й  з місцевого карпатського населення. Якщо ця версія вірна, то археологам не важко буде знайти   цьому підтвердження. Крім того кельто-карпатських топонімів тут може бути більше і треба їх шукати.
Також очевидно, що царсько-скіфська династія мала серйозне кельтське коріння і міфологію, що і потрапила в Історію Геродота. Недаром в античній історіографії зустрічається термін - кельтоскіфи!!!